Слідчі в Іспанії закрили справу про вбивство російського пілота Максима Кузьмінова, який у 2023 році перегнав військовий гелікоптер Мі-8 в Україну, через брак доказів у справі. ABC повідомляє, що розслідування, проведене під суворим режимом секретності, не встановило жодної особи чи групи, відповідальної за планування або виконання вбивства. У результаті суд у містечку Вільяхойоса (Аліканте) ухвалив рішення тимчасово призупинити провадження.
Європейські платформи продовжують просувати голоси так званої російської опозиції, яка лише імітує альтернативні погляди, тим часом обслуговуючи авторитарну державу. Водночас європейське слідство не змогло забезпечити справедливість для росіянина, який насправді зробив внесок у безпеку України.
Передісторія пілота
Українська розвідка 23 серпня 2023 року провела операцію, унаслідок якої російський військовий гелікоптер Мі-8 приземлився на українському аеродромі. Пілот Максим Кузьмінов ухвалив це рішення добровільно. Українська держава надала його родині прихисток, а згодом він переїхав до Іспанії. Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов зазначив, що згодом пілот знехтував власною безпекою, що призвело до трагічних наслідків.
Тіло Кузьмінова знайшли 13 лютого 2024 року в гаражі у Вільяхойосі в провінції Аліканте. Слідчі встановили, що його шість разів вистрілили з пістолета Макарова, а потім переїхали тіло автомобілем, намагаючись приховати злочин.
Шпигунська присутність Росії в Європі
Це однозначно російський акт помсти.
До повномасштабного вторгнення Москва мала розгалужену мережу розвідки в Європі. У 2022 році країни Європи нарешті відреагували. Тоді директор MI5 Кен Маккаллум заявив, що європейські уряди координували вислання понад 400 шпигунів, які працювали під дипломатичним чи напівофіційним прикриттям. Інші звіти оцінювали загальну кількість висланих російських дипломатичних співробітників приблизно у 600 у 2022–2023 роках.
Ці дії послабили мережу, але не нейтралізували її. Москва швидко змінила підхід. Після масових вислань російські служби значно активніше покладалися на три тактики:
-
використання кримінальних угруповань і найманців для фізичних атак і диверсій;
-
вербування “одноразових” цивільних агентів у соцмережах;
-
розширення операцій впливу через проксі-організації та лояльні медіа.
Ці методи зробили мережу більш гнучкою та складнішою для відстеження навіть після втрати багатьох формальних позицій у дипломатичних представництвах.
Висновок
Справа Кузьмінова демонструє виняткову ситуацію, коли росіянин справді вирішив відмовитися від участі у війні та взяв на себе на ризик. Відсутність покарання за його вбивство стримуватиме інших російських військових від співпраці з українськими спецслужбами, якщо такі ще з’являться, адже подібне рішення залишається надзвичайно рідкісним для суспільства, яке в більшості підтримує злочини проти українців.
Водночас Європа усе ще ілюзії щодо правдивості так званої російської опозиції. Це спотворює публічну дискусію й ускладнює виявлення справжніх іноземних агентів, зрештою послаблюючи загальну безпекову позицію континенту.
