Мюнхенська безпекова конференція 2025 засвідчила різницю між європейськими та американськими геополітичними пріоритетами. Емоційна реакція голови конференції Крістофа Гойсгена під час його кінцевої промови стала символом стурбованості Європи зміною спільних цінностей зі США, у якій віцепрезидент Сполучених Штатів Джей Ді Венс відповідно звинуватив європейських союзників. Чи готова Європа до майбутнього без свого головного партнера? І чи піде ЄС на радикальні зміни для стабілізації ситуації?
ЄС за столом переговорів
Під час відеоконференції з представниками медіа 17 лютого 2025 Президент України Володимир Зеленський заявив про необхідність присутності спеціального представника від Європи на переговорах, і європейські союзники поділяють цю позицію. Як повідомляє Reuters, таку ж думку висловив президент Фінляндії Александр Стубб. Це ж верховна представниця ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас підкреслила в ефірі радіостанції ERR:
Будь-яка угода, укладена, так би мовити, над нашими головами — над Україною чи Європою — не може бути фактично реалізована, тому що для її реалізації й Україна, і Європа повинні погодитися на неї.
Під час свого виступу на Мюнхенській безпекові конференції президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн також підтвердила, що Європа обов’язково буде за столом переговорів.
Однак спеціальний представник США з питань України та Росії Кіт Келлог зазначив, що Європа фізично не буде присутня на можливих переговорах щодо російсько-української війни. Посилаючись на Мінські домовленості, він заявив, що присутність занадто великої кількості країн завадила досягненню довгострокових мирних рішень. Він додав, що інтереси європейських партнерів будуть певною мірою враховуватися. Водночас США поклали на Європу відповідальність за гарантії безпеки в Україні.
Девід Традс, данський журналіст, автор та експерт з питань США, пояснив, чим може бути зумовлена така розбіжність у висловлюваннях:
Ми повинні почати з розуміння того, що все, що ми думали, що знаємо про світ, про ліберальне суспільство, засноване на правилах, в якому ми жили протягом багатьох років, зникло. З приходом до влади президента Трампа правила гри змінюються всіма способами, які ми можемо собі уявити, і, можливо, навіть так, як ми собі уявити не можемо.
Президент Трамп хоче вести переговори про все, що він вважає важливим, сам і тільки з Путіним. Він хоче, щоб Європа платила за все, що дорого коштує, піклувалася про все, що може бути пов’язане із забезпеченням миру в найближчому майбутньому. І він просто хоче, щоб Україна підкорилася і, по суті, повернула ту суму грошей, яку, на його думку, Сполучені Штати неправомірно надали Україні за останні три роки. Його не хвилюють ні Європейський Союз, ні НАТО, ні навіть Україна.
Консолідація Європи: чи може вона бути швидкою?
Роками країни-члени ЄС скорочували витрати на оборону. Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), пік цього скорочення припав на 2014-2015 роки, коли Росія почала вторгнення в Україну.
Ці графіки були використані у вересневій доповіді “Майбутнє європейської конкурентоспроможності” 2024 року Маріо Драґі — колишнього президента Європейського центрального банку, де він підкреслює:
Зараз Європа стикається з конвенційною війною на своєму східному кордоні та гібридною війною повсюди, включаючи атаки на енергетичну інфраструктуру та телекомунікації, втручання в демократичні процеси та використання міграції як зброї. Водночас стратегічна доктрина США зміщується від Європи до Тихоокеанського регіону. Наприклад, у форматі AUKUS [Австралія, Велика Британія, США, Тристоронній оборонний пакт], що зумовлено усвідомленням загрози з боку Китаю. Як наслідок, висхідний попит на обороноздатність задовольняється шляхом скорочення пропозиції — прогалину має заповнити сама Європа.
За його словами, європейська оборонна промисловість є конкурентоспроможною, але має слабкі місця в масштабах, координації та відповідності сучасному контексту. Європейські витрати на оборону становлять приблизно 1/3 від того, що інвестують США (враховуючи той факт, що населення самого ЄС приблизно на 100 000 більше, ніж населення США). Драґі виступає за консолідацію оборонних ринків і впровадження комерційних технологій.
Європейські лідери погоджуються з необхідністю збільшення оборонного бюджету. Під час виступу Мюнхенській безпековій конференції про Європу Урсула фон дер Ляєн заявила, що члени ЄС повинні витрачати 3+ відсотки від ВВП. Однак Трамп хоче, щоб кожен член НАТО виділяв 5%, тобто, згідно зі статтею Politico “Європа розділилася щодо заклику Трампа різко збільшити витрати на оборону”, це значення більше, ніж навіть видатки США на сьогодні.
