У 2023 році китайські медіа системно уникали прямого визнання Росії стороною агресії. Війна подавалася як “конфлікт” або “криза”, що нібито виникла через розширення НАТО, дії США та внутрішні процеси в Україні. Джерелами інформації часто слугували офіційні заяви Міністерства оборони Російської Федерації, які публікувалися без альтернативних оцінок або перевірки.
Такі наративи включали твердження про фінансовані США біолабораторії в Україні, присутність військовослужбовців НАТО на українській території, а також трактування підрозділу “Азов” як “неонацистського угруповання”. Всі ці меседжі збігалися з ключовими елементами російської пропаганди й були спрямовані на зняття відповідальності з Росії та формування уявлення про війну як наслідок дій третіх сторін.
Для аналізу нинішньої риторики китайських медіа було взято одні з основних ЗМІ – Global Times, People’s Daily та China Daily. Згідно з даними Similar Web , аудиторія цих газет становить понад 500 000 осіб.
Як змінилась риторика у 2025 році
У 2025 році центральним елементом риторики залишається термін “конфлікт”, а не “війна”, що дозволяє Китаю й надалі уникати чіткої правової та політичної оцінки дій Росії.
Водночас нинішні публікації значно частіше фокусуються на темі мирних переговорів, дипломатичних ініціатив та “усунення корінних причин кризи”. У заявах, які активно цитуються Global Times та China Daily, Росія постає як сторона, готова до припинення конфлікту за умови врахування її вимог, тоді як США та Захід подаються як чинники, що або тиснуть на Україну, або не зацікавлені у справжньому врегулюванні.
Помітною є й інша зміна: українська сторона з’являється в інформаційному полі не лише як об’єкт зовнішнього впливу, а й як учасник переговорного процесу. У матеріалах People’s Daily цитуються заяви Володимира Зеленського, українських посадовців та позиція Києва щодо “червоних ліній” у мирних домовленостях, зокрема питання територіальної цілісності та Конституції.
Проте навіть у цьому випадку українська суб’єктність подається обмежено: ключові рішення нібито залежать від Вашингтона, а сама Україна розглядається як сторона, змушена маневрувати між зовнішніми центрами сили.
Важливою рисою нинішньої риторики є активне просування образу Китаю як відповідального глобального актора та потенційного посередника. Заклики до “створення стійкої європейської архітектури безпеки” та наголошення на необхідності переговорів дозволяють Пекіну позиціонувати себе як нейтральну сторону, зацікавлену в стабільності.
Водночас сама логіка цих закликів залишається близькою до російської інтерпретації війни: першопричини конфлікту шукають не в акті агресії, а в архітектурі безпеки, діях НАТО та політиці США.
***
Таким чином, порівняння матеріалів 2023 року з актуальними публікаціями китайських державних медіа дозволяє говорити не про зміну позиції, а про зміну форми її подачі. Якщо раніше домінували прямі запозичення російських пропагандистських тез, то нині вони трансформувалися у більш дипломатичний, “миротворчий” дискурс.
Китайські медіа рідше вдаються до відвертих фейків на кшталт біолабораторій або “нацистської України”, проте й надалі уникають чіткого називання агресора та продовжують розмивати відповідальність за війну.
Анна Романів
