Дискусії навколо можливих “мирних сценаріїв” завершення війни дедалі частіше виходять за межі суто військових питань. У західних медіа з’являється інформація про варіанти домовленостей, які нібито допускають закріплення за Росією окупованих територій, включно з усім Донбасом.
У такому разі для України йдеться не лише про втрату частини території, а про стратегічний злам – економічний, безпековий і політичний. Донбас є одним із ключових регіонів країни за концентрацією природних ресурсів, промислової інфраструктури та оборонних рубежів, сформованих з 2014 року.
Вугілля – основа індустріального регіону
Донбас понад два століття залишається головним вугільним басейном України. Перші шахти тут з’явилися ще наприкінці XVIII століття, а сама галузь стала фундаментом індустріалізації регіону. За оцінками, підтверджені запаси кам’яного вугілля на нині окупованих територіях становлять близько 27,6 млрд тонн, ще приблизно 8 млрд тонн вважаються перспективними, але недостатньо розвіданими.
У разі повної втрати Донбасу Україна фактично позбавляється контролю над близько 67% своїх вугільних запасів (без урахування територій, окупованих ще з 2014 року). Більшість із майже 150 шахт уже перебувають під контролем Росії.
Таким чином, втрата Донбасу означає не лише зменшення ресурсної бази, а й остаточний розрив із традиційною моделлю важкої промисловості, яка формувала економіку регіону десятиліттями.
Літій та критичні мінерали
Значно серйозніші наслідки пов’язані з так званими критичними мінералами. Перехід до “зеленої” енергетики, електротранспорту та накопичувачів енергії неможливий без літію, графіту та рідкісних металів. Україна володіє одними з найбільших запасів літію в Європі – за оцінками експертів, відомих родовищ вистачило б для виробництва акумуляторів приблизно для 20 мільйонів електромобілів.
Наразі відомо щонайменше про чотири родовища літію, два з яких розташовані на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей. Окрім літію, на Донбасі та суміжних регіонах зосереджені поклади танталу, ніобію, рубідію та цезію. Загалом ідентифіковано 37 родовищ критичних мінералів, з яких щонайменше вісім уже перебувають під контролем РФ.
Для Росії це означає потенційний доступ до стратегічних ресурсів майбутнього, а для України – втрату шансів стати важливим постачальником сировини для європейської “зеленої” трансформації.
Газ, нафта та уран
Внаслідок окупації Росія вже контролює близько 20% українських запасів природного газу, а також кримські нафтові родовища на шельфі Чорного моря.
Водночас Україна залишається найбільшим у Європі власником запасів урану, який забезпечує приблизно половину потреб країни в електроенергії. Проте подальше скорочення доступу до газових родовищ послаблює енергетичну незалежність держави та підвищує вразливість у довгостроковій перспективі.
Аграрний фактор і чорноземи
Донбас і південний схід України – це не лише промисловість, а й значний аграрний потенціал. Україна володіє близько чверті світових запасів чорнозему, що робить її одним із ключових гравців глобального продовольчого ринку. Окупація призвела до втрати близько 1,6 млн гектарів пшеничних полів – майже чверті всіх посівних площ.
За окремими оцінками, у 2025 році на окупованих територіях було зібрано близько 7,2 млн тонн пшениці, що становить приблизно 25% довоєнного українського виробництва. Контроль над цими ресурсами посилює позиції Росії на світовому зерновому ринку та водночас послаблює економічний вплив України.
Військовий аспект: втрата “поясу фортець”
Донбас має не лише економічне, а й критичне військове значення. З 2014 року Україна системно вибудовувала тут багаторівневу систему оборони – так званий “пояс фортець”. Він охоплює агломерацію Слов’янськ–Краматорськ, а також Дружківку, Костянтинівку та низку менших населених пунктів уздовж стратегічних транспортних артерій.
Ці укріплені міста є ключовими логістичними вузлами ЗСУ. Саме їхня стійкість у 2022–2024 роках значною мірою стримувала просування російських військ. Повна передача Донбасу означала б втрату оборонних позицій, у які Україна інвестувала роки часу, значні кошти та людські ресурси.
У такому разі лінія фронту змістилася б приблизно на 80 кілометрів на захід – до територій Дніпропетровської та Харківської областей, де рельєф і щільність забудови значно гірше пристосовані для оборони. Україні довелося б у терміновому порядку будувати нові укріплення, витрачаючи на це масштабні інвестиції, тоді як Росія отримала б вигідніші позиції для потенційного нового наступу.
Політичні та гуманітарні наслідки
Передача Донбасу Росії в обмін на припинення вогню мала б серйозні політичні наслідки. По-перше, це створює прецедент, коли агресія винагороджується територіальними поступками. По-друге, такий сценарій завдав би удару по довірі суспільства до держави та її союзників.
Окремо стоїть гуманітарний вимір – мільйони громадян України, які або залишилися на окупованих територіях, або були змушені їх покинути. Втрата Донбасу означала б фактичну відмову від цих людей без чітких гарантій їхніх прав і безпеки.
***
Таким чином, повна втрата Донбасу – це значно більше, ніж зміна лінії на мапі. Йдеться про втрату стратегічних ресурсів, ослаблення обороноздатності, підрив економічного потенціалу та зменшення ролі України у глобальній енергетичній й продовольчій безпеці.
Для Росії контроль над регіоном означає доступ до ресурсів і вигідніші військові позиції, для України – довгострокові ризики, які жодна тимчасова пауза у війні не здатна компенсувати без надійних гарантій безпеки.
Анна Романів
