Питання контролю над Запорізькою атомною електростанцією (ЗАЕС) перетворилося на один із найскладніших вузлів у нинішніх мирних перемовинах між Україною, США та Росією. Незважаючи на загальний прогрес у перемовинах щодо широкого пакету мирного плану, позиції сторін у цьому питанні залишаються далекі одна від одної. Спір стосується не лише технічних аспектів експлуатації найбільшої атомної електростанції в Європі, але й фундаментальних питань суверенітету, безпеки та політичної довіри. США пропонують формат, за яким ЗАЕС мала б управлятися трьома сторонами — Україною, США та Росією — з рівними долями і американською стороною як оператором. Київ відкидає цю пропозицію як несправедливу та ризикову, обґрунтовуючи це неможливістю ефективної співпраці з окупантом після повномасштабного вторгнення. Ця суперечка підсилює напругу не лише навколо переговорного процесу, а й безпосередньо в енергетичній та безпековій сферах усієї Європи. За таких умов ЗАЕС залишається не лише геополітичним арбітром, але й потенційним джерелом катастрофічних наслідків для всього регіону.
Позиції сторін
Основна розбіжність між Україною та США полягає в підході до управління ЗАЕС. За американською версією, контроль над станцією повинен бути розділений порівну між трьома сторонами — Україною, США та Росією — з американськими фахівцями як операторами цього механізму. При цьому така модель, на думку Вашингтону, має гарантувати стабільність експлуатації і зменшити ризики ескалації безпекових інцидентів навколо станції. Українська сторона негативно оцінює цю пропозицію, вважаючи її формою легітимізації російського факту окупації та умовою, за якої агресор отримує непропорційно велику вагу у вирішенні майбутньої долі об’єкта.
“На сьогодні виглядає це так. США пропонують “33% на 33% на 33%”. І американці — головний менеджер цього спільного підприємства. Зрозуміло, що для України це звучить дуже невдало і не зовсім реалістично. Як можна мати спільну комерцію з росіянами після усього?” — сказав Зеленський.
Український уряд пропонує альтернативну модель — створення спільного підприємства між Україною та США з рівними частками (50/50). За цим планом Україна отримала б половину електроенергії, виробленої станцією, а США змогли б самостійно розпоряджатися своєю часткою. Такий формат, на думку Києва, гарантував би збереження національного суверенітету над об’єктом і уникнення прямої співпраці з Росією, яка досі утримує ЗАЕС під контролем силою. 
“Ми вважаємо, що це наша станція, наші люди там будуть працювати, і ми з американцями розуміємо, як побудувати спільне управління”, — додав Зеленський.
Російська сторона раніше вже неодноразово категорично відкидала будь-які пропозиції щодо передачі або спільного управління Запорізькою АЕС. У своїх заявах офіційні представники Москви наполягали, що ЗАЕС «є частиною російської ядерної індустрії» і, відповідно, не підлягає поверненню під український контроль чи розподілу між іншими державами.
Міжнародний вимір і ризики
Важливо враховувати, що міжнародні організації та значна частина світових держав послідовно засуджують незаконну окупацію Запорізької АЕС і вимагають повернення контролю Україні. Зокрема, ще у березні 2025 року 47 держав-членів МАГАТЕ виступили зі спільною заявою, в якій підтвердили підтримку суверенітету та територіальної цілісності України й засудили російську окупацію ЗАЕС.
У своїй заяві держави закликали Російську Федерацію негайно припинити будь-які військові дії, які ставлять під загрозу ядерну безпеку України та всього регіону. Вони також наголосили на важливості неухильного дотримання «Семи невід’ємних принципів ядерної безпеки» та п’яти принципів захисту ЗАЕС, визначених Генеральним директором МАГАТЕ. 
Ситуація ускладнюється також технічними проблемами: через бойові дії ЗАЕС неодноразово втрачала зовнішнє живлення, що ставило під загрозу систему охолодження реакторів, а станція досі не працює в повноцінному режимі. 
Висновок
Питання контролю над Запорізькою АЕС стало символом ширшого конфлікту між прагненням України зберегти суверенітет та наполяганням Росії на закріпленні практичної влади над стратегічно важливими об’єктами. Мирні переговори, в яких США намагаються виступити посередником, так і не змогли зняти цю розбіжність, оскільки пропозиції Вашингтона не влаштовують Київ, а Москва відкидає будь-які компроміси. Контроль над ЗАЕС — це не лише управління енергетичним об’єктом, але й питання довіри, безпеки та міжнародного права, що робить його однією з найбільш тяжких перепон на шляху до мирної угоди. Без вирішення цієї теми жоден тривалий мир між сторонами сьогодні видається малоймовірним.
