Ситуація на Запорізькій атомній станції вже третій рік перебуває у критичному стані через окупацію. Попри присутність на об’єкті МАГАТЕ українська сторона досі не може отримати доступ до усієї потрібної інформації. Навіть самі представники МАГАТЕ піддаються шантажу та залякуванням, про що нам розповів Олег Коріков, Голова Державної інспекції з ядерного регулювання (ДІЯР). Він наголосив, що усі теперішні загрози ядерній та радіаційній безпеці України є наслідком російської агресії.
Тетяна Стельмах: Яка наразі ситуація з дотриманням заходів безпеки на ЗАЕС? Чи існує загроза суттєвої аварії, чи витоку радіоактивних відходів у навколишнє середовище на станції?
Олег Коріков: Запорізька атомна електростанція перебуває під окупацією вже більше трьох років. Це дуже великий проміжок часу, протягом якого станція перебуває в руках невігласів, які не мають навіть розуміння, що таке ядерна та радіаційна безпека і що таке відповідальність. За три роки відбулася деградація на всіх рівнях: від системи управління, яка базується не на принципі відповідальності оператора ядерних установок, а на вказівках з Москви, до деградації систем та обладнання, стан якого може дійти до точки незворотності.
На станції не проводиться належне технічне обслуговування та ремонти, що є одним із ключових факторів підтримки належного рівня безпеки. До того ж виконувати ці ремонти нікому, оскільки ці роботи потребують наявності висококваліфікованого, навченого, досвідченого і ліцензованого персоналу, який наразі є тільки в АТ “НАЕК “Енергоатом”. А зараз ЗАЕС в руках людей, завезених окупаційної адміністрацією звідусіль, рівень компетентності яких під дуже великим сумнівом.
На ЗАЕС відсутній легітимний, кваліфікований персонал. Цей фактор негативно вплинув на технічне обслуговування обладнання, яке має істотне значення для підтримки безпеки станції.
ЗАЕС перетворена окупантами на мілітаристську базу: з російськими військовими, військовою та бойовою технікою, зброєю, вибухівкою тощо.
Відсутнє належне зовнішнє електропостачання ЗАЕС. Окупантами заблокована передача даних через автоматизовану систему контролю радіаційної обстановки. Не функціонує інформаційно-кризовий центр, зруйнована система аварійної готовності та реагування.
Фактично окупантами спаплюжене саме поняття ядерної та радіаційної безпеки, коли йдеться про Запорізьку АЕС. Єдиним варіантом повернути ядерну та радіаційну безпеку на ЗАЕС є її демілітаризація, деокупація і повернення контролю над ЗАЕС легітимній експлуатуючій організації – АТ НАЕК “Енергоатом”, і законному ядерному регулятору – Держатомрегулювання України.
ЗАЕС – це шість енергоблоків, сховище відпрацьованого ядерного палива, вузли зберігання свіжого ядерного палива. На станції – зброя, військова техніка, вибухівка, міни. Поки триває війна і окупація, загрози виникнення аварії з радіаційними наслідками залишатимуться.
Т.С.: Якщо ЗАЕС повернеться під повний контроль України, які перші 3 рішення\дії застосує ДІЯР щодо станції?
О.К.: Після повернення ЗАЕС під контроль України, як держаний регулюючий орган у сфері використання ядерної енергії ми насамперед маємо повернути наших інспекторів на станцію. На початку окупації ЗАЕС ми були змушені евакуювати персонал нашої Інспекції з ядерної безпеки на ЗАЕС в місто Південноукраїнськ. Якби наші фахівці залишилися на ЗАЕС, нічого доброго на них та їхні родини не очікувало б, а лише: тиск, катування, побої і смерть.
Відновлення державного регулювання і відновлення роботи Інспекції з ядерної безпеки на ЗАЕС – це перший крок.
Далі необхідно буде перевірити технічний стан важливих систем та обладнання, які, як я вже казав, в умовах тривалої окупації деградували. Необхідно перевірити, які проводилися ремонти чи заміни компонентів та деталей, чи відповідають вони встановленим вимогам. Це дуже важливий і кропіткий процес, який може забрати чимало часу.