На тій самій конференції Володимир Зеленський закликав до створення “армії Європи”, також наголосивши на важливості консолідації. На тлі зустрічі американської та російської делегацій у Саудівській Аравії президент Франції Еммануель Макрон ініціював два термінових зібрання. Перше з них відбулося за участі 11 європейських лідерів та Генерального секретаря НАТО, і було присвячене можливості надсилання миротворчого контингенту в Україну, але консенсусу досягнуто не було.
Ми прагнемо міцного і тривалого миру в Україні. Щоб досягти цього, Росія повинна припинити свою агресію, і це має супроводжуватися сильними і надійними гарантіями безпеки для українців. В іншому випадку існує ризик, що це припинення вогню закінчиться так само як і Мінські домовленості. Ми будемо працювати над цим разом з усіма європейцями, американцями та українцями. Це ключ, — написав Макрон у своєму Х після зустрічі. Отже, європейські лідери продовжують публічно апелювати до американських партнерів.
Тим часом Генеральний секретар НАТО Марк Рютте написав, що європейські лідери готові взяти на себе відповідальність:
Готові і бажаємо. Це мій висновок з сьогоднішньої зустрічі в Парижі. Європа готова і хоче зробити крок вперед. Очолити надання гарантій безпеки для України. Готова і хоче інвестувати набагато більше в нашу безпеку. Деталі ще треба буде вирішити, але зобов’язання зрозумілі, — написав він у Х.
Девід Традс поділився з The Ukrainian Review своєю думкою щодо ефективності таких зустрічей та прогресу в переорієнтації:
Я думаю, що зустріч у Парижі була дуже хорошим початком, тому що Європі, очевидно, потрібно активізувати свою гру після того, як Сполучені Штати нас фактично залишили. Тож це була ідея зібрати Європу разом, щоб розпочати важливий діалог про те, що Європа може зробити в найближчому майбутньому. Звичайно, на цій зустрічі була і проблема, тому що, якщо ви помітили з фотографії, то вони сиділи за круглим столом. А особливість круглого столу полягає в тому, що за ним ніхто не сидить в кінці.
Тож це також є прикладом того, що Європа на цей момент не має лідера. І це проблема для Європи, щоб посилити власну гру, тому що хто є лідером? Це французький президент, який є вкрай непопулярним у Франції? Очевидно, що це не канцлер Німеччини, тому що він вже йде у відставку. Чи британський прем’єр-міністр? Звичайно, ні, тому що вони не є членами Європейського Союзу. Це ЄС? Ні, тому що у них немає оборони принаймні великої. Це НАТО? Ні, тому що НАТО в біді, бо воно в основному про Сполучені Штати, а потім європейські країни.
Однак він підкреслив, що це залишається добрим знаком, попри нюанси:
Для України я б сказав, що в ситуації, яка зараз є реальністю, коли Сполучені Штати ведуть прямі переговори з Путіним без Зеленського, без Європи, ця зустріч у Парижі є доброю, тому що вона показує, що існує дуже сильне бажання європейських глав держав та лідерів їхніх урядів підтримати Україну. Це не так добре, як якби Сполучені Штати і Європа разом підтримали Україну, але це набагато краще, ніж якби Європа була розділена.
На другу зустріч, що відбулася двома днями пізніше, було запрошено більше учасників завдяки гібридному формату конференції. Однак деталі обох зустрічей залишаються офіційно нерозкритими.
Трамп припустив вихід з НАТО в інтерв’ю для NBC News 8 грудня 2024 року. Згідно із законодавством США, вихід з альянсу в односторонньому порядку неможливий, він потребує схвалення двома третинами Сенату або окремого закону, ухваленого Конгресом. Примітно, що цей захід був запроваджений у 2023 році як превентивний для потенційного президентства Трампа. Тоді сенатор від Флориди, а нині держсекретар Марко Рубіо просував його ухвалення, а наразі вже очолив делегацію, що розблокувала міжнародну ізоляцію Росії. А проте, вихід залишається можливим.
Під час пресконференції в Мар-а-Лаго Трампа запитали, чи виведуть США всі війська з Європи, і він відповів:
Ніхто не просив мене про це, тому я не думаю, що нам доведеться це робити. Я б не хотів цього робити.
