Основні зміни щодо міграційної політики у країнах Європи
Міграційні процеси та намагання їх систематизувати – це виклик для європейських країн. Мова йде про спільні зусилля загальноєвропейських інституцій та національних урядів. Діалог та взаємодія такого рівня не може бути однозначною. Отже, напрацювання нової спільної міграційної стратегії є вкрай проблемним. Наявна економічна нерівність європейських держав також сутнісно впливає на спроможності здійснювати масштабовану міграційну політику. Політична конкуренція між різними ідеологічними полюсами підігріває нестабільність та непередбачуваність загальної ситуації. До прикладу ситуація зіткнення між «правими» та «лівими» прямо демонструє залежність відношення до біженців у контексті того, хто приходить до влади.
З початком повномасштабного вторгнення країни Європи надали прихисток мільйонам українців. Лютий – березень 2022 року став періодом «стресового тестування» європейських держав. Також суттєвими стали надання соціальної, фінансової та допомоги у контексті працевлаштування біженців. Умови надання прихистку початково різнились в залежності від країни, яка приймала. Українці з початку повномасштабного вторгнення швидко інтегрувались до європейських спільнот та правил, здобували освіту та отримували офіційну роботу.
Ультраконсервативна риторика євроскептиків – популістів в цілому ряді країн Європейського Союзу, в тому числі у Польщі, ФРН, Румунії, Франції, Нідерландах, загрозлива щодо надання допомоги українським біженцям. Цей суто політичний виклик, що має відображення у медіа та інформаційному просторі загалом. Так, часто можна почути та побачити проросійські гасла, несприйняття положення українців в цілому. Такі позиції лунають від політичної партії «Конфедерація» у Польщі.
Обмеження для українських біженців є результатом дії цілого ряду факторів. Однак, поєднання соціальноекономічних та політичних викликів створюють відповідний грунт. На ньому виникають все нові і нові тенденції. Намагання в них розібратись та викоремити головні, ось мета, що стоїть перед експертним середовищем сьогодні.
Позиції національних урядів європейських держав щодо міграції в цілому не є однозначними. Це зумовлено проблемами нерегулярної та нелегальної міграції, зростанням злочинності, неефективною системою розподілу мігрантів та міждержавними конфліктами щодо політики «відкритих дверей». Наприклад, уряд Угорщини активно виступає проти неї. Відношення до міграційних процесів визначається не стихійно, водночас суспільні тенденції та зміни громадської думки можуть різко коливатись в залежності від обставин. Європа періодично переживає міграційні кризи, які пов’язані із хвилями біженців з країн Африки та Близького Сходу. Це в свою чергу змушує суттєво змінювати національними урядами своє відношення до мігрантів загалом. Обмеження щодо біженців часто є прямим маркером того, що держава не в змозі впоратись з міграційними хвилями. Війна в Україні, певною мірою, створила унікальну ситуацію в таких країнах як ФРН та Польща. З однієї сторони, прийом біженців, це велике навантаження на економіки та соціальну сферу, з іншої, зміна на краще демографічної ситуації (Німеччина), збільшення притоку капіталу та робочих рук до країни (Польща).
За даними Євростата у 2025 році три європейські країни є безумовними лідерками за кількістю осіб з України, які отримали тимчасовий захист. Мова йде про ФРН (1 203 715 осіб; 27,7 % від загальної кількості в ЄС), Польщу (993 665; 22,9 %) та Чехію (380 680; 8,8 %). Такі позиції є свідченням стабільної економічної ситуації в цих країнах та умов, які сприяють швидкій адаптації. Можна прослідкувати також значну реальну зацікавленість урядів цих держав. Крім того, працює відомий принцип «сарафанного радіо», українці, які проживають в цих країнах фактично передають необхідну інформацію на Батьківщину, допомагають своїм родичам, друзям та знайомим зробити вибір. Тобто, значну роль відіграють діаспори та їх можливості та широка комунікація.
