У 2024–2025 роках Польща значно активізувала роботи зі зміцнення своїх кордонів із Білоруссю та Росією в межах великомасштабної оборонної програми “Східний Щит” (East Shield). Ідеться не просто про традиційні зміцнення чи символічні бар’єри — Варшава будує мережу критичної оборонної інфраструктури, здатної стримувати загрози з боку сходу та підвищувати оперативність реакції армії. Серед останніх новин — завершення чергового складу для техніки й матеріалів, необхідних для розгортання “драконячих зубів” та інших інженерних перешкод уздовж кордону, із планом створити понад 100 таких майданчиків, по одному в кожній прикордонній громаді. І хоча ці об’єкти не є видимими лініями фронту, вони стають фундаментом для розгортання фортифікаційних елементів на випадок загострення безпекової ситуації.
Ця програма — це багатоаспектна відповідь Польщі на зростання напруги в регіоні після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, що підштовхнуло Варшаву до перегляду своїх оборонних стратегій. Одночасно уряд ухвалив рішення відновити виробництво протипіхотних мін — вперше після Холодної війни — та потенційно розгорнути їх уздовж східних рубежів, що викликає нову хвилю дискусій і критики. Усе це вказує на те, що Польща кардинально переосмислює свою оборонну політику в умовах еволюції загроз на своїх кордонах із Білоруссю та Росією.
Cтратегії, матеріали та логістика “Східного Щита”
У рамках програми East Shield Польща не просто будує окремі об’єкти — вона створює розгалужену мережу складів і майданчиків для фортифікаційних матеріалів уздовж східного та північного кордонів. За даними Генерального штабу польських збройних сил, вже завершено кілька таких складів, ще більш як десяток перебувають у стадії будівництва, а понад 100 депо планується звести до кінця циклу реалізації проєкту.
Ці об’єкти призначені для зберігання широкого спектру обладнання — від бетонних “драконячих зубів” та інших бар’єрів до колючого дроту, матеріалів для риття окопів і технічних засобів прикордонної інженерії. Метою є забезпечити оперативний доступ до ресурсів у кожній громаді, що межує з Білоруссю чи Росією, щоб у разі загрози інженерні підрозділи могли миттєво розгорнути оборону на місці.
Такий підхід відходить від класичного “постійного мурованого бар’єру” і більше схожий на концепцію мобільної оборони, де ключову роль відіграють саме склади з ресурсами та логістичною підтримкою для швидкого розгортання. Крім того, проєкт включає логістичні хаби та вузли координації, що мають працювати з місцевими службами та цивільними агентствами для скоординованої дії у разі загрози.
Протипіхотні міни: стратегічне рішення
Поки Польща будує “склади та маяки” для фортифікаційних матеріалів, уряд водночас ухвалив повернення до виробництва протипіхотних мін — рішення, яке викликає широкі міжнародні дискусії. Згідно з офіційними даними, Польща планує почати виробництво таких мін уперше після Холодної війни і розгорнути їх уздовж східного кордону, включно з Білоруссю та Росією, як частину тієї ж програми East Shield.
Важливу роль у реалізації мінного компонента East Shield відіграватиме державна компанія Belma, яка вже постачає польській армії кілька типів мін. За словами її керівництва, масштаби можливого виробництва свідчать про серйозність намірів Варшави. Belma очікує, що в межах програми Польща може бути оснащена мільйонами мін для захисту 800-кілометрового східного кордону.
«Ми готуємося до польського попиту, який може сягнути 5–6 мільйонів мін усіх типів», — заявив генеральний директор Belma Ярослав Закшевський.
Водночас він уточнив, що хоча Міністерство оборони Польщі ще не розмістило офіційне замовлення, компанія вже зараз здатна суттєво наростити виробництво. За його словами, у 2026 році Belma може виготовляти до 1,2 мільйона мін на рік, включно з протипіхотними, тоді як нині обсяги виробництва становлять близько 100 тисяч одиниць щороку. Ці цифри демонструють, що мінна складова “Східного щита” розглядається не як тимчасовий захід, а як довгостроковий елемент нової оборонної архітектури Польщі.
Цей крок став можливим після того, як Варшава почала процес виходу з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін, що давало їй міжнародні зобов’язання не виробляти та не використовувати такі озброєння — формально цей вихід набуде чинності у лютому 2026 року.
Польські високопосадовці аргументують це необхідністю “максимально ефективно захистити національні кордони” в умовах гібридних загроз, але такий крок став предметом критики правозахисних організацій, експертів з міжнародного гуманітарного права та частини суспільства. Вони підкреслюють потенційну небезпеку для цивільного населення та довгострокові ризики, що пов’язані з мінними полями навіть у разі їхнього захисного призначення.
Висновок
Програма “Східний Щит” стала центральною складовою нового польського бачення безпеки на кордонах із Білоруссю та Росією. Вона поєднує в собі фізичну інфраструктуру, логістичні сховища, а тепер — і виробництво протипіхотних мін в один масштабний оборонний механізм, що має на меті створити гнучку систему стримування потенційної агресії.
Відновлення виробництва заборонених раніше мінних систем вказує на те, що Польща готова вдатися до нетрадиційних рішень, щоб заповнити технологічні чи стратегічні прогалини у своїх оборонних можливостях. Це рішення, без сумніву, вплине не лише на національну безпеку, а й на регіональні дискусії про роль оборони та гуманітарні зобов’язання у ХХІ столітті.
