Власна військова спроможність стала стратегічно важливим питанням для європейських урядів. Але очікування економічної стабільності та соціальної захищеності європейського населення вступають у прямий конфлікт з обраною політикою. Західні лідери балансують між необхідністю посилення оборони і задоволенням очікувань власного електорату. Цей конфлікт поступово впливає на внутрішню політичну стабільність європейських демократій.
«Хочеш миру – готуйся до війни»
Російська агресія проти України показала реальну ситуацію в оборонних спроможностях Європи. Вона «підсвітила» слабкі місця. Запустила процеси, які кардинально змінюють підхід до власної безпеки і ролі України в цій системі.
Про це свідчить збільшення витрат країн НАТО на оборону. З 2014 по 2023 рік тривало помірне зростання видатків на рівні близько 2,6%, але за останні три роки зафіксований різкий стрибок: у 2023 – 9,3%, у 2024 – 18,6%, а у 2025 – 15,9%. Це відображає усвідомлення необхідності бути готовими до захисту як реакції на військову агресію і страх можливої експансії щодо країн Альянсу.
Зміна риторики Білого дому та дискусії щодо можливого скорочення американської військової присутності в Європі змусили європейські країни повністю переглянути свою безпекову політику. Звіт НАТО показує, що в 2024 році лише 18 країн-членів досягли рівня витрат на оборону у 2% ВВП, тоді як у 2025 році до цього показника наблизився майже весь Альянс (31 країна). Це продиктовано усвідомленням, що європейські країни можуть залишитися сам на сам із потенційною військовою загрозою, і вже призвело до глибокої трансформації безпекових процесів.
Економіка та соціальна захищеність
Цікавий парадокс спостерігається в настроях європейців. 77% жителів Європи усвідомлюють, що вторгнення Росії в Україну становить загрозу для безпеки Європейського Союзу (за даними опитування Eurobarometer у 2025 році). Цей показник свідчить про високе розуміння небезпеки населенням. Проте інфляція і зниження соціальної захищеності все більше перетягують увагу європейців на внутрішні економічні питання.
Зниження підтримки допомоги Україні пропорційне зменшенню економічного добробуту жителів Європи. Ті, хто підтримував надання фінансування військової допомоги в 2022 році, відкликали свою підтримку в 2024 році на тлі погіршення власного фінансового становища. Ці дані підтверджують дослідження Eurofound. Вони показують, що в 2024 році частка людей серед населення, чутливого до економічних змін, які вважають, що Європа допомагає Україні занадто багато – збільшилася. Тоді як ті, чиє фінансове благополуччя не змінилося, продовжують підтримувати надання допомоги.
Європейці дедалі менше готові утримувати війну в центрі суспільної уваги. Натомість вважають головним завданням для урядів подолання економічної кризи.
Спостерігається брак розуміння необхідності фінансування військової допомоги в умовах, коли частина населення не може собі дозволити базові витрати. У цій логіці побутові проблеми поступово витісняють страх перед зовнішніми загрозами. Це безпосередньо впливає на демократичні процеси, адже урядові еліти не можуть ігнорувати суспільні очікування. Тому вони змушені балансувати у своїх рішеннях. Це робить підтримку України стриманою та подекуди уповільнює процеси ухвалення рішень. І провокує політичні дебати всередині суспільства.
Політичний дискурс
У грудні цього року Національна асамблея Франції проголосувала за збільшення оборонного бюджету у 2026 році на 6,7 мільярда євро порівняно з 2025 роком.
«Посилення нашої оборони більше не є опцією – це стратегічна необхідність», – заявила президентка Національних зборів Яель-Браун Півет на своїй сторінці в X.
Ультраправі та комуністи не поділяють позицію президентської партії. На їхню думку, загроза перебільшена і немає потреби в додаткових оборонних рішеннях. Екологічні сили, своєю чергою, наполягають на пріоритетності економічних питань та соціальної захищеності населення. Це свідчить про поляризацію поглядів та відсутність єдиного бачення у розвитку країни, що в перспективі може дестабілізувати політичну ситуацію.
Відсутність єдності помічено не лише серед політиків, а й серед їхніх виборців, чиї погляди збігаються з тією чи іншою партією. Це підтверджують останні опитування Ifop, які показують, що 62% французів вважають Росію ворожою країною. Водночас ці показники суттєво варіюються залежно від партійної близькості: від 88% серед прихильників PS до близько 51% серед виборців радикальних політичних сил. Окрім того, 58% французів вважають, що російсько-український конфлікт може перерости у нові зіткнення з іншими державами.
У суспільстві одночасно співіснують дві тези: необхідність підтримки України та посилення власної оборони – і водночас прагнення економічної стабільності та зниження інфляції. Ця дуальність посилюється партійним баченням, що може спричиняти значну поляризацію у поглядах суспільства і втому від інформаційного потоку.
Перед лідерами країни постає складне завдання: реалізувати стратегічне бачення розвитку держави та водночас зберегти підтримку виборців, зокрема на політичних флангах.
Висновок
У підсумку війна в Україні перейшла від зовнішньополітичного виклику до внутрішнього питання для кожної європейської держави.
Проукраїнська позиція може зміцнити позиції кандидатів на виборах, стати частиною колективної стратегії оборони чи причиною дискусій щодо використання державних бюджетів.
У будь-якому випадку європейське суспільство коливається між бажанням вирішувати власні повсякденні питання і поступовим усвідомленням загрози, яка вже наблизилася до кордонів Європи.
Олександра Бабіч
