На Різдво та Новий рік частина українців з понад 7 млн, які виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, повертаються додому, провідати свою родину. Це саме той час, коли і держава, і українці, які залишаються тут, можуть стати для тих, хто виїхав, суттєво ближчими.
За цей рік у авторському проєкті Маргарити Ситник “Мости України” було більше десяти експертних інтерв’ю про те, як Україні слід Міністерству закордонних справ та новоствореному Міністерству єднання будувати стратегію щодо залучення українців за кордоном до адвокації інтересів України. Зйомки проєкту проходили як в Україні, так і в країнах ЄС.
Аби підвести підсумки 2024 року громадська ініціатива “Голка” вибрали ключові ідеї наших гостей – Павла Клімкіна (ексміністр закордонних справ), Євгена Нищука (ексміністр культури, гендиректор театру імені Франка), Сергія Квіта ( ексміністр освіти, президент Києво-Могилянської академії), Павла Ґрода (президент Світового Конґресу Українців) та інших експертів й політиків
Як пояснити українцям за кордоном, що вони нам зараз потрібні і є нашим активом?
У нас майже немає комунікації з українцями за кордоном… на людському рівні воно все працює, на рівні системному, я вважаю, що ні. Було спочатку непогано зрозуміти, а хто вони “українці за кордоном”? Де вони є? Куди вони поїхали? Друге: чим вони власне живуть? Що для них важливо? Українці, які зараз перебувають в Європейському союзі влаштувалися, знайшли себе, зрозуміли реальність – це наш шалений актив. Використати його в процесі євроінтеграції дуже-дуже важливо, – Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ
Якщо говорити про історію, про те, як нею маніпулює росія за кордоном, навішує на нас ярлики… Як можуть українці за кордоном стати амбасадорами справжньої історії, аби розвінчувати ці фейки?
Вони можуть і мають стати амбасадорами нашої історії. Для цього треба, очевидно, готуваться. Бо не всі українці за кордоном самі знають історію. Можливості для її дослідження, вивчення, просто читання є зараз. Без розуміння української історії, розуміти теперішню війну фактично неможливо. Звучать з одного боку правильні тези. Що це війна за ідентичність, тому культура тут теж неймовірно важливий елемент цієї війни. Але попри це постійне скорочення витрат на культуру. А яким чином вона виживе?….Якщо ми програємо інформаційну війну, то, на жаль, почне сипатись і фізичний фронт, – Володимир В’ятрович, історик, нардеп та ексголова Інституту національної політики пам’яті.
Навіщо Росія дискредитує українців за кордоном? Як кожен українець за кордоном може підсилити інформаційний фронт?
Ця тема – одна з двох головних магістральних задач російської пропаганди. Перша задача – це зменшення опору українського народу через вкид різних лякалок. Іншою задачею було відсікти Україну від допомоги Заходу. Нашим за кордоном треба гуртуватись навколо перевірених, ідейних, адекватних людей і організацій. Просто залишатися українцями. А це проявляється в мові, відношенні до країни, брати участь в акціях на підтримку України. Ця війна ведеться проти України і українців в цілому, де б ви не знаходились – в Україні, Росії чи в іншій країні. Українець в Британії, Швеції, Сполучених Штатах, десь там в місті Брюгге такий же учасник цієї війни. І це потрібно пам’ятати, – Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Як українці мають діяти за кордоном, коли Росія просуває свою “культурну дипломатію”?
Гроші, як кажуть в народі, не пахнуть… Десь в якійсь галереї раптом знов виникає персональна виставка якогось російського художника. І це треба байкотувати. Десь раптом співає російська оперна зірка так звана, яка починає в спільному проєкті виступати, і туди треба прийти і практично зупинити цю виставу. Організатори … там дуже рахують …Коли у них зірветься один із заходів, і вони втратять гроші, організатори вже більше ніколи не ризикнуть туди запросити оперную російськую діву… вони не менш талановитішого спокійно нашого запросять. Вони отримають підтримку. Десь там хтось любе оперу чи не любе, треба йти, – Євген Нищук, ексміністр культури, очільник театру ім.Івана Франка.
За результатами різних досліджень, десь половина або дві третини українців, які виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, планують повернутися додому. Принаймні вони так декларують. Дуже багато тих, хто не визначилися. Які ваші прогнози?
Українці будуть повертатися, тільки після того, як вони досягнуть своїх цілей за кордоном. Їх, як правило, чотири: навчання, робота, формування заощаджень і здобуття певних контактів, навичок, які вони хочуть потім реалізувати на батьківщині. Тому в середньому українці за кордоном пробудуть від 3 до 15 років залежно від своїх цілей. І після цього, ймовірно, почнуть повертатися. Коли один мігрант повертається і відкриває бізнес, він створює робочі місця, і українці або меншими темпами, або не будуть виїжджати за кордон… Роль новоствореного міністерства і має полягати в тому, щоб пушити місцеву владу розробляти різноманітні програми. І, коли ви маєте 100 програм, вони відсіюються, ви бачите, що тільки 10 працює. І оці 10 потім масштабувати…. Розробка самим міністерством програм – це буде популізм, – Андрій Гайдуцький, експерт з міграційної політики, доктор економічних наук
Ті, хто виїхав, захочуть мати своїх представників у владі і навіть балотуватися. Як тут бути?
