Перспективи вступу України до ЄС: сценарії, виклики та значення

Вступ України до Європейського Союзу вже давно не є гіпотетичним питанням, а чітко окресленою перспективою, яку підтримують як українська влада, так і європейські партнери. У цьому процесі ключовим залишається визначення конкретних термінів. Однією з найважливіших ініціатив у цьому напрямку стало звернення Президента Литви Ґітанаса Наусєди, який запропонував зафіксувати 1 січня 2030 року як дату офіційного вступу України до ЄС.

Як зазначає литовський політичний діяч та політолог Університету ім. Миколаса Ромеріса (Вільнюс) Альвідас Медалінскас (Alvydas Medalinskas):

Дата 2030 року — це дуже сильний сигнал як для України, так і для всього ЄС. Проте реальність така, що європейська бюрократія працює покроково, і Україні доведеться виконати величезний обсяг роботи. Литва та Данія активно підтримують відкриття переговорних кластерів, однак усе залежатиме від самої України та її здатності відповідати стандартам ЄС.

Україна офіційно подала заявку на членство в ЄС 28 лютого 2022 року, невдовзі після початку повномасштабної війни Росії проти України. Вже у червні 2022-го Європейська Рада надала Україні статус країни-кандидата і наприкінці 2023 року ухвалила рішення про початок переговорів щодо вступу. Цей стрімкий прогрес став можливим багато в чому завдяки геополітичним обставинам та рішучості українського народу. Водночас попереду складний шлях: процес вступу вимагатиме виконання суворих критеріїв та одностайної згоди всіх нинішніх держав-членів ЄС. 

У цій статті ми розглянемо можливі сценарії розвитку подій, геополітичні наслідки, ризики та виклики євроінтеграції України, позиції ключових гравців, досвід інших країн і значення європейської інтеграції України для світу.

Можливі сценарії вступу: від швидкого приєднання до тривалих переговорів

Оптимістичний сценарій (прискорений вступ)

Деякі європейські лідери вважають за можливе значно прискорити процес вступу України. Голова Європейської Ради Шарль Мішель (Charles Michel) навіть заявив, що і ЄС, і країни-кандидати мають бути готові до розширення вже «до 2030 року», повідомляло видання Politico. 

У цьому сценарії Україна за кілька років виконує ключові реформи, війна завершується прийнятними умовами, а політична воля в Європі дозволяє швидко завершити переговори про вступ. 

Історичні прецеденти свідчать, що за сприятливих обставин приєднання може відбутися доволі швидко – наприклад, Фінляндія та Швеція стали членами ЄС приблизно за 3–4 роки після подачі заявки. 

Втім, випадок України унікальний: країна переживає війну і має значні економічні та інституційні виклики. Навіть найпалкіші прихильники швидкого вступу визнають, що рубіж 2028–2030 років є дуже амбіційним терміном, зазначають експерти Europeum. Для реалізації такого сценарію ЄС, ймовірно, довелося б піти на безпрецедентні кроки, забезпечивши максимальну політичну та фінансову підтримку реформам в Україні.

Реалістичний сценарій (поступовий і тривалий процес)

Більшість експертів припускають, що процес вступу України до ЄС займе щонайменше кілька років, а може розтягнутися на десятиліття. Ще на початку війни дипломати попереджали, що Україні може знадобитися «десять років або більше» для повного виконання критеріїв членства.

Франція також вказувала, що за звичайних умов приєднання є дуже тривалим: президент Еммануель Макрон у 2022 році відверто зазначив, що навіть після надання статусу кандидата «процес приєднання триватиме багато років, а можливо, й десятиліття», — повідомляє RFE/RL. Такий обережний погляд пояснюється масштабністю необхідних змін – від боротьби з корупцією та судової реформи до адаптації законодавства у 35 главах переговорного досьє.

Середній шлях від кандидата до члена ЄС для країн Східної Європи становив близько 9–10 років. Наприклад, Хорватія (останній новий член ЄС) витратила приблизно десятиліття на переговори перед вступом у 2013 році. Досвід Західних Балкан також показує, що процес може затягнутися: деякі балканські країни перебувають у статусі кандидатів багато років без чіткої перспективи завершення, що спричиняє розчарування в регіоні.

Таким чином, реалістичний сценарій для України передбачає кілька етапів поступової інтеграції, де повноправне членство стане підсумком тривалого шляху після війни та всебічних реформ.

Але, як зазначає Юлія Мазана, директорка програм євроінтеграції Українського Інституту Майбутнього: «чітка перспектива членства буде мотивувати українську владу до більш активного проведення реформ і боротьби з корупцією. Крім того, це дасть змогу залучати довгострокові інвестиції та зміцнить міжнародну підтримку України».

Початкові обмеження та поетапна інтеграція

Незалежно від строків вступу, в перші роки членства для України майже напевно діятимуть певні тимчасові обмеження. Така практика застосовувалася під час попередніх хвиль розширення ЄС: наприклад, трудова міграція з нових східноєвропейських членів підлягала перехідним обмеженням до семи років з боку старих членів. Подібним чином, Україна може погодитися на поетапне набуття повних прав у складі ЄС, аби заспокоїти побоювання нинішніх членів щодо напливу робочої сили чи конкуренції в окремих секторах.