І, якщо говоримо про три кроки, то третій крок – це перевірка ліцензійних вимог і персоналу: їх кількість і якість підготовки, рівень фаховості та знань, готовність до виконання своїх функцій. Я кажу про український персонал, який після деокупації має забезпечувати безпечну експлуатацію Запорізької АЕС.
Т.С.: Ще у 2023 році ДІЯР повідомляла, що ЗАЕС вже не може брати воду з Каховського водосховища, що може стати в майбутньому проблемою. Минуло майже 2 роки, яка наразі ситуація з водоспоживанням на станції? Знайдено альтернативні джерела чи ситуацію вирішили іншим шляхом?
О.К.: Я нагадаю, що Держатомрегулюванням внесено зміни до ліцензій на експлуатацію енергоблоків ЗАЕС, якими обмежено їхню експлуатацію станом “холодний зупин”. Тобто реакторні установки не перебувають на енергетичних рівнях потужностей, не виробляють електроенергію, ядерна реакція в реакторах не відбувається. За таких умов станція не потребує значної кількості води. Нинішні потреби станції забезпечуються наявними запасами у ставку-охолоджувачі, а також – воду добувають зі свердловин, що є на промисловому майданчику.
Але якщо робити рестарт ЗАЕС, відновлювати виробництво електроенергії – то без надійного джерела водопостачання, яким 40 років слугувало Каховське водосховище, не обійтися. Перебування енергоблоків на енергетичних рівнях потужностей, потребує величезної кількості води: на один енергоблок від одного до півтора кубічного метра води в секунду. А ЗАЕС має шість енергоблоків. Ніякі свердловини не зможуть забезпечити такі об’єми.
Т.С.: Також ДІЯР та інші урядові структури неодноразово наголошували на тортурах персоналу ЗАЕС росіянами. Ця проблема досі актуальна? Яких масштабів вона встигла набути?
О.К.: Ця проблема буде актуальною, поки Запорізька АЕС і місто-супутник Енергодар перебуватиме в окупації. Зараз нам складно отримувати інформацію. З лютого минулого року окупанти не допускають на ЗАЕС український персонал, який відмовився підписувати контракти з фейковою експлуатуючою організацією АО “Эксплуатирующая организация Запорожской АЭС”.
А щодо міста Енергодар, то думаю, що окупанти проводять там таку ж політику геноциду, як і на інших окупованих українських територіях, переслідуючи тих, хто залишився вірним українській державі.
Ті численні випадки тортур, переслідування, вбивств українських атомників, які мали місце, особливо в перший рік окупації – вони зафіксовані відповідними українськими правоохоронними структурами, і переконаний, що відповідальність за ці злочини неодмінно настане.
Т.С.: Нещодавно відбулася скандальна ротація МАГАТЕ через окуповані території. Герман Галущенко заявив, що РФ фактично змусила Агенцію порушити законодавство України утримуючи делегацію понад 80 днів на станції. Розкажіть детальніше, що трапилося з вашими колегами та чи намагалися ви їм допомогти?
О.К.: Для розуміння зазначу, що Держатомрегулювання немає жодних повноважень на здійснення будь-яких переговорів ні з окупаційною адміністрацією на ЗАЕС, ні з фейковою експлуатуючою організацією у Москві, ні з “Росатомом”, ні з ким іншим, хто причетний до окупації української атомної станції.
Україною неодноразово пропонувався безпечний і законний маршрут ротації експертів МАГАТЕ через підконтрольну територію, як це відбувалося завжди, починаючи з вересня 2022 року, коли було розпочато роботу постійної моніторингової місії МАГАТЕ на ЗАЕС. І жодних перешкод не було. Однак окупанти відмовилися надавати гарантії безпеки під час цієї крайньої ротації.
