Падіння доходів від нафти стає для Росії не тимчасовим шоком, а структурною проблемою. Після втрати європейського ринку Москва дедалі більше залежить від Китаю та Індії, які перетворилися з альтернативних покупців на жорстких цінових диктаторів. Щоб зберегти експортні обсяги, російські компанії змушені пропонувати рекордні знижки, які вже ставлять під сумнів прибутковість видобутку. За даними міжнародних агентств, окремі поставки продаються фактично за пів ціни від світових котирувань. Це б’є не лише по доходах нафтових компаній, а й по здатності держави наповнювати бюджет. У результаті російська нафтова модель дедалі більше нагадує боротьбу за виживання, а не стабільний експортний бізнес.
Знижки як умова доступу до ринку
Згідно з даними Reuters, наприкінці 2025 року російська нафта Urals досягла мінімальних цінових рівнів з часів пандемії. За оцінками агентства Argus, минулого тижня ціна Urals у портах Балтійського та Чорного морів знизилася до 33–34 доларів за барель, тоді як дисконт до еталонної Brent сягнув 27 доларів за барель. Для окремих поставок у Китай ситуація виглядає ще гірше: деякі партії були продані зі знижкою до 35 доларів за барель, що фактично означає продаж нафти майже за половину ринкової ціни.
Більші знижки суттєво знизили маржу, що вже призвело до збитків для частини російських постачальників. Водночас, за даними Reuters, значна кількість компаній поки що зберігає прибутковість завдяки податковим пільгам та спеціальним режимам оподаткування, запровадженим урядом.
«Дохід у сегменті видобутку в середньому залишається позитивним після покриття податків, витрат на виробництво та транспортування. Деякі нафтові проекти справді “збиткові”, зокрема через складність видобутку», — сказав Кирило Бахтін з BCS World of Investments.
Китай та Індія, які стали головними покупцями російської нафти після запровадження західних санкцій, користуються ситуацією максимально прагматично. Вони купують великі обсяги, але лише за умов глибокого дисконту, фактично перекладаючи санкційні ризики та логістичні витрати на російських експортерів.
На межі рентабельності
Рекордні знижки вже мають прямі наслідки для російської економіки, адже частина нафтових проєктів у Росії перейшла у зону збитків. Особливо це стосується родовищ зі складними умовами видобутку, де собівартість значно вища за середню.
Щоб утримати компанії «на плаву», російська влада змушена застосовувати податкові послаблення та спеціальні режими оподаткування для нафтовиків. Проте навіть ці заходи не компенсують втрати від цінового тиску з боку покупців. Нафтова галузь фактично опинилася на межі рентабельності, а подальше поглиблення знижок може призвести до скорочення інвестицій та видобутку.
Деякі аналітичні ресурси підкреслюють, що продаж нафти зі збитком — це не разовий епізод, а тенденція. Росія зберігає експортні обсяги, але робить це ціною власних фінансових ресурсів. В умовах, коли енергетичні доходи традиційно є основою федерального бюджету, така ситуація створює довгострокові ризики для всієї економічної системи.
Російський бюджет на 2026 рік формувався з розрахунку, що середня ціна нафти марки Urals становитиме 56 доларів за барель, однак фактична вартість наразі приблизно на третину нижча, що створює ризик суттєвого недоотримання нафтогазових доходів уже в січні.
Висновок
Рекордні знижки на російську нафту для Китаю та Індії демонструють глибоку трансформацію енергетичної позиції Росії. З постачальника, здатного впливати на ринок, вона дедалі більше перетворюється на залежного продавця, змушеного приймати умови покупців. Продаж нафти майже за пів ціни підриває прибутковість галузі та скорочує бюджетні надходження. Податкові пільги лише тимчасово маскують проблему, але не вирішують її суті. У довгостроковій перспективі така модель експорту виглядає нестійкою. Для Кремля це означає, що енергетичний важіль, який роками був основою економічної та політичної сили, поступово втрачає свою ефективність.