Нам треба буде змінювати виборчий кодекс, щоб жінки, які через війну виїхали, рятуючи дітей, і звичайно, що вони не будуть проживати останніх п’ять років, як це вимагає виборчий кодекс, українське законодавство, в Україні, щоб вони могли балотуватися… і це буде велика дискусія в парламенті… Але я не вважаю правильним, щоб саме чоловіки, які не мали виїжджати, потім могли просто приїхати і виставити свою кандидатуру на мера чи депутата. Знаю, що МЗС …. в офіційних листах не підтримує створення окремого міністерства, яке би частину їхніх обов’язків забрало, але це очевидно, що хоча би тимчасово таке міністерство діаспори необхідно буде створити і є хороші приклади, як це працює в інших країнах, – Євгенія Кравчук, депутатка Верховної Ради.
Але поки українці, які виїхали, залишаються жити за кордоном, що має робити держава, аби зберегти ідентичність?
Від освіти залежить дуже багато. І, зокрема, від освіти залежить, на скільки українці будуть будуть пов’язувати своє майбутнє з Україною. Освіта дає перспективу майбутнього цієї держави. Ми повинні змінювати і країну, і освіту навіть під час війни. Ця країна повинна бути привабливою для українців передусім. Якщо не буде робочих рук в широкому розумінні цього слова, то вони знайдуться, наприклад з Азії, і це не будуть люди, які матимуть якісь сентименти до України, до української культури, – Сергій Квіт, ексміністр освіти, президент Києво-Могилянської академії.
Разом з тим і українці за кордоном мають розуміти, що держава в часи війни не зможе дати кошти для того, аби підтримати на належному рівні освіту за кордоном. Як з цим бути?
Якщо хтось сподівається, що Україна має щось фінансувати у діаспорі, – це нереально. Ми будемо багато десятків років відбудовувати Україну, вкладати гроші. Найкращі і найбільш потужні українські громади у світі – ті, що самофінансуються. Це і є громадянське суспільство. Так будувалися наші громади вже понад 100 років. Коли мої батьки приїхали до Канади, мамі було 16 років, вона приїхала без батьків. Вони гуртувалися, збирали і будували українські церкви, збирали гроші між собою. Небайдужі українці мають думати не про свої наступні вакації, а що ми можемо зробити, аби збудувати сильнішу громаду. Бо нам буде це потрібно на багато поколінь.
Якби кожен з майже 2 мільйонів українців, які живуть в Сполучених Штатах взяв на себе відповідальність кожного дня з кимось розмовляти. Нам не треба переконувати, інформувати, що відбувається. Російська пропаганда хоче переконати американських виборців, що Україна не має шансів виграти. Ми мусимо протидіяти цій пропаганді і розповідати, що Україна може перемогти. Найбільша загроза – це дезінформація, – Павло Ґрод, президент Світового Конґресу Українців.
Але і місцеве самоврядування України, яке розвинуло мережу міст-побратимів по всьому світу, могло б теж долучатися до адвокації на міжнародному рівні. Як зараз це відбувається?
Заборонили депутатам місцевих рад виїжджати за кордон дійсно дуже серйозно вплинула на нас. І в нас втричі зразу впала допомога із-за кордону цим громадам. А так з самого початку повномасштабної війни місцеве самоврядування вибудовувало партнерства із різними країнами, – Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України.
Зараз би мало з’явитися Міністерство єднання, яке взяло б на себе розробку стратегії у цих питаннях. Які перед новим міністерством стоять виклики?
Демографічна криза, яка нас очікує, яку ми вже зараз маємо, насправді є катастрофою. В нас найменша в світі народжуваність, дуже велика смертність і найбільша міграція. Може статись так, що нікому буде захищати країну. А це і є мета Путіна. Повернення – це дуже вузький напрям, який є маленькою частинкою проблеми. Бо є повернення, є те, щоб не виїжджали, а є те, щоб люди знали, де б вони не жили, що є країна, яка про них буде дбати і завжди готова їх захистити, – Микола Княжицький, народний депутат України, член комітету гуманітарної та інформаційної політики.
Що першим має зробити Міністерство єднання?
По-перше, я б зробила постійний канал комунікації з діаспорою і зробила так, щоб вона відчувала себе частиною України. Треба дбати про дітей, які зараз пішли до польських, німецьких шкіл. Тут є величезна проблема з ідентичністю. Треба робити проєкти, які будуть допомагати цим дітям залишитись українцями, розуміти, пам’ятати, що вони українці. Це теж має робити українська держава,– Наталія Панченко,лідерка “Євромайдан-Варшава” та голова фонду Stand with Ukraine.
Маргарита Ситник