Обговорюється навіть модель «поетапного вступу», коли Україна ще до формального членства поступово інтегрується в різні сфери єдиного ринку, зауважує VoxUkraine. Можливе й часткове набуття членства на перехідний період: окремі аналітики пропонують спеціальний протокол про умовне членство України в очікуванні ратифікації договору всіма країнами ЄС, про це пише EPC. Це означало б участь України в окремих інституціях та програмах Союзу одразу після підписання договору, але з певними застереженнями до повного набуття всіх прав.

Крім того, діятимуть перехідні періоди в окремих сферах економіки – скажімо, щодо доступу до структурних фондів або впровадження сільськогосподарських квот – щоб адаптація української економіки відбувалася поступово. У сфері свободи пересування людей сама Україна може бути зацікавлена у тимчасових обмеженнях, щоб запобігти масовій трудовій міграції після війни та стимулювати повернення своїх громадян. Отже, найімовірніше вступ України до ЄС матиме поетапний характер: швидке політичне зближення, але поступове набуття всіх прав і обов’язків члена Союзу.

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, 92% українців підтримують вступ до ЄС. Проте інтеграція може призвести до значного відтоку кадрів, особливо молодих фахівців та висококваліфікованих робітників.

Україна може зіткнутися з ефектом «відтоку мізків», як це сталося з Польщею після її вступу до ЄС у 2004 році, — наголошує Юлія Мазана.

Геополітичні наслідки членства України в ЄС

Новий баланс сил у Європі

Політичний фактор також відіграє важливу роль. Як зазначає Альвідас Медалінскас:

Фіксація дати вступу України в ЄС дозволить Києву зайняти сильнішу позицію в міжнародних переговорах і стане важливим кроком у геополітичному балансі сил у Європі.

Юлія Мазана вважає, що «фіксована дата дозволить Україні чітко спланувати свої реформи та посилити міжнародну підтримку. Проте фінальне рішення залежить не лише від нас, а й від внутрішньополітичних процесів у самому ЄС».

Вступ України зробить Європейський Союз відчутно більшим – за населенням, територією та економічним потенціалом. Україну з довоєнним населенням понад 40 млн можна було порівнювати за чисельністю з Польщею та Іспанією. Згідно даних ООН, зараз в України нараховується бл. 39 млн. осіб. Міжнародний Валютний фонд дає іншу цифру – 32.9 млн. на 2025 рік.

Це змістить центр ваги Європи на схід і посилить голос східноєвропейських членів у спільній політиці. Розширення ЄС на Схід після холодної війни вже змінювало динаміку всередині блоку, і приєднання України продовжить цей тренд. В Раді ЄС і Європарламенті з’явиться новий великий гравець, який разом із Польщею та іншими сусідами зможе впливати на рішення, пов’язані з безпекою, енергетикою, східною політикою.

З іншого боку, такий кількісний ріст ускладнить досягнення консенсусу – 35+ членів будуть погоджувати спільні рішення довше. Необхідність реформ ЄС стане нагальною: недарма в Європі вже обговорюють відмову від принципу одностайності в певних питаннях, зміну бюджетних підходів та інституційну перебудову перед новою хвилею розширення, зазначає Politico.

Без внутрішніх реформ Союз ризикує зіткнутися з паралічем механізмів ухвалення рішень у розширеному складі, попереджає Bruegel. Перспектива членства України фактично стимулювала дискусії про майбутню архітектуру ЄС. Загалом приєднання України зміцнить європейський проект геополітично – як підтвердження привабливості ЄС та здатності об’єднувати континент – але водночас вимагатиме від Європи здатності адаптуватися до нової реальності.

Відносини з Росією

Геополітичний вибір України на користь ЄС кардинально вплине на динаміку відносин Європи з Росією. Москва традиційно негативно ставилася до будь-якого зближення України із західними структурами – як з НАТО, так і з Євросоюзом, нагадує Reuters.

Кремль розглядає розширення ЄС на пострадянському просторі як втрату свого впливу і загрозу власним геополітичним амбіціям. Вступ України до ЄС фактично закріпить її вихід з орбіти російського домінування, що, ймовірно, сприйматиметься Росією як стратегічна поразка. Кордон ЄС безпосередньо прилягатиме до Росії та Білорусі на значно більшій протяжності, ніж нині. Українсько-російський і українсько-білоруський кордони стануть зовнішніми рубежами Євросоюзу. Це висуває нові вимоги до безпеки та контролю на цих кордонах, зауважує Bruegel. 

Після членства України підхід ЄС до Росії напевно стане більш жорстким і консолідованим, адже до Союзу ввійде країна, яка безпосередньо постраждала від агресії РФ. Можна прогнозувати довготривале напруження у відносинах: Росія може піти на заморожування конфлікту чи провокації, щоб ускладнити інтеграцію України (наприклад, зберігаючи «тліючі» територіальні спори на кшталт ситуації з Кіпром). З іншого боку, успішна євроінтеграція України – великої слов’янської демократичної держави – стане потужним сигналом і для російського суспільства. Bruegel відзначає, що у разі зміни влади в РФ і початку демократизації приклад України в ЄС міг би стати каталізатором для переосмислення майбутнього самої Росії. У короткостроковій перспективі ж вступ України до ЄС, найімовірніше, лише закріпить конфронтаційну лінію між Європою та Росією, адже засвідчить провал спроб Кремля утримати Україну в своїй сфері впливу.

