Одинадцять років тому, у лютому 2014 року, Росія почала агресію проти України. Москва захопила та після незаконного та невизнаного міжнародною спільнотою референдуму анексувала Крим, розпочала військові дії на території Донецької та Луганської областей. Під контролем російських окупантів опинилося 7% території України. За даними тодішнього президента України Петра Порошенка, озвучених на засіданні Генеральної асамблеї ООН, військова агресія стала причиною вбивства 13 тисяч і поранення 28 тисяч людей, включаючи також 298 пасажирів та членів екіпажу малазійського авіалайнера рейсу МН17, який був збитий у липні 2014 року російськими військовими з ракетної системи “Бук”. А внаслідок російської окупації, близько 1,8 млн жителів Криму і двох східних областей були змушені залишити свої домівки.
З березня 2024 року міжнародна спільнота починає впроваджувати санкції щодо Російської Федерації. До політичних та економічних заходів, спрямованих на припинення війни Росії проти України долучилися США, Євросоюз, а також ще 13 провідних країн світу. Обмеження були запроваджені проти російських та українських політиків, причетних до окупації Криму та підтримки сепаратизму на сході України, російських олігархів, промислових та фінансових установ, експорту до РФ продукції та технологій подвійного призначення.
Найпомітнішим результатом санкцій став обвал курсу рубля. Впродовж 2014 року російська валюта знецінилася майже вдвічі – з 32 до близько 60 рублів за долар США. Відбувся відтік інвестицій, виник дефіцит певних продуктів та товарів. Проте сперечання щодо ефективності або недоліків обмежень, запроваджених щодо агресора, тривало. Тим часом Росія посилювала контроль над окупованими територіями, проводила репресії щодо українців, нарощувала там військову присутність.
Зазвичай у нашому суспільстві дію санкцій перебільшують ‒ ми хочемо більшого. Потрібно бути реалістами: за останні 30 років міжнародні санкції навіть проти країн набагато менших, аніж Росія, впливали на їхню поведінку в найкращому випадку раз із двадцяти. Тому сподіватися, що санкції змусять Москву повернути Крим, піти з Донбасу, або іншим чином змінити політику щодо України, не потрібно.
Зазначив експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко наприкінці 2019 року. Як показали подальші події, така думка виявилася вірною.
“Шахеди” та “Кинджали” санкціями не збити
Про недостатню ефективність санкцій чи наявність шляхів у путінського режиму, аби ці санкції обходити, стало чітко зрозуміло вже після 24 лютого 2022 року. Тоді у знищеній та захопленій українцями російській військовій техніці, крилатих та балістичних ракетах, якими росіяни обстрілювали міста і критичну інфраструктуру України, знаходили компоненти, виготовлені у західних країнах вже після запровадження санкцій.
За словами Президента Володимира Зеленського, мікросхеми, мікроконтролери, процесори, багато різних деталей постачаються з Китаю, Європи, Америки.
Так само як із “шахедами” – з російськими ракетами. Вони всі містять компоненти з інших країн. Боротися проти російських ударів – це означає боротися в тому числі за силу санкцій проти Росії. Санкції мають збільшуватись, бути ефективними.
“Ахілесова п’ята” путінського режиму
Але який набір санкцій насправді може вплинути на агресора та змусити його зупинити кровопролитну війну, де знаходиться “ахілесова п’ята” путінської Росії?
Доки триває експорт нафти і нафтопродуктів, в Росії завжди будуть гроші на війну, – каже керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень Андрій Клименко. Інститут моніторить морський експортний трафік нафти та нафтопродуктів РФ.
Росія приблизно вдвічі занижує роль енергоносіїв у своїх експортних доходах — насправді вони складають близько 60-70% надходжень. Частка газу в цьому кошику складає 20%, 10% — вугілля та інші копалини, а 70% — це нафта і нафтопродукти. Водночас, роль морського експорту нафти дуже зросла і складає близько 70% від всіх експортних надходжень.
Після початку повномасштабної агресії РФ, провідні демократичні країни світу нарешті починають націлювати санкційні обмеження саме на нафту та нафтопродукти. У грудні 2022 міжнародна коаліція G7, ЄС та Австралія запровадили обмеження ціни російської нафти для продажу на світових ринках на рівні 60 долар за барель. Але у той час ринкова вартість російської нафти була навіть нижча, аніж запроваджені цінові “обмеження”.
Більш жорсткі санкції проти Росії дозволяє запровадити законодавство Європейського Союзу. Але наразі цього не зроблено через різні причини, наголошує Сергій Сумленний, директор Ініціативного центру Європейська Стійкість.
Тим не менш, російський газ досі не був підданий санкціям, а експорт російської нафти фактично не перешкоджався з боку ЄС, який толерував плавання російського тіньового флоту територіальними водами країн-членів ЄС. На це є кілька причин, включаючи велику залежність багатьох країн ЄС, особливо в Центральній і Південній Європі, від російського газу, багаторічну російську лобістську діяльність у найвпливовіших європейських країнах, таких як Німеччина, і, звичайно, антиамериканізм багатьох країн ЄС, що призводить до неприйняття американського газу як замінника російського газу.
