Сполучені Штати оприлюднили стенограми зустрічей і телефонних розмов між Владіміром Путіним та 43-м президентом США Джорджем Бушем-молодшим. Документи охоплюють період із червня 2001 року по квітень 2008 року. Ці матеріали вкотре показують, що російські імперські амбіції мають глибоке історичне коріння. Вони також демонструють, що помилкове сприйняття Путіна, зокрема з боку президентів США, призводить до трагічних наслідків.
Іран і ядерні амбіції
Розсекречені стенограми фіксують обговорення між Путіним, Джорджем Бушем та Кондолізою Райс, колишньою держсекретаркою США, щодо ядерних розробок Ірану та ролі Росії в цьому процесі.
Президенти обговорювали можливі стратегії стосовно іранської ядерної програми. Президент США спочатку підтримав пропозицію Путіна. Згідно з цим планом, Росія мала постачати паливо для цивільних атомних електростанцій. Такий підхід мав позбавити Іран аргументів на користь самостійного збагачення урану. Путін наголошував, що будівництво нових реакторів є довгостроковим процесом і може тривати до 15 років. Тому, за його словами, на тому етапі Іран не мав нагальної потреби у збагаченні палива.
Росія формально наполягала на цій схемі та своїй добрій ролі. Водночас Москва блокувала жорсткі санкції в Раді Безпеки ООН, а також затягувала або пом’якшувала резолюції, що стосувалися порушень з боку Ірану. Після 2022 року Росія почала використовувати іранське ядерне питання як розмінну монету у своїх відносинах із Заходом.
Загрози іншим країнам
Стенограми також викривають ностальгію Путіна за Cовєтським Союзом. Водночас він покладав відповідальність за розпад держави на тодішніх керівників.
Путін описував розпад СССР як безпрецедентний акт “доброї волі”. Він стверджував, що совєтська влада добровільно відмовилася від тисяч квадратних кілометрів території.
Що ж насправді сталося? Совєтська добра воля добровільно змінила світ. Росіяни добровільно віддали тисячі квадратних кілометрів території. Нечувано. Україна, частина Росії протягом століть, була віддана. Казахстан — відданий. Кавказ — також. Важко уявити, але це зробили партійні керівники. Потім була Чечня. Росія пішла у 1996 році — і що сталося? Радикали з арабських країн прийшли й почали атакувати сусідні регіони, — заявляв російський диктатор.
Цей наратив показує, що Путін сприймає постсовєтські держави як органічно “російські”. Він прагне утримувати регіон під імперським впливом — або через встановлення лояльних урядів, або шляхом прямої військової окупації, як це сталося в Чечні та Грузії. У цій логіці Путін систематично називає Україну “штучною” державою.
Розширення НАТО
Президент Буш стверджував, що Росія більше не є ворогом і має сприймати розширення НАТО позитивно. На його думку, Альянс стабілізує західні кордони Росії.
Путін у відповідь заявив, що Росія почувається “виключеною” з НАТО. Він звернувся до історичних аргументів і згадав заявку СРСР на вступ до Альянсу в 1954 році. Тоді НАТО відхилило цю заявку, посилаючись на неврегульовані австрійське та німецьке питання, тоталітарний контроль над Східною Європою та відсутність співпраці в рамках процесів роззброєння ООН.
Путін наполягав, що на момент цих розмов усі зазначені умови вже не були актуальними. Він припускав, що Росія могла б претендувати на статус потенційного союзника.
Висновок
Ці стенограми демонструють, що Путін послідовно зображує Україну як “штучну” державу. Він є типовим продуктом давнього російського імперського мислення. Російський диктатор відкрито розглядає розпад Совєтського Союзу як найбільшу помилку в історії існування російської держави.
Документи також виявляють стійку модель маніпуляцій з боку Росії. У совєтський період Україна залишалася без голосу. Після відновлення незалежності Росія ставилася до неї не як до повноцінної суверенної держави, а як до тимчасової аномалії. Путін неодноразово подавав Україну як мозаїку територій, “узятих” в інших. Протягом років він вимагав зупинити розширення НАТО, мімікруючи під “західного” політика, водночас граючи подвійну гру та готуючи ґрунт для агресії.
Сьогодні більшість українців чітко продемонструвала, що не ідентифікує себе як росіян. Тому міжнародна спільнота більше не повинна серйозно сприймати заяви Путіна про партнерство й має відкинути його альтернативну версію історії.
