Незважаючи на те, що, на перший погляд, пішов процес мирних перемовин, все це може виявитися мильною бульбашкою, адже позиція сторін лише більше викристалізувалася у своїй непримиренності: кремль вимагає капітуляції, Україна виборює право на життя. Хто переможе, залежить від багатьох факторів. Деякі з них ми розбираємо в нашому матеріалі
Планові пертурбації
Коли в інформаційному просторі з’явилася інформація, що від США було запропоновано 28-пунктний план миру, українське, і не тільки, суспільство розділилося навпіл: хтось казав, що це ніщо інше, як план капітуляції, а хтось – що це можливість завершити війну хоч якимось способом.
Так, розбіжності та неоднозначність «пуктів миру» означив прем’єр-міністр Великобританії Кір Стармер:
«Початковий проєкт плану з 28 пунктів містив пункти, які були неприйнятними, але також деякі дуже важливі елементи, які будуть необхідними для справедливого і тривалого миру».
Однак, тим не менш, не встигли документ ще цілком обговорити, як його було відмінено.
Більш того, видання Bloomberg «злило» в мережу прослушку розмови спецпредставника Стіва Віткоффа з помічником путіна Юрієм Ушаковим. З цієї розмови стає зрозумілим, що «28 пунктів» були написані фактично самою росією.
Тож не дивно, що Дональд Трамп в результаті сказав, що не бачив цього документу в очі, а робота над оновленим варіантом плану тривала на зустрічах в Женеві, що призвело до появи вже 19-пунктного проєкту договору.
І все це лише підкреслило різницю позицій сторін: з одного боку, окупант виступав із засад повного знищення України та її оборонного потенціалу, а сама Україна прагнула одного – боротьби за виживання.
При цьому ще при розгляді «28 пунктів» було зрозуміло, що є найважливішим насправді, адже, як не крути, можна було б довго обговорювати другорядні питання, аж допоки неминуче не довелося б наблизитися до тем поступок територій та питання чисельності ЗСУ.
Не зникла актуальність цієї проблеми і у 19 пунктах.
Чого хоче путін?
кремль ні в якому разі не хоче бачити Україну такою, яка могла б себе захистити, а тому путін дуже добре розуміє, що варіант скорочення української армії призведе до того, що коли він нападе наступного разу, наша держава може просто вже не відбити цей напад.
Тому варіант для нього погодитися на один лише Донбас (а для путіна навіть це мало, він хоче значно більше територій) – це змога виграти час та зберегти ресурси, аби продовжити військову експансію через рік чи кілька років.
Це означає, що в даному випадку для України одним з ключових питань є гарантії безпеки, а саме – чи насправді Захід буде здатний вступитися за Україну, якщо росія знову розпочне війну – оскільки події останніх місяців продемонстрували більш ніж байдужу реакцію країн НАТО на російські провокації в європейських країнах. І таку реакцію путін, безумовно, розцінює як слабкість. А тому те, що він буде перевіряти на справі готовність західних країн захищати Україну, – це факт. Провокації не припиняться, вони можуть стати лише більш нахабними.
Важливість безпекових гарантій підкреслив і колишній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон:
«Якщо ми хочемо запобігти новим звірствам з боку Путіна, ми повинні мати довгострокову, надійну і, перш за все, належним чином профінансовану гарантію безпеки для України – гарантію, надану Великою Британією, США та всіма західними союзниками».
Одним із варіантів таких безпекових ініціатив може стати розміщення в Україні іноземних військ. Про це заявив Еммануель Макрон:
«Не може бути міцного миру, якщо українська армія обмежена у своїх можливостях самооборони та стримування будь-якої агресії. Тому головна гарантія безпеки для українців і для нас це потужна армія».
За словами президента Франції, після підписання мирної угоди можливе розгортання сил підтримки саме подалі від лінії фронту, наприклад, у Києві чи Одесі.
Питання територій
Варто також розуміти, що зараз ті поступки територіями, які будуть означені в новому договорі, – це щось умовне, оскільки, повторимося, путін хоче значно більшого – як мінімум, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську та Одеську області. А тому якщо він погодиться на один лише Донбас, це буде свідчити лише про те, що диктатор відтерміновує війну, але не припиняє її.
Що ж тоді робити Україні? Варіантів без капітуляції, по суті, усього два: перший – це продовжувати війну. Другий – це погоджуватись на якийсь умовний план миру, але при цьому не роззброюючи армію, а навпаки, укріпляючи її, аби бути готовими до майбутньої агресії.
Стосовно територій же можна сказати, що повернути Донбас буде можливо лише або силою, або дипломатичними зусиллями після зміну режиму путіна, оскільки дипломатія з нинішньої російською владою приречена на провал. Вони марять максималістськими вимогами та негласно навіть не вважають Україну за суверенну державу. Тож варто розуміти, що Донбас, хоча б «на бумазі» та на деякий строк, якщо буде підписаний договір (у якому форматі він би не був), Україна втратить. Оскільки Донбас – це та символічна ідеологічна «перемога» путіна, якою він не поступиться ніколи.
Як бути українцям?
А це значить, що, як і казав Президент Зеленський, попереду в України найважчий вибір: піти на поступки окупанту чи продовжувати пекельну виснажливу війну, в якої передбачити хоч щось дуже важко.
Так чи інакше, українцям треба готуватися до будь-якого сценарію та не дозволити ворогу розхитати нас зсередини. Адже, як ми і казали, вже 28-пунктний план продемонстрував строкатість суспільства України у поглядах.
А цей внутрішній ворог, який живе в нас самих, який знищує єдність, який діє за принципом «розділяй та володарюй», буває страшнішим за ворога зовнішнього, адже часто підступає непомітно.
Тож побажаємо нашому Президенту мудрості, українцям стійкості, а світовій спільноті – гідності та здатності нагади самим собі, що коли ти зіштовхуєшся з абсолютним злом, треба бути зацікавленими не в політичних виляннях та вигоді, а в істині – аби не було соромно перед обличчям справедливості, яка, хто що б не казав, все-таки існує.
Автор: Олександр Щедринський
