З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році українське суспільство продемонструвало вражаючу стійкість, солідарність і здатність адаптуватися до нових викликів. Упродовж 2022–2025 років відбулися суттєві трансформації в настроях громадян, що зумовлені як подіями на фронті, так і внутрішніми соціально-економічними змінами. Це інтерв’ю з Сергієм Дембицьким, заступником директора з наукової роботи Інституту соціології НАН України, спроба проаналізувати феномен стійкості українців. Ми спробуємо дослідити динаміку суспільних настроїв у період війни, розкриваючи ключові фактори, що вплинули на зміни у свідомості та поведінці громадян.
Станіслав Кінка: Дякую, що зголосилися дати фахову оцінку тим змінам, які відбулися з українським суспільством під час повномасштабної російської агресії. Представники влади, журналісти, публічні діячі часто говорять про стійкість українського народу, т.з. «формулу стійкості». Як би ви визначили, що таке «стійкість українців»? Яких змін вона зазнала за 2022-2025 роки і які тенденції ми можемо побачити у перспективі? Що посилює чи послаблює стійкість українців?
Сергій Дембіцький: Є різні види стійкості. Зараз в нашому Інституті виконується науковий проект, присвячений національній стійкості. Але і щодо цього питання немає одностайності, існує багато інтерпретацій. Згідно з концепцією забезпечення національної системи стійкості, що була затверджена указом Президента України №479/2021 27 вересня 2021 року, національна стійкість – це «здатність держави і суспільства ефективно протистояти загрозам будь-якого походження і характеру, адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги після кризових ситуацій». На даному етапі ми працюємо над моделлю національної стійкості у просторі суспільних конфігурацій. Ця модель базується на двох вимірах.
Перший вимір стосується характеру реагування на виклики та загрози національного масштабу. Він може бути реактивним, інтерактивним та проактивним. Реактивне реагування полягає в антикризовій діяльності, інтерактивне – у функціонуванні в рівноважному середовищі (умовно кажучи, коли ситуація звична та контрольована), проактивне – у форсайтингу (стратегічне планування, спрямоване на формування майбутнього).
Другий вимір визначається задачами та спрямованістю соціальної дії – на себе та близьких, на структури ринкового та громадського характеру, та на структури, що відповідають за дотримання прав та обов’язків громадян. Соціальних дії спрямовані на себе та близьких формують приватне життя, спрямовані на структури ринкового та громадського характеру – інституційну самоорганізацію, а на структури, що відповідають за дотримання прав та обов’язків громадян, – державну інституціоналізацію.
Відтак можна виокремити девʼять зон національної стійкості, що визначаються характером реагування на виклики та загрози, а також спрямованістю відповідних соціальних дій. Якою є актуальна ситуація у кожній з них, ми будемо досліджувати в межах нашого проекту після фіналізації концепції.
С.К. На початку повномасштабного вторгнення ми бачили черги в військкоматах, бажання багатьох людей йти захищати свою державу, займатися волонтерською діяльністю, бути причетним до допомоги війську. Чи суттєво змінилась ситуація станом на сьогодні? Як соціологія пояснює ці зміни? Які фактори найбільше впливають: страх, розчарування, втома, інформаційно-психологічні операції ворога?
С.Д. Дещо парадоксальними були зміни громадської думки в Україні після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в 2022 році. Незважаючи на те, що початок вторгнення був найскладнішим періодом цієї війни для української держави, оцінки українців з соціально-політичних питань різко змінилися на краще. Це стосувалося багатьох аспектів – оцінки стану економіки, ставлення до керівництва держави, важливості демократичного вектору розвитку країни тощо.
Одна з популярних гіпотез, яка пояснює це зміни, – це ефект «гуртування довкола прапору» (англ. «rally ’round the flag effect»), що описує консолідацію населення довкола політичних лідерів та центральних органів влади загалом в умовах визначальних криз, до яких, беззаперечно, належить і повномасштабна війна. Якщо прийняти це пояснення, то вдруге феномен «гуртування довкола прапору» проявив себе на початку 2025 року, коли президент України Володимир Зеленський вступив у публічну суперечку з президентом США Дональдом Трампом в Білому домі. Після цього, так само як і в 2022 році, низка соціально-політичних оцінок населення стрімко пішла вгору. При цьому багато інших аспектів громадського життя залишилися суттєво відмінними від соціальних процесів, які ми спостерігали на початку широкомасштабного вторгнення.