РФ фактично заблокувала експертів МАГАТЕ на ЗАЕС на 80 днів, тримаючи людей під безпрецедентним психологічним тиском. Безперечно, це варто розцінювати як шантаж. Створюючи штучні перепони для діяльності МАГАТЕ, РФ змусила порушити українське законодавство та двосторонні угоди МАГАТЕ з Україною. Але також варто розуміти, що експерти МАГАТЕ були заблоковані в умовах загрози їхньому життю та здоров’ю, і потребували заміни.
Нагадаю, що 10 грудня минулого року, російські окупанти атакували дроном автомобіль супроводу, що входив до конвою, який забезпечував чергову ротацію експертів МАГАТЕ на окупованій ЗАЕС. На щастя, обійшлося без жертв і постраждалих.
І той випадок, і блокування ротації експертів МАГАТЕ протягом 80 діб я б розглядав в одній логічній послідовності: як системний і послідовний шантаж і залякування експертів Агентства, які виконують важливу місію на українських АЕС. А ще – це яскравий прояв зневаги РФ до міжнародної інституції, членом якої країна-агресор досі залишається.
Т.С.: Чи можна вважати вищезгаданий інцидент між МАГАТЕ та РФ порушенням їх прав, зокрема на свободу? Варто очікувати рішучих дій від Агенції після таких дій окупанта?
О.К.: Насправді це і є порушенням прав і свобод. Це промовиста демонстрація повної зневаги до інституції, яка входить в структуру ООН. Від початку окупації Росією ЗАЕС Генеральна конференція і Рада керуючих МАГАТЕ ухвалили низку резолюцій, які закликають країну-агресора до деокупації станції, виведення звідти військового та іншого нелегітимного персоналу. Але жодна з них не виконана. РФ цинічно і ганебно ігнорує всі заклики міжнародної спільноти.
МАГАТЕ – колегіальний орган, де всі рішення ухвалюються в консенсусний спосіб. І Росія є країною-членом Агентства і має там суттєвий вплив.
В умовах, коли країна-агресор ігнорує загалом міжнародне право, всі міжнародно визнані правила і принципи ядерної та радіаційної безпеки, обстрілює та окупує мирні ядерні об’єкти сусідньої держави, виявилося, що в МАГАТЕ відсутні реальні інструменти впливу та примусових механізмів для повернення такої країни-агресора в правове поле. На мій погляд, МАГАТЕ потрібно посилювати, реформувати, розширити їхні можливості та механізми впливу.
Щодо рішучих дій, то вони мали настати вже тоді, коли окупаційні російські війська вторглися в Чорнобильську зону відчуження і захопили Чорнобильську АЕС, взявши в заручники персонал станції та в полон військовослужбовців Національної гвардії України, які забезпечували захист об’єкта. Рішучість необхідно було проявити тоді, коли російські війська обстрілювали Запорізьку АЕС та окупували її. Коли у Харкові підкритична ядерна установка “Джерело нейтронів” неодноразово знеструмлювалася у результаті російських обстрілів. А також тоді, коли РФ цілеспрямовано намагалася знищити українську енергетичну інфраструктуру, створюючи тим самим велику загрозу для ядерної та радіаційної безпеки на мирних ядерних об’єктах України.
За жоден з цих злочинів реального покарання для Росії не настало. А безкарність, як відомо, породжує вседозволеність.
Т.С.: Які ефективні рішення\дії запровадила МАГАТЕ задля демілітаризації ЗАЕС? На ваш суто професійний погляд, чи робить Агенція достатньо для безпеки станції? Які рішення\дії необхідно прийняти вже, але вони досі не застосовані?
О.К.: Суттєвим досягненням є започаткування на запрошення України і функціонування постійної моніторингової місії на окупованій РФ Запорізькій АЕС. Сьогодні експерти МАГАТЕ на ЗАЕС є практично єдиним джерелом інформації про ситуацію на промисловому майданчику ЗАЕС, радіаційну обстановку тощо.
