Взимку 2025-2026 року Росія продовжила системний енергетичний тиск на Україну, поєднуючи масовані удари з новою тактикою локального виснаження. У січні 2026 року, під час пікових морозів до −20 °C, атаки спричинили надзвичайну ситуацію в енергетиці та залишили мільйони українців без світла й тепла.
The Ukrainian Review дослідило, як українська енергосистема пережила цьогорічну зиму, як Росія змінила свою тактику обстрілів і що на неї чекає далі.
Масштаб втрат: енергосистема в умовах дефіциту
До 2022 року встановлена потужність внутрішньої генерації в Україні сягала приблизно 55 ГВт — це був один із найвищих показників у Європі. Станом на 2025 рік у строю залишалося 17,5 ГВт, а у лютому 2026 доступна потужність скоротилася до близько 11,5 ГВт.
Фактично за 4 роки повномасштабної війни Україна втратила 43,5 ГВт своєї генераційної потужності. Для усвідомлення масштабів — ця втрата еквівалентна зняттю з роботи цілої енергосистеми двох Румуній (19.2 ГВт).
Міністр енергетики України Денис Шмигаль повідомив, що у 2025 році Росія здійснила понад 612 атак на енергетичну інфраструктуру. За його словами, з жовтня 2025 року було виведено з ладу близько 8,5 ГВт генерації.
«В Україні не залишилося жодної електростанції, яка не зазнала б ударів ворога», — зазначив він.
Як змінилася тактика Росії
З осені 2025 року РФ перейшла від точкових ударів до регіональної моделі атак. За словами заступника міністра енергетики Миколи Колісника, ворог «переміщує фокус» між областями, поетапно вражаючи генерацію, передачу та споживачів.
Радниця секретаря РНБО Ольга Бабій пояснює, що тактика РФ пройшла кілька етапів. Якщо на початку вторгнення ціллю були підстанції «Укренерго», то навесні 2024 року ворог зосередився на маневровій генерації, знищивши близько 9 ГВт потужностей.
Цієї ж зими Росія комбінувала ці підходи: масово застосовувала дрони для нищення підстанцій обленерго, а теплогенерація вперше стала об’єктом системних атак у Києві, Чернігові, Сумах та Одесі. Особливо цинічною є тактика «випаленої землі», коли зафіксовані випадки цілодобових обстрілів однієї підстанції протягом кількох днів поспіль або повторні удари в момент початку відновлювальних робіт.
Роль різних видів генерації
Базове навантаження в енергосистемі покривають насамперед атомні електростанції, на які в довоєнний період припадало понад половину всієї генерації електроенергії в Україні. Вони працюють стабільно протягом доби й забезпечують «фундамент» системи, однак не можуть швидко змінювати обсяги виробництва. Водночас відновлювана енергетика, частка якої коливається залежно від сезону та погоди, є нестабільною і не може гарантувати постійного покриття попиту.
Збалансування системи забезпечує маневрова генерація — теплові, гідро- та гідроакумулюючі електростанції, які до повномасштабної війни покривали значну частину пікових навантажень. Саме вони дозволяють системі реагувати на різкі зміни споживання: у ранкові та вечірні години попит може зростати на кілька гігаватів упродовж короткого часу. Зокрема, гідроакумулювальні станції накопичують електроенергію вночі, коли споживання нижче, і віддають її під час піків, виконуючи роль швидкого резерву у разі дефіциту потужності.
Теплоелектроцентралі відіграють подвійну роль — окрім електроенергії, вони забезпечують міста теплом і гарячою водою. У великих містах саме ТЕЦ є основою теплопостачання — це робить їх критично важливими в опалювальний сезон.
У Міненерго наголошують, що пошкодження саме маневрової генерації має найбільш відчутні наслідки для системи. Якщо атомна генерація формує базу, то саме ТЕС, ГЕС і ГАЕС забезпечують гнучкість. Їх втрата означає, що навіть за наявності достатнього загального обсягу електроенергії система не може швидко реагувати на зміну попиту. У таких умовах доводиться залучати імпорт електроенергії або аварійну допомогу з-за кордону, а в періоди високої генерації з відновлюваних джерел — навпаки обмежувати її, щоб уникнути перевантаження мереж.
Наслідки: чому відключення були неминучі
Така зміна стратегії робить вразливими не лише великі міста, а й цілі регіони. Керівник НЕК «Укренерго» Віталій Зайченко наголошує, що одночасні удари по генерувальних потужностях і магістральних підстанціях роблять неможливим маневрування. Навіть за наявності вільної енергії в одному регіоні, її неможливо передати в дефіцитний через розірвані мережеві зв’язки.
Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко вважає, що Росія намагалась порушити цілісність системи між правим і лівим берегами Дніпра. Оскільки основні АЕС розташовані на правобережжі, а промисловість — на лівому, удари по високовольтних лініях були спрямовані на те, щоб від’єднати атомні блоки від загальної мережі.
Відключення електроенергії є прямим наслідком цього дефіциту та нерівномірного навантаження. Аварійні відключення — це вимушений інструмент стабілізації, який застосовується без попередження протягом десяти хвилин після команди диспетчера, щоб уникнути масштабного системного колапсу.
Ситуація ускладнюється тим, що базове навантаження покривають АЕС, які працюють стабільно, але не можуть швидко змінювати обсяги виробництва, тоді як пошкоджена маневрова генерація (ТЕС та ГЕС) найбільше впливає на стабільність у пікові години.
Відновлення енергосистеми
За оцінкою директора з досліджень DiXi Group Романа Ніцовича в коментарі The Ukrainian Review, повне відновлення енергосистеми потребуватиме років і значних інвестицій.
За його словами, ситуація ускладнюється тим, що значна частина пошкодженого обладнання не є серійним продуктом. Автотрансформатори великої потужності, турбіни та котли для ТЕС – це фактично «штучний товар», який виготовляється під індивідуальне замовлення. Це неможливо купити зі складу – термін виготовлення та доставки може тривати місяці або навіть роки.
Навіть за наявності домовленостей з ЄС про закупівлю електроенергії, ми не завжди можемо її використати.
«Маючи обмежені можливості передачі внаслідок атак по вузлових підстанціях, ми не можемо повноцінно залучити ресурс імпорту, який отримуємо на західному кордоні, і доставити його споживачу в Дніпрі чи Харкові», — пояснює експерт.
Він додає, що ключовою проблемою є дефіцит унікального обладнання — турбін, трансформаторів і вузлів, які виготовляються під замовлення.
Водночас часткове відновлення можливе значно швидше — за умови постачання обладнання та ремонту критичної інфраструктури.
«Іноді дешевше побудувати новий енергоблок, ніж відновлювати зруйнований», – зазначає експерт.
Чи варто відновлювати гігантські совєтські ТЕС? Експерти європейсько-української платформи Build Ukraine Back Better (BUBB) пропонують інший шлях в розмові із The Ukrainian Review:
«Замість відновлення вразливих гігантів, Україна має зосередитися на тисячах малих об’єктів розподіленої генерації: біогаз, вітер, сонце та системи зберігання енергії (storage). Приклади окремих міст уже доводять: навіть за відсутності світла в магістральній мережі, лікарні та критична інфраструктура можуть працювати автономно. Це та модель, яку потрібно масштабувати на всю країну».
Загалом для масштабної відбудови потрібні іноземні інвестиції, які стримуються воєнними ризиками.
Тимчасовий повірений Німеччини Максиміліан Раш підкреслює для The Ukrainain Review, що ППО залишається найкращою допомогою для енергетики. Посилення постачання компонентів до повітряного захисту є критичним, щоб не допустити загострення ситуації в найближчій перспективі.
Окрім безпосереднього захисту неба, критичним питанням залишається швидкість та можливість ремонтів.
Висновок
Російські масовані атаки на теплову та гідрогенерацію створили критичний дефіцит гнучкості: система має «фундамент» у вигляді атомних станцій, але втратила здатність швидко реагувати на пікові навантаження зранку та ввечері. Через нищення вузлових підстанцій не може допомогти й закупівля електроенергії з ЄС: пошкоджені мережі просто не здатні «пропустити» потрібний обсяг енергії до дефіцитних регіонів.
Відтак відключення цієї зими світла стали єдиним способом уникнути повного краху системи в умовах війни. Подальше відновлення величезних і вразливих ТЕС виглядає малоефективним через їхню високу вартість та легку доступність для ракет ворога.
Єдиним виходом для України є терміновий перехід до розподіленої генерації – будівництва мережі малих, автономних станцій та систем зберігання енергії, які значно важче знищити.
Зрештою, виживання української енергетики тепер залежить від двох факторів: наявності ППО над головою та швидкості, з якою країна зможе замінити вразливі енергетичні обʼєкти на дрібніші, стійкіші об’єкти.
Анна Романів
