Впродовж останніх місяців ключовою темою провідних світових медіа було обговорення та підписання угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки про спільне видобування мінеральних ресурсів. Україна має найбільші у Європі розвідані родовища окремих видів надзвичайно цінних сьогодні рідкісних мінералів. Їхній видобуток потребує багатомільярдних інвестицій, застосування сучасних технологій та складного коштовного обладнання, створення відповідної інфраструктури (дороги, мости, залізниці) та багато робочої сили. У результаті можуть бути отримані величезні прибутки. Натомість і ворог не спить: російські окупанти невпинно полюють на природні ресурси, намагаючись захопити якомога більше українських родовищ.
Але під час обговорення можливості масштабного видобутку цінних мінералів багато хто забуває про інші, не менш важливі потенціал та перспективи, які накопичила, має та розвиває Україна. А це сільське господарство, що починає відновлюватися навіть під час повномасштабної війни, окремі сегменти бізнесу, що здатні успішно конкурувати з західними компаніями за якістю товарів і послуг, військово-промисловий комплекс, що перетворюється на високотехнологічного монстра, а також українська наука, яка підживлює кваліфікованими кадрами усі перераховані вище галузі.
Підземні багатства України
За даними державної служби геології та надр України, країна володіє унікальною мінерально-сировинною базою, багатства надр якої зумовлені особливостями геологічної будови її території. До початку російської агресії в надрах України виявлено понад 20 тис. родовищ 117 з 120 найбільш використовуваних у світі металів та мінералів, більше половини цих родовищ мали промислове значення, на базі цих родовищ діяло понад дві тисячі гірничодобувних, збагачувальних і переробних підприємств.
Видання “Мінеральні ресурси” Держслужби геології та надр України написало:
В Україні існує можливість для забезпечення як своїх власних потреб, так і експорту таких важливих корисних копалин та продуктів їх переробки, як залізо, марганець, титан, цирконій, сіль калійна, сіль кухонна, сірка самородна, глина бентонітова, графіт, каолін, флюсова сировина, глина для вогнетривів, декоративно-облицювальні матеріали.
Варто відзначити, що деяка інформація щодо окремих видів корисних копалин в Україні засекречена через їх стратегічне значення, зокрема для військової промисловості.
Власне дослідження видів та обсягів український мінеральних ресурсів здійснює канадська фірма з аналітики геополітичних ризиків SecDev. Обсяги покладів і видобутку цінних та рідкісних корисних копалин на території Україні до повномасштабного російського вторгнення та анексії територій вражають.
Україна має багаті надра і належить до великих країн з багатими мінерально-сировинними ресурсами… Унікальні за якістю родовища корисних копалин, розташовані в зручних для розвитку гірничодобувних комплексів місцях, представляють низку корисних копалин України. В Україні ведеться масштабний видобуток каоліну (18% світового обсягу), марганцевих (10%) і залізних (4%) руд, урану, титану, цирконію, германію, графіту (4%), а також брому, охри, нерудної металургійної сировини (кварцитів, флюсових вапняків і доломітів), хімічної сировини (сірки, кам’яної і калійної солі), облицювального каменю (граніту, габро, лабрадориту) і скляного піску.
Україна також має в своїх надрах значні запаси паливно-енергетичної сировини. До початку російської агресії проводилися геологорозвідувальні роботи, відкривалися нові родовища.
Родовища нафти та газу в Україні зосереджені в трьох регіонах: Східному (238 родовища), Західному (111 родовищ) та Південному (42 родовища).
Видання “Мінеральні ресурси України”:
Державним балансом запасів корисних копалин України обліковуються запаси природного газу по 391 родовищах: балансові (видобувні) в кількості 993 296 млн. м3, позабалансові – 20 453 млн. м3. Слід зазначити, що 95,1% запасів газу зосереджені на 376 родовищах суші, а 4,9% – на 15 родовищах шельфу Азовського і Чорного морів. У 2013 році в Україні в межах Східного регіону відкрито 5 родовищ. По 172 підготовлених до глибокого буріння перспективних площах і 146 нерозкритих бурінням пластах родовищ підраховані перспективні ресурси вільного газу в кількості 756 469 млн. м3.