Розуміння кількісних показників міграції з України після початку повномасштабного вторгнення Росії, це процес у динаміці, яка постійно коливається. Тенденція щодо збільшення потоку мігрантів залишається відносно стабільною. В цьому сенсі можна оцінювати загальні демографічні показники, що дорівнюють більш ніж 7 млн. біженців, які полишили Україну та наразі мають різний статус у країнах, що їх прихистили. Вражають дані за період лютого – жовтня 2025 року, надані Європейською комісією.
Очікування українських біженців та реалії у країнах, які їх приймають
Умови для українських біженців в країнах Європи не є однаковими. Вони суттєво різняться в залежності від економічного розвитку, особливостей соціальної політики у державі, наявності додаткових політичних важелів впливу, які сприяють обмеженню кількості мігрантів. При цьому чітко можна розділити країни, які мають найкращі умови для біженців, та ті, що не можуть надати їх в необхідному об’ємі. Кількість українських біженців в країнах Європи прямо корелює з внутрішніми умовами в державі, наявними пільгами та їх доступністю. Суттєве значення має географічне розташування країни. Спільний кордон з Україною, географічна близькість завжди є фактором у виборі. Однак, часто такі європейські країни є лише початком шляху, і подальший переїзд сімей біженців стає неминучим. Безумовно, країною – лідеркою і за кількістю українських мігрантів, і відповідно, за рівнем допомоги та, в цілому, соціальних гарантій залишається Німеччина. Тут стратегічно та системно працюють над покращеннями, водночас існують жорсткі умови для біженців. Вони стосуються найважливішого – житла, працевлаштування та освіти.
Сьогодні об’єктивно існують обмеження, які пов’язані з українськими біженцями з регіонів, де не має активних бойових дій. Так, у Швейцарії відмовляються надавати прихисток вихідцям із Заходу України. У Норвегії також ретельно відслідковують регіон, звідки приїхала людина. Заявки розглядаються в індивідуальному порядку.
Реальністю для українців часто є обмежені можливості знайти роботу за спеціальністю. Вимагається підтвердження кваліфікації та, особливо, знання мови. Некваліфікована праця без спеціальних навичок є короткостроковим виходом для мігранта. Суттєвою є необхідність адаптуватися до нових культурних умов. А також наявна залежність від соціальної допомоги, яка варіюється від країни до країни. Існуючий мовний бар’єр ускладнює інтеграцію багатьох українців у суспільство та відповідно пошук роботи. Така проблема існує як для людей похилого віку, так і для молоді.
У 2025 році українські біженці першочергово очікують на продовження терміну тимчасового захисту в країнах ЄС. Сьогодні вони зіштовхуються з реальністю скорочення соціальної допомоги та посиленням умов адаптації. У Німеччині такі вимоги лунають на федеральному рівні та на рівні земель (Баварія та вимога щодо скасування програми Bürgergeld). Вимоги до біженців загалом стають більш жорсткими (ФРН, Італія, Бельгія тощо). Традиційно за такі зміни виступають ультраправі, у ФРН, зокрема АдН.
На сучасному етапі українці, що проживають у країнах ЄС зможуть користуватись правом на проживання фактично до березня 2026 року. Вони будуть мати також доступ до освіти та медичної допомоги. Біженцям буде надаватись фінансова допомога, однак її об’єм можуть знизити. Мова йде також про відсутність компенсації зі сторони держави на витрати пов’язані із житлом, в деяких країнах планують скасувати надання безкоштовного тимчасового житла для біженців. Відсутність фінансової допомоги або її обмежений характер прямо впливає на перебування в тій або іншій європейській країні. Звичайно, в більшості випадків зміни щодо правил перебування в країнах поступові, однак вже сьогодні можна прямо заявити про їх невідворотність.
Наявність спільного кордону лише частково визначає пріоритети переїзду українців. Географія країн, що приймають українських біженців, суттєво розширилася за довготривалий період повномасштабної війни.