Весь ядерний матеріал, що перебував на ЗАЕС станом на 04 березня 2022 року, продовжує знаходитись на ЗАЕС за результатами моніторингу МАГАТЕ, відповідно до Угоди про забезпечення гарантій між Україною та МАГАТЕ.
Втім, окупанти суттєво обмежують роботу експертів МАГАТЕ. Наприклад, на власний розсуд вирішують надавати затребувані доступи чи ні. Інколи можливості потрапити до тих чи інших важливих приміщень, чи до систем та обладнання фахівцям Агентства доводиться чекати місяцями. Це абсолютно недопустимо.
Окупанти не дозволяють експертам Агентства спілкуватися безпосередньо з персоналом. Очевидно, щоб в МАГАТЕ не було чіткої картинки про рівень професійності цього завезеного звідусіль окупаційного персоналу – який немає ні відповідної підготовки, ні кваліфікації, ні досвіду.
Інформування про стан обладнання і систем з боку окупаційної адміністрації носить фрагментарний характер, що унеможливлює об’єктивне уявлення про стан безпеки на ЗАЕС.
Яких дій від МАГАТЕ ми очікуємо і які варто здійснити вже зараз? Передусім, зусиллями МАГАТЕ та інших міжнародних організацій, необхідно змусити окупантів відновити передачу даних з безпеки через автоматизовану систему контролю радіаційної обстановки з промислового майданчика ЗАЕС.
Експерти МАГАТЕ мають невідкладно отримувати доступи до всіх приміщень, обладнання та систем безпеки та систем важливих для безпеки. Необхідно посилити міжнародний контроль над ядерним матеріалом на станції: сховищем відпрацьованого ядерного палива, місць зберігання свіжого ядерного палива.
Не буду розкривати усіх подробиць, але нами розроблено та представлено МАГАТЕ чіткий покроковий план, кінцевою метою якого є деокупація і демілітаризація ЗАЕС, відновлення державного контролю, повернення станції її законному власнику АТ “НАЕК “Енергоатом”.
Яким чином вплинути на Росію, щоб змусити деокупувати станцію? Світ має припинити будь-яку співпрацю з РФ у сфері використання ядерної енергії. Світовий ринок для Росії має бути закритим: для їхнього ядерного палива, обладнання, для їхніх реакторів тощо. Країна-агресор повинна втратити можливість заробляти кошти у сфері ядерної енергії, а потім ці кошти витрачати на озброєння, на вбивство українських громадян, на намагання знищити Україну як державу.
Україна змогла відмовитися від російського ядерного палива, і цей процес відбувся доволі успішно. І ми можемо бути прикладом для інших держав. І маю сказати, що в низці європейських країн вже розпочався процес згортання співпраці з РФ, відбувається пошук і укладаються угоди з альтернативними постачальниками ядерного палива. І це – дуже позитивний сигнал.
Т.С.: “Україна має достовірні докази того, що Росія не відмовилася від планів перезапустити ЗАЕС та незаконно інтегрувати її в енергосистему тимчасово окупованих територій”, – Галущенко. Чи зможе РФ це зробити й чи вистачить цієї е\е на всі окуповані території? На ваш погляд, таке прагнення, це суто політична демонстрація “турботи про ТОТ” чи бажання “ідейно” приєднати ЗАЕС до РФ й ускладнити її повернення під контроль України?
О.К.: Мені важко уявити, чим керується російське політичне керівництво: символізмом, ідеями чи імітованою турботою про окуповані території. Але, якщо воно має такі плани і розглядає такі варіанти, то точно не керується здоровим глуздом і природнім інстинктом самозбереження.
Сьогодні експлуатація Запорізької атомної електростанції на енергетичних рівнях потужності не є можливою. В умовах відсутності надійного джерела водопостачання, а Каховське водосховище знищене окупантами, відсутності надійного зв’язку з енергосистемою, залишилось лише дві лінії електропередачі з десяти, експлуатувати АЕС не є безпечно.
Будь-які спроби росіян здійснити перезапуск ЗАЕС та відновити виробництво електроенергії варто оцінювати як акт ядерного терору, який цілком може призвести до катастрофічних наслідків для всього світу.