Україна має 190 родовищ нафти і 211 родовищ газового конденсату. 53% розвіданих запасів нафти знаходяться у східних областях. До початку військових дій видобувалося 1 654 тис. т нафти в рік (76,15% від загального видобутку України).
Перше місце у Європі та 7 у світі Україна посідає за геологічними запасами викопного вугілля. Обсяг балансових запасів кам’яного вугілля в Україні становить понад 41 мільярд тон. В основному запаси кам’яного вугілля поширені на території двох басейнів – Донецького та Львівсько-Волинського. Внаслідок агресії 2014 року, під російським контролем опинилися найбільш сучасні вуглевидобувні підприємства у Донецькій та Луганській областях. На початку 2025 року, через наближення бойових дій, зупинило роботу Шахтоуправління “Покровське” – єдине в Україні та одне з найбільших підприємств з видобутку коксівного вугілля Європи.
Критичні мінерали – скарби 21 століття
Українські надра багаті мінералами, які вважаються критично важливими.
Юлія Свириденко, Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економіки України:
Будемо видобувати критичні матеріали та створювати продукти з них. Україна має найбільші в Європі запаси літію, титану та значні поклади інших копалин.
Держава має близько 1% світових запасів титану – (8 млн тон). До повномасштабного вторгнення забезпечувала 7% світового видобування титанових руд та виробництва титанових концентратів.
Підтверджені запаси нікелю в Україні оцінюються у 215 тис. тон – при загальносвітових запасах 58 млн т. Крім того нікелеві руди містять кобальт, якого в Україні за різними оцінками до 100 тис т, або трохи менше 1% світових запасів.
Україна входить до п’ятірки провідних країн світу за показниками запаси графіту, які складають близько 19 млн тон руди сприродний вміст графіту 5-8%. Розвідано шість родовищ, одне з яких зараз дає видобуток щорічно 5,5 тис. графітового концентрату.
Ще один стратегічний мінерал, значні обсяги якого розвідані, але досі не видобуваються в Україні – це літій. Головними сферами використання літію є керамічна та скляна промисловості, у виробництві мастил, синтетичного каучуку і пластмас, кондиціонерів, сільськогосподарських хімікатів. Але останніми роками літій почали використовувати у іншій сфері, що зробило його одним з найбільш затребуваних металів у світі. Завдяки ефективному накопиченню енергії на одиницю ваги літій став практично незамінним у виробництві акумуляторів для електромобілів, мобільних телефонів тощо. Його орієнтовні запаси в Україні – 500 тис тонн. А це близько 2-3% світових резервів.
Одне з найбільших розвіданих родовищ літієвих руд – Шевченківське розташоване на східних околицях селища Шевченко Великоновосілківського району Донецької області. Родовище було виявлене ще 1982 року. Серед корисних копалин – літієві руди, супутні корисні копалини: танталові руди, ніобієві руди, берилієві руди. Сьогодні лише 3 кілометри відділяють вщент зруйноване селище від лінії фронту. Ще наприкінці минулого року тут можна було зустріти кількох місцевих мешканців. Серед них були й ті, хто 42 роки тому брав участь у розвідці родовище. Геологорозвідувальна експедиція з Новомосковська (зараз місто Самарь Дніпропетровської області) наймало селян у якості допоміжних працівників. У ті часи значного попиту на літій не було, тож геологічною розвідкою усе й обмежилося.
З доповіді українських науковців Світлани Василенко (PhD (Geology)Senior Researcher at National Academy of Sciences of Ukraine) та Уляни Науменко (Senior Research Scientist at Institute of geology sciences of National Academy of Sciences of Ukraine) на конференції Міжнародна наукова дискусія: проблеми, завдання та перспективи, Брайтон, Велика Британія:
За доведеними запасами і розвіданими ресурсами літію Україна може вважатися найбагатшою країною Європи. Україна може повністю забезпечити власні потреби, а також постачати літієву сировину на ринок Західної Європи. Шевченківське родовище сподуменових руд можна вважати найбільш привабливим з точки зору сучасних умов і тенденцій світового та західноєвропейського ринків літієвої сировини.
