Протягом війни українське суспільство звикло до того, що президент Турції Реджеп Ердоган виступає таким собі добрим миротворцем, який зацікавлений у перемозі України у війні. Чи насправді все так прозоро, як здається, будемо розбиратися в нашому матеріалі.
В чому Туреччина насправді підтримує Україну?
Так, є низка рішень, які нібито кажуть про те, що Туреччина дійсно є другом нашою держави:
- Військова допомога та технології.
- БПЛА Bayraktar TB2. Турецькі ударні безпілотники стали одним із символів перших місяців війни. Вони допомогли Україні знищувати колони техніки, ППО та командні пункти, а також підвищили якість розвідки.
- Співпраця у виробництві безпілотників. Українсько-турецький завод із виробництва Bayraktar (проєкт Kızılelma, Akinci) створює довгострокові можливості для спільних оборонних розробок.
- Морська безпека та роль у Чорному морі.
- Монтарська конвенція. Туреччина закрила протоки для військових кораблів держав, що беруть участь у війні. Це обмежило можливості росії заводити нові кораблі у Чорне море.
- Дипломатія та зернова угода. Анкара відіграла унікальну роль у створенні зернової ініціативи, яка тимчасово розблокувала експорт українських агропродуктів і стабілізувала світові ринки. Не менш важливою стала участь Туреччини у переговорах щодо обміну військовополоненими та повернення депортованих українців.
- Посилення якого-не-якого, але санкційного тиску. Туреччина суттєво звузила експорт товарів подвійного призначення до росії та обмежила схеми обходу обмежень. Це стало певним ударом по російській економіці й логістиці військового виробництва.
Підкреслював значущість допомоги Туреччини і Президент України Володимир Зеленський. Так, він, зокрема, на зустрічі з Ердоганом в Анкарі у лютому 2025 року сказав:
«Україна дуже цінує наші з вами відносини й те, що в цей надзвичайний час війни ми маємо необхідне взаєморозуміння та отримуємо підтримку. Туреччина завжди принципова в питаннях щодо суверенітету й територіальної цілісності нашої держави, і ми вважаємо, що це має глобальне значення».
Сам же Ердоган неодноразово заявляв, що виступає за територіальну цілісніть України. Наприклад, 15 травня 2025 року на ще одній зустрічі з Зеленським в Анкарі він зауважив, що завжди підтримує Україну та вважає Крим українським.
Також президент Туреччини часто висловлювався за готовність сприяти мирним перемовинам:
«Ми готові зробити будь-який внесок, зокрема надати платформу для переговорів, аби забезпечити справедливий, тривалий і гідний мир в Україні».
Однак, незважаючи на такі промовисті слова, якщо придивитися до цієї проблеми дещо ближче, стає зрозумілим, що все не так просто і Туреччина зазвичай шукає власні вигоди, балансуючи між москвою та Києвом.
Наприклад, Анкара продовжує зберігати контакти з рф через енергетику і торгівлю; до всіх санкцій Заходу не приєдналася, а власних так і не запровадила.
Чому Туреччина не розриває зв’язки з Москвою?
Так, як ми вже сказали, Туреччина послідовно зберігає відносини з росією, попри війну в Україні, і робить це не через симпатії, а через холодні геополітичні та економічні розрахунки. Анкара вибудувала унікальну модель: допомагаючи Україні технологіями та дипломатією, водночас отримує від Москви вигоди, які важко замінити іншими партнерами.
По-перше, чим росія вигідна Туреччині, це, звичайно, сферою енергетики. Туреччина майже на 45% залежить від російського газу. Крім того, вона отримує російську нафту та паливо для АЕС «Аккую», яку будує «Росатом». Для Ердогана це одночасно означає стабільні поставки енергоносіїв за відносно низькими цінами, можливість уникати енергетичних шоків та є важливим важелем у внутрішній політиці, адже дешевший газ означає стабільність для виборців.
По-друге, це сфера туризму. Мільйони росіян приносять мільярди доларів, адже росія є одним із найбільших туристичних ринків для Туреччини. Щороку до війни приїжджало до 6 млн росіян, і в 2022–2025 роках цей потік залишився значним. Це дозволяє Анкарі тримати на плаву сектор, який дає до 10% ВВП.
По-третє, це торгівля та логістика. Після запровадження західних санкцій Туреччина стала для росії «вікном» у світ — але також виграла сама. Так, різко зріс турецький експорт до РФ (побутова техніка, одяг, електроніка). Окрім того, Туреччина стала ключовим транзитним хабом між Росією та іншими країнами. І, нарешті, зросли доходи портів, транспортних компаній та банків.
Також не можна не враховувати і суто політичні преференції, які отримує Анкара, адже для неї росія — це інструмент розширення власної ролі у світі, завдяки якому Ердоган позиціонує себе як посередник, здатний підтримувати зв’язок з обома сторонами війни.
Таким чином, незважаючи на формальну підтримку України на міжнародній арені, тим не менш, реальний стан справ полягає в тому, що Ердоган не такий прямий, як він сам демонструє.
Ще одним яскравим додатковим доказом того, що президент Турції грає «на дві руки», для українців стала зовсім нещодавня подія з ураженням двох танкерів тіньового флоту рф у Чорному морі.
Реакція Туреччини на атаку дронів Sea Baby на тіньовий флот рф
Так, у відповідь на удари, які 28 листопада завдали по двох російських танкерах тіньового флоту — Kairos та Virat — уряд Туреччини висловив серйозне занепокоєння.
Офіційний представник МЗС Туреччини, Онджю Кечелі, заявив:
«Ці інциденти, що сталися в нашій виключній економічній зоні в Чорному морі, створили серйозні ризики для безпеки судноплавства, життя, майна та навколишнього середовища в регіоні».
Він зазначив, що Туреччина «продовжує контакти з відповідними сторонами з метою запобігання поширенню війни у Чорному морі та її подальшій ескалації».
«А також забезпечення того, щоб економічні інтереси та діяльність нашої країни в регіоні не постраждали».
Висновок
Все означене вище лише підтверджує той факт, що, незважаючи на спроби демонструвати себе мирним посередником, Туреччина все-таки захищає в першу чергу лише свої інтереси. І така позиція стала у світі вже звичною, коли політика вважається важливішою за справедливість.
Ніхто не буде «класти життя» за Україну лише тому, що вона права. Неповноцінні санкції від Заходу, недостатня кількість наданої зброї – глобальна картина того, що Ердоган на прикладі Туреччини продемонстрував локально.
А це означає лише одне – спасіння потопаючих справа рук самих потопаючих, і ця війна – це суто наша війна, в якій право на власне життя виборювати тільки нам самим.