Приєднання України до ЄС також матиме значний вплив на її безпеку. Адже це передбачає взаємну допомогу у випадку збройного нападу на будь-яку країну-члена ЄС. За словами Юлії Мазаної, директорки програм євроінтеграції Українського Інституту Майбутнього:

Членство в ЄС означатиме для України додаткові гарантії безпеки, адже стаття 42.7 зобов’язує країни ЄС надавати допомогу у разі зовнішньої агресії. Політична підтримка зі сторони країн-членів також значно зміцниться.

Крім того, ЄС активно розвиває власну оборонну стратегію, що може мати позитивний вплив на Україну.

Литовський експерт Альвідас Медалінскас наголошує:

Європейський Союз уже зараз переглядає свої підходи до оборонної політики, і Україна може стати важливою частиною цього процесу. Інтеграція у спільні програми оборонної співпраці значно зміцнить безпеку країни.” Перспективи та виклики на шляху до членства Україна, як і інші країни-кандидати, стикається з рядом викликів, що можуть вплинути на швидкість вступу до ЄС.

Роль США та НАТО

Для Сполучених Штатів членство України в ЄС матиме переважно позитивні геополітичні наслідки. Вашингтон послідовно підтримує європейські прагнення України як частину її шляху на Захід. Із часів Холодної війни США вбачали в розширенні ЄС на Схід інструмент зміцнення демократичної, процвітаючої і стабільної Європи – що відповідає й інтересам США. Американські посадовці неодноразово підкреслювали: майбутнє України – в євроатлантичній спільноті, поруч із ЄС і НАТО. Вступ до ЄС закріпить демократичні реформи та верховенство права в Україні, а також зменшить довгострокове навантаження на США у підтримці України, оскільки Євросоюз візьме на себе левову частку відповідальності за післявоєнну відбудову та розвиток України. Отже, з точки зору США євроінтеграція України посилює спільний Захід і стримує авторитарні режими.

Що стосується НАТО, то ситуація складніша. Раніше країни Центрально-Східної Європи спершу вступали до НАТО, а вже потім до ЄС. У випадку України через війну можлива зворотна послідовність – спочатку членство в ЄС, а питання НАТО поки відкладене. Вперше ЄС може прийняти державу, яка частково окупована і перебуває під актуальною військовою загрозою сусіда.

Відсутність гарантій колективної оборони (ст.5 НАТО) на момент вступу стане викликом і для ЄС: безпекові аспекти матимуть значно більше значення, ніж у попередніх хвилях розширення, підкреслює Bruegel. З одного боку, Україна володіє однією з найбільших армій у Європі та значним оборонним потенціалом, що після вступу підсилить і безпеку самого ЄС. Союз отримає країну з унікальним досвідом протистояння російській агресії та розвинутим оборонно-промисловим комплексом. З іншого боку, поки Україна не перебуває під «парасолькою» НАТО, ЄС доведеться шукати механізми гарантування її безпеки – через поглиблення співпраці з НАТО або розвиток власної оборонної політики (PESCO, Європейська оборонна спілка тощо), зауважує Bruegel.

Для НАТО як військового союзу вступ України до ЄС є бажаним кроком: це ще більше прив’яже Київ до Заходу і полегшить у майбутньому інтеграцію до самого Альянсу. На Вільнюському саміті 2023 року НАТО підтвердило, що Україна зрештою стане членом Альянсу, коли дозволять умови – тобто членство в ЄС розглядається як проміжний, але важливий крок України на шляху в НАТО. Загалом позиції США і НАТО збігаються: вони підтримують вступ України до Євросоюзу як зміцнення колективного Заходу, водночас наголошуючи на потребі тривалої безпекової підтримки України, доки вона не отримає повноцінних оборонних гарантій.

Внутрішні та зовнішні ризики на шляху євроінтеграції України

Внутрішні виклики та умови реформ

Найбільші перепони для швидкої євроінтеграції України пов’язані з необхідністю глибинних внутрішніх змін. Попри значний прогрес у реформах після 2014 року, Україна стартувала процес зближення з ЄС із багажем старих проблем. До війни вона оцінювалася як одна з найменш ефективно керованих країн Європи – за даними ЄБРР, Україна посідала передостаннє місце за якістю управління серед десяти держав-кандидатів (цей факт наводить видання Bruegel).

Корупція, олігархічний вплив, недосконала судова система – усе це вимагатиме рішучих дій. Євросоюз чітко окреслив сім пріоритетних вимог реформ для збереження статусу кандидата: серед них судова і антикорупційна реформи, деолігархізація, покращення прав меншин тощо.

