2022-2024 року в Єгипті, Об’єднаних Арабських Еміратах та Азербайджані проходили кліматичні саміти COP27, COP28 та COP29. COP (Конференція ООН зі зміни клімату) – це найбільша щорічна міжнародна подія, де обговорюються актуальні питання зміни клімату.
На кліматичній конференції COP28, що проходила у 2023 році в ОАЕ було ухвалено декларацію про поступову відмову від викопного палива, з акцентом на розвиток ядерної енергетики. Тоді понад два десятки країн, серед яких Україна, підписали Декларацію про потрійне збільшення потужностей атомної енергетики.
А конференція COP29, що відбулася у листопаді 2024 року в Баку, стала своєрідним продовженням угоди, укладеної під час COP28.
Ми розпитали експертів, а також представників Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, яка роль України у цьому саміті, чи вплине угода про збільшення ядерних потужностей на енергетичне становище країни та чи взагалі вона матиме видимі глобальні результати.
Глобальна економіка чи популізм на “зеленій політиці”?
На конференції СОР28 було завершено перше глобальне оцінювання виконання Паризької угоди, розпочате у 2022 році. А СОР29, що проходила в Баку, стала продовженням попереднього саміту. Як зазначають у Міністерстві захисту довкілля, учасники визнали, що світ не дотримується необхідних цілей зі зниження температури до 2°С, і підкреслили необхідність негайних дій для зменшення викидів парникових газів.
Зокрема, було ухвалено рішення про:
- потроєння потужностей відновлюваної енергії та подвоєння темпів підвищення енергоефективності до 2030 року;
- прискорення відмови від вугільної енергії;
- створення енергосистем з мінімальними викидами до середини століття;
- перехід від викопного палива в енергетичних системах до справедливого та організованого переходу з низьким рівнем викидів, з метою досягнення нульових викидів до 2050 року;
- впровадження технологій з низькими та нульовими викидами, включаючи відновлювану енергію, ядерну енергетику, технології уловлювання та зберігання вуглецю, а також виробництво низьковуглецевого водню;
- суттєве скорочення викидів метану та інших газів до 2030 року;
- зменшення викидів від автотранспорту, розвиток відповідної інфраструктури та швидке впровадження транспортних засобів з нульовими викидами;
- якнайшвидше припинення субсидій на викопне паливо, які не вирішують проблеми енергетичної бідності.
Попри масштабність ухвалених рішень, їх неодноразово критикували. Угода не містить жорстких зобов’язань, а країни-експортери нафти та газу продовжують нарощувати видобуток. Наприклад, голова Комітету промислової екології та сталого розвитку Європейської бізнес асоціації Станіслав Зінченко не приховує свого скептицизму. На його думку, проведення COP у країнах, які є найбільшими видобувачами та експортерами нафти й газу ставить під сумнів щирість багатьох заяв про “зелений перехід” та кліматичні амбіції.
Так, міста на кшталт Дубая чи Баку є сучасними економічними центрами з великим впливом на ринок енергоресурсів. Проте саме цей факт уже викликає сумніви щодо справжніх намірів їхніх ініціатив у сфері кліматичної політики, – пояснює експерт.
За словами Зінченка, амбіції щодо “зеленого переходу” сформувалися у світі в період активної глобалізації, зростання міжнародної торгівлі та швидкого економічного розвитку. Після фінансової кризи 2008-2009 років ці процеси дещо змінилися, але загальна тенденція глобальної економічної інтеграції залишалася стабільною.
У таких умовах масштабні ініціативи, що потребують значних фінансових вкладень без швидкої економічної віддачі, викликають дедалі більше скептицизму, каже експерт.
Паризька кліматична угода, як ідея, цікава з погляду економічної теорії та прагнення до глобальної стандартизації. Однак із практичного погляду, особливо для тих, хто працює у виробництві, вона виглядає як чергова спроба привести різні економічні системи до єдиного знаменника, не враховуючи їхніх реальних можливостей та умов, – зазначає Станіслав Зінченко.