У січні 2025, Сполучені Штати запроваджують найбільший пакет санкцій проти російської нафти. Мета – зруйнувати фінансові потоки, які Кремль використовує для війни в Україні. Нові обмеження стосуються: 183 танкерів “тіньового флоту”, страхових компаній, що обслуговують ці судна, двох великих російських нафтових компаній, а також трейдерів, що використовують непрозорі схеми для продажу російської нафти. Здавалося б – нарешті буде покладено край фінансуванню російської агресії.
Між тим вже за декілька днів після нововведень, профільні експерти почали прогнозувати, як Росія буде намагатися обходити вже нові санкції. Йдеться про переведення санкціонованих танкерів зі статусу транспортних суден до функції плаваючих сховищ – однієї з практик зберігання нафтових вантажів на судах у морі; змішування нафти різного походження у резервуарах тощо.
Дрони гудять, нафтобази горять
Але існують такі санкції щодо нафтової галузі, які агресор просто не здатний обійти чи уникнути їх. І ці “санкції” “накладають” українські дрони.
Перші удари по російських нафтобазах та нафтопереробних заводах були здійснені ще у 2022 році. У червні було вражено Новошахтинський НПЗ, у листопаді дрони атакували нафтобазу у місті Орел. Від вересня 2023 року Україна розпочала масштабну кампанію ударів по нафтопереробних заводах (НПЗ) та нафтобазах у глибокому тилу Росії. За той рік було вражено 80 об’єктів. Наступного, 2024 року, кампанія ще більш посилилася. Аналітики зафіксували щонайменше 84 атаки на підприємства нафтопереробної галузі. Найвіддаленіший об’єкт розташований за 1 500 кілометрів від лінії фронту.
Результати роботи безпілотних систем, а також накладені обмеження на експорт, принесли відчутні результати за підсумками 2024 року. Російський експорт нафтопродуктів морем скоротився на 9,1% у 2024 році порівняно з роком раніше. Внутрішня переробка в 2024 році впала до найнижчого за багато років рівня 267 мільйонів тонн, що є найнижчим показником з 2012 року.
З не меншою ефективністю українські дрони продовжили “накладати санкції” на російські НПЗ та нафтобази поточного року.
В результаті цих атак щонайменше три нафтопереробні заводи зупинили виробництво або зменшили обсяги переробки. Рязанський нафтопереробний завод, який становить майже 5% російських нафтопереробних потужностей, призупинив роботу через збитки, завдані ударом 24 січня. Загорілися нафтосховища, було пошкоджено залізничне навантажувальне обладнання, що перешкоджало транспортуванню нафти. Також пошкоджено гідронагрівач, який видаляє забруднення.
За кілька днів безпілотники завітали до НПЗ у Кстово, Нижегородська область. Він розташований за 800 кілометрів від лінії фронту та є 4-м за потужністю у Росії. Ще за пару днів була вражена Андреапольська нафтоперекачувальна станція, що змусило росіян закрити магістральний трубопровід до терміналу Усть-Луга в Ленінграді, який проходив 20% російського експорту нафти. Кожен день, коли він не працює, означає втрату доходу.
Реальні втрати країни-агресора від атак українських дронів оцінити доволі складно, адже росіяни приховують інформацію, викривляють статистику. Проте повністю приховати збитки не можливо, а замінити знищене сучасне обладнання, яке до запровадження санкцій росіяни закуповували у західних країн, – дуже не просто.
Сергій Сумленний сказав:
Наслідки українських ударів по російській енергетичній інфраструктурі важко оцінити. Такі великі об’єкти, як нафтопереробні або газові заводи, в більшості випадків не можуть бути повністю зруйновані, але їхня функціональність лише знижується в результаті пошкоджень. Оскільки Росія, очевидно, фальсифікує багато статистичних даних, оцінку можна зробити непрямими методами, зокрема, спостерігаючи за динамікою цін на ринках. Важливо розуміти, що деякі атаки призвели до змін на інших, не пов’язаних з енергетикою ринках, таких як виробництво пластмас. Наприклад, ми знаємо, що ціна на пластикові труби, необхідні для будівництва та інших галузей, зросла на 20% після того, як Україна завдала удару по нафтопереробному заводу в Кстово, Нижегородська область.
Основна перевага ударних БПЛА – це відносно не висока вартість і можливість їх виробляти на території України.
Федір Сердюк, український військово-технічний експерт:
Згідно з даними із відкритих джерел на стратегічні дистанції застосовують в першу чергу ударні БПЛА з двигуном внутрішнього згоряння українських виробників. Враження зазнали обʼєкти, що лежать на дистанціях, близьких до 1,000 км від лінії бойового зіткнення. Згідно із заявами військово-політичного керівництва країни, вага б/ч в окремих випадках складає більше 50 кг.
Українська індустрія ударних безпілотників дальнього радіусу дії невпинно розвивається, запроваджуються нові технології, тож на російських окупантів чекатимуть нові не надто приємні сюрпризи.
