У 2026 році в партнерських або геополітично важливих країнах до України відбулися або ще мають відбутися вибори: в одних — парламентські, в інших — президентські. Зокрема, у Данії, Угорщині та Болгарії вже є результати парламентських виборів. У перших двох державах підсумки голосування виявилися сприятливими для Києва, а в третій, навпаки, невтішними. Та протягом решти року вибори мають ще відбутися в Швеції, Латвії, Естонії, Вірменії та США.
Можливі результати та вплив на Україну ми проаналізували далі.
Данія, Угорщина та Болгарія: вибори, які вже відбулися
Данія
Значення для України: для України важливо, щоб новий уряд Данії продовжив підтримку України. Та й Метте Фредеріксен і Троель Поульсен — один із яких стане наступним прем’єр-міністром — уже продемонстрували свою чітку позицію щодо підтримки України у війні з Росією та запровадження санкцій проти держави-агресора. Прем’єр-міністерка переконана, що Європа має допомагати Україні не лише словами, а й зброєю. Так, вона 2024 року заявила, що Данія вирішила передати Україні всю свою артилерійську зброю і закликала своїх партнерів збільшити постачання озброєння Україні. Окрім цього, вона й підтримала інтеграцію України до ЄС та НАТО.
Міністр оборони Поульсен у лютому 2026 року, перебуваючи з візитом у Києві, заявив, що Європа повинна більше робити задля підтримки оборонних компаній в Україні. Та й він переконаний, що збільшення співпраці з українськими компаніями буде “дуже сильним сигналом для народу Данії”.
Для України обидва сценарії є виграшними: і чинна прем’єрка, і очільник Міноборони Данії залишаються непохитними прихильниками антиросійських санкцій та подальшої збройної допомоги Україні.
Контекст: 24 березня 2026 року в Данії відбулися позачергові парламентські вибори, на яких найбільше голосів отримала Соціал-демократична партія на чолі з чинною прем’єр-міністеркою Метте Фредеріксен.
Вона пояснила, що вибори проводять позачергово через сильний зовнішньополітичний тиск з боку США, які прагнуть приєднати до себе Гренландію.
До слова, рейтинг партії Фредеріксен з моменту минулих парламентських виборів стабільно знижувався: від грудня 2022 до грудня 2025 він знизився від 27% до 16,5–17,7%. Проте після активної протидії Трампу у питанні щодо Гренландії рейтинг партії зріс до 21,6–22,7% у січні–березні 2026 року.
У результаті виборів соціалістичний блок висунув Метте Фредеріксен кандидатом на посаду прем’єр-міністра, і король надав їй право формувати уряд.
З високою ймовірністю, уряд буде змішаним. До цього-таки прем’єрка заявила: “Я зроблю все можливе, щоб об’єднати різні партії”. Та якщо Фредеріксен не вдасться сформувати уряд, наступним це право, вірогідно, отримає міністр оборони Данії Троельс Лунд Поульсен, оскільки він другий за кількістю голосів кандидат на посаду прем’єр-міністра.
Угорщина
12 квітня 2026 року в Угорщині відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобула опозиційна партія “Тиса” на чолі з Петером Мадяром, отримавши 141 місце у 199-місному парламенті, що забезпечить їй можливість широкого реформування країни.
Мадяр одразу після перемоги закликав президента Угорщини якнайшвидше розпустити парламент та піти у відставку. За попередніми даними, прем’єр-міністра оберуть 9 травня 2026 року.
Позиція щодо Росії: Габор Дьорі, політичний аналітик дослідницької організації Policy Solutions у Будапешті, у коментарі для The Ukrainian Review зазначив, що, дивлячись на передвиборчу кампанію Мадяра, можна побачити чітку обіцянку суттєво дистанціювати Будапешт від Москви.
“І якщо ви глянете, як відреагували його виборці, зможете побачити суттєве очікування щодо того, що угорський уряд не буде співпрацювати з путінським режимом так тісно, як це робив минулий угорський уряд”, — додав він.
Відтак, Дьорі вважає, що відносини Угорщини з Росією охолонуть. Однак він також припускає, що Будапешт не зможе швидко змінити свою залежність від російських енергоносіїв.