Інститут соціології НАН України має власні методичні розробки, придатні для відстеження стану громадської думки загалом, серед яких шкала «GSR-5» (автор – доктор соціологічних наук Сергій Дембіцький), одним з призначень якої є визначення загального фону громадської думки в країні. Її розробка і почалася з потреби фіксувати загальний рівень позитиву та негативу, що характеризуються громадську думку в конкретний період часу. З академічної точки зору дана потреба обумовлена гіпотезою про існування загального фону громадської думки, в контексті якого буде оцінюватися решта більш конкретних питань загального суспільного життя. Чим більш негативним є фон громадської думки, тим більше респонденти будуть тяжіти до негативних оцінок, і навпаки.
Шкала «GSR-5» була розроблена у 2020 році, а з 2021 її було включено до щорічного соціологічного моніторингу «Українське суспільство», який проводиться Інститутом соціології НАН України з 1994 року. Результати 2021 року продемонстрували виразний соціально-політичний негативізм, що характеризував громадську думку, а вже наступний замір у травні 2022 (дані були безкоштовно зібрані для Інституту Соціологічною групою «Рейтинг») зафіксував кардинальні зміни на краще. Останнє цілком вкладається в логіку гіпотези щодо ефекту «гуртування довкола прапору».
Давайте розглядаємо конкретні результати застосування шкали «GSR-5» впродовж останніх чотирьох років, які дозволять читачу сформувати власне уявлення про зміни громадської думки в умовах виснажливої війни.
Показники за окремими питаннями методики. Шкала «GSR-5» складається з п’яти питань та узагальнює відповіді на них. До цих питань належать оцінка діяльності центральних органів влади, погляди на майбутнє України, оцінка умов життя для більшості населення, співвіднесення досягнень та невдач України за часи незалежності, а також та задоволеність подіями в країні. За результатами відповіді на усі питання робиться висновок про установки респондентів – від виразно негативних до виразно позитивних.
Напередодні повномасштабного вторгнення серед оцінок ефективності центральних органів влади домінували негативні та проміжні погляди. А вже у першій половині 2022 року абсолютна більшість населення оцінювала владу позитивно. При цьому тих, хто давав негативні оцінки було менше 4%! В подальшому відбувалося поступове погіршення оцінок аж до 2024 року включно. У травні 2025 вони виявилися дещо кращими за попередній рік, але принципових змін не відбулося.
Найсуттєвішим чинником позитивних змін виявився соціальний оптимізм українців, який у 2021 року був характерним лише для 13,2% населення. Ключове ж місце знову посідали негативні та проміжні оцінки. Впродовж усього 2022 року оптимістичні погляди були характерними вже для трьох чвертей населення. Незважаючи на послаблення оптимізму в 2023, його досі поділяла значна кількість українців – дві третини. І хоча в середині 2024 року ми зафіксували істотне «розмивання» оптимізму негативними та проміжними оцінками, станом на травень 2025 року він знову став визначальним майже для половини населення.
На перший погляд парадоксально, але під час руйнівної війни також покращилися оцінки умов життя для більшості населення в країні. Якщо у 2021 році абсолютна більшість вважала їх загалом поганими, то у 2022 та 2023 роках – загалом задовільними. Орієнтація на негативні оцінки у цьому питанні повернулася починаючи з 2024 року, хоча й трохи меншою мірою ніж у 2021.
Найстабільнішим, з огляду на отримані відповіді, виявилося питання про співвідношення досягнень та невдач незалежної України. Відносну більшість відповідей в усіх замірах отримав варіант відповіді, згідно з яким невдачі і досягнення компенсували одне одного. Дещо меншою мірою респонденти вважали, що переважали невдачі. Ще менше фіксувалися позитивні або невизначені відповіді. Показово, що кількість невизначених відповідей збільшилася в 2024 та 2025 роках.