За словами експерта, “зелені” амбіції стали інструментом популізму. На це, за його словами, вказує і відсутність на саміті ключових країн. Німеччина, Франція та США традиційно були лідерами “зеленої” політики, задаючи тон екологічним ініціативам.
Проте за останні роки екологічні реформи у цих країнах стали частиною політичного популізму, що призвело до втрати довіри виборців.
Серед причин:
- Негативний вплив на економіку.
- Неефективні рішення.
- Відсутність фінансування енергетичного переходу.
Як наслідок, ці держави почали менше просувати “зелену” політику, а відтак, приділяти менше уваги кліматичним подіям. Станіслав Зінченко також звернув увагу на відсутність на COP28 Німеччини, Франції та США, які досі були головними рушіями “зеленої” політики. Їхня участь у таких конференціях традиційно вважалася важливою, оскільки саме ці країни задавали тон у сфері екологічних ініціатив.
Угода про розвиток ядерної енергетики – чи торкнеться вона України
Укладення міжнародних декларацій на таких подіях, як COP28, передбачає виконання певних зобов’язань країнами-підписантами. Втім, ці зобов’язання мають радше рекомендаційний і добровільний характер. Вони окреслюють глобальний тренд, але не впливають на енергетичні політики країн-учасників.
Директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко зазначає – наразі пріоритетом України є збереження держави, а питання довгострокових перспектив можна буде обговорювати після завершення війни.
Ядерна енергетика залишається сильно розвиненою галуззю в Україні, і цей процес, ймовірно, продовжуватиметься. Однак сьогодні, коли країна стикається з важкими викликами у військовій, енергетичній та соціально-політичній сферах, робити точні прогнози поки що передчасно, – зазначає експерт.
Він додає, що насправді кліматичні конференції, такі як COP28, не мають прямого впливу на більшість процесів, як-от інвестиції в будівництво атомних енергоблоків або ж імпорт електроенергії. Тому участь України в конференціях не розрахована на залучення інвестицій або ж розвиток атомної співпраці.
Під час війни Україна змушена шукати тимчасові рішення для забезпечення енергосистеми, але будівництво нових енергетичних об’єктів наразі залишається лише на рівні планів. Під час війни інвестори навряд чи ризикнуть фінансувати такі масштабні проєкти через високі ризики та невизначеність механізмів повернення коштів, – зазначає Омельченко.
Крім того, український енергетичний сектор уже стикається з серйозними фінансовими проблемами та боргами. Навіть менш ризиковані проєкти, такі як відновлювальна енергетика, наразі мають труднощі з інвестиціями. Тому поки що питання залучення міжнародного фінансування в ядерну енергетику не є актуальним.
Цю думку підкреслює і Станіслав Зінченко. Він зазначає, що участь України у подібних конференціях є важливою, адже колись вона була однією з провідних промислових країн світу.
Чи повинна Україна брати активну участь у таких заходах? Безперечно, присутність важлива. Проте з огляду на реальний економічний стан та воєнні обставини масштабна участь та великі делегації виглядають надмірними. Українська роль у світовій та європейській економіці залишається порівняно невеликою, тому розширене представництво на таких форумах не завжди виправдане, особливо з погляду витрат платників податків, – пояснює експерт.
Чи можливі інвестиції в атомну енергетику України
Зінченко додає, що вагомий аргумент на користь участі України в кліматичних конференціях – це можливість представлення інвестиційних проєктів та доступу до міжнародного фінансування. Головна проблема економіки України, зокрема в контексті “зеленої” трансформації, полягає у нестачі дешевих інвестиційних ресурсів.
Протягом останніх 20-25 років вартість капіталу в Європі для підприємств коливалася в межах 2-4%. Для України ж отримання інвестиційних коштів завжди було проблематичним через високі ризики та нестабільність. Тому ключова мета участі України в таких заходах – залучення доступного фінансування для модернізації економіки та впровадження нових технологій, – наголошує експерт.