Т.С.: Які заходи з посилення безпеки на підконтрольних Україні АЕС ви встигли запровадити від 2022 року? Які проблеми у ході цього процесу ви виявили та вирішили? (застаріле обладнання, нестача персоналу, недотримання стандартів тощо)
О.К.: Підвищення рівня безпеки здійснюється шляхом виконання заходів, які передбачені Комплексною (зведеною) програмою підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій (КзППрБ), що була затверджена урядовою постановою ще 07 грудня 2011 року. Відповідно до цієї постанови, АТ “НАЕК “Енергоатом” як експлуатуюча організація АЕС України розробляє та погоджує з Міненерго, Держатомрегулюванням та у частині здійснення протипожежних заходів з ДСНС, щорічні плани-графіки із зазначенням строків здійснення зведених заходів з підвищення рівня безпеки енергоблоків.
Широкомасштабна військова агресія з боку РФ, яка безпосередньо вплинула на діяльність ДП “НАЕК “Енергоатом”, зокрема, на реалізацію комплексної програми. Війна призвела до пошкодження промислових підприємств, інфраструктури, порушення логістики, зменшення чисельності персоналу проєктних, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних організацій через мобілізацію та вимушену евакуацію.
Через наслідки військової агресії РФ проти України завершити реалізацію Програми КзППрБ в установлені терміни, а саме до кінця 2025 року, неможливо, у зв’язку з цим АТ “НАЕК “Енергоатом” ініційовано внесення змін до постанови КМУ від 07.12.2011 № 1270 у частині продовження терміну її дії до 31.12.2030.
Станом на сьогодні в рамках реалізації КзППрБ заплановано до виконання 1295 заходів, з них виконано 1107 заходів, що становить понад 85% від запланованого, звіти для яких погоджено Держатомрегулюванням.
Т.С.: Атомна енергетика – сфера у якій Україна може стати ключовим партнером для Європи. Проте враховуючи курс ЄС до “зеленого” підходу, чи може Україна розраховувати також і на розвиток співпраці у переробці радіоактивних відходів? (Наприклад, аналогічно як Німеччина користується послугами Франції та Великобританії для переробки свого відпрацьованого палива) Розкажіть, які нині форми подібної співпраці з іншими країнами уже існують?
О.К.: На сьогодні Україна не користується послугами інших країн щодо переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) або радіоактивних відходів (РАВ). Відповідно до вимог українського законодавства РАВ, що утворюються мають бути мінімізовані. Тому, основні виробники РАВ – ДСП ЧАЕС, АТ “НАЕК “Енергоатом” – здійснюють переробку РАВ на власних об’єктах по поводженню з РАВ. Відповідні комплекси з переробки РАВ експлуатуються на ДСП ЧАЕС та на певних АЕС.
Інші виробники РАВ, зокрема медичні установи, передають РАВ (в основному це відпрацьовані джерела іонізуючого випромінювання) на спеціалізовані підприємства по поводженню з РАВ – міжобласні філії державних спеціалізованих підприємств “Об’єднання “Радон” та “Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами”.
Щодо ВЯП українських АЕС, то воно наразі не передається на переробку в будь-які інші країни. На сьогодні ВЯП, яке утворюється і буде утворюватися у результаті експлуатації атомних електростанцій, зберігатиметься в Централізованому сховищі відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), що розташоване в Чорнобильській зоні відчуження. ВЯП тимчасово окупованої Запорізької АЕС зберігається в пристанційному Сухому сховищі ВЯП ЗАЕС
Т.С.: Враховуючи попереднє запитання, який досвід з переробки РАВ у інших країнах Україна може запозичити? Можливо навпаки, ми можемо стати прикладом ефективного поводження з подібними відходами? Які наші розробки можуть стати в нагоді Заходу?
О.К.: Питання розвитку ядерної енергетики, а відтак і питання поводження з ВЯП і РАВ – перебувають в політично-економічній площині.
З боку регулятора можу відмітити, що відповідно до вимог нормативних документів всі технічні та організаційні рішення, технологічні процеси, матеріали, які застосовуються при поводженні з РАВ до їх захоронення, мають бути апробовані існуючим досвідом застосування або можливість застосування доводиться за результатами досліджень та випробувань.
Т.С.: Наразі Україна знаходиться на євроінтеграційному шляху, зокрема і у сфері енергетики. Які реформи вже запроваджені, а які лише незабаром будуть інтегровані у роботу наших АЕС?
О.К.: Приведення норм українського законодавства до європейського – одне з найбільш важливих завдань в процесі євроінтеграції нашої держави. У взаємодії з Єврокомісією триває робота з оцінки рівня імплементації, постійно ведеться робота з вдосконалення законодавства у сфері безпеки використання ядерної енергії.
Станом на сьогодні в повному обсязі імплементовані в національне законодавство України, що регулює сферу використання ядерної енергії, норми п’яти із семи Європейських директив. Щодо ще двох директив, то їхні положення імплементовані значною мірою.
На вирішення завдання імплементації реалізовано ряд законодавчих ініціатив Держатомрегулювання. Зокрема, українським парламентом прийнято закони України “Про внесення змін до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” щодо експерта з радіаційного захисту”, “Про внесення змін до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання”.
До кожного із прийнятих євроінтеграційних законів України Держатомрегулюванням розроблені, а Урядом, відповідно, затверджені плани їх реалізації в національне законодавство України. Метою зазначених планів є приведення у відповідність до перелічених вище законів, а тим самим і до відповідних директив ЄС, актів законодавства України нижчого, ніж закони, рівня: накази, постанови, положення.
Наразі виконання цих планів триває на різних етапах.
Т.С.: Франція вважається лідером з атомної енергетики на нашому континенті. Нині вона активно допомагає Україні з розвитком цієї галузі. Які вигоди та перспективи реалізації переслідує? В чому полягає її ідейний інтерес у створенні нового конкурента?
О.К.: Я б не розглядав це питання в контексті конкуренції. Дійсно, Франція є другою країною у світі за виробництвом атомної електроенергії, після США. Ставку на розвиток ядерної енергетики Франція зробила після завершення Другої світової війни і за цей час стала однією з провідних країн у сфері використання ядерної енергії.
На кліматичній конференції ООН – СОР29, що пройшла в Баку, Україна серед 31 країни світу підтвердила свої наміри розвивати атомну енергетику в найближчій перспективі. Наміри потроїти потужності атомної енергетики до 2050 року підтвердили США, Франція і Велика Британія. Весь цивілізований світ робить ставку на ядерну енергію.
Розвиток атомної генерації – це енергетична незалежність, незалежність від нафти та газу, основним постачальником яких в Європу до повномасштабного вторгнення в Україну була Росія, яка використовувала ці природні ресурси, як інструмент енергетичного і політичного шантажу для просування власних інтересів.
Україна чітко визначилася зі своїм євроінтеграційним вибором. Українська енергетична система вже інтегрована в європейську, що значною мірою дозволило нам пройти зимові періоди зі світлом і теплом в умовах війни, не дивлячись на всі намагання Росії вчинити повний блекаут. Тому поява ще одного потужного виробника ядерної енергії в Європі лише посилить загальноєвропейську енергетичну стійкість.
Як відомо, АЕС – це не тільки реакторна установка. Це сучасне обладнання, системи, тисячі механізмів та деталей. А Франція є одним з найбільших і визнаних виробників такого обладнання, яке вже й сьогодні використовується на АЕС України.
А Держатомрегулюванню, як національному ядерному регулятору України, цікава співпраця з Комісією ядерної безпеки та радіаційного захисту Франції, в плані вивчення досвіду регулюючої діяльності, нормативно-правової бази, функціонування систем радіаційного контролю і моніторингу, системи аварійної готовності та реагування, нових технологій та досліджень у сфері ядерної та радіаційної безпеки.
Тетяна Стельмах
