Довідас Віткаускас обіймав різні посади консультанта в Україні, зокрема, з 2016 року він є керівником низки проєктів з реформування системи врядування та верховенства права, що фінансуються ЄС. За цей час він також був радником двох адміністрацій Президента України поспіль. Він поділився своїми думками з The Ukrainian Review щодо ситуації з фінансовою допомогою для України та її проблемами.
Артем Каспарян: Минулого року ВВП України зріс на 3,6%. Економіка розвивається краще, ніж очікувалося?
Довідас Віткаускас: Українська економіка все ще відстає на 25% від рівня до 2022 року, тому можна і потрібно очікувати певного зростання від нещодавнього дна. Але майже весь економічний ріст зараз відбувається виключно завдяки кредитам та грантам Європейської комісії та Світового банку, а також двостороннім фінансовим гарантіям США, Великої Британії, Канади, Японії та інших західних урядів. Починаючи з 2022 року, близько 120 мільярдів доларів США надійшло безпосередньо до української скарбниці у вигляді прямої бюджетної підтримки від цих донорів. Це дуже значна сума, адже річний ВВП України становить лише близько 160 мільярдів доларів США. Іноземні фінансові вливання зараз становлять близько 25% економіки, або 50% державного бюджету, щороку. Як наслідок, державний борг України вже злетів до 100% ВВП. Обслуговувати борг буде складно в економіці з високими відсотковими ставками, яка не має можливості друкувати власні гроші, коли їй заманеться. Дефіцит бюджету за останні 3 роки був майже незмінним і залишиться таким і в 2025 році. Реалістично можна очікувати, що державний борг по відношенню до ВВП становитиме 125% ВВП до кінця цього року. Іншими словами, українська економіка та бюджет перебувають на іноземних донорських стероїдах, які надаються за бажанням уряду. Я не впевнений, що це хороша новина, забігаючи наперед.
А.К.: Чи не є неминучим зростання інфляції та боргів під час війни?
Д.В.: Якщо ми дбаємо про здорову політику, то оплата чужими грошима бажань створює моральні ризики, а не дисципліну та підзвітність, необхідні для сталого зростання. Іноземні партнери повинні дати українському уряду батут, а не гамак. Вже зараз можна побачити, що будь-яка вигода від утримання курсу національної валюти (гривні) відносно стабільним по відношенню до долара США та євро була нівельована інфляцією. І подальша інфляція, і девальвація гривні неминучі в короткостроковій перспективі, попри вливання твердих валют (долар США, євро) в український бюджет західними урядами. Але більш важливими є довгострокові наслідки іноземної допомоги. Ключове питання полягає в тому, чи сприятиме допомога західних урядів надходженню інвестицій від західного бізнесу? Понад 30 років сучасної історії України дають багато підстав для скептицизму. Досі Україна була напрочуд “стійкою” до іноземних інвесторів, навіть на шкоду собі.
А.К.: Можливо, інвестиції прийдуть зі США для розвідки українських корисних копалин?
Д.В.: Ми вже детально обговорювали, чому “угода” з рідкоземельними елементами слугує переважно цілям політичного маркетингу, а не економічним реаліям. Гарний піар для нової адміністрації США, але мало шансів на фінансову вигоду для будь-якої зі сторін. Більше того, Україна має історію хитромудрих кримінальних переслідувань колишніх політичних лідерів за зловживання природними ресурсами країни. На думку спадає справа колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко більш ніж десятирічної давнини. Не дивно, що нинішнє українське політичне керівництво зволікає із запропонованою Трампом угодою. Що, якщо уряд зміниться після виборів? Зараз, здається, забули, що перша адміністрація Трампа підписала подібну угоду щодо рідкоземельних елементів з Афганістаном у 2017 році. З того часу не було жодної реальної реалізації цієї угоди з обох сторін, та й від країни не так багато залишилося…
А.К.: Була гаряча дискусія про те, хто надав більше допомоги Україні: США чи ЄС?