Нарешті, найбільш негативні оцінки в усіх замірах були зафіксовані за питанням про задоволеність подіями в державі. Але навіть тут у 2022 році можна спостерігати певне покращення у відповідях. Так само, як і за питанням про невдачі та досягнення української держави, в даному випадку ми бачимо певну стабільність в результатах. Втім, ця стабільність дещо нівелюється збільшенням негативних оцінок у 2024 році.
Усі представлені зміни можуть бути пояснені подіями, рішеннями та обставинами, з якими стикнулося українське суспільство за останні 4 роки. Але я утримуюсь від інтерпретацій та пропоную читачам сформулювати власні пояснення. Це стане хорошим тренуванням соціологічної уяви.
Загальні установки. На додачу до представлених даних далі наведені загальні установки населення щодо функціонування держави (ці установки не слід плутати з оцінками цінності власної держави як такої – вони істотно відрізнялися у 2024 році). Вони визначаються для кожного респондента за результатами відповідей на окремі питання шкали та демонструють його внесок в загальний фон громадської думки – негативний, проміжний або позитивний.
Станом на кінець 2021 спостерігався суттєво негативний фон громадської думки. Дві третини всіх опитаних демонстрували або виразно негативні або помірно негативні установки. Війна зруйнувала цей домінуючий негативізм, продемонструвавши українцям, що навіть в таких складних обставинах українська держава продовжує функціонувати та перебудовуватися відповідно до нових викликів.
Станом на травень 2022 року негативні установки скоротилися більш ніж у 3 рази, а позитивні зросли у 6 разів. Завдяки цим суттєвим змінам у 2022 році переважали позитивні оцінки, а кількість проміжних перевищувала кількість негативних. У 2023 респонденти, які давали позитивні оцінки вже становили меншість, а кількість проміжних та негативних оцінок майже зрівнялася. А вже у 2024 році абсолютну більшість склали респонденти з негативними оцінками. Показово, що розподіл став майже ідентичним до того, який був наприкінці 2021 року. Отже, в 2024 році з точки зору загального фону громадської думки, українське суспільство повернулося до свого «звичного» стану менше, ніж через 3 роки після початку широкомасштабного вторгнення.
На завершення саме час повернутися до ефекту «гуртування довкола прапору», який повторився у 2025 році. Як можна побачити з останнього графіку, він мав позитивний, але обмежений ефект. По-перше, майже втричі зросла кількість позитивних установок в порівнянні з 2024 роком. По-друге, в негативному спектрі оцінок помірно негативні установки почали переважати над виразно негативними. Очевидно, що ці зміни відбулися за рахунок відчутного посилення соціального оптимізму українців. Причиною, що призвела до цього, можна вважати початок дипломатичного процесу, який покликаний завершити війну. Втім, ви можете дати альтернативні пояснення останнім змінам.
С.К. Давайте наприкінці поговоримо про питання мови. Соціологічні дослідження демонструють, що на початку повномасштабної війни з боку рф щодо України значна частина людей переходила на українську. Яка ситуація на зараз?
С.Д. Хорошим соціологічним індикатором тут є соціологічне питання про мову спілкування респондентів вдома, яке ми задавати у нашому моніторингу перед широкомасштабним вторгненням та у середині минулого року. З відповідей респондентів видно, що чисте використання російської мови зменшилося приблизно у 2 рази. Відповідно половина цих людей стала використовувати українську на рівні з російською, а половина – перейшли чисто на українську. В той же час, використання російської мови в тому чи тому вигляді досягає 40%. Не набагато менше, ніж наприкінці 2021. Також в нас є данні, які вказують, що у травні 2025 року розподіл відповідей на це питання було таким самим як і минулого році. Тобто ситуація наразі виглядає сталою.
Цікавим тут є питання про бажану мову телебачення, яке ми задавали у 2017 та у 2024. За 7 років ситуація змінилася кардинально. Майже не залишилося людей, які б хотіли дивитися або слухати передачі виключно російською мовою. Таким чином, дві третини хотіли б споживати відповідну інформацію виключно українською (їх кількість зросла майже в три рази). Висновок: українська мова утвердилася в якості стандарту на телебаченні.
Станіслав Кінка