Виконання цих «домашніх завдань» є передумовою для відкриття розгорнутих переговорів по главах права ЄС. Хоча в умовах війни реалізація реформ утруднена, Україна не може дозволити собі зволікати – інакше процес застопориться і затягнеться. Існує ризик «втоми від реформ»: коли початковий ентузіазм євроінтеграції згасає, а складні структурні зміни наштовхуються на опір зацікавлених груп. Важливо не допустити повторення сценаріїв деяких балканських країн, де прогрес зупинився через внутрішню політичну нестабільність і корупцію.

Україна має довести свою спроможність до реформ, а чітка перспектива членства в ЄС може стати потужним стимулом для влади ініціювати за швидко здійснити відповідні реформи, — зауважує Альвідас Медалінскас.

Офіційно переговорний процес щодо вступу України до ЄС було розбито на 35 розділів, згрупованих у шість кластерів. Президент України Володимир Зеленський заявив, що є всі умови для відкриття перших двох кластерів вже на початку 2025 року. Йдеться про “Фундаментальні сфери” та “Внутрішній ринок”, які охоплюють ключові аспекти європейської інтеграції.

Юлія Мазана, директорка програм євроінтеграції Українського Інституту Майбутнього, пояснює: «над цими двома кластерами вже ведеться активна робота. Особливо це стосується першого кластера, який включає верховенство права, права людини та антикорупційні заходи. Однак є опір, зокрема з боку Угорщини, що ускладнює процес. Проте перемовини тривають, і українська дипломатія працює над тим, щоб переконати скептично налаштовані країни».

Фіксована дата вступу в ЄС матиме важливе значення для України і з точки зору міжнародної підтримки, економічної стабільності та внутрішніх реформ.

Ще один внутрішній фактор – економічна спроможність і післявоєнна відбудова. Війна завдала величезної шкоди українській економіці, інфраструктурі, людському капіталу. Після перемоги Україні доведеться фактично заново відбудовувати цілі регіони, модернізувати промисловість, повертати мільйони громадян, які виїхали за кордон.

Успіх відбудови тісно пов’язаний із євроінтеграцією: інвестиції, доступ до фінансування, відкриття ринків ЄС стануть ключовими драйверами економічного піднесення. Однак існує ризик, що без належних реформ кошти можуть використовуватися неефективно або гальмуватися бюрократією.

ЄС наголошує, що не поступиться вимогами щодо верховенства права та антикорупційних інституцій навіть під час війни, підкреслює Bruegel. Можливим запобіжним механізмом є застосування принципу умовності фінансування: прив’язування допомоги та прогресу переговорів до реальних антикорупційних результатів, зазначає Польський Інститут міжнародних відносин (PISM).

Таким чином, головні внутрішні ризики для євроінтеграції України – це незавершені реформи і економічні виклики. Подолати їх Україна зможе лише демонструючи незворотність курсу на європейські цінності, навіть якщо для цього знадобиться болісна боротьба з корупцією та злом усталених практик управління.

Зовнішні фактори та перешкоди

Процес вступу України значною мірою залежатиме від зовнішніх обставин і позицій інших держав. Головний зовнішній ризик – продовження війни або «заморожений» конфлікт із Росією. Поки на українській території тривають бойові дії чи зберігається окупація, жодна держава ЄС не схилятиметься ратифікувати угоду про приєднання.

Аналітики зазначають, що євроінтеграція України нерозривно пов’язана з досягненням справедливого мирного договору з Росією, який припинить бойові дії та чітко визначить кордони України (про це пише, зокрема, European Papers).

Ідеальний сценарій: повна перемога України і відновлення територіальної цілісності – тоді ніщо не завадить швидко завершити переговори та інтегрувати країну в ЄС. Якщо ж мир буде неповним (наприклад, тимчасово окупованими залишаться Крим чи частина Донбасу), ЄС теоретично міг би піти кіпрським шляхом – прийняти Україну де-юре в межах міжнародно визнаних кордонів, але призупинити застосування acquis ЄС на окупованих територіях, зазначає EPC. Однак такий сценарій несе ризик постійної напруженості на кордоні ЄС і простору для шантажу з боку Москви. Тому Захід наголошує: для довготривалого миру та успішної інтеграції бажана саме перемога України або принаймні такий мир, який не ставить під сумнів її суверенітет.

Другий зовнішній фактор – позиція держав-членів ЄС та сусідніх країн. Процедура розширення вимагає одностайності, тож будь-яка країна може фактично заблокувати як переговори, так і ратифікацію договору про вступ. Це створює простір для потенційного вето з різних мотивів, попереджає EPC. Наприклад, Угорщина вже демонструвала готовність використовувати консенсусні питання в ЄС і НАТО для тиску щодо своїх двосторонніх претензій (зокрема, мовних прав угорської меншини на Закарпатті). Теоретично будь-який член ЄС може загальмувати вступ, висуваючи додаткові умови. Окрім Угорщини, деякі нюанси є і в інших сусідів України, але ці країни радше використають їх як переговорні козирі, ніж справді блокуватимуть історичне рішення. До того ж, правила ЄС вимагають ратифікації договору про вступ парламентами всіх 27 членів, а подекуди й референдумів. Громадська думка в Західній Європі не всюди однозначно підтримує подальше розширення, особливо з огляду на потенційні фінансові витрати. Традиційно обережні щодо прийняття великих і відносно бідних країн члени (як-от Франція) можуть наполягати спершу на поглибленні самого ЄС і внутрішніх реформах. Німеччина загалом «за», але теж пов’язує розширення з реформами Союзу. Отже, існує ризик «втоми від розширення» або відволікання уваги ЄС на власні проблеми, що може сповільнити процес. Зниження ентузіазму серед країн ЄС здатне проявитися у висуванні нових критеріїв чи перегляді умов вступу – на що вже скаржаться балканські кандидати, звинувачуючи Брюссель у зміні правил гри посеред процесу, зауважує Politico.

