Вена, біля мису Горн
У такі часи, коли альянси розпадаються, а все навколо перетворюється на гру з нульовою сумою, важко уявити собі щось гірше, ніж плавання водами біля південного краю Південної Америки – ближче до безлюдної Антарктики, ніж Вашингтон і Москва, столиці, переповнені нелюдами.
На судні Ventus Australis немає доступу до електронних або інших джерел новин. Насправді, я не маю жодного уявлення про те, що відбувається у світі загалом і в Європі зокрема після нещодавнього візиту віцепрезидента США Венса на щорічну конференцію з питань безпеки в Мюнхені.
Перед тим, як сісти на борт судна Ventus Australis, що днями перебувало в Пунта-Аренасі у Магеллановій протоці, я ознайомився з останніми подіями. Я багато чого бачив і чув за свої більш ніж 50 років роботи іноземним репортером. Те, що я дізнаюся, що США залишають Європу і хочуть домовитися про так званий мир в Україні з фашистською войовничою Росією Владіміра Путіна без залучення України та решти Європи, і що Україна буде змушена поступитися значною територією і буде виключена з давно обіцяного членства в НАТО, шокує, але не дивує – це один з багатьох абсурдів нинішньої ситуації. Я є постійним автором Jyllands-Posten з 1980 року. Провідна стаття від 14 лютого (Можливо, настав час для Європи сказати Трампу: “Ти звільнений!”) була немислима ще кілька тижнів тому. Це було правильно, це було влучно!
Я не можу пригадати більш критичного часу для нашої демократії, ніж ці місяці. Берлінська криза 1961 року і Карибська криза наступного року були розіграні між капіталістично-демократичним Заходом з одного боку і комуністично-тоталітарним Сходом з іншого. Існували правила і противаги, існували системи, кодекси і загальновизнані доктрини. Після приходу до влади у Вашингтоні Дональда Трампа все перетворилося на хаос. Не звичайний хаос, а хаос для того, щоб створити хаос.
Куди прямує президент і його наближені, серед яких незначний Венс і необраний, але значущий співпрезидент Трампа Ілон Маск, я не знаю. Я знаю тільки ось що: Північноатлантичного альянсу на чолі з наддержавою США більше не існує. У 2025 році, майже через 80 років після створення НАТО, США становлять загрозу для Європи, спочатку у вигляді України і Данії як адміністратора Гренландії, а також Канади і Панами. Далі буде більше і гірше. Будьте в цьому впевнені.
Перед своєю поїздкою до Європи Венс відзначився мимохідь зауваженням про те, що Данія – поганий союзник. Читачі мають вибачити мене, але про що, в біса, думає ця людина? Чи знає він, про що говорить? Зі своїми природно скромними силами Данія допомагає США на Балканах, у Північній Африці, на Близькому Сході і в Центральній Азії. Данія уклала довгострокову, стратегічно гнучку угоду зі США про безпекову функцію Гренландії, а данський парламент збирається ратифікувати далекосяжну угоду зі США про присутність американських військ у Данії. Данія робить найбільший внесок на душу населення в європейську оборону в Україні. Данія не є бідним союзником. Зовсім ні. Це Америка Трампа є бідним союзником.
Після нещодавніх візитів Венса та міністра оборони Піта Гегсета до Мюнхена та Брюсселя (ще один кримінал: маленькі дівчатка та наркотики), я вважаю, що на практиці – попри всю риторику – США можна вважати ворогом Європи, повторенням нацистської Німеччини у 1930-х роках. Чи буде далі змова між Америкою Трампа і Росією Путіна на поділ і знищення Європи?
Така змова не обов’язково має призвести до падіння Європи, але дії мають бути вжиті вже зараз, і вони мають бути конкретними. Я сподіваюся, всупереч моїм основним політичним уподобанням, що вибори в Німеччині цієї неділі призведуть до формування коаліційного уряду на чолі з консерватором Мерцом на посаді канцлера, соціал-демократом Пісторіусом на посаді міністра оборони і ”зеленою” Анналеною Бербок на посаді міністра закордонних справ. Незабаром має з’явитися Європейський союз безпеки і оборони на чолі з “Великою четвіркою” – Німеччиною, Францією, Великою Британією і Польщею – без прив’язки до США Трампа, яких можна запідозрити у виконанні вказівок Росії.
Європейці мають доступ до величезного потенціалу, як економічного, так і військового, який навіть зараз, коли європейський державний корабель розгойдується на диких хвилях великої політики, може подолати наслідки зради, яку підживлюють злочинці у Вашингтоні, Москві та інших місцях. Демократична Європа не повинна шукати війни з новою віссю Вашингтон-Москва, якій допомагають Пекін і Пхеньян, але Європа може і повинна тримати цю вісь – з її численними прибічниками від Віктора Орбана в Угорщині до Мортена Мессершмідта в Данії – на відстані.
Європа, що складається з двох ядерних держав і великих звичайних армій, повинна тепер взятися за складне, але не нерозв’язне завдання – створити інтегровану і потужну спільну оборону, нове НАТО без США, але з Україною, Канадою та іншими зацікавленими сторонами. За наявності політичної волі така оборона може бути створена до кінця десятиліття, тобто до того часу, коли, на думку експертів, Росія відновить свої збройні сили після втрат в Україні. Політично і військово об’єднана Європа може завдати такої шкоди новій Імперії зла, яка починає формуватися, що вона не наважиться зробити те, на що наважилася Росія в 2014 році і знову напасти на Європу – три роки тому, цими вихідними.
Ventus Australis гойдається на неспокійних хвилях протоки Дрейка. Суворий вітер дме з Тихого океану, на півночі – далекий мис Горн, ще далі, на півдні – Антарктида. Настав час пливти у шторм Трампа, обережно, без вагань, з твердою рукою.
П’єр Ніхольм
*Ці думки належать виключно автору. Український журнал не займає жодної позиції та не несе відповідальності за слова автора.
Пер Нюхольм – данський журналіст з 1960 року. Він мешкає в Австрії і є колумністом та закордонним кореспондентом ліберальної данської щоденної газети Jyllands-Posten.
Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.