Головні очікування українців пов’язані з можливістю отримати житло та соціальні гарантії. Перспектива надалі має чіткі обриси, тобто мова йде про поступову інтеграції з набуттям громадянства. Довготривалість війни однак збільшує відсоток тих, хто за можливості та сприятливих умов хотів би повернутись додому. Так, за даними дослідницької компанії Gradus «у 2025 році частка тих, хто хоче повернутись в Україну, зросла до 64% — порівняно з 55% торік. Проте цей показник все ще нижчий, ніж у 2023 році (75%).»
Експертна думка та механізми впливу на міграційну політику
Думки експертів щодо міграційної політики в європейських державах різняться. Безумовно, ситуація зі змінами у міграційній політиці країн Європи повністю акумулює в собі цілі «зони проблемності». Мова йде, до прикладу, про нелегальну міграцію українців, в тому числі пов’язану із ухиленням від обов’язкової мобілізації та намаганням «сховатись» у Європі або навіть їхати далі у пошуку кращої долі.
За експертним баченням ситуації з міграційної політики щодо українців ми звернулись до Олександра Дубового. Він, зокрема, спеціалізується на дослідженні політики у Східній Європі.
- Як ви оцінюєте загальну ситуацію з міграцією в європейських країнах? Які виклики існують на даний момент?
«У всій Європі міграційна ситуація у 2025 році визначається структурним перевантаженням. Системи надання притулку в багатьох країнах залишаються постійно перевантаженими: процедури є повільними, адміністративний потенціал є недостатнім, а механізми повернення функціонують неефективно, незважаючи на неодноразові двосторонні зусилля з ключовими країнами походження. Нелегальна міграція вздовж середземноморських і балканських маршрутів триває, оскільки політична нестабільність у країнах походження, укорінені мережі контрабанди та обмежений потенціал ЄС у сфері управління кордонами підсилюють одна одну. Політично вибуховою ситуацію робить не тільки адміністративний тиск, а й ступінь поляризації, який зараз супроводжує кожне рішення, пов’язане з міграцією. Міграція стала одночасно символом і проявом більш широких суспільних конфліктів, що означає, що уряди реагують короткостроковими заходами, уникаючи довгострокових структурних реформ. Результатом є ситуація, в якій Європа займається вирішенням повторюваних надзвичайних ситуацій, а не здійснює послідовне управління міграцією.».
- Які основні перешкоди стоять на заваді інтеграції українських біженців у європейське суспільство на даному етапі?
«Інтеграція українських біженців є відносно успішною за європейськими стандартами, проте вона досягла помітних структурних обмежень. Багато українців мають середню та високу кваліфікацію, але їх професійна інтеграція уповільнюється через складні процедури визнання кваліфікацій, мовні бар’єри, які обмежують їх працевлаштування на низькокваліфікованих роботах та сегментах ринку праці. Другим серйозним обмеженням є невизначеність щодо перспектив повернення. Оскільки багато біженців вважають своє переміщення тимчасовим, вони вагаються брати на себе довгострокові зобов’язання щодо інтеграції, такі як вивчення мови на високому рівні, перепідготовка за фахом або пошук стабільного житла. Житлова криза в декількох європейських країнах посилює ці обмеження, часто змушуючи українські сім’ї жити в нестабільних або переповнених умовах, що підриває стабільність у роботі та освіті. Школи в країнах, що приймають біженців, також стикаються зі значним навантаженням, оскільки нестача вчителів та обмеженість спеціалізованих програм підтримки негативно позначаються на дітях, які вже живуть між двома освітніми реальностями. До цього додається значний психосоціальний тиск, особливо на жінок, які самостійно займаються працевлаштуванням, доглядом за дітьми та бюрократичними процедурами, підтримуючи при цьому зв’язки з родичами або партнерами, які беруть участь у захисті України. Ці фактори разом створюють бар’єр, що обмежує інтеграцію навіть за сприятливих соціальних та культурних умов.»