Повномасштабна агресії Російської Федерації вкрай негативно вплинула на видобуток корисних копалин, а також на суміжні галузі. Михайло Непран, перший віце-президент Торгово-промислової палати України:
Ведення бізнесу під час війни є ризикованим… Якщо говорити про українську економіку, то чіткої статистики, яка б показала, скільки контрактів розірвано, скільки інвестицій не надійшло,– такої статистики Держстат не веде. Ми можемо оцінити це по інших показниках. Один з важливих показників – це експорт. 2021 року Україна експортувала товарів на 68 млрд доларів, найбільша питома вага припадала на метали та металеві вироби, мінеральну сировину, на третьому місці були продукти харчування. А вже 2024 року на першому місці були сільгосппродукти, і не просто продукти харчування, а сировина – соняшник, кукурудза, пшениця. І лише далі йдуть метали, руди, до того ж переважно як сировина, а не готові вироби. Показники експорту зменшилися з 68 млрд доларів до 21 млрд. Це деіндустріалізація експорту, на превеликий жаль. До цього призвели бойові дії, втрата великих підприємств у тому ж Маріуполі, де були два гіганти металургії.
Флагман, що працює під час війни
Отже, сільське господарство зараз є лідером з експорту продукції. Як же війна вплинула на традиційно ключову українську галузь?
До повномасштабної агресії РФ, землі сільськогосподарського призначення в Україні становили 41,3 млн га – 68,5% від загальної площі країни. З цих сільськогосподарських угідь 32,7 млн га були орними землями (ріллею). Для порівняння, Франція та Іспанія мають відповідно 27,4 млн і 23,9 млн гектарів використовуваної сільськогосподарської площі. Щорічне зростання агропромислової галузі України становило 5-6%. Україна була лідером із міжнародної торгівлі соняшниковою олією (перше місце у світі), ріпаком та ячменем (третє та четверте місця відповідно) та іншою продукцією, входила до п’ятірки найбільших експортерів зернових у світі, аграрії експортували три чверті від того, що виробляли, внутрішнє споживання зернових становило лише 20–25 %.
Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради:
2021 рік був одним з рекордних, зібрали більше 100 млн тонн олійних зернових, країна набирала обертів, потенціал розвитку покращувався з кожним роком. Але з моментом окупації ми втратили порядка 20% земель, близько 5 млн га було окуповано. Після деокупації частини Харківщини, Херсонщини вдалося повернути порядка 1,7 млн га сільськогосподарських земель, на яких ми не можемо працювати, тому що усе заміновано, всипано артилерійськими снарядами.
Це може видатися неймовірним, але минулого, 2024 року українські аграрії експортували олійних зернових на суму навіть більшу, ніж 2021 року – 24,8 млрд доларів. За словами заступника голови Всеукраїнської аграрної ради Дениса Марчука, цьому сприяло зростання цін на світових ринках. Пан Марчук наголошує, що сьогодні українським аграріям не вистачає посівних площ.
А яка доля сільськогосподарських земель, окупованих росіянами? Частина була націоналізована, частина земель передана колаборантам. Українські аграрії, що залишили окуповані території, відчули подвійний удар. Денис Марчук:
Ті аграрії,що втратили і виїхали – вони не мають підтримки і в Україні. Українська аграрна рада ініціювала прийняття законопроєкту, який заморожує виплати по кредитах для цих аграріїв. Вони виїхали, все втратили, але банки вимагають сплачувати і тіло кредиту, і відсотки. Законопроєкт прийнятий у першому читанні. ми просимо на період війни і на рік після війни заморозити виплати для цих товаровиробників. і це був би важливий і правильний сигнал, що ми не кинули своїх людей.
Українське зерно, вкрадене росіянами
Російський агресор окупував понад 100 тис. квадратних кілометрів української території. Разом з населенням, виробничими потужностями, корисними копалинами, сільськогосподарськими землями. Але і цього окупантами видалося замало. На окупованих територіях вони почали розкрадати українське зерно у величезних обсягах.
