Культурні осередки за кордоном мають пройти певний “ребрендинг”, щоби представляти світу сучасну українську культуру. Одночасно місія культурних митців під час відряджень за кордон – промувати українську культуру і робити збори на ЗСУ, –вважає Євген Нищук, ексміністр культури і гендиректор Національного театру імені Івана Франка.
Натомість кожен українець у світі може стати культурним амбасадором України і зробити власний внесок для промоції країни та її культури.
Євген Нищук очолив Національний драмтеатр імені Франка після служби в аеророзвідці ЗСУ, на яку мобілізувався у квітні 22 року. Наразі перебуває в запасі.
Що може зробити кожен українець у світі для промоції України? Чому шкідливо говорити за кордоном російською? І як заохотити іноземців інвестувати в українську культуру?
Про це він розповів у проєкті “Мости України” громадської ініціативи “Голка”, партнером якого є The Ukrainian Review.
Що може зробити кожен українець для промоції України?
Дуже багато, починаючи від пильності, коли десь в якійсь галереї раптом виникає персональна виставка російського художника чи співає російська оперна зірка. Це треба бойкотувати. Коли зірветься один-другий захід, організатори втратять гроші і більше не ризикнуть запросити оперну російську діву чи балеруна. На Заході це дієво, бо там рахують гроші.
А також треба підтримувати своїх. Хтось любить чи не любить оперу, але треба йти, бо буде співати Монастирська, яка є носієм фантастичної оперної української школи. А також нагадувати про тих, хто міг ще дивувати і захоплювати, як соліст Національної опери України Шаповал, який поїхав на фронт і загинув. Це має бути флешмоб, коли в кінці виступів звучатиме присвята співвітчизникам – діячам культури, які загинули на фронті.
Він може бути скоординований тією чи іншою інституцією, чи спільнотою, чи культурними інформаційними центрами, які є в багатьох країнах. Вони можуть не обов’язково базуватися на державних коштах. Ви слушно згадали про сталу українську столітню діаспору. Ці спілки організовувалися не радянською Україною, а свідомою спільнотою. Так, завжди буває, що треба на сто чоловік три активних людини, які всім ще раз нагадають, хто ми є, що зараз відбувається на наших землях і “давайте зорганізуємося, щоб на нашій нью-йоркській землі не було присутності російського культурного міра”. Це боротьба.
Про виставу “Конотопська відьма” за кордоном і культурну місію
Зараз з Кракова починається великий європейський тур: Берлін, Цюріх, Женева, Париж, Прага, дуже багато європейських міст. І на кінець весни або початок осені ми плануємо тур Канадою і Америкою. І що характерно, квитки вже у багатьох містах продані. З них – 85% квитки – не українцям.
Наш тур, взагалі театральне мистецтво, яке було овіяне тим, що через мовний бар’єр і етнічну міфічну історію, буде цікаве українцям, які вимушено покинули свої домівки. Але, як з’ясувалося, не тільки їм.
Тому нам потрібно працювати на те, щоб культурна дипломатія, тури, які організовують “Антитіла”, “Бумбокс” і десятки наших була орієнтована саме на німецького, французького, американського, канадійського глядача. Не тільки українців. Це дасть можливість сповна нас бачити.
Ця емоція, яку отримують від культурного сегменту, дає ширші можливості до вирішення і загальнополітичних задач, збройної допомоги тощо. Кожен, хто їздить за кордон зараз, робить збори для допомоги ЗСУ. Ми також буквально за декілька місяців вже перерахували майже 10 мільйонів гривень через “Повернись живим”.
Про ребрендинг культурних осередків за кордоном
Столітня діаспора дуже багато зробила для України. Але зараз покоління міняються. Іноді гуртки там зафольклорені, так би мовити. Ті спіднички вже такі високі, що такого ніколи не було в етнічному одязі України. Іноді дивуєшся, як керівничка, вокального гуртка з дітьми досі співають українські пісні, але ще радянського типу програму. Її треба змінювати.
Тут дуже важливо, щоб оця когорта українців, які опинилися зараз за кордоном, доповнили те, що було раніше. Щоб, наприклад, під відому пісню дитина робила контемпорарі танець або ще щось. Зараз купа класних хітів наших сучасних виконавців, які можна переспівувати. Таким чином ми здійснимо цей ребрендинг, який потрібен, очевидно. Бо це є смак вже сучасної України.
Про російськомовних українців за кордоном
Я нещодавно їздив по роботі до Варшави, і, звичайно, це дуже виносить мозок і бісить, даруйте за сленг, коли ти майже на кожному кроці чуєш російську. І це люди не з Росії. Вони переїхали з України. Я не так давно перейшов в запас і моїх нервів на це не вистачало. Навіть в Україні це не так сприймається. А от за кордоном ти думаєш, що це ж вороги, бо російською розмовляють, значить вони з Росії.
Може я дуже неполіткоректно зараз кажу і недипломатично, але хочеться підійти, взяти за шию і сказати: “Звідки ти, чого ти це робиш зараз? Помучся, вивчи трохи української і якось суржиком, ломано, але говори”.
Тому що це наша присутність тут. Таким чином ти заявляєш, що ти не ворог, навіть для поляка, для чеха, для німця.
Про інвестиції в культуру
Передусім, мають бути прозорі закони, щоб це була мотивація і для іноземного бізнесу, і для повернення наших співвітчизників, особливо успішних, які вже отримали досвід за кордоном і можуть робити суміжний бізнес або відкривати певні філії – модель того, що вони робили за кордоном.
Очевидно, що має бути неприпустимість і нетолерування корупції. В період відновлення просто треба руки відрубувати за таке.
Можливо, варто переглянути кожну місцину на предмет того, як вона може по-іншому розвиватися, перебудовувати цілу низку інфраструктури наших міст і містечок. Це стосується, наприклад, і Маріуполя, Азовсталі. За радянських часів це місто зробили технологічним, шкідливим для здоров’я, а насправді це була рекреаційна зона, це були грецькі поселення, благодатна земля та клімат для оздоровлення.
Україна – це країна великих можливостей і воно має так продюсуватися. Не країна бідна і ще щось. Ні, це країна великих можливостей. Це люди великих можливостей. Це країна, яка поборола одне з найбільших зол, яке є у третьому тисячолітті. І це треба артикулювати світу.
“Мости України” – програма, яка покликана збудувати мости між українцями, які залишаються в Україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові. Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промувати українську культуру та мову в світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
