“Ми маємо прийняти, що можливі втрати наших дітей”. Коли в листопаді генерал Фаб’єн Мандон, начальник Збройних сил Франції, сказав це, його слова, як зазначив The Economist, вразили французьке суспільство, мов грім серед ясного неба. Стаття наголошує на чіткій тезі: до війни має готуватися не лише армія, а й саме суспільство. Втім, багато європейців поки відмовляються прийняти цю гірку правду.
Як готують європейців
Західна Європа насилу усвідомлює, що нині живе “у просторі між миром і війною”, як 15 грудня заявив очільник британської розвідки Блейз Метревелі.
Європейські лідери дедалі частіше відкрито говорять про цей ризик. Уряди та інституції ЄС тепер подають війну як реалістичний сценарій, а не віддалену абстракцію.
Наприклад, у березні 2025 року Європейська комісія закликала громадян запасатися базовою харчовиною та товарами першої потреби. Ці рекомендації стосуються не лише природних катастроф, а й можливості війни.
Опитування соціологічної групи Cluster 17, опубліковане в Le Grand Continent, ілюструє розрив у сприйнятті. Дослідження охопило майже 10 тисяч людей у дев’яти країнах ЄС. Загалом 51% респондентів вважають, що війна з Росією становить високий або дуже високий ризик у найближчі роки. Водночас оцінки суттєво різняться: у Польщі такої думки дотримуються 77%, тоді як в Італії — лише близько 35%. Прикметно, що при цьому понад 80% опитаних не вірять, що Росія щиро прагне миру.
Тотальна мілітаризація Росії
Поки демократичні суспільства віддають пріоритет стабільності та особистому комфорту, Росія свідомо готувала своє населення до війни, і росіяни готові жертвувати власним добробутом, аби погіршувати життя інших. Держава подає війну як норму і навіть необхідність. Телебачення та офіційні медіа постійно зображають Росію як “обложену фортецю”, представляючи Захід, НАТО та сусідні держави екзистенційними ворогами.
Російські лідери підкріплюють цей наратив історичними міфами. Сучасні війни вони подають як продовження так званої “Великої вітчизняної” війни. Освітня система підтримує цей підхід: у школах переписують підручники з історії, запроваджують обов’язкові уроки про “спеціальну військову операцію” та мілітаризують дітей через рухи на кшталт “Юнармії”. Ці ініціативи з раннього віку романтизують військову службу. Культура рухається в тому ж напрямі: держава фінансує фільми, телесеріали й книжки, що прославляють армію та силові структури.
За даними Левада-центру, у січні-лютому 2025 року 78% росіян підтримували продовження повномасштабної війни Росії проти України.
Висновок
Коли починається війна, регулярна армія становить кістяк опору, але не єдиний елемент, що забезпечує мир. Саме суспільство визначає, чи здатна країна витримати тривале протистояння. Підготовка цивільного населення до війни залишається найскладнішим завданням. Європа виросла з ідеєю “Ніколи знову”. Росія плекала гасло “Можемо повторити”.
Навіть після окупації частини території у 2014 році багато українців недооцінили загрозу. Тривала пропаганда викривляла суспільне сприйняття. Водночас у 2014 році багато патріотів пішли до армії як добровольці, а у 2022-му їхня кількість суттєво зросла. Цей урок веде до чіткого висновку: суспільства не повинні применшувати небезпеку. Медіа та політичний дискурс мають знову і знову чітко артикулювати необхідність готовності.