За даними команди проєкту KibOrg, яка розслідує злочини росіян в Україні, лише у 2023 році Україна втратила щонайменше 8,5 мільйонів тонн врожаю через окупацію південних і східних регіонів. Так, зерно, вирощене на окупованій частині Херсонської області, росіяни вивозили до Ростовської області та Краснодарського краю, інших регіонів РФ.
Але росіяни завжди відрізнялися підступністю та цинізмом. Вони не тільки крадуть українське зерно для своїх потреб, але й постачають його до різних країн, інколи по заниженій ціні, видаючи це мало не за благодійність, а деякі такі поставки здійснюються навіть за сприяння ООН.
Українська журналістка Катерина Яресько моніторить та документально фіксує російський експорт українського зерна до Туреччини, Сирії, Єгипту, Ірану, Ємену. Катерина Яресько:
На жаль, санкційна політика щодо викрадення та вивезення зерна з окупованих українських територій майже не застосовується. Тільки деякі судна потрапили під санкції, наприклад балкер Енісей, який вивіз з окупованого Севастополя мелітопольське зерно для Венесуели в квітні 2024, потрапив під європейські санкції вже в червні 2024. Однак багато суден, які займаються вивезенням такого зерна, знаходяться поза увагою світової санкційної політики.
Наразі на жорстку санкційну політику не доводиться навіть сподіватися. Навпаки, інколи міжнародне співтовариство не тільки закриває очі на злочини російських окупантів, але й сприяє у вивезенні вкраденого збіжжя. Катерина Яресько зібрала грунтовну доказову базу того, як росіяни вивозили пшеницю, зібрану в окупованих районах Херсонської та Запорізької областей, до контрольованого хуситами єменського порту Saleef. Це видається парадоксальним, але постачання зерна відбувалось з погодження місією ООН – UN Verification and Inspection Mechanism for Yemen (UNVIM). Загалом було задокументовано 3 рейси суховантаж ZAFAR під російським прапором з Севастополя до Ємену. Причому хусіти отримали вкрадене українське зерно за вартістю, що є нижчої за ринкову.
Катерина Яресько:
Безумовно, російський агресор використовує зерно для політичного впливу. Причому застосовують складні схеми приховування походження зерна, маніпулюють цінами, тому не завжди можна зрозуміти справжні цілі. Наприклад, в Сирію пшеницю з окупованої української території завозили за цінами в півтора рази вище риночних. Це означає, що є приховані додаткові угоди або корупція. А в Іран і Ємен зерно постачали за цінами нижче ринкових. Можемо припустити, що Росія отримує певні товари чи послуги за це. На жаль, це не фіксується в документах, і ми не знаємо справжнього змісту цих угод.
Україна-2025: боротьба та розвиток
Попри 11 років бойових дій, 3 роки повномасштабної війни на знищення, яку Росія веде проти України, попри окупацію територій та ресурсів, знищення провідних підприємств та цілих міст, крадіжки зерна російськими окупантами, Україна вистояла та продовжує боротьбу. А окремі галузі економіки навіть у таких умовах розвиваються та модернізуються.
Мова йде зокрема про сільське господарство, ситуація у якому поволі стабілізується, нарощується експорт. Перший віце-президент Торгово-промислової палати України Михайло Непран наголошує, що з минулого року, після витіснення росіян з Чорного моря, поновили повноцінну роботу порти Одеси. Крім того, під час війни обслуговувати експорт української сільгосппродукції почали порти на річці Дунай – Ізмаїла, Рені, що стало ренесансом Дунайських портів.
Але абсолютним лідером за темпами розвитку в Україні цілком логічно є військово-промисловий комплекс. З кожним роком війни обсяги виробництва різних видів озброєнь, наприклад, безпілотних систем, збільшуються у рази. Запроваджуються найсучасніші технології. Зараз уся виготовлена зброя йде на потреби оборони. Але після закінчення російсько-української війни, потужний ВПК дозволить Україні повернутися до першої десятки провідних експортерів зброї у світі, забезпечувати значні надходження до бюджету, посилити престиж та вплив на світовій арені.