Зінченко додає, що для України “зелена” трансформація – це не просто питання екології, а економічна необхідність і виживання в умовах європейської конкуренції.
До війни 25-40% українського експорту йшло до ЄС, а у 2024 році практично 50% товарного експорту було спрямовано до Європи. В окремих галузях, як-от металургія, цей показник сягає 65-70%. Європейські країни вже модернізували своє виробництво коштом державних субсидій, грантів та фінансової підтримки, що робить їхню продукцію конкурентоспроможною. Водночас в ЄС діють суворі екологічні стандарти, які охоплюють не лише викиди вуглекислого газу, а й інші аспекти екологічного регулювання. Український бізнес, щоб зберегти доступ на європейський ринок, повинен відповідати цим стандартам, а для цього необхідні інвестиції.
Тому роль України на таких конференціях має полягати в презентації конкретних проєктів від приватних підприємств за підтримки держави, щоб отримати доступ до міжнародного фінансування.
Відмова від викопного палива – як вона вплине на санкції проти Росії
Одна з ключових тем обговорення на COP28 – можливий вплив відмови від викопного палива на посилення санкцій проти Росії. Хоча країна-агресор продовжує знаходити нові ринки збуту, вони не настільки вигідні, як європейський ринок, через складну логістику, високі витрати та обмежену ліквідність місцевих валют.
Скорочення споживання російського викопного палива в Європі вже триває. За останні два роки постачання російського газу до Європи впало майже на 90%, аналогічна тенденція спостерігається і щодо нафти. З 1 січня 2025 року Україна припинила транзит російського газу через свою територію, що ще більше обмежить енергетичний вплив Росії на Європу.
Як зазначають у Міндовкілля, питання “зеленого переходу” актуалізувалося в контексті російсько-української війни через те, що використання викопного палива не лише спричиняє глобальне потепління і забруднення довкілля, а є фінансовим джерелом ведення Росією цієї війни.
Кошти отримані від продажу нафти та газу спрямовуються на загарбницьку війну. Без цих коштів загарбник не зміг би чинити террор протягом майже 3-х років. Відмова від викопного палива на користь відновлювальних джерел енергії – це ще й питання справедливості. Не усі країни мають доступ до вугілля, нафти та газу, але всі – до сонця та вітру.
Посилення санкцій проти Росії: необхідність блокади нафтового експорту
Окрім енергетичної сфери, санкції проти Росії необхідно розширювати й на нафтовий сектор. Як каже Володимир Омельченко, наразі обмеження стосуються страхування російських вантажів та встановлення граничних цін на нафту, проте цього недостатньо.
Необхідно перейти до повного блокування експорту російської нафти в усіх портах, особливо в Балтійському та Чорноморському регіонах. Крім того, варто розглянути впровадження механізму “нафта в обмін на продовольство чи ліки”, подібного до санкцій, застосованих проти Ірану. Це дозволить суттєво обмежити фінансові надходження Росії та послабити її можливості фінансувати війну.
Росія створює загрози для атомної енергетики України
Росія продовжує створювати загрози для української атомної енергетики, що підтверджується недавніми атаками на підстанції, зокрема на ЧАЕС.
Такі дії фактично є гібридною війною проти атомної інфраструктури України. Навіть МАГАТЕ звернуло на це увагу у своїх останніх заявах, підкресливши високий ризик аварій на українських атомних станціях.
За словами Володимира Омельченка, Україна має активно просувати цю проблему на міжнародному рівні не лише через ЗМІ, а й через співпрацю з міжнародними організаціями, вимагаючи жорсткіших санкцій проти Росатому.
Зокрема, варто домогтися:
- Запровадження санкцій проти керівництва Росатому та внесення їх до списків Інтерполу.
- Усунення представників Росії з усіх посад у секретаріаті МАГАТЕ у Відні.
- Блокування рахунків Росатому в усьому світі.
Росатом не просто державна корпорація, а фактично головний консультант російської армії щодо ударів по енергетичній інфраструктурі України. Таким чином, Росія фактично діє як ядерний терорист, що вже визнає навіть МАГАТЕ, – зауважує Володимир Омельченко.
У Міндовкілля підтверджують цю думку й зазначають, що питання ядерної безпеки є одним із найважливіших аспектів, які піднімає Україна на міжнародній арені.
Україна активно закликає міжнародних партнерів до рішучих дій, щоб зупинити агресора та забезпечити стабільність у сфері ядерної безпеки. Пункт 8 “формули миру” Президента України Володимира Зеленського, який стосується ядерної безпеки, є ключовим у плані забезпечення глобальної безпеки. Ця ініціатива демонструє, що Україна не лише захищає свої національні інтереси, але й дбає про безпеку всього світу.
Результати COP29 для України
Ідея повної відмови від викопного палива, яку просувають на міжнародних конференціях, виглядає суперечливою, особливо якщо врахувати, що такі заходи проводяться у країнах – найбільших експортерах нафти та газу. Станіслав Зінченко вважає, що це лише підтверджує, що більшість заяв є більше політичними гаслами, ніж реальними ініціативами.
Окремо слід оцінювати твердження про те, що “зелена” трансформація допоможе посилити санкційний тиск на Росію. Фактично, використання газу в Європі продовжує зростати, а частка російського СПГ (зрідженого газу) у європейському імпорті залишається на рівні 30-40%.
Крім того, ні нафта, ні газ не є виключно паливом. Вони є базовими ресурсами для хімічної промисловості, сільського господарства, виробництва добрив, пластмас, одягу та багатьох інших товарів. Повна відмова від цих ресурсів – це міф, який неможливо реалізувати у сучасному світі, – каже Зінченко.
Він додає, що висновок очевидний: повна відмова від викопного палива поки що неможлива ні для Європи, ні для світу. Реальні кроки до зниження залежності від нафти та газу мають базуватися на економічних розрахунках, а не лише на політичних деклараціях.
Що дійсно важливо – це енергетичний баланс. Український досвід демонструє, що ефективна енергосистема повинна поєднувати атомну, відновлювальну та традиційну генерацію. До війни українська політика в енергетиці була суперечливою: уряд не підтримував розвиток “зеленої” енергетики, але продовжував купувати електроенергію в Росії та Білорусі. Сьогодні ситуація змінилася, проте Україні ще потрібно розвивати власну генерацію, щоб забезпечити стабільні тарифи та енергетичну безпеку.
У Міндовкілля ж додають, що зміна клімату – глобальна проблема, яку неможливо вирішити в рамках окремої країни. Внесок України у загальні глобальні викиди парникових газів наразі складає близько 0,5%.
Попри війну ми продовжуємо виконувати наші міжнародні зобов’язання щодо надання звітності про викиди та поглинання парникових газів, у тому числі від використання викопного палива, – пояснюють у Міністерстві.
Втім, пріоритетніше завдання нині полягає в тому, аби скоротити використання саме російських викопних ресурсів. У Міндовкілля стверджують, що відмова від викопного палива має стратегічне значення не лише для боротьби зі зміною клімату, але й для послаблення економічного впливу Росії. Відмова від викопного палива є не лише екологічним викликом, але й важливим політичним та економічним завданням.
Залежність світу від викопних ресурсів, зокрема від російської нафти та газу, не лише прискорює глобальне потепління, але й сприяє фінансуванню агресивної війни Росії проти України. Тому це питання потребує негайного вирішення на глобальному та національному рівнях.
Зменшення доходів від експорту нафти та газу позбавляє агресора фінансових ресурсів для продовження війни. Тому це питання є водночас екологічним, економічним і безпековим викликом.
Дарія Подвишенна