“Але я вважаю, що ці відносини матимуть здебільшого діловий характер. І важливо наголосити, що окрім нафти та газу, між Росією та Угорщиною не так багато економічних зв’язків”, — зазначає він і додає: “Я не думаю, що Петер Падяр підтримуватиме так теплі стосунки, які мав Віктор Орбан”.
За його словами, з погляду російської офіційної позиції, Угорщина все одно не була дружньою до них державою, оскільки вона голосувала за санкції ЄС проти Росії.
Позиція щодо України: Мадяр одразу після перемоги на виборах заявив, що виступає проти відправки угорської зброї або грошей до Києва. Окрім цього, він також виступає проти прискорення вступу України до ЄС, оскільки, за його словами, вона має пройти весь шлях, як це зробили інші країни, і, можливо, цього не станеться в найближчі 10 років.
Та якщо все-таки питання про прискорений вступ України до союзу порушать, то Мадяр пообіцяв винести це на референдум, що фактично означає затягування процесу.
Незважаючи на це, Петер Мадяр заявив, що обов’язково зустрінеться із Володимиром Зеленським і додав:
“Усі в Угорщині знають, що Україна є жертвою в цій війні, та ніхто не має права говорити, на яких умовах вона має укласти мир”.
Також трохи більше ніж за тиждень після виборів Угорщина розблокувала кредит ЄС Україні, розміром 90 мільярдів євро.
“Мадяр може і не стати найбільшим прихильником допомоги Україні, але я не думаю, що він захоче блокувати підтримку ЄС. Це означає, що найбільш активні країни, які підтримують Україну, принаймні перестануть бачити в Угорщині проблему”, — зазначив Дьорі за кілька днів після виборів та додав: “Немає жодних ознак того, що вони (партія Мадяра — ред.) вважають Україну ворогом”.
Болгарія
Значення для України: Майбутня підтримка Болгарії України тепер під питанням, оскільки партія Румена Радева, яка здобула абсолютну більшість у парламенті, може значно вплинути на рішення, пов’язані з допомогою Києву. Дивлячись на попередню політику Румена, не варто очікувати змін на користь України. Варто й зазначити, що в березні 2026 року Україна та Болгарія підписали 10-річну безпекову угоду, яка передбачає, серед іншого, продовження військової допомоги Києву та спільне виробництво зброї Однак, ставши прем’єр-міністром, Радев може ініціювати скасування цієї угоди.
Контекст: 19 квітня 2026 року Болгарія провела позачергові парламентські вибори (восьмі за останні п’ять років). Виборча кампанія проходила на тлі глибокої політичної кризи, антикорупційних протестів та економічних труднощів. Загалом, у виборах взяли участь 24 політичні сили: 10 партій та 4 коаліції.
Відповідно до попередніх результатів, перемогла партія “Прогресивна Болгарія” із 44,6% голосів. Так, вона може отримати абсолютну більшість — приблизно 131 місце із 240 можливих.
«Прогресивна Болгарія» — це коаліція, створена лише за кілька тижнів до виборів, яку очолив колишній проросійський президент Румен Радев. За його словами, вони обіцяють боротися з корупцією та налагодити діалог із Росією. Експрезидент є євроскептиком і виступає проти допомоги Україні. Раніше він заявляв, що тимчасово окупований Крим «належить Росії». Варто зауважити, що на посаді президента Радев виступав проти постачання зброї Україні, блокував санкції проти РФ і неохоче засуджував повномасштабне російське вторгнення.
Хоча Румен Радев позиціонував себе як антикорупційний кандидат, його риторика щодо російсько-української війни викликала занепокоєння у деяких європейських партнерів.
Друге місце посіла проєвропейська партія ГЄРБ (13,4%, приблизно 39 місць), яку раніше неодноразово звинувачували в корупції. Третє місце дісталося коаліції «Продовжуємо зміни — Демократична Болгарія» (12,6%, близько 37 місць).
Швеція та Латвія: чудові сценарії для України
Швеція:
13 вересня 2026 року в Швеції відбудуться парламентські вибори, унаслідок яких стане відомо, який буде уряд та хто стане прем’єр-міністром.