Михайло Непран:
Якщо не говорити про військово-промисловий комплекс, зараз активно розвиваються галузі, що так чи інакше обслуговують війну. .. Деякі підприємства забезпечують армію продуктами харчування, інші шиють форму, взуття, виготовляють медичне обладнання чи санітарно-гігієнічну продукцію. Усі ці підприємства, що працюють на війну – вони сьогодні доволі активно розвиваються.
Біоніка, що дарує повноцінне життя
Один з прикладів бізнесу, що розвивається під час повномасштабної війни, створює високотехнологічні вироби, виходить на світові ринки, а виробничі потужності розміщує на розширює на території України – це стартап Esper Bionics. Висококваліфіковані фахівці розробляють біонічні протези з технологією інтуїтивного управління.
Наразі компанія зосереджується на нарощуванні виробництва флагманського продукту — Esper Hand. Це самонавчальний біонічний протез, який використовує технології цифрової обробки сигналів, штучного інтелекту й машинного навчання. Він вивчає поведінку користувача, прогнозує та інтуїтивно змінює рухи, дозволяє виконувати повсякденні завдання зі спритністю, подібною до людської.
Доповнення людини – це ключ до розкриття повного потенціалу людства, і ми прагнемо розвивати цю технологію на благо всіх, – переконані засновники проєкту.
Стартап Esper Bionics був заснований українськими ентузіастами 2019-го року. А вже 2022 його перший продукт – біонічний протез кисті руки – потрапив у рейтинг найкращих винаходів 2022 року за версією журналу Time. Біонічна роботизована рука була названа протезом з дивовижною точністю та одним з кращих винаходів людства.
Протези компанії мають сертифікати якості США, і до 2022 року постачалися головним чином до цієї країни. Після початку російсько-української війни штучні кінцівки безкоштовно почали отримувати українські ветерани.
Основні виробничі потужності зосереджені у Києві. Загалом у проєкті працюють 70 фахівців, переважно українці, середній вік – 30 років. Компанія продовжує розширювати виробничі потужності та штат працівників, які проходять спеціальне додаткове навчання, каже керівник напрямку Esper for Ukraine Богдан Діордіця.
Ми не можемо шукати та запрошувати людей з інших компаній, тому що інших подібних в Україні немає. Тож ми шукаємо людей, які ознайомлені з напрямком, який нам потрібен, і додатково їх навчаємо. Бо в нас дуже дрібне спаювання матеріалів, дрібна електроніка… Не завжди це люди з технічною освітою: у нас є оператори верстатів з числовим програмним управлінням, фахівці, надзвичайно дефіцитні в Україні, і вони мають театральну освіту, але так сталося, що вони самі вивчилися на технічних фахівців.
Минулого року Esper Bionics залучив $5 млн інвестицій у розширення виробництво та збільшення кількості працівників. Це дозволило збільшити виробництво біонічних протезів – до 500 на рік. Подальший розвиток запланований у 2025: отримання сертифікатів якості для виходу на європейські ринки у другому кварталі, а також залучення нових інвестицій, як для збільшення наявного виробництва, так і для створення нових видів продукції.
Богдан Діордіця:
Якщо ми говоримо про протезну індустрію, то історично, як під час першої, що під час другої світової війни – це такі часи, коли подібні компанії отримують дуже сильний поштовх вперед.
Одночасно з цим компанія запустила волонтерський проєкт з працевлаштування ветеранів з протезованими кінцівками. Богдан Діордіця:
Спочатку це було хаотично, стихійно, але з часом ми зрозуміли, що оновлення функціональності людини – це не тільки про те, щоб замінити кінцівку на штучну, але й надати можливість працювати. Це дуже комплексна задача – з залученням психологів, терапевтів, психіатрів, кар’єрних консультантів. І, звичайно, пояснення бізнесам, що працевлаштування ветеранів – це не тільки соціальна відповідальність, але це і дуже великі переваги для бізнесу.
