Арешт Імамоглу: причини та політичний контекст
19 березня 2025 року влада Туреччини затримала мера Стамбула Екрема Імамоглу — одного з провідних представників опозиції та потенційного конкурента президента Реджепа Таїпа Ердогана на виборах 2028 року. За офіційною версією, йому пред’явлено обвинувачення у корупції, зловживанні службовим становищем і можливих зв’язках із забороненими структурами. Сам Імамоглу та його політична сила — Республіканська народна партія (CHP) — називають справу політично вмотивованою.
Арешт збігся у часі з внутрішньополітичною нестабільністю: в 2024 році рівень інфляції в Туреччині сягнув понад 75%, що стало найгіршим показником з початку 2000-х. Економічні труднощі, зниження популярності AKP та втрата Стамбула внаслідок перемоги Імамоглу на муніципальних виборах 2024 року стали серйозними викликами для режиму Ердогана.
Реакція турецького суспільства та міжнародної спільноти
Арешт Імамоглу викликав хвилю протестів у великих містах Туреччини, зокрема в Стамбулі, Ізмірі та Анкарі. Понад 1800 осіб були затримані в ході масових демонстрацій, що свідчить про зростання невдоволення всередині країни. Водночас дії поліції залишаються жорсткими, а доступ до соціальних платформ періодично обмежується владою.
Європейський Союз засудив дії турецької влади, закликавши Анкару поважати верховенство права та демократичні свободи. Однак реальні важелі впливу з боку ЄС залишаються обмеженими через геостратегічну значущість Туреччини — зокрема, в питаннях контролю міграції та енергетичної безпеки.
Що може змінитися у разі перемоги Імамоглу
Попри складну внутрішньополітичну ситуацію, у разі політичного повернення Імамоглу та перемоги на виборах 2028 року, його курс, ймовірно, буде помірно прозахідним. Він не має репутації проросійського діяча, натомість тяжіє до кемалістської традиції світської держави та багатовекторної зовнішньої політики. Проте відсутність докладної зовнішньополітичної програми не дає підстав очікувати кардинального курсу відразу після зміни влади.
Потенційні вигоди для Європи та України
У разі приходу Імамоглу до влади, Туреччина може повернутися до більш передбачуваної політичної лінії, з акцентом на верховенство права, інституційну стабільність і політичну відкритість. Для Європейського Союзу це означатиме можливість перезапуску діалогу щодо прав людини, реформ у сфері юстиції та свободи слова, які були фактично заморожені протягом останніх років. Крім того, Туреччина за президентства Імамоглу потенційно могла б зменшити тиск на європейську міграційну систему, розширити співпрацю в енергетичній безпеці та знизити напругу в регіоні Східного Середземномор’я.
Зовнішня політика Туреччини в умовах зміни влади могла б також стати більш зрозумілою та менш схильною до ситуативного балансування між Заходом і Росією. З цієї точки зору, для України відкривається можливість більш тісної військово-промислової кооперації — зокрема в сегменті безпілотних систем, де вже існує досвід партнерства. Окрім того, Туреччина може скоротити обсяги паралельного імпорту до РФ і, під тиском Заходу, закрити частину фінансових та логістичних схем, які сьогодні активно використовуються Москвою. Це створює потенціал для посилення санкційного режиму без прямої участі ЄС або США.
Водночас Україна повинна уникати хибних очікувань. Імамоглу не є фігурою з чітко артикульованою зовнішньою політикою. Його риторика тяжіє до внутрішніх реформ, а не міжнародних альянсів. Саме тому Києву вже зараз варто налагоджувати комунікаційні канали з турецькою опозицією, залучаючи аналітичні центри, журналістську спільноту та дипломатів.
Європейському Союзу слід проявляти більшу стратегічну гнучкість — зокрема, через розширення підтримки демократичних ініціатив усередині Туреччини та водночас — через чітке артикулювання того, які саме кроки можуть відновити довіру між Брюсселем і Анкарою. У цьому контексті українська публічна підтримка демократичних процесів у Туреччині може додатково посилити позиції Києва як надійного союзника в регіоні, що розуміє складність трансформаційних процесів у поставторитарних державах.
Стратегічний погляд
Арешт Імамоглу свідчить про подальше згортання демократичних інститутів у Туреччині. Це подія, що має значення не лише для турецької опозиції, а й для регіонального балансу сил. Україні та Європі варто діяти стратегічно — з урахуванням не лише цінностей, а й практичних вигод від можливої зміни політичного вектора Туреччини у найближчі роки.
Утім, слід зважати на обмеження. Навіть у разі перемоги, Імамоглу діятиме в умовах складного балансу сил, опираючись на фрагментовану політичну систему, де збережуться важелі впливу з боку прихильників чинного режиму. Його прозахідна орієнтація поки що не підтверджена чіткою зовнішньополітичною програмою, і наразі він більше асоціюється з внутрішніми реформами, ніж із глобальними ініціативами.
Таким чином, для України Імамоглу — це радше потенційне “вікно можливостей”, а не гарантія стратегічного зрушення. Його прихід до влади може стати каталізатором змін, але їхній характер залежатиме від низки факторів — внутрішньої стабільності, міжнародного тиску та здатності нової політичної еліти сформулювати чіткий курс. Позиція Києва в цьому процесі має бути обережною, продуманою та заснованою на довгострокових інтересах у регіоні.. Це подія, що має значення не лише для турецької опозиції, а й для регіонального балансу сил. Україні та Європі варто діяти стратегічно — з урахуванням не лише цінностей, а й практичних вигод від можливої зміни політичного вектора Туреччини у найближчі роки.
Федорук Дмитро – підприємець, амбасадор The Ukrainian Review в Стамбулі.