Раніше міністр оборони США Піт Гегсет під час свого візиту до Варшави попередив Європу, що американські війська не будуть перебувати на їхньому континенті вічно, говорячи про перспективу приблизно на десятиліття вперед.
Трамп надає пріоритет двосторонньому партнерству з окремими державами, тому, наприклад, США зміцнюють зв’язки з Польщею, і, як повідомляє Polsat News, польський президент Анджей Дуда вірить у будівництво Форту Трампа [запропонована військова база США в Польщі]. Польща майже дотягує до бажаної Трампом суми на оборону, витрачаючи 4,7% ВВП. Це тенденція європейських країн, які розуміють небезпеку з боку Росії через своє розташування.
У своїй колонці за червень 2024 року Джордж Еллісон, редактор британського журналу Defense Journal, розмірковує про те, чи може НАТО функціонувати без США:
Що стосується чисельності військ, то НАТО (за винятком США) має понад 1,5 мільйона чинних військовослужбовців, порівняно з 1 мільйоном у Росії. Але справа не лише в чисельності. Справжня сила НАТО полягає в її передових технологіях і в тому, наскільки добре її війська працюють разом.
Майбутнє ЄС та місце України в ньому
ЄС існує вже 31 рік, хоча його формування має глибше історичне коріння. Однак зараз він стикається з військовими загрозами та втручанням третіх країн.
Наша Європа сьогодні смертна, і вона може померти, — заявив Еммануель Макрон під час промови про Європу в Сорбонському університеті 25 квітня 2024 року.
Росія намагається дестабілізувати ситуацію не лише на кордонах ЄС, але й у його внутрішніх справах, і нове керівництво США підтримало цю тенденцію. Румунія скасувала результати виборів через російський слід, але віцепрезидент США Джей Ді Венс засудив це рішення. Він також відмовився розмовляти з на той момент чинним канцлером Німеччини Олафом Шольцем, натомість мав розмову з лідеркою AfD Алісою Вайдель, відомою своєю проросійською позицією.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у 2024 році заснував ультраправу партію “Патріоти за Європу” на противагу поточним основним політикам ЄС. За цих обставин питання, чи зможе ЄС подолати нові виклики, залишається без відповіді.
Девід Традс підкреслює:
На мою думку, дуже тривожним є те, що ми бачимо, як нова адміністрація США так наполегливо агітує європейських виборців голосувати за ультраправих. По-перше, жодна країна не повинна намагатися вирішувати, за кого повинні голосувати виборці в іншій країні. Але, по-друге, ще гірше, коли вони виступають за те, щоб на виборах перемагали крайні праві. Це також проблема майже всіх європейських країн, де ми бачимо ультраправі, а іноді й ультраліві партії, які мають тенденцію до певної міри, іноді дуже очевидно, іноді менш очевидно захоплюватися Путіним і Трампом, тому що це означає, що навіть у тих країнах, де є такі партії, вони можуть перемогти на виборах. Навіть у різних парламентах Європи, наприклад, у Німеччині з AfD або у Франції з партією Ле Пен, ми раптом бачимо, що ці парламенти також, так би мовити, розвалюються, тому що спільна ідея, яка була метою Європи з часів Другої світової війни: переконатися, що демократія є основою, а свобода слова — основою нашого суспільства, і що ми не приймаємо, коли одна країна вдирається в іншу і забирає частину її території.
Схожі побоювання висловлює для The Ukrainian Review і Максим Панченко, експерт з питань євроінтеграції України:
Європейський союз проходить краш-тест, і основний виклик — це ультраправі сили, тому що вони стали тим ключем до можливого впливу на ЄС, який змогли підібрати зовнішні гравці. У цьому контексті існує кілька викликів:
Перше — це виклик правилам, за якими функціонує ЄС, звісно, найяскравішим серед яких є правило одностайності в Європейській раді (голосування). Такий стан справ підштовхує ЄС до певної розвилки: як змінити правила ухвалення рішень таким чином, щоби це відбувалося простіше, швидше і ефективніше, та щоби умовно Угорщина не могла заблокувати все одразу, а з іншої сторони щоб це не призвело до відцентрових рухів.
Другий виклик — це необхідність еквілібристики на національному рівні, тому що підйом правих сил зумовлює складніші коаліційні переговори. Можна подивитися в сторону Франції і те, що відбувається після минулорічних позачергових парламентських виборів, які там складні коаліційні переговори, бюджетний процес, ситуації з вотумами недовіри попередньому уряду. Тобто ресурси, енергія і увага, яка відволікається на національному рівні, не дозволяє зосередити її на зокрема допомозі Україні.