Освіта та наука: розвиток попри війну
Освіта та наука – це ті сфери, що визначають майбутнє країни. І їх також не вдалося зруйнувати російським агресорам. Навпаки, навіть у військовий час ці галузі проявили гнучкість, продовжили свій розвиток, реагують на потреби часу, підтримують збройні сили України.
Парадоксально, але з початку повномасштабного вторгнення, кількість студентів вищих навчальних закладів в Україні зросла з 105 000 до 170 000. Частково це може бути пов’язаним з бажанням уникнути мобілізації. У той же час у кожному університеті є викладачі та студенти, що добровільно долучилися до лав Збройних Сил України. Так, на початку 2025 роки десятки студентів та викладачів Одеського Національного університету імені Мечнікова захищають країну.
Ми підтримуємо з ними зв’язок, і є чимало випадків, коли студенти опановують навчальну програму, незважаючи на участь у бойових діях, навіть складають іспити прямо з окопів. Я вважаю, що це один з найяскравіших доказів жаги до знань наших студентів. Ми повинні і будемо пам’ятати в університетській спільноті кожного, хто віддав своє життя за право бути вільним! – зазначив В’ячеслав Труба, ректор ОНУ імені І. І. Мечникова.
Попри війну, не залишили України студенти з інших країн. Сьогодні в українських університетах навчаються 27 000 іноземців. Це громадяни передусім таких країн, як Китай, Індія, Азербайджан. Завдяки доволі якісній системі вищої освіти, до повномасштабної війни Україна заробляла $3 млрд на навчанні іноземних студентів.
Дмитро Шевчук, проректор з науково-педагогічної роботи Національного університету “Острозька академія”:
Думаю, ми відновимо і покращимо цей потенціал. Наш університет, наприклад, дуже інтенсивно і в короткі терміни проводить дослідження з військової психології, психосоціальної підтримки, аналізу стійкості громад, розробки ефективної ветеранської політики. Не кажучи вже про роботизовані системи та комп’ютерні технології для управління складними процесами. Все це лягає в основу нових курсів та освітніх програм. Впевнений, що такі пропозиції будуть цікаві іноземцям.
Але українські вищі навчальні заклади не тільки надають освітні послуги іноземцям. Надзвичайно важливою сьогодні є підтримка з боку країн – партнерів України. Так, Одеський Національний університет імені Мечнікова був партнером Гданьського університету по Програмі академічних обмінів Польщі, спрямованої на збільшення академічної мобільності Українців до Польщі. Також зростає взаємодія українських студентів та викладачів з європейськими університетами у рамках аналогічної німецької програми.
Завдяки підтримці Світового банку та міжнародних партнерів Міністерства освіти і науки, ОНУ, як університет, що об’єднався з іншим університетом в результаті реорганізації, має 11 проектів на різних стадіях реалізації, що дозволяє йому модернізувати та придбати унікальне наукове обладнання.
Програму подвійного диплому завдяки міжнародній співпраці запровадив Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця. Студенти мають можливість отримати додаткову освіту та досвід роботи в європейських та британських університетах. Наприклад, університет став учасником проекту Twinning, в рамках якого розроблено та впроваджується програма подвійного диплому з британським університетом.
Наразі в ХНЕУ діє 19 активних грантових програм різного рівня. Для забезпечення якості освіти та покращення міжнародної співпраці університетські команди беруть участь у проектах Європейської асоціації університетів EUA та Німецької служби академічних обмінів DAAD.
Висновок
За 11 років російської агресії, понад 3 роки повномасштабної війни з потужним і підступним ворогом, Україна зберегла контроль над значною частиною корисних копалин, зокрема, стратегічно важливих критичних мінералів, традиційна галузь сільського господарства вистояла та поволі наближається до довоєнного рівня. Військова агресія не знищила економіку – навпаки, з’явилися високотехнологічні виробництва, військово-промисловий комплекс та пов’язані з ним галузі нарощують виробництво, а українські вищі навчальні заклади інтегруються у європейську систему освіти і науки, готують молодих фахівців, які безпосередньо братимуть участь у формуванні майбутнього країни.
Петро Чумаков