Формальний вступ до ЄС – це складний і тривалий процес, але політична готовність та успішні реформи можуть його пришвидшити… Головними перешкодами для прискореного вступу України до ЄС є бюрократія Євросоюзу та внутрішня опозиція деяких країн, таких як Угорщина. Однак дипломатичний тиск і підтримка ключових гравців, зокрема Німеччини та Франції, можуть змінити ситуацію, – підкреслює Альвідас Медалінскас.

Третій виклик – готовність самого Євросоюзу до розширення. Прийняття такої великої країни, як Україна, неминуче потребує перебудови бюджетної політики ЄС. Україна, ймовірно, стане одним із найбільших отримувачів коштів згуртованості та сільськогосподарських дотацій, що вимагатиме або збільшення бюджету Союзу, або перерозподілу внесків між членами, відзначають експерти Польского Інституту міжнародних відносин (PISM).

Уже зараз лунають оцінки, що повна інтеграція України може коштувати бюджету ЄС додаткових кількасот мільярдів євро за семирічний період, якщо зберегти нинішні політики (таку цифру наводить Euronews). Це може викликати опір платників податків у багатших державах, якщо не пояснити їм стратегічну цінність таких витрат. Деякі країни можуть наполягати на довших перехідних періодах, перш ніж Україна отримає повний доступ до фондів ЄС, або на реформуванні самої політики вирівнювання і сільського господарства до вступу України. Фактично успіх євроінтеграції залежить не тільки від України, а й від того, наскільки сам Євросоюз інституційно та фінансово готовий до нового розширення. Європейські лідери це усвідомлюють: Шарль Мішель, закликаючи готуватися до прийому нових членів, навіть згадував про потребу врахувати розширення в наступному багаторічному бюджеті ЄС, підкреслює Politico. Якщо ЄС не зможе вчасно домовитися про внутрішню реформу (бюджетну, управлінську, політичну) до моменту готовності України, процес ратифікації вступу може загальмуватися до розв’язання цих питань.

Підсумовуючи, зовнішні ризики для вступу України – це затягування або зрив мирного процесу з Росією, можливі вето та вимоги окремих членів ЄС, а також недостатня готовність самого Союзу до такого розширення. Нівелювання цих ризиків потребує активної дипломатії Києва з кожною столицею ЄС, постійної підтримки союзників (США, Польщі та інших) для тиску на скептиків, а також стратегічного бачення реформи ЄС з боку Брюсселя і ключових країн-лідерів.

Позиції міжнародної спільноти та ключових гравців

Європейський Союз: між принципами та геополітикою

На рівні інституцій ЄС офіційна позиція однозначна: «Майбутнє України – в Європейському Союзі». Європейська Комісія та Європарламент неодноразово заявляли про підтримку членства України, підкреслюючи, що швидкість просування залежатиме від виконання критеріїв.

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen) назвала рішення про надання Україні кандидатського статусу «історичним моментом» і висловила впевненість, що Україна якнайшвидше впровадить необхідні реформи, повідомляє Reuters.

Водночас у Брюсселі уникають називати конкретні дати вступу, аби не створювати завищених очікувань. Рада ЄС, ухвалюючи рішення про початок переговорів, прямо зазначила, що процес буде «заснований на заслугах» і вимагатиме виконання всіх умов, висунутих у контексті розширення (про це пише European Papers).

Важливо, що для цієї хвилі розширення Євросоюз навіть дещо змінив підхід: у 2020 році було запроваджено оновлену методологію вступу, яка дозволяє не тільки відкривати переговорні «кластери» (групи глав) за одностайної згоди, а й заморожувати чи згортати переговори, якщо країна відступає від взятих зобов’язань, аналізує EPC. Тобто ЄС хоче убезпечитися від ситуації, коли кандидати отримують поступки, а потім гальмують реформи. Загалом офіційний Брюссель балансує між двома імперативами – з одного боку, зберегти високі стандарти вступу (Копенгагенські критерії), з іншого – врахувати унікальні обставини України і не дати бюрократичним процедурам спинити геополітично важливий процес. Наразі сигнал від ЄС такий: двері відчинені, допомога надходить, але Київ має продемонструвати результати, щоб переконати всіх членів ЄС ухвалити історичне рішення якомога швидше.