Це вічна боротьба, аналогічна до змагання броні танку і гармати. Із більш продвинутим ППО та РЕБ буде зʼявлятись менш вразливі БПЛА, краща тактика, стійкіший звʼязок і навігація, – додав Федір Сердюк.
Систематичні удари дронами в глиб Росії принесли ще один результат: росіяни почали розміщувати системи протиповітряної оборони С-300 та С-400 навколо важливих військових баз, а для охорони нафтобаз та НПЗ створили мобільні групи ПВО. Це відволікає військові ресурси, які ворог міг би використовувати біля лінії фронту проти українських військових.
Натомість австрійський військовий аналітик Том Купер вважає, що нинішні темпи та масштаби уражень об’єктів нафтогазової інфраструктури є недостатніми для завдання критичних збитків російській економіці.
Це досі дуже мало, щоби нашкодити Росії серйозно. І насамперед українські стратегічні операції з ударами БПЛА проводяться у доволі неорганізованій манері – складно зрозуміти, який намір вони мають. Один тиждень вони націлені на нафтопереробну галузь, потім вони вражають командні центри, потім нафтобази, потім – порти, потім заводи, потім знову повертаються до нафтопереробки, Яка справжня мета? Якщо ви хочете знищити нафтову промисловість – ви маєте безперервно націлюватися на цю промисловість… Росія відчує наслідки, якщо ви вдарите по них справді потужно. І для цього вам треба атакувати їх нафтопереробку значно частіше.
Що здатне перетворити країну-агресора на “маленьку бензоколонку”?
Аби вдарити по російській інфраструктурі максимально потужно, радикально знизити експорт російської нафти і нафтопродуктів, та навіть створити дефіцит пального для окупаційної армії, Україні зараз вкрай потрібен ще один інструмент – ракети далекого радіусу дії.
Сергій Сумленний сказав:
Українські ударні безпілотники дальнього радіусу дії продемонстрували дуже високу ефективність, особливо в грудні 2024 – січні 2025 років, і особливо проти слабких цілей, таких як нафтопереробні та газові заводи. Проте, причина для їхнього використання не є вагомою. Україні катастрофічно не вистачає крилатих і балістичних ракет. Крилаті балістичні ракети несуть більшу боєголовку, що робить їх набагато небезпечнішою зброєю. Крім того, ракета має вищу швидкість і більшу масу, що збільшує кінетичний ефект від удару. Ракету зазвичай важче перехопити. Нарешті, ракета може нести касетну боєголовку і вибухати над ціллю, завдаючи більшої шкоди… Ось чому Україні потрібні власні ракети, щоб мати змогу вражати цілі, надто складні для безпілотників, і створювати додатковий тиск на російську протиповітряну оборону.
Розробка та виробництва сучасних ракет, а також збільшення радіусу дії наявного ракетного обладнання – тривалий та не дешевий процес. Але це озброєння суттєво підвищить оборонні спроможності України. До речі, саме Росія завжди наполягала і буде наполягати на обмеженні дальності такого озброєння для України.
Між тим, досі існує ймовірність, що Німеччина таки передасть Україні сучасні ракети TAURUS.
Очікується, що Україна отримає ракети TAURUS” за наступного канцлера, яким, найімовірніше, стане Фрідріх Мерц. У Німеччини немає жодних причин блокувати постачання TAURUS, а нинішня блокада має набагато більше спільного з особистими страхами та впертістю канцлера Олафа Шольца, який такою поведінкою демонструє свою владу. Наступний канцлер не матиме таких обмежень. Більше того, оскільки Фрідріх Мерц багато разів обіцяв відправити Тельця у відставку, навряд чи він вирішить порушити цю обіцянку, що, безумовно, збільшить його популярність і забезпечить йому ауру сильного лідера. Втім, малоймовірно, що TAURUS прибуде в Україну на наступний день після виборів. Спочатку має бути сформований новий уряд. Потім парламент має проголосувати за план підтримки, а міністерства – підготувати його виконання. Нарешті, українських солдатів потрібно навчити керувати TAURUS. Крім того, Німеччина не зможе надіслати більше кількох десятків TAURUS, оскільки у Німеччині не так багато цих ракет, а канцлер Шольц не замовив жодного нового виробництва протягом останніх років, – додає Сергій Сумленний.
Крилаті “гарантії безпеки”
Отже, Україна довела здатність вражати стратегічно важливі цілі в глибокому тилу ворога. У 2025 році ці можливості повинні зрости. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, українські підприємства оборонно-промислового комплексу у 2025 році планують виготовити близько трьох тисяч крилатих ракет і ракет-дронів, а також щонайменше 30 тисяч далекобійних дронів.
Виготовлення власних засобів дальнього ураження особливої актуальності набуває зараз, в контексті політики нової адміністрації США. Проте, навіть у випадку замороження війни чи укладання мирної угоди, наявність в України арсеналу засобів дальнього ураження та власного їх виробництва стане додатковою і реальною гарантією безпеки і стримуючим фактором для можливих зовнішніх агресій проти держави у майбутньому.
Петро Чумаков
