Європа намагається стримати війну, щоб вона не розросталася далі, але вона вже прийшла на її територію. Диверсії, дезінформація та поляризація демократичного суспільства — не окремі інциденти, а прояви когнітивної війни, яку Росія веде проти нього.
Наявність передових технологій, високоточного обладнання та стабільної економіки більше не гарантує перемоги у війні ХХІ століття. Поки Захід ухвалює оборонні бюджети та дискутує про їхню доцільність, оцінюючи ризики для безпеки Європи, Росія вже використовує новий тип протистояння.
Боротьба за території перетворилась на боротьбу за розуми, де люди стають і мішенню, і інструментом одночасно. Когнітивна війна не потребує кінетичного протистояння чи великих економічних витрат. Тому не має чітко окреслених кордонів та термінів закінчення. Росія не лише бореться за інформаційний вплив. Вона керує процесами прийняття рішень та формує сприйняття реальності.
Як зазначається у дослідженні НАТО Cognitive Warfare: Beyond Military Information Support Operations, учасниками когнітивної війни дедалі частіше стають не військові цілі. Її основною метою є атака на раціональність та здатність населення до критичного мислення. Поле бою поступово зміщується у повсякденне життя, а цивільне населення дедалі частіше стає мішенню.
Обмеження прав і свобод людини суперечить основним принципам демократичної системи. Європейське суспільство відкрите до різноманіття думок, ідентичностей та релігій. Однак це створює сприятливі умови для впливу російських кампаній на формування реального світогляду.
Рефлексивний контроль
Як писав Сунь-цзи, досвідчений полководець прагне перемогти війну ще до початку битви. Росія використовує метод рефлексивного контролю в рамках когнітивної війни на етапі «орієнтації», згідно з системою прийняття рішень OODA (Дослідження, Орієнтація, Рішення, Дія).
Йдеться про спосіб формування сприйняття реальності. OODA або цикл Бойда вперше був розроблений пілотом-винищувачем Джоном Бойдом в 1960-ті для концептуалізації процесу прийняття рішень задля того, щоб бути на крок попереду свого ворога. Методологія полягає у вивченні та взаємодії з середовищем. Цей принцип лежить в основі російських кампаній, спрямованих проти Заходу. Спочатку вивчення середовища та його вразливостей (емігранти, біженці, соціальна нерівність, політична полярність). Далі на етапі орієнтації вони запускають перші інформаційні кампанії в соціальних мережах.
Далі задіяна методологія рефлексивного контролю, задача якої — сформувати сприйняття реальності актора таким чином, щоб на етапах Рішення та Дії спонукати його до потрібних рішень. За даними дослідження Фінського національного університету оборони, рефлексивний контроль базується на створенні психологічної моделі супротивника, яка може бути використана для створення інформаційних стимулів, що призводять до бажаних реакцій.
Вперше системним вивченням рефлексії зайнялися радянські вчені в 60-ті роки. І вже через десятиріччя США почали використовувати цю методологію для профайлінгу (кримінальне профілювання) серійних вбивць. Підрозділ із кримінального профайлінгу вивчав психологічні портрети серійних вбивць та насильників та закономірності їхніх дій. Так вони змогли не лише передбачати їхні дії, а й впливати на них — зокрема, виманювати та затримувати через маніпуляцію поведінкою. Один із прикладів — взаємодія через медіа.
Рефлексивний контроль, за визначенням Володимира Лефевра, — це процес, у якому одна зі сторін передає іншій основи для ухвалення рішень.
Соціальні мережі є сприятливим середовищем для створення такої моделі. Їхні алгоритми заохочують до формування замкнутих спільнот однодумців. Поява інформаційних бульбашок створює ризик когнітивних викривлень: люди отримують постійне підтвердження власного бачення світу, ігноруючи альтернативні погляди.
Цьому також сприяє відкритість західних суспільств, яка створює умови для збору інформації, розуміння страхів, розбіжностей і чутливих тем. За п’ятиетапною моделлю це дозволяє цілеспрямовано створювати середовище, сприятливе для когнітивного впливу:
- Виявлення вразливостей — соціальні страхи, чутливі теми, конфлікти в суспільстві;
- Інʼєкція наративів — поширення тез, які збігаються із тим, що існує в спільнотах;
- Фільтрація та фокус: відсіюється зайве, і залишається дві-три основні лінії;
- Дезінформація, спрощення та стереотипізація є ознаками викривлення та узагальнення;
- Закріплення повторенням.
Операції «Overload», «Матрьошка», «Doppelgänger» та «Portal Kombat» були прикладами цього.
Згідно зі звітом ISD «Overload» — це російська інформаційна спецоперація, в рамках якої були створені фейкові відео, які нібито належать відомим медіа, університетам та правоохоронним органам. ЇЇ основна мета — сіяти розбрат, плутанину та недовіру до офіційних джерел.
