Представляємо вашій увазі чергове інтерв’ю з Довідасом Віткаускасом, консультантом, керівником групи проєктів з реформи державного врядування та верховенства права, що фінансуються ЄС, починаючи з 2016 року. Він також виконував обов’язки радника в двох адміністраціях Президента України поспіль.
У цьому інтерв’ю ми зосереджуємось на питаннях, пов’язаних із так званою «угодою про рідкоземельні метали», а також ми дізнаємося його думку з інших питань, зокрема пов’язаних із можливим використанням «заморожених» російських активів.
Станіслав Кінка: Підписання «угоди про рідкоземельні метали» було і залишається однією з головних тем у двосторонніх українсько-американських відносинах. Чи можна вже говорити про конкретні пункти угоди і якими можуть бути «червоні лінії» для України?
Довідас Віткаускас: Я не вірю, що будь-яка зі сторін сприймає угоду про рідкісноземельні елементи як серйозну практичну спробу. Це питання політичного піару. Ризики, пов’язані з обсягом додаткових інвестицій, необхідних для видобутку, значно перевищують будь-яку передбачувану фінансову вигоду для обох сторін (ми торкалися цієї теми в попередньому інтерв’ю: «США хочуть українські рідкоземельні елементи. Але кому вигідна така угода»: https://tur.timepro.com.ua/us-wants-ukraines-rare-earths-but-who-would-benefit-from-such-a-deal ). Але запропонована угода – якою б нереальною вона була на практиці – призведе до того, що підписи будуть поставлені на папері. А це означає дуже реальний ризик переслідування – після можливих політичних змін після майбутніх виборів – для членів українського уряду, які підписали відмову від національних ресурсів іноземцям. Лише десять років тому колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко була ув’язнена за значно легшими звинуваченнями. Ось чому можна підозрювати, що український уряд буде зволікати із запропонованою угодою. Навіть якщо уряд України врешті-решт піддасться американському тиску, підпис поставить більш другорядний член українського уряду… Єдиний гравець, який має стратегічне бажання, терпіння та логіку робити подібні довгострокові проекти в Україні – це Китай. Просто подивіться, що китайські інвестори зараз роблять в Афганістані, де президент Трамп підписав дуже схожу угоду щодо рідкоземельних металів під час свого першого президентства у 2017 році.
С.К. Чи можна цю угоду в будь-якому варіанті вважати умовою подальшої співпраці між Україною та США, в тому числі в сенсі отримання фінансової допомоги, нелетальної та летальної зброї?
Д.В.: Новий уряд США дуже чітко вказав свій стратегічний поворот до Азії та поступовий відхід від Європи. Це, разом з оголошеними торгівельними митами, спричинить різноманітні проблеми у військовому та економічному співробітництві між США та Європою в цілому. [Але] Україна не буде єдиною стороною, яка програє від такої політики, якщо вона втілиться в життя.
С.К. Яка позиція України щодо включення до тексту угоди не лише питання корисних копалин, а й переліку об’єктів інфраструктури? Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україні йшла підготовка до приватизації портів. Чи можна розширити цю практику і чи не завадить цьому майбутня «Угода», яка буде зачіпати вже не тільки рідкоземельні метали?
Д.В.: На жаль, Україна має дуже обмежені регуляторні та адміністративні можливості для належної приватизації незначного порту вартістю 5 мільйонів доларів США. Історія незалежної України за останні 34 роки загалом була історією знеохочення іноземних інвестицій на користь місцевих фінансових і політичних груп. Чи можна реалістично очікувати, що країна керуватиме значно більшими та складнішими проектами приватизації інфраструктури? По-друге, зараз в Україні 13 морських портів. Це надмірна цифра для економіки, яка має лише 160 мільярдів доларів ВВП на рік. Який обсяг і тип вантажів буде перевозити кожен із цих портів протягом 10 років? Чи буде Україна тоді потужною виробничою потужністю чи залишиться переважно виробником сировини – як наслідок, чи знадобляться більше інвестиції в інфраструктуру для контейнерних, масових та інших перевезень? Ці стратегічні питання будь-якого потенційного інвестора досі залишаються без відповіді, деякі через об’єктивні причини війни. Сусідня Румунія має вдвічі більший ВВП, ніж Україна, але має лише вісім портів, у тому числі в дельті Дунаю. Україні потрібно консолідувати свою логістичну інфраструктуру, а не фрагментувати її шляхом індивідуальної приватизації. Це означає виведення з експлуатації деяких історичних портів з інфраструктурою радянських часів. Це буде непросте завдання ані політично, ані економічно.