17.10.2024, Berlin – Germany: Alexander Dubowy, Russlandexperte und Kolumnist der Berliner Zeitung. (Foto: Paulus Ponizak/Berliner Zeitung)
Поділився власними думками щодо міграційної політики в країнах ЄС та становища укранців на сучасному етапі Сімон Шлегель, аналітик Міжнародної кризової групи.
- Як ви оцінюєте виклики для міграційної політики щодо українців в ЄС на даному етапі? Чи можна очікувати посилення вимог до українських біженців, які проживають в країнах ЄС?
«По всій Європі українські біженці відчули охолодження привітності з моменту повномасштабного вторгнення Росії. Підтримка як з боку громадянського суспільства, так і з боку уряду все ще існує, але не в тій мірі, як це було на початку 2022 року. Наприклад, у Німеччині, де проживає найбільша група українських біженців, розглядається законопроект, який надасть новоприбулим українським біженцям менше соціальних пільг, ніж тим, хто вже тут проживає. Канцлер також критикував Україну за те, що вона дозволила виїжджати молодим чоловікам віком 18-22 років, що нещодавно призвело до великої хвилі нових прибульців з цієї вікової групи.
У Польщі, яка є першим пунктом призначення для багатьох українських біженців, новий президент Кароль Навроцький оголосив про скорочення допомоги українським біженцям і про введення додаткових умов, за яких біженці зможуть отримувати допомогу, а саме – вони повинні працювати в Польщі. Іншим прикладом є Швейцарія, де з листопада 2025 року українські біженці будуть відхилятися, якщо вони походять з однієї з семи західних областей України, які Швейцарія вважає достатньо безпечними для проживання. Загалом, українці все ще мають кращі умови, ніж більшість інших біженців, і можуть розраховувати на солідарність у Європі, але привітність до них поступово зменшується.»
Висновок
В цілому міграційні процеси у європейських країнах залишаються контрольованими. Це, зокрема, стосується біженців з України після початку повномасштабної війни. Країни Європи готові надавати прихисток українцям, однак умови суттєво різняться та все більш відтворюють стабільно жорсткі обмеження. Національні уряди європейських держав посилюють контроль та моніторинг. Життя мігрантів знаходиться під пильним оком місцевої влади, соціальних служб тощо. Вони бажають бачити відповідальне відношення з сторони українців до вимог, які висуваються перед ними. Тривалість війни виявляє відтворення певного суспільного запиту, що переходить у політичний тиск в країнах ЄС щодо суворої звітності українців. Це стосується житла, освіти та працевлаштування. Також активно поширюється риторика щодо повернення чоловіків призовного віку до України.
Українці загалом досить швидко інтегруються у суспільства країн Європи, набувають нових навичок. Німеччина, Польща, Швеція, Нідерланди, Чехія та Данія на сучасному етапі є найбільш привабливими для еміграції. Фактичне «перенесення» власного бізнесу у європейські країни, виведення капіталу, перш за все, у Польщу, ускладнює їх потенційне повернення. На майбутнє це явище актуалізує кризові економічні тенденції безпосередньо в Україні. Процеси відновлення в Україні можуть затягнутись саме через безповоротні економічні втрати у сфері середнього та малого бізнесу, які були спричинені його релокацією закордон. Освіта – це основний барометр очікувань та вимога у інтеграції в межах країн Європи. Школярі та студенти здобувають освіту в Німеччині, Франції, Польщі, Чехії, тим самим закріплюються та їх потенційне повернення після завершення навчання не є цілком ймовірним. Взагалі це питання щодо молодого покоління українців вкрай актуальне сьогодні. Фактично поступово проявляється ще один ключовий момент у демографічних та економічних втратах України.
Отже, особливості міграційних процесів ставлять цілий ряд питань перед урядом України вже сьогодні. Найбільш актуальним є питання, щодо повернення громадян на Батьківщину та недопущення втрати молодого покоління та в цілому працездатного населення. Враховуючи виклики, наразі це вкрай важке завдання. З кожним роком війни виїзд українців закордон набуває все більш масштабованого характеру.