Провідні країни Західної Європи: обережний оптимізм

Серед держав-членів позиції не цілком однорідні, хоча після початку війни скепсис помітно зменшився. Німеччина підтримує Україну на шляху до ЄС, водночас наголошуючи на необхідності реформ самого Союзу. Колишній канцлер Олаф Шольц у 2022 році закликав ЄС «розширитися на схід, але при цьому поглибитися» – маючи на увазі підготовку інституцій до прийому новачків і поступову відмову від принципу одноголосності у зовнішній і безпековій політиці. Берлін усвідомлює історичну відповідальність за єдність Європи і нині менш схильний гальмувати розширення, ніж це було, скажімо, у випадку Балкан раніше. Водночас Німеччина прагматично підійде до фінансових питань: як найбільший донор ЄС, вона, ймовірно, вимагатиме коригування бюджетних правил, щоб навантаження було справедливим, а нові члени поступово досягали економічної конвергенції.

Франція традиційно обережна щодо розширення, захищаючи ефективність та глибину ЄС. Париж спочатку прохолодно сприйняв ідею швидкого вступу України: у травні 2022 року президент Еммануель Макрон (Emmanuel Macron) відверто говорив про перспективу десятиліть очікування і навіть запропонував створити «європейське політичне співтовариство» – ширший формат для зближення з країнами-кандидатами, поки ті готуються до членства, як повідомляло RFE/RL. Цю ідею багато хто розцінив як намагання дати Україні альтернативу повноправному вступу або принаймні відтермінувати його. Проте під тиском союзників і громадської думки (в самій Франції війна підвищила симпатії до України) Париж погодився підтримати надання Києву статусу кандидата. Нині Франція офіційно підтримує майбутнє членство України, але наполягає: ЄС не повинен знижувати планку критеріїв і повторювати помилки надто швидкого розширення. Французька дипломатія акцентує, що спершу Союз має інституційно реформуватися (зокрема переглянути склад і систему голосування в Раді ЄС, роботу Єврокомісії в умовах 30+ членів). Тобто позицію Парижа можна сформулювати так: «за членство, але свого часу і за правилами». Водночас Франція визнає геостратегічну необхідність інтеграції України, щоб посилити європейську безпеку та зменшити довгострокову залежність Європи від США.

Італія, Іспанія та інші західноєвропейські країни загалом підтримують українське членство, хоча й не просувають його так активно, як сусіди України. Для них головне – зберегти єдність ЄС та вирішити власні економічні питання. Вони не заперечуватимуть проти України в Союзі, якщо це не зашкодить їхнім національним інтересам (приміром, суттєво не скоротить обсяги фондів згуртованості для їхніх регіонів). Ці країни багато в чому орієнтуються на позицію Франції та Німеччини. Отже, західноєвропейські столиці налаштовані конструктивно, хоча і виважено: вони не проти відчинити двері для України, але стежитимуть, щоб процес відповідав правилам і не дестабілізував сам ЄС.

Центрально-Східна Європа: адвокати України

Сусіди України по Центральній та Східній Європі є найбільш палкими прихильниками її швидкої інтеграції. Польща, Литва, Латвія, Естонія від самого початку війни активно лобіюють якнайшвидше надання Україні європейської перспективи. Вони бачать у вступі України історичну справедливість і гарантію довготривалого миру в регіоні. Ще в березні 2022 року польський Сейм одноголосно закликав країни ЄС підтримати прискорений процес вступу України. Польські лідери фактично стали адвокатами Києва в Європі: з їхньої ініціативи Україну запрошували на саміти ЄС, а рішення про кандидатство було ухвалене без зволікань. У грудні 2024 року, прем’єр Польщі Дональд Туск пообіцяв використати головування Польщі в Раді ЄС у 2025 році, щоб «прискорити переговори про членство України в ЄС», повідомляє Kyiv Post. Варшава прямо пов’язує власну безпеку та процвітання з майбутнім України і налаштована усувати будь-які перешкоди на її шляху до ЄС.

Балтійські країни (Литва, Латвія, Естонія) займають схожу позицію. Вони, як і Польща, добре пам’ятають радянську окупацію і бачать у перемозі України над Росією та її інтеграції в західні структури запоруку власної безпеки. Литва однією з перших ратифікувала Угоду про асоціацію з Україною і зараз виступає за якнайшвидший перехід до конкретних переговорних глав. Лідери країн Балтії неодноразово відвідували Київ, демонструючи підтримку. Для цих відносно невеликих держав поява великого союзника в ЄС (і потенційно НАТО) на сході означає посилення їхнього впливу та додатковий щит від російської загрози.

У свою чергу міністр закордонних справ Литви (2020-2024) Габріелюс Ландсбергіс (Gabrielius Landsbergis) вважає, що ініціатива «Люблінський трикутник», яка об’єднує Україну, Литву і Польщу, також наближає євроінтеграцію України.

Україна вже виконала свою домашню роботу, реалізувавши рекомендації, пов’язані з початком переговорів із ЄС – нам потрібно оцінити це відповідним чином, розпочавши переговори про вступ якнайшвидше, – заявив Ландсбергіс на засіданні Ради із зовнішніх відносин ЄС, передає LRT.