Операція «Матрьошка» відзначається націленням на валідацію дезінформації. За даними VIGINUM, кампанія проводиться в два етапи. Перша група “seeders” («сіятелі») розміщує фейкову новину в X. Друга група “quoters” («цитатори») робить перепост цієї інформації під акаунтами відомих медіа та журналістів-розслідувачів. Кампанія діє з 2023 року до сьогодні. Остання операція була направлена проти України та українських спортсменів на Олімпійських іграх 2026 в Італії. Вона нараховує більше ніж 35 фейкових відео, три підроблені обкладинки відомих медіа та підроблені графіті. Основна мета — легалізувати фейкову новину, створити «альтернативну» думку та знизити довіру до джерел інформації.
Під час кампанії «Doppelgänger» створювалися клони таких відомих видань, як The Guardian, Der Spiegel, Le Monde, Le Figaro, Fox News та інших і поширювалися через Facebook та X. Основна мета — дискредитація України в очах Заходу та послаблення підтримки партнерів.
За даними Генерального секретаріату з питань оборони та національної безпеки Франції, спецоперація «Portal Kombat» — це структурована та скоординована російська пропаганда. Ця кампанія налічує більше ніж 193 сайти. Вони не створюють нічого оригінального, а активно ретранслюють інформацію із сторінок соціальних мереж російських чи проросійських пропагандистів, офіційного російського пресцентру та інших російських інституцій. Інформація націлена на окуповані Росією території та на західного читача. Основний сюжет — подача російської агресії в позитивному ключі. Для охоплення широкої аудиторії ця мережа використовує відбір джерел російської пропаганди, орієнтованої на цільову аудиторію місцевості, автоматизацію поширення контенту та оптимізацію рейтингу в пошукових системах. Основна мета — масштабування частотності подачі інформації. Адже часте потрапляння на одну і ту ж новину із різних джерел підвищує довіру читача до неї: «часто цитується — значить правда».
Усі чотири спецоперації відрізняються одна від одної, проте в той же час дуже схожі. Їх основна мета — впливати на свою аудиторію, спонукати до прийняття рішення через формування власного сприйняття реальності. Заповнення інфопростору «альтернативною» інформацією дає читачу ілюзію вибору і того, що рішення ухвалюється самостійно. При цьому активно використовується пʼятиетапна модель маніпуляції.
Після формування такого інформаційного середовища в дію вступає рефлексивний контроль — методика, що дозволяє використовувати вже створені когнітивні умови для руйнування процесу ухвалення рішень супротивника.
Мультирівневий обман
У 2014 році під час окупації Криму на його території почали зʼявлятися військові без розпізнавальних знаків. Росія просувала тези про «референдум», «місцеву самооборону» та те, що «їх там нєт».
Україна не могла чітко визначити мету цієї кампанії, оскільки остання навмисно була побудована за умов правової та військової невизначеності, до того ж був присутній страх повномасштабного вторгнення. Європа також потрапила в політичну пастку. Коли реальність стала очевидною, вікно реагування було вже закрито.
Це яскравий приклад стратегії багаторівневого обману, яку Кремль використовує з метою приховати справжній намір та паралізувати реакцію Заходу. Росія успішно замаскувала свої цілі завдяки діям на кількох рівнях, що дозволило їй виграти час, перехопити ініціативу та розробити план реагування на подальші дії. Це є наочним прикладом багаторівневого обману.
«Це було маскування, столітнє російське мистецтво військового обману, виконане з моторошною точністю», — так описує цю операцію у своєму звіті адмірал Пʼєр Вандьє.
Поява «невизначених» безпілотників над європейськими країнами викликала обговорення у суспільстві і відчуття вразливості. За словами Крістіни Гарвард, аналітикині аналітичного центру Інституту вивчення війни, дії Росії націлені на створення тиску суспільства на владу та стримування Заходу щодо надання допомоги Україні.
Епістемічна війна
Після повномасштабного вторгнення Буча стала символом російських воєнних злочинів. За лічені секунди світ побачив жахливі фото, відеодокази та свідчення місцевих жителів на камеру. Росія в цей час заперечувала скоєне, звинуватила Україну в брехні й почала просувати дезінформацію, що сприяло ускладненню формування єдиного уявлення про реальність. Про це активно розповідали західні медіа.
Росія не намагається навʼязати свою правду — вона створює реальність, у якій жодна інформація не вважається правдивою, використовуючи заперечення та обман, щоб дезорієнтувати суспільство, стираючи межу між реальністю та фейком.
Чи Росія намагається нав’язати Заходу власну версію подій? А, можливо, вона руйнує довіру до процесу пізнання реальності? Кір Джайлз, дослідник-партнер Програми «Росія та Євразія», Chatham House, розповів для The Ukrainian Review про те, що не варто мислити в категоріях «або — або» аналізуючи російські кампанії. Він пояснює, що насправді російські інформаційні операції майже завжди багатошарові й наслідують декілька цілей одночасно:
«Підрив довіри до інституцій — як на національному, так і на європейському рівні — вже давно є однією з ключових цілей російських кампаній дезінформації. Водночас це не повинно відволікати нас від того, що в окремих випадках мета таких кампаній полягає не лише в руйнуванні довіри, а й у формуванні певної картини світу, яка підштовхує аудиторію до конкретного результату.
Тому важливо усвідомлювати: паралельно можуть діяти кілька кампаній, іноді з різними або навіть суперечливими цілями.
