Одним з найяскравіших прикладів “бойової пропаганди”, яку Росія застосовувала під час агресії проти України, є сумнозвісний фейк про хлопчика зі Слов’янська, якого у липні 2014 року буцімто розіп’яли українські військові. Його запустили у розпал Антитерористичної операції на сході України, використавши для цього один з найпотужніших рупорів офіційної пропаганди – “Перший канал”. Проте звинувачення на адресу України було настільки диким і бездоказовим, що фейк перетворився на мем, який висміював брехню російської пропаганди. Але після початку повномасштабного вторгнення звинувачення на адресу України у злочинах проти дітей залунали знову.
На початковому етапі розгорнута Москвою пропагандистська кампанія була спробою здійснити “інформаційний контрнаступ” після того, як світ почав дізнаватися про воєнні злочини РФ проти дітей України: вбивства, зґвалтування, депортації тощо. Ця кампанія значно активізувалася у 2023 році – після того, як у березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт російського диктатора Владіміра Путіна і уповноваженої президента РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової, підозрюваних у незаконній депортації та переміщенні українських дітей, що кваліфікується як воєнний злочин.
З тих пір звинувачення в тому, що Україна нібито чинить злочини проти дітей, перетворилися на один з головних мультифункціональних наративів російської пропаганди. По-перше, він використовується для виправдання війни проти України і фактично є складовою геноцидної риторики Кремля, оскільки слугує дегуманізації українців. По-друге, він спрямований на підрив довіри українців до керівництва власної держави і власних Збройних Сил, нагнітання страхів і паніки в суспільстві. В цьому контексті цей наратив є складовою комплексних зусиль Кремля, спрямованих на дестабілізацію України зсередини. І по-третє, цей наратив використовується для розпалювання антизахідних настроїв в Україні, зокрема серед мешканців тимчасово окупованих територій.
У лютому 2025 року Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки презентував окреме дослідження російського наративу про “злочини України проти дітей”, яке дає уявлення не лише про його змістовне наповнення, але й про методи роботи спецслужб РФ та ресурси, які вони задіюють для здійснення інформаційних маніпуляцій і втручань (Foreign Information Manipulation & Interference, FIMI).
Структура наративу
За своїм змістом, в структурі згаданого наративу можна виокремити п’ять окремих субнаративів, що містять облудні звинувачення України у різноманітних злочинах проти дітей, а саме:
- продаж дітей на Захід для незаконного усиновлення;
- організація дитячого секс-трафіку на Захід;
- насильницьке використання дітей як донорів для трансплантації органів;
- прищеплення дітям нацистської ідеології;
- мілітаризація і мобілізація неповнолітніх.
Така варіативність пропагандистських субнаративів створена для ширшого охоплення різноманітних аудиторій як в Україні, так і за її межами. Важливо зазначити, що цілі інформаційних кампаній РФ полягають не лише у впливі на громадську думку, але й у стимулюванні певної поведінки конкретних суспільних груп. Так, фейки про незаконне вивезення дітей за кордон можуть використовуватись для зриву евакуації із прифронтових регіонів України, або для стримування виїзду населення з ТОТ: мовляв, російська окупація – це гарантія того, що ваші діти не будуть продані західним педофілам. Аналогічним чином фейки про мобілізацію підлітків спрямовані на те, щоб спонукати батьків вивозити неповнолітніх дітей з України. Так само фейки про “чорних трансплантологів”, які діють спільно зі спецслужбами і Збройними силами України, покликані підірвати довіру населення до власної армії і держави, а відтак – сприяти активному колабораціонізму або пасивній підтримці агресора.