Румунія і Болгарія також підтримують Україну, хоча мають окремі двосторонні питання (наприклад, Бухарест порушує тему прав румуномовних громадян Буковини, а Софія історично сперечалася радше з Північною Македонією, а не з Києвом). Загалом обидві країни виступають за євроінтеграцію всіх сусідів по Чорному морю, розуміючи, що це підвищує стабільність регіону. 

Угорщина – єдиний голос у Центральній Європі, який дисонує із загальним хором. Офіційний Будапешт декларує підтримку членства України, але водночас угорський уряд блокує окремі рішення ЄС, пов’язані з підтримкою України (скажімо, спільне фінансування військової допомоги), протестуючи проти українського Закону Про забезпечення функціонування української мови як державної (2019). Угорщина може створити проблеми і на фінальному етапі, вимагаючи гарантій для угорської меншини. Однак інші союзники вже працюють з Будапештом, щоб той не став на заваді історичному процесу: у разі надто впертого опору можливий тиск з боку Польщі (традиційного партнера Угорщини) чи навіть ультиматуми від Брюсселя щодо фінансування, аби нейтралізувати угорське вето.

США та Велика Британія

Хоча США і Велика Британія не є членами ЄС, їхня позиція має важливе значення. Вашингтон вітає перспективу вступу України до ЄС і всіляко заохочує союзників у Європі підтримувати Київ на цьому шляху. Для адміністрації Байдена успіх України був демонстрацію перемоги демократії над агресією, тож США дипломатично підтримували якнайшвидший прогрес переговорів про членство. Прихід до влади в США Дональда Трампа напряму не впливає на євроінтеграцію України. 

Україна інтегрується до Європейського Союзу за певним планом, і його було розроблено набагато раніше, ніж Трамп став президентом, – вважає політолог Ігор Рейтерович.

Лондон після Brexit не бере прямої участі у справах ЄС, проте британські лідери висловлюються за тісну інтеграцію України із західними інституціями. Велика Британія навіть ініціювала створення окремого «європейського співтовариства» на підтримку України, але в підсумку схиляється до думки, що саме ЄС забезпечить Україні належне місце в Європі. НАТО як організація теж зацікавлене в успіху України: генеральний секретар Єнс Столтенберґ (Jens Stoltenberg) підкреслював, що союзники підтримують реформи в Україні, які зближують її з євроатлантичною спільнотою. Попри те, що НАТО і ЄС – різні структури, їхні цілі збігаються: бачити Україну стабільною, реформованою і інтегрованою у західні союзи.

Отже, міжнародна спільнота загалом солідарна в тому, що місце України – в об’єднаній Європі. Різниця лише у підходах до темпів і умов: якщо для сусідів України це питання нагальної безпеки і моральної підтримки, то для західноєвропейських лідерів – питання контролю процесу і поетапності. Всі ключові гравці – від ЄС та США до окремих лідерів – публічно заявляють про підтримку євроінтеграції України, що підкріплює легітимність цього стратегічного курсу.

Уроки для України: досвід Балкан і Східної Європи

Шлях України до ЄС багато в чому безпрецедентний, але можна взяти до уваги уроки з досвіду інших країн, які пройшли подібний процес. Країни Східної Європи (Польща, країни Балтії, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія та ін.), що вступили до Союзу в 2004–2007 роках, продемонстрували успішність євроінтеграції за умови потужної внутрішньої мотивації та суспільного консенсусу. 

Польща, приміром, ще на початку 1990-х проголосила курс на ЄС і менш ніж за 15 років стала членом. Її досвід показує важливість згуртованості політичних еліт навколо проєвропейських реформ: попри зміну урядів, стратегічний курс не змінювався. Після вступу Польща та інші східні члени отримали економічний поштовх – суттєве зростання ВВП, модернізація інфраструктури, підвищення рівня життя завдяки інвестиціям та доступу до ринку ЄС. Це вагомий аргумент для українського суспільства щодо довгострокових вигод інтеграції.

Водночас є і зворотна сторона: деякі країни Східної Європи з часом стикнулися з викликами у дотриманні європейських принципів. Наприклад, Польща та Угорщина вже після вступу увійшли в суперечки з ЄС щодо верховенства права. Урок для України – реформи мають бути не лише «на папері» до вступу, а й стати невідворотною частиною політичної культури, щоб не втратити довіру вже будучи членом. Європейський суд справедливості наголошував, що нові члени повинні продовжувати виконувати критерії демократії і після вступу (на це звертає увагу EPC). 

Отже, євроінтеграція – це марафон, який не завершується у день приєднання. Україні важливо закласти таку систему, яка унеможливить відкат реформ у майбутньому.

Країни Західних Балкан дають інший урок – про небезпеку застою і роль геополітики. Північна Македонія чекала на початок переговорів майже 17 років через блокування з боку сусідньої Греції (спір про назву держави) та Болгарії (історико-мовні суперечки). Цей приклад вчить, що двосторонні конфлікти можуть стати на заваді євроінтеграції, і їх бажано вирішувати якнайшвидше. Україна вже зараз працює над врегулюванням потенційно чутливих питань із сусідами – наприклад, створила спільну комісію з Польщею щодо історичної пам’яті, веде діалог з Угорщиною про освіту меншин – аби до моменту вступу ці проблеми не стали причиною для вето. 