І третє — еквілібристика на міжнародному рівні, тому що зараз ЄС знаходиться на такій розвилці, коли потрібно трохи жорстко відповідати Сполученим Штатам в такому ж стилі, в якому США говорять з ЄС, а з іншої сторони ЄС собі цього просто не може дозволити, тому що без США ЄС не є достатньо міцним, принаймні наразі. Для розкачки цього потенціалу потрібен час, а також внутрішня згода про необхідність концентрації сил у своїх руках.
Експерт з питань євроінтеграції підкреслює, що перед труднощами постають усі сили:
Водночас все ж у нападників і зовнішніх гравців теж є проблеми. Наприклад, можемо подивитися на хиткість режиму Фіцо. Також є структурні запобіжники в певних країнах ЄС, наприклад, в Німеччині є політика фаєрволу, яка полягає в тому, що з часів завершення Другої світової в німецькій політичній культурі існує несприйняття ідеї можливої коаліції з ультраправими силами, моральна заборона. Крім того, потрібно згадати те, що по суті втручання Сполучених Штатів, виступ Маска на зборах Альтернативі для Німеччини не призвели до зростання їх результатів порівняно з прогнозованими. Це можна назвати першою поразкою Сполучених Штатів в їхній тенденції підтримки правих сил у Європі.
Ще в червні 2022 року Володимир Зеленський під час розмови з журналістами заявив, що альтернативи ЄС у випадку України немає. У 2023 році в інтерв’ю для Європейської Правди литовський дипломат Пятрас Ауштрявічюс сказав те саме, а також посол ЄС у США Йовіта Нелюпшєне у 2024 році під час виступу у Вашингтоні. Ба більше, євроінтеграція та трансатлантична інтеграція прописані в українському законодавстві з 2019 року. Таким чином, альтернативи ЄС широко не розглядаються, а в разі небажання партнерів прийняти Україну до НАТО Україна окреслює дві: військовий контингент на території України, який важко організувати без США, або повернення ядерної зброї, вивезеної в результаті Будапештського меморандуму.
Колишній Президент Європейської Ради Шарль Мішель, Президент України Володимир Зеленський і Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на саміті Україна-Європейський Союз у Києві 3 лютого 2023 року/Emile Ducke, The New York Times
Максим Панченко також дотримується думки, що альтернативи євроінтеграції немає, наводячи такі аргументи:
Якщо робити щось самим, то в нас немає достатньо ресурсів. Випуклим прикладом такого стану речей є війна. Без допомоги як фінансові, так і військової самі б ми не були б там, де ми є зараз. Якщо ж формувати якісь нові формати союзів, тобто вибирати низку чи двосторонніх, чи створювати якийсь один багатосторонній союз, мені здається, що це була б картинка набагато більш фрагментарна, і тому вона була б менш стійкою як політично, так і структурно, тому що все ж ЄС є набагато однорідніший. Ну і, крім того, треба розуміти, що на фоні проблем зі Сполученими Штатами Європа не має вибору окрім як зміцнюватися зсередини, і це хороший момент для співпраці. По-перше, це дає нам можливість бути поруч із сильними гравцями, які самі хочуть зміцнитися, і нам в цьому допомагати, і ми їм в міру можливостей, і це можливість також бути співавторами успіху, тому що ми сподіваємось що посилення Європи, до якого вони мусять прагнути, буде успішним.
Усі ті переваги, заради яких ми пішли в євроінтеграцію з самого початку, це буквально те, за що стояв Майдан, все ж ця ідейність сама по собі теж не втрачає актуальності. Ми йдемо в цьому напрямі 10 років, і це все ж підкреслює, що ці цінності і переваги для нас лишаються необхідними.
Європа, як і решта світу, увійшла в нову еру, бувши не зовсім готовою до змін у політиці США, попри розмови про можливі зміни напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах. Однак зараз європейські лідери продемонстрували усвідомлення нової ролі ключового союзника України. На противагу поточній, компліментарній до Росії політиці США, європейці продовжують підкреслювати, хто агресор, усвідомлюючи загарбницькі амбіції РФ на континенті. Для України станом на зараз немає кращої альтернативи для інтеграції, ніж ЄС, важливим залишається і наразі відкладений обіцяний вступ до НАТО. Для Європи ж настав час посилити свою обороноздатність і відстоювати свою стратегічну автономію, адже США декларують наміри скорочувати свою присутність.
Дар’я Маслєнкова