С.К. Заморожені російські активи: на яких умовах вони можуть бути передані Україні та яка позиція української сторони щодо їх можливого використання для «відбудови» окупованих Росією територій України?
Д.В.: У питанні «заморожених російських активів» було багато плутанини, де ілюзії та політичне маневрування, особливо з боку брюссельських бюрократів, часто випереджали реальність. По-перше, Україна не отримає жодної вигоди від мільярдів доларів підсанкційних приватних російських активів, окрім «дрібниць» у справах про кримінальні злочини, вчинені на Заході підсанкційними олігархами (див., наприклад, «справу Костянтина Малофєєва», російського олігарха, медіамагната, засновника православного телеканалу «Царьград ТВ» — С.К.). По-друге, всупереч враженню, створеному деякими офіційними особами ЄС, Україна не отримує частину суверенних російських активів, які перебувають під санкціями, наприклад авуарів (авуар — це кошти банку, які знаходяться на його рахунках в іноземній валюті у закордонних банках – С.К.) російського центрального банку в Бельгії. Україна отримає лише частину доходу, отриманого від цих російських інвестицій. У кращому випадку це означає пару мільярдів доларів США на рік. Український уряд, можливо, також може отримати більше гарантованих позик під заставу, пов’язану з російськими суверенними холдингами. Але це будуть не подарунки, а фінансові зобов’язання українського платника податків.
С.К. Протягом 2024 року загальний державний борг України зріс на $20,7 млрд. Але разом з тим у 2024 році відбулася певна реструктуризація державного боргу. Чи можна передбачити динаміку зміни державного боргу і як вона залежить від політики США? Які умови погашення кредитів, які Україна взяла під час війни, і чи можливо їх реструктуризувати та/або погасити за допомогою заморожених російських активів?
Д.В.: Україна вже винна іноземним інвесторам більше, ніж її річний ВВП, або 160 мільярдів доларів [за даними Міністерства фінансів України – 169,09 млрд. дол. США станом на 28 лютого 2025 р. — С.К.]. Ймовірно, до кінця цього року державний борг становитиме 125% ВВП. Україна також перебуває у вибірковому дефолті перед своїми кредиторами з 2022 року. На жаль, поведінка ЄС та інших донорів лише погіршує становище. Різні типи українського державного боргу зараз продаються від 50 до 70 центів за долар і можуть навіть знизитися, якщо перші надії ринку на припинення вогню згаснуть. Зважаючи на це, політика США щодо російсько-українського конфлікту може дати значний поштовх ринку, а отже, стійкості українських державних фінансів. Але наскільки ця політика США є реалістичною та продуктивною – відповісти набагато складніше.
С.К. Які можливі шляхи отримання коштів для України: це подальші кредити, угоди з передачею частини прибутку від експлуатації природних ресурсів, об’єктів інфраструктури, концесії чи велика приватизація?
Д.В.: Належна приватизація всіх видів землі, включно з дозволом її іноземної власності. Земля – єдиний вагомий ресурс України, який має безперечну цінність. Більшість інших активів, які обговорюються українським урядом та його західними партнерами як інструменти перезавантаження економіки, включно з державними компаніями чи корисними копалинами, по суті, нічого не варті або недоступні без мільярдів доларів додаткових інвестицій. Дозвіл повної приватної власності на землю також є ключовим психологічним і суспільство-будівним фактором, якщо Україна справді хоче бути частиною західного суспільства, заснованого на правилах. Нинішній державний контроль над землею є віхою радянського минулого в українській політичній і правовій системах і бізнес-культурі, які десятиліттями тягнули Україну вниз.
Розмовляв Станіслав Кінка