Інший приклад – Сербія та Чорногорія розпочали переговори про вступ ще у 2010-х, але рухаються повільно, частково через те, що суспільна підтримка реформ там охолола, а частково через меншу зацікавленість ЄС. Якщо Україна хоче уникнути «балканізації» свого процесу, їй слід підтримувати високий суспільний запит на євроінтеграцію і не дати внутрішнім чи зовнішнім чинникам підірвати його. Балканські країни також наочно продемонстрували, наскільки важливий геополітичний клімат: іронічно, але війна в Україні дала їм новий шанс, коли ЄС згадав про необхідність завершити об’єднання Європи. Лідери ЄС нині визнають, що зволікання з Балканами було помилкою, адже утворився вакуум, заповнений впливом третіх сил (Росії, Китаю). Для України цей урок означає, що зараз – сприятливий момент, який не можна змарнувати; а після отримання членства варто допомагати інтегруватися й іншим сусідам (Молдова, Грузія, ті ж Західні Балкани), щоб не залишати «сірих зон» на мапі Європи.

Приклади Румунії та Болгарії (вступили 2007 року) цікаві тим, що вони увійшли до ЄС із незавершеними реформами у сфері правосуддя і боротьби з корупцією. Для них Союз запровадив спеціальний Механізм співпраці і перевірки вже після вступу, щоб стимулювати доробити почате. Цей процес розтягнувся на багато років (для Болгарії CVM досі формально не закритий). Це показує, що ЄС може піти на компроміс – прийняти країну з певними недоліками, але встановити після вступу моніторинг. Україна, можливо, теж зіткнеться з подібним: навіть у разі вступу може діяти нагляд за дотриманням верховенства права, аби заспокоїти тих, хто сумнівається. Втім, робити ставку на такий сценарій ризиковано: краще до моменту вступу виконати максимум вимог, щоб увійти без зірочок і додаткових умов.

Хорватія (приєдналася 2013 року) продемонструвала важливість вирішення територіальних спорів: їй довелося владнати прикордонне питання із Словенією, і лише після цього Любляна розблокувала переговори. Для України критичним фактором, знову-таки, залишається війна – доки Росія не буде відкинута або не погодиться на прийнятні умови миру, просування до членства залишатиметься умовним. Але є й менші питання, які бажано вирішити завчасно: наприклад, делімітація морського кордону з Румунією чи статус Придністров’я в сусідній Молдові (що географічно поруч з Україною). Урок Хорватії: добросусідські відносини – одна з умов членства, і Україна повинна показати приклад конструктивної співпраці в регіоні.

Таким чином, чужий досвід вчить Україну двом головним речам. По-перше, послідовність і незворотність реформ – ключ до успіху (як продемонстрували Польща та інші) і водночас найкращий захист від відкату, що загрожував деяким новим членам. По-друге, проблеми слід передбачати і вирішувати на випередження – врегульовувати спори з сусідами, підтримувати ентузіазм суспільства, стежити за настроями в ЄС – щоб процес не зайшов у глухий кут, як сталося в декого на Балканах. Україна може використати цей досвід, аби пройти свій шлях до ЄС швидше й ефективніше, уникаючи помилок попередників.

Висновок від редакції

Шлях України до членства в ЄС уже перестав бути гіпотетичним – він перейшов у практичну площину переговорів і реформ. Проаналізувавши різні аспекти цього процесу, можна виділити кілька ключових меседжів.

По-перше, євроінтеграція України – це не питання «чи», а питання «коли і як». Геополітична доцільність її вступу очевидна: об’єднана Європа не буде повною без України, а для світової спільноти це стане перемогою принципів свободи і міжнародного права над агресією та авторитаризмом. 

По-друге, швидкість і успіх цього процесу залежать від зусиль самої України. Жодні зовнішні обставини не повинні стати виправданням для згортання реформ чи боротьби з корупцією – навпаки, саме зараз, під час війни, закладається фундамент майбутнього членства. В руках українського суспільства – показати приклад стійкості та трансформації, який надихне навіть скептиків у ЄС.

По-третє, міжнародна підтримка України є безпрецедентною, але не гарантовано вічною. Вікно можливостей, що відкрилося після 24 лютого 2022 року, слід використовувати максимально: зміцнювати довіру союзників конкретними результатами і паралельно дипломатично працювати з кожною столицею ЄС, аби заручитися довгостроковою підтримкою.

Європейська інтеграція України має значення, що виходить далеко за межі самої України. Її успіх зміцнить безпеку всієї Європи, підірве експансіоністські амбіції авторитарних режимів і дасть новий поштовх розвитку демократичної спільноти. З іншого боку, провал або надмірне затягування цього процесу стали б тривожним сигналом і для сусідів, і для недругів, ставлячи під сумнів єдність Заходу. Тому євроінтеграція України – це спільна справа: і Києва, і Брюсселя, і Вашингтона, і всіх, хто вірить у майбутнє, засноване на правилах та цінностях. 

Автори статті: Бондаренко Надія, Станіслав Кінка, Віктор Шатов.