Слід також зазначити, що більшість субнаративів про “українські злочини проти дітей” з’явилися задовго до повномасштабного вторгнення і мають досить тривалу історію застосування. Візьмімо до прикладу одну з інформаційних операцій РФ, проведену у червні-липні 2023 року. Тоді російська пропаганда поширила фейк про те, що українські соціальні служби під приводом евакуації незаконно вивезли до Іспанії 85 неповнолітніх учнів Парасковіївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтерната №40 Бахмутського району Донецької області. Але пропагандистський троп про “85 дітей-сиріт” можна відстежити принаймні з 2015 року: тоді представники угруповання “ДНР” заявляли, що “Київ утримує 85 дітей-сиріт”, вивезених з території так званої “народної республіки”.
В рамках іншої інформаційної операції, проведеної у травні-червні 2023 року, Москва поширювала фейк про “розгул чорних трансплантологів в Україні”, жертвами яких нібито стають українці, зокрема діти з Донбасу. Фейки подібного змісту почали з’являтися у інформаційному просторі ще у травні 2014 року – про те, що “чорні трансплантологи” нібито вилучали органи у загиблих під час Революції гідності. Згодом, з вересня 2014 року, стали активно поширюватись фейки про те, що “київська хунта” нібито організувала масштабний бізнес з торгівлі органами власних солдат, а також полонених “ополченців”. В цих та інших випадках проведення ретроспективи є важливою складовою оцінки інформаційних загроз. З одного боку, вона дозволяє глибше проаналізувати її наративну складову, а з іншого – скласти більш повне уявлення про методологію здійснення конкретних інформаційних операцій.
В тому, що стосується дослідження прийомів і методології російської пропаганди, тема “злочинів України проти дітей” є надзвичайно показовою. Фейки на цю тему – це лакмус, який майже однозначно вказує на афільованість того чи іншого джерела зі структурами російської пропаганди. Це, а також деякі особливості роботи російських спецслужб, добре демонструє аналіз наступної інформаційної операції.
Методика впливу
У листопаді 2023 року російська пропаганда поширила фейк про те, що Фонд Першої леді України Олени Зеленської причетний до торгівлі дітьми: нібито сироти з України під приводом порятунку від війни переправляються на Захід, зокрема у Францію, де потрапляють до притулків, а звідти – до “мереж педофілів”. Тут видно “фірмовий стиль” російських спецслужб. Фейк виготовлений у формі “журналістського розслідування”, що ґрунтується на “свідченнях колишнього співробітника Фонду”. По суті він бездоказовий, оскільки в якості свідчень пред’явлений відеозапис, на якому невстановлена особа із закритим обличчям французькою мовою озвучує певні твердження. Неможливо встановити й автентичність доданого фото посвідчення співробітника Фонду (ім’я і фотографія заблюрені), а також “документів”, які нібито містять списки українських сиріт, яких Фонд нібито вивіз з України.
Для того, щоб створити ілюзію доказовості, фейк був опублікований від імені французького журналіста Роберта Шмідта, який є фейковим персонажем. Журналіст німецького походження на ім’я Роберт Шмідт справді існує, проте, як встановлено, не має жодного стосунку до цього матеріалу. А для того, щоб збільшити потенційне охоплення фейку, опубліковані “свідчення” містили звинувачення на адресу відомого французького інтелектуала Бенара-Анрі Леві, якого облудно оголосили “гвалтівником-педофілом”, якому “співробітник Фонду” нібито привозив українську дитину на авеню Фош у Парижі. Як свідчать попередні дослідження Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, це досить типові прийоми російських спецслужб, особливо видань, афільованих з медіаструктурами, створеними Євгенієм Прігожиним.
Стратегія поширення фейку у інформаційному просторі також містить характерний почерк російських спецслужб. Так, 3 листопада 2023 року відповідні публікації французькою мовою, майже ідентичні за змістом, розмістили два вебсайти: NetAfrique.net та Senenews.com. За своїм змістом ці вебсайти присвячені висвітленню новин у країнах Африки, проте вебсайт NetAfrique.net вже використовувався для поширення фейків в рамках інших FIMI-операцій РФ. 5 листопада публікацію аналогічного змісту, поширив вебсайт The Intel Drop (англійською) і вебсайт Profession-gendarme (французькою), які раніше були задіяні у інших російських FIMI-операціях. Лише після цього фейк почав поширюватись вже у російськомовному сегменті інформаційного простору. Його в різних формах поширила низка впливових медіа РФ, зокрема видання “Московский комсомолец”, радіостанція “Вести FM” і онлайн-платформа Smotrim.ru (входять до державного холдингу ВДТРК) і “Комсомольская правда”.
Запуск фейку через африканські сайти і майже синхронна його републікація різномовними джерелами – цілком типовий прийом. По-перше, використання інформаційних проксі покликане приховати російське походження фейку, а отже й причетність Москви до конкретної інформаційної операції. По-друге, у такий спосіб російські спецслужби намагаються створити видимість неупередженості, начебто інформація, що дискредитує Україну, надійшла від незалежного джерела, причому бажано “західного”. І вже після цього до поширення фейкової “сенсації” долучаються офіційні особи РФ, у даному випадку – віце-спікер Державної думи РФ Анна Кузнєцова і речниця відомства Марія Захарова. Таким чином, російські посадовці нібито лише привертають увагу громадськості до “резонансного факту”, хоча насправді є лише ретрансляторами фейку, створеного і поширеного спецслужбами РФ.
Техніка поширення
Маргінальні вебсайти, російські медіа й навіть посадовці РФ становлять порівняно невелику інформаційну загрозу. Аудиторія згаданих вебсайтів не велика, а російські медіа та представники РФ мають великий антирейтинг довіри як в Україні, так і в країнах Заходу. Для того, щоб донести фейк про постачання українських дітей французьким педофілам до українців, Москва активно використовує різноманітні соціальні платформи, насамперед месенджер Telegram, який має зв’язки з Москвою. Ще до повномасштабного вторгнення цій платформі було створено велику екосистему каналів, задіяних у російських FIMI-операціях. Так, ще у липні 2022 року було виявлено щонайменше 100 Telegram-каналів, які мімікрували під українські, але адмініструвалися російськими спецслужбами. З огляду на низький мовний бар’єр і високу популярність Telegram в Україні, саме цей месенджер (поряд з TikTok) став головною точкою входу російської пропаганди в український інформаційний простір.
За даними моніторингу Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, за період з 5 по 30 листопада 2023 року цей фейк у російськомовному сегменті інформаційного простору поширили щонайменше 493 джерела. Абсолютна більшість із них були ідентифіковані як афільовані з державою РФ, розповсюджувачі дезінформації та джерела, які вже були задіяні в інших FIMI-операціях. Що стосується франкомовного сегменту інформаційного простору, соціальні платформи як-от Telegram-канали і акаунти на платформі X (Twitter) виконували допоміжну роль. Переважно вони розміщували посилання на згадані вебсайти або передруковували відповідні публікації. Пік їхньої активності припадає на період 7-9 листопада 2023 року, що співпадає у часі із розміщенням фейку у першоджерелах на вебсайтах.
В загальному підсумку, конкретна інформаційна операція РФ не мала прямих негативних наслідків для України. Попри зусилля Росії, звинувачення на адресу Фонду Олени Зеленської, не здобули помітного резонансу за межами пропагандистської медіабульбашки, створеної самою РФ. Проте подібні загрози не варто недооцінювати. І у випадку цього наративу, і в багатьох інших, Москва ставить не на якість інформаційних операцій, а на їхню кількість, а також на тривалість пропагандистських кампаній. Навіть якщо жодне із облудних звинувачень не “вистрілює” саме по собі, в сукупності вони потенційно можуть створювати негативне інформаційне тло, яке знижуватиме довіру як до конкретних представників України, так і до української держави в цілому. Саме тому зусилля фактчекерів повинні доповнюватися розбудовою якісних стратегічних комунікацій, як на національному, так і на міжнародному рівні. Те саме стосується розбудови міжнародної співпраці для протидії FIMI-впливам з боку Росії.
Ігор Соловей