Д.В.: Суперечки виникають через те, що змішують яблука, апельсини, манго і тенісні м’ячики (сміється). Весь пиріг допомоги Україні з 2022 року складається з 4 окремих шматків, які часто плутають між собою. Перший компонент – це військова допомога в натуральній формі, яка не підлягає поверненню, але не може бути піддана стандартизованій оцінці в грошовому еквіваленті. Усе залежить від того, як влада кожної країни-донора веде облік списання запасів. Майже два роки тому в Брюсселі розгорівся скандал, коли уряд Естонії викрили у завищенні обсягів військової допомоги Україні: на папері старе обладнання оцінювалося майже як нове. Таким чином, ми не можемо знати точну грошову вартість військової допомоги, наданої Україні, але, за оцінками різних поінформованих спостерігачів, вона, ймовірно, коливається між 150 і 500 мільярдами доларів США. Частки США та ЄС у цьому компоненті є співставними і становлять до 45% кожна. Другим ключовим компонентом допомоги є бюджетна підтримка шляхом прямих вливань в українську скарбницю, про яку йшлося вище. Цей обсяг становить 120 мільярдів доларів США, які вже виділено з 2022 року. Однак є підступ, оскільки ця форма допомоги надається переважно у вигляді кредитів, а не грантів.
У цьому відношенні ЄС наразі надав 40 мільярдів доларів США та 30 мільярдів доларів США у вигляді бюджетної підтримки. Третій компонент – це так звана “проєктна допомога”, якою керують USAID тощо. Її загальний обсяг важко виміряти, оскільки проєкти міжнародної допомоги програмуються у вигляді багаторічних конвертів, а не початкових бюджетів. Крім того, кінцевими фінансовими бенефіціарами “проєктної підтримки” часто є американські та європейські консалтингові компанії та постачальники, а не український народ чи бізнес. Однак можна сказати, що з 2022 року на проєкти “м’якої” та “жорсткої” допомоги було витрачено до 25 мільярдів доларів США, з яких програми, що фінансуються ЄС, становили щонайменше 40%, а США – до 30%. І останнє, але не менш важливе – це компонент приватної гуманітарної допомоги, який не піддається точному підрахунку, але який можна оцінити щонайменше у близько 20 млрд доларів США з 2022 року. Загалом, схоже, що обсяги допомоги Україні з боку США та ЄС наразі є значною мірою співставними.
А.К.: Можливо, підсанкційні російські гроші також допоможуть Україні?
Д.В.: Ні. Більше року тому я зробив прогноз, що Захід не буде конфісковувати підсанкційні російські суверенні активи на користь України. Це передбачення все ще залишається вірним. Мільярд доларів на рік або близько того, що надається Україні з прибутків російського Центрального банку за кордоном – це крапля в морі фінансових потреб України.
А.К.: Але підтримка Заходу добре позначилася на зарплатах українців, які у 2024 році зросли більш ніж на 20%…
Д.В.: Ви, напевно, маєте на увазі середню зарплату в державному секторі центрального уряду, яка на початку 2025 року зросла до понад 1900 доларів США на місяць (до сплати податків). Однак середня зарплата в країні все ще не перевищує 470 доларів США на місяць. Це означає, що київські бюрократи отримують у 4 рази більше, ніж інші працівники країни. А ті, хто працює в державному секторі, зараз отримують більше, ніж у приватному. Важко побачити тут якусь економічну логіку – певна політична логіка, можливо… З 2022 року завдяки донорським вливанням роль державних витрат в Україні зросла майже вдвічі – до понад 50% річного ВВП країни. Але Україна не є скандинавською країною – вона не має ні історії, ні культури, щоб поглинути таку економічну роль, якою користується уряд. Знову і знову з’являються новини про неналежні контракти на державні закупівлі, які укладаються за завищеними цінами з “дружніми” субпідрядниками в українському оборонному, енергетичному та інших секторах. Рівень відкатів і хабарів чиновникам державного сектору, схоже, не зменшується, незважаючи на велику кількість кримінальних розслідувань.
42 народних депутати (з нинішньої виборчої кампанії, в тому числі з партії Президента) перебувають під кримінальним розслідуванням прямо зараз, разом з тисячами інших державних службовців. Занадто легко вказувати пальцем на корупцію у вищих чи нижчих ешелонах влади в Україні, особливо під час хаосу, спричиненого війною. Але, можливо, настав час підвищити обізнаність про те, що іноземні донори безпосередньо причетні до того, що корупція та розкрадання в Україні продовжуються – просто продовжуючи годувати звіра в державному секторі в таких обсягах.
А.К.: Тобто нещодавнє економічне зростання є більш-менш ілюзорним?