Попередньо, найбільшу підтримку зараз мають Соціал-демократи (очолює Ева Магдалена Андерссон), потім Шведські демократи (на чолі — Пер Їммі Окессон) та партія Поміркованих (очолює Ульф Крістерссон).
- Ева Магдалена Андерссон («Соціал-демократи») — лідерка опозиції та експрем’єр-міністерка (2021–2022). Саме під час її каденції Швеція ухвалила історичне рішення відмовитися від нейтралітету та вступити в НАТО, що відбулося після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Навіть після втрати влади Андерссон продовжила виступати за передачу озброєння Києву.
- Їммі Окессон («Шведські демократи») очолює правопопулістську партію. Позиція Окессон щодо України та Росії зазнала трансформації. Раніше його партію звинувачували в симпатіях до РФ, але після початку повномасштабної війни Росії проти України вона змінила свою позицію. Зокрема, вони підтримали вступ Швеції в НАТО, попри багаторічну опозицію щодо цього. Окессон наразі підтримує забезпечення України зброєю та фінансовою допомогою, але часто фокусується на прагматичних аспектах. Його партія наголошує, що допомога Україні є необхідною, щоб зупинити потік біженців до Швеції і щоб забезпечити стабільність кордонів НАТО.
- Ульф Крістерссон («Помірна коаліційна партія») — чинний прем’єр-міністр. Крістерссон наразі займає активну та рішучу позицію щодо України. Його уряд став одним із лідерів за обсягами військової допомоги (станом на 2026 рік Швеція вже передала понад 21 пакет допомоги).
Так, згідно з попередніми заявами кандидатів, підтримка України триватиме. Попри це, існує ймовірність, що будь-хто з них може змінити риторику або дії після виборів.
Латвія:
У жовтні 2026 року відбудуться парламентські вибори в Латвії. За попередніми даними, найбільшу підтримку наразі має Національний альянс (очолює Ілзе Індріксоне), далі — Нова єдність (очолює чинна прем’єрка Евіка Сіліня).
Уряд Евіки Сіліні продовжує курс свого попередника Кріш’яніса Каріньша. Прем’єрка активно просуває збільшення видатків на оборону та зміцнення східного кордону НАТО. Окрім цього, вона виступає за інтеграцію України в ЄС та НАТО.
Лідерка Національного об’єднання Ілзе Індріксоне теж виступає за продовження підтримки України та санкцій проти РФ.
Це свідчить, що Україна зможе розраховувати на підтримку Латвії в протистоянні Росії і після жовтня 2026 року.
Естонія
Наприкінці літа — на початку осені 2026 року відбудуться президентські вибори в Естонії, оскільки п’ятирічний термін президентства Алара Каріса закінчується. Чинний президент може балотуватися знову, але, відповідно до його попередніх заяв, він це, ймовірно, не робитиме. Каріс стверджує, що потрібно “маленьке диво”, щоб він балотувався на другий термін президентства.
Алар Каріс протягом своєї каденції послідовно підтримував Україну, заявляв, що Естонія продовжуватиме підтримку всіма можливими способами, і акцентував, що разом союзники повинні робити більше, щоб забезпечити перемогу України та програш агресора.
Стефано Брагіролі, доцент кафедри європейських студій, у коментарі для The Ukrainian Review підтвердив позицію Каріса щодо підтримки України.
“На початку 2026 року президент Каріс висловив припущення, що ЄС варто призначити спецпредставника для взаємодії з Кремлем щодо припинення повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Він аргументував це тим, що Європа надто повільно долучалася до дипломатичних зусиль. Проте міністр закордонних справ Маргус Цахкна швидко відхилив цю пропозицію”, — заявив він.
Наразі в Естонії президента обирають голосуванням не громадяни, а сам парламент (Рійгікогу).
Щоб стати президентом, кандидат має набрати дві третини голосів у парламенті. Якщо депутати не можуть домовитися, тоді до процесу підключається ширша виборча колегія — туди входять і парламентарі, і представники місцевої влади. Хоча президент там не має великої влади і його роль більше символічна, він усе-таки може ветувати закони, у певних випадках розпускати парламент і представляти країну за кордоном.