Наприклад, поширення ідеї про те, що інституції, уряди та демократичні процеси загалом не заслуговують довіри, — це один усталений напрям російських інформаційних зусиль, у межах якого повідомлення можуть бути різними й навіть взаємозаперечними.
Натомість ядерне залякування — це приклад кампанії з однією чіткою, фіксованою ідеєю, покликаною переконати європейське суспільство та політичних лідерів у конкретному висновку.
І обидва ці типи кампаній відбуваються одночасно».
Джайлз каже, що на відміну від Заходу Росія не обмежується ані стандартними інструментами впливу, ані тими моральними й нормативними рамками, у межах яких зазвичай працюють західні демократії. Їхні методи часто є непередбачуваними для європейських політиків, оскільки Росія не обмежує себе тими рамками мислення та інструментами, у межах яких зазвичай діє Захід:
«Це свідчить про комплексний характер російської інформаційної війни. Її планувальники значно менш обмежені ніж західні у виборі інструментів і каналів для нав’язування бажаного бачення світу. Західні політики та фахівці з інформаційних операцій часто мислять у межах усталених рамок.
Росіяни ж діють поза цими рамками».
Росія послідовна у своїх діях. Ця стратегія була закладена багато десятиліть тому і зберігається незалежно від змін політичного керівництва. На відміну від Європи, де влада часто змінюється і стратегія реагування чи розвитку разом з нею. Кір Джайлз каже, що Росія грає в довгу:
«Сьогодні ми бачимо результати совєтських і російських кампаній, запущених ще десятиліття тому: їхній вплив проявляється в суспільних настроях і навіть у поколіннях політиків, чий погляд на світ у тій чи іншій формі є сприятливим для Москви.
Навіть аналізуючи поточні події, так званий «моментальний знімок» російських інформаційних кампаній часто ігнорує роки, а іноді й десятиліття підготовки.
Показовим прикладом є ядерне залякування. Багато хто зосереджується лише на абсурдних ядерних погрозах після лютого 2022 року.
Проте вони не враховують, що ці погрози спрацювали саме тому, що протягом попередніх шести–восьми років Росія поступово готувала ґрунт, змінюючи саму логіку розмови про ескалацію та ймовірність застосування ядерної зброї.
Тому довгостроковий погляд є критично важливим для розуміння реальних цілей Росії, які часто відрізняються від того, що здається очевидним у конкретний момент».
Маскування істини і приховування серед альтернативних версій подій, це один із інструментів, який використовує Росія:
«Знову ж таки, тут не йдеться про просту дилему «або-або». З одного боку, так: коли Росія намагається зняти з себе відповідальність за власні дії, вона часто використовує тактику масового вкидання численних, нерідко абсурдних версій подій, щоб люди просто не розуміли, на чому зосередитись.
А коли люди не знають, у що вірити, вони не знають і як діяти.
Водночас це не означає, що всі альтернативні пояснення є випадковими. Частина наративів цілеспрямовано передається конкретним проксі-месенджерам, пов’язаним із Росією, які поширюють токсичні версії подій, покликані відвернути відповідальність від Москви.
Ці підходи співіснують.
Ми бачили це неодноразово — у справі MH17, у Бучі, в інших злочинах Росії. Отруєння Скрипалів у Великій Британії — ще один приклад.
Мета — настільки переповнити інформаційний простір суперечливими версіями, щоб істина просто не могла прорватися».
Висновок
Європа зіштовхнулася із новим типом війни. Поки вона намагається сформулювати адекватні рамки реагування і діє ситуативно, Росія активно використовує всі доступні їй інструменти: рефлексивний контроль, багаторівневе маскування, заперечення та фізичні диверсії (зокрема інциденти саботажу, кібератаки та атаки із застосуванням безпілотників у Європі).
Росія керує процесом і самостійно визначає, коли зупинятися, завдяки відсутності обмежень і діям у “сірій зоні”, тоді як Захід витрачає ресурси на реагування на наслідки, не переходячи до стратегічного рівня.
Росії більше не потрібно мати значні економічні витрати чи перетинати кордони. Вона впливає на європейське суспільство, розділяючи його через делікатні соціальні теми, ускладнюючи процес прийняття рішень і ускладнюючи досягнення консенсусу щодо основних питань.
Європа змушена навчитися справлятися з цими нападами. Підвищення медійної грамотності є першим кроком. Однак відповідь демократичних суспільств обмежена законами та моральними стандартами, на відміну від Росії, яка сміливо впроваджує заборони.
Обмежений термін перебування при владі європейських лідерів і необмежений — у тоталітарних режимах створюють структурну асиметрію стратегічного мислення. Це ускладнює формування довгострокового бачення безпеки — яскравим прикладом чого є зміна внутрішнього дискурсу у США.
Процеси, що передували повномасштабному вторгненню в Україну, сьогодні спостерігаються в Європі. Поки Захід готується до можливого кінетичного протистояння, війна вже присутня на його території — у формі когнітивного, інформаційного та психологічного тиску. «Невизначені» безпілотники та диверсії на території Європи також є частиною когнітивної війни.