Д.В.: Ми вже детально обговорювали, чому Україна з початку 1990-х років страждає від хронічного недоінвестування як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Зараз Україна страждає від додаткових структурних дисфункцій. Вже у 2023 році український ВВП зріс на 5%, тоді як виробництво електроенергії (-9%) та споживання (-6%) впали. Ця тенденція продовжилася і в 2024 році. Це може бути сюрпризом для Ніколи Тесли, який підкреслював зв’язок між виробництвом електроенергії та цивілізацією понад сто років тому. Крім того, зараз в Україні проживає 26 мільйонів жителів, тоді як понад десять років тому їх було 44 мільйони. Працездатне населення становить лише 9 мільйонів. Україна втрачає людей, а не лише гроші. Людський капітал не можна повернути за рахунок “підвищення обізнаності” та тренінгів, що фінансуються донорами. Потрібно створити реальні фінансові стимули для кожного українця, а не лише для тих, хто наближений до центральної чи місцевої влади. Наразі донорська політика не повертає цих людей, не сприяє розвитку ринку праці та зростанню продуктивності.
А.К.: Окрім українського державного сектору, хто ще отримав вигоду від західної підтримки?
Д.В.: Почнемо з тих, хто програв: потенційних західних інвесторів, яких витіснили місцеві олігархи та інші усталені гравці з хорошими політичними зв’язками – мати такі зв’язки означає брати участь у перерозподілі донорських ресурсів. Найголовніше, що жертвами є малий та середній український бізнес. Найбільше від донорської підтримки за останні 3 роки виграли українські комерційні банки, які вперше в історії отримали від Національного банку України (НБУ) фінансові ресурси у вигляді твердої валюти (долари США та євро) під низькі відсотки. Це зменшує тиск на НБУ щодо необхідності друкувати національну валюту. Не дивно, що останніми роками були зафіксовані найбільші історичні прибутки комерційних банків. Слід зазначити, що державні комерційні банки контролюють понад 80% українського депозитного ринку, тож це явна вигода насамперед для них. Ці державні комерційні банки є ще однією кишенею в костюмі державного бюджету. Кредити для кінцевих споживачів, населення та бізнесу залишаються важкодоступними та дешевими. Реальні відсоткові ставки за більшістю кредитів – за винятком деяких програм, субсидованих державою, таких як “5-7-9” – залишаються на рівні понад 25% річних. Водночас, погані умови на кредитному ринку, схоже, не впливають на державні підприємства (ДП) та великі промислові або сільськогосподарські групи з хорошими політичними зв’язками, які продовжують користуватися різними привілеями, передбаченими законодавством, наприклад, можливістю не сплачувати борги своїм постачальникам.
А.К.: Чого ж тоді чекати від західних партнерів?
Д.В.: Україна гостро потребує інвестицій, а не “подарунків”, таких як дешеві кредити та непідзвітні гроші, які будуть проковтнуті державним бюджетом. Інвестиції – це довгострокові зобов’язання перед країною та місцевими українськими партнерами, а також взяття на себе відповідальності за їхні фінансові та управлінські рішення. На жаль, будь-яких значних інвестицій від західних партнерів поки що не видно. Тим часом, інвестиції в український енергетичний сектор, зокрема, надходять з так званого Глобального Півдня та країн БРІКС. Турецькі інвестори, наприклад, скуповують сотні тисяч гектарів землі в довгострокову (30-50 років) оренду з метою будівництва сонячних і вітрових електростанцій на півдні України. Жоден західний інвестор навіть віддалено не наближається до такого масштабу зобов’язань перед Україною. Не дивуйтеся, що після закінчення війни Україна також почне геополітично схилятися до тих, хто інвестував, а не до тих, хто дарував дорогі “подарунки”…
А.К.: Але США зараз, схоже, припинили свою допомогу?
Д.В.: Так, але ЄС та деякі інші західні країни продовжують обіцяти покрити непомірний дефіцит українського бюджету. Це не лише контрпродуктивно як (відсутність) стимулів для проведення розумної політики реформ, але й лицемірно як “допомога”, оскільки більша частина бюджетної підтримки ЄС надається у формі кредитів. Майбутньому поколінню українців доведеться її повертати. Але все це, схоже, не турбує “фінансових алхіміків” у Брюсселі та інших місцях. Вони продовжують вливати гроші в державний бюджет, поглиблюючи структурні проблеми країни.
А.К.: Можливо, якась непередбачувана “подія чорного лебедя” може дати поштовх післявоєнній економіці України?
Д.В.: Будемо сподіватися, що він не прийде з Китаю (сміється).
Артем Каспарян