Та 8 квітня 2026 року опозиційні Центристська та Консервативна народна партії подали до парламенту законопроєкт про запровадження прямих президентських виборів в країні. Вони пояснюють це тим, що нинішня система (через парламент і колегію виборників) є складною, залежить від політичних домовленостей і знижує довіру до інституту президента. На їхню думку, прямі вибори зроблять процес прозорішим і дадуть громадянам реальний вплив.
Однак Крісті Райк — естонська політологиня та директорка Міжнародного центру оборони та безпеки — у коментарі для The Ukrainian Review зазначила, що вона не вірить у перехід Естонії до прямих президентських виборів.
“Я не вважаю, що ця ідея має достатньо підтримки серед політичних партій. Тому очікую, що ми збережемо ту саму процедуру виборів, яка була досі”, — додала вона.
Крім того, Анніка Аррас — естонська експертка з політичних комунікацій — у коментарі для The Ukrainian Review назвала цей законопроєкт “опозиційним шумом”. Вона стверджує, що “Центристська партія” просуває ідею прямих президентських виборів уже понад 20 років, а партія EKRE приєдналася до них пізніше. За її словами, вони не мають іншої підтримки в парламенті і шансів на ухвалення цього законопроєкту немає.
“Президентські вибори в парламенті закріплені в Конституції. Щоб змінити це, потрібно отримати три п’ятих голосів у парламенті двох скликань поспіль, або ж варіантом може бути референдум (для якого також необхідно 3/5 голосів). Обидва варіанти були і залишаються нереалістичними”, — додала експертка.
Чи можливий російський вплив на виборах?
Крісті Райк стверджує, що Росія не має значних важелів впливу на Естонію. Тому що, за її словами, ця балтійська країна не має жодної великої політичної партії, яка була б дружньою до Росії.
“Вони (Росія — ред.) справді не мають природного партнера в Естонії. Окрім цього, я не думаю, що будь-хто з провідних кандидатів є тією постаттю, у підтримці якої Росія була б зацікавлена”, — каже Райк.
Єдиний незначний виняток, за словами політологині, — Консервативна народна партія (EKRE).
“Проте їхнього кандидата на посаду президента не оберуть”, — додає вона.
Стефано Брагіролі також не бачить суттєвого розвитку того, що пряме російське втручання вплине на результати президентських виборів в Естонії. Він стверджує, що це завдяки тому, що естонського президента обирають не громадяни напряму, а парламент або колегія виборців. Отже, такі інституційні механізми є значно менш вразливими до зовнішніх маніпуляцій.
Водночас Анніка Аррас стверджує: Росія втручатиметься через дезінформацію та пропаганду на будь-яких виборах, незалежно від того, яка виборча система діє в Естонії. Крім того, вона переконана, що країна досі успішно давала цьому раду і реальних наслідків такого втручання не було, проте рівень пильності залишається високим, а протидія триває безперервно.
Можливі кандидати
Щодо потенційних кандидатів, то наразі чіткої конфігурації немає. Цю думку поділяють як Крісті Райк, так і Анніка Аррас, яка додала, що на даний момент ще занадто рано говорити про те, хто є найбільш імовірним кандидатом.
Проте в медіа обговорюють різних фігур з політичного та дипломатичного середовища, зокрема Marina Kaljurand, Matti Maasikas, Jüri Luik, Küllike Sillaste-Elling та Riina Kionka.
- Маріна Кальюранд — головна потенційна кандидатка Соціал-демократів (за даними Партії реформ, хоча самі соціал-демократи відкладають остаточне рішення до літа). У контексті російсько-української війни Кальюранд підтримує вступ України до ЄС і виступає за посилення санкцій проти Росії. Вона переконана, що результат війни вплине не лише на Україну, а й на Європу та світовий порядок загалом.
- Матті Маасікас — досвідчений дипломат і колишній посол ЄС в Україні. Він наголошує, що підтримка України — це не просто політичне рішення, а відображення засадничих цінностей ЄС: свободи, демократії та верховенства