Німеччина є однією із союзниць України у війні з Росією. За даними німецького уряду, у 2022 році країна надала Україні 1,6 млрд євро воєнної допомоги, у 2023 році – 5,6 млрд євро, у 2024 році – 7,1 млрд євро, зокрема, через фонд European Peace Facility. У 2025 році союзниця продовжить фінансову допомогу, але в менших масштабах.
Ми поспілкувалися з Лілією Кетлер, керівником “Спілки ветеранів українських ветеранів в північній Німеччині”. Вона розповіла про реалії українських біженців.
Тетяна Стельмах: Як німці ставляться до політики своєї влади щодо війни в Україні?
Лілія Кетлер: Я трохи поясню, як працює влада у Німеччині: якщо німці хочуть та вимагають змін, вони відкрито заявляють це своїм політикам, а не навпаки. Тобто, влада підтримує волю народу. Німецький народ у більшості підтримує Україну, допомогу біженцям та поставки зброї до цього часу.
Однак дія російської пропаганди у Німеччині не можна недооцінювати. Проросійські партії отримують фінансування та просувають наративи країни-терориста, що не може не впливати на загальний настрій німців. На жаль, ми поки що не маємо ефективних інструментів протидії цій ситуації. Ваш журнал може стати одним з таких інструментів, допомагаючи інформувати суспільство та формувати більш об’єктивну думку.
Т.С.: У 2025 році на Німеччину чекають нові вибори до Бундерстарху. Чи відрізняється бачення політики щодо України у двох ключових опонентів? Які ризики існують?
Л.К.: У контексті виборів до Бундестагу у 2025 році існують різні погляди на політику щодо України між основними політичними партіями. Це може вплинути на підтримку України та стратегії інтеграції біженців. Ризики можуть включати зміни у зовнішній політиці, що можуть вплинути на допомогу Україні, а також на ставлення до українських біженців. Зараз чекаємо нових виборів у лютому 2025 та формування нової коаліції.
Т.С.: Німеччина щорічно спрямовує близько 9-10 мільярдів євро на соціальну допомогу для українців, ідеться в аналітичній роботі німецького Інституту економічних досліджень Ifo. Як українські біженці вплинули на економіку Німеччини?
Л.К.: Німеччина дійсно інвестує значні кошти в соціальну допомогу українцям, проте важливо розглянути, як це впливає на економіку загалом. Біженці — це не лише витрати, але й цінний ресурс на ринку праці. Важливо розвіяти міф про те, що українці є тягарем: багато з них активно вивчають мову, проходять навчання та курси, підтверджують дипломи та працюють у різних секторах. Підтримка українців — це довгострокова перспектива і за три роки робити остаточні висновки ще зарано.
Т.С.: За цією ж статистикою, рівень зайнятості серед українських біженців у Німеччині становить лише 25%, що значно нижче ніж у сусідніх Польщі чи Чехії. Чому так сталося? Невже Німеччина не спонукає біженців працювати?
Л.К.: Рівень зайнятості українських біженців: Низький рівень зайнятості (25%) зумовлений різними факторами. По-перше, це мовний бар’єр та відсутність можливості практикувати мову у німецькомовному середовищі; по-друге, складність визнання кваліфікацій, яка може тривати роками; по-третє, обмежений доступ до вакансій в маленьких містах та сільських територіях. Німеччина має затверджені програми інтеграції, але їх впровадження потребує покращення. Німецьке суспільство та ринок праці ще не повністю адаптувалися до нових реалій російсько-української війни.
Т.С.: Як змінилося ставлення німців до українських біженців від початку повномасштабного вторгнення?
Л.К.: Так, я помітила такі зміни. На початку війни німці відкрили свої двері в буквальному сенсі для українських біженців. Допомога з боку німецького суспільства була максимальною, як у плані підтримки біженців, так і в донатах. Німецьке суспільство зреагувало дуже швидко на ситуацію, а вже потім почали підтягуватися політичні та державні системи.
Однак зараз ми спостерігаємо спад у цій підтримці. Українська тема не є такою популярною напередодні виборів нової влади, тому варто готуватися до зменшення кількості та рівня допомоги. З іншого боку, надавши підтримку, пересічні платники податків очікують максимальної віддачі від українців і зацікавленості в процесах інтеграції на ринку праці. Процес інтеграції йде, але не так швидко. Тому що люди травмовані і ситуація в Україні нестабільна. Якщо німці бачать, що українці не зацікавлені в вивченні німецької мови та пошуку роботи, то це викликає розчарування.
Проте, з позитивного боку, багато знайомих німців кажуть, що українці, які проживали з ними на початку повномасштабного вторгнення, стали для них справжньою родиною.
Т.С.: У разі укладення миру, як довго Німеччина ще надаватиме прихисток нашим біженцям? Чи варто чекати на їх швидке повернення додому?
Л.К.: У разі укладення миру питання повернення біженців додому буде складним. Багато з них захочуть залишитися в Німеччині, особливо ті, хто знайшов тут нові можливості для роботи та життя, а також перспективи для дітей. Люди похилого віку та особи з інвалідністю також почувають себе комфортніше в суспільстві, яке соціально краще розвинуто. Швидке повернення, скоріш за все, буде неможливим і може тривати роками; відновлення України після війни теж вимагатиме часу.
Т.С.: Як ви вважаєте, чи правильну стратегію обрала Україна для стимулювання біженців повертатися додому?
Л.К.: Однозначно варто підтримувати тих, хто прагне повернутися на рідну землю. Багато українців хочуть будувати своє майбутнє в Україні, де у них залишилися рідні, будинки та майно, а також безліч інших причин, чому варто повернутися. На жаль, не всі можуть інтегруватися в нове середовище або вивчити мову, і це також важливий фактор.
Для тих, хто хоче повернутися, Україна повинна забезпечити можливість повернення та соціальну допомогу. Це одна з основних статей Конституції – забезпечення прав та свобод громадян. Я сподіваюся, що українська держава обере політику, яка відповідатиме її законодавству, а не змінюватиме його, щоб уникнути виконання зобов’язань.
Держава повинна бути на боці своїх громадян і створити умови для їх повернення, адже це не лише обов’язок, а й можливість для розвитку країни в цілому.
Т.С.: Німецька діаспора та біженці: як ви допомагаєте постраждалим від війни українцям?
Л.К.: Українська діаспора активно підтримує біженців, надаючи допомогу з перекладом, у пошуку роботи, житла, наданні консультацій та організації соціальних заходів. Радує те, що за роки війни ці ініціативи стали скоординованими та підтримуються місцевими органами влади для максимальної ефективності. На базі нашої організації німецько-української співпраці “Feine Ukraine” працюють п’ять соціальних проєктів, спрямованих на допомогу дітям, підліткам, людям з інвалідністю, спортсменам, а також пораненим ЗСУ.
Загалом, ми працюємо у двох напрямках – допомога пораненим ЗСУ в лікуванні та реабілітації у Німеччині та підтримка українських ветеранів, а також родин полонених, зниклих безвісти та загиблих.
Наша місія – розвиток всесвітнього українства через шанобливе ставлення та допомогу українським ветеранам за кордоном.
Вектори роботи:
- Заклик до німецького суспільства щодо необхідності допомоги тим, хто захищає Європу від країни-терориста;
- Співпраця з Бундесвером та його структурами;
- Залучення допомоги в обмін на наш військовий та громадський досвід;
- Активна волонтерська спільнота в різних країнах;
- Співпраця з державними та громадськими структурами Німеччини та України.
Т.С.: Яка історія біженця вас вразила найбільше?
Л.К.: Мене особисто вразила історія пораненого військового ЗСУ Евгена Шабуні, який на початку повномасштабного вторгнення, будучи ще цивільним, врятував своє село, яке захопили російські окупанти. Коли я розповідаю німцям, що він навчився розмінувати за відео на YouTube і таким чином врятував своїх односельців, а після приходу української армії здав їм мішок амуніції та пішов добровольцем, вони лише хитають головами і дивуються сміливості українців.
Тетяна Стельмах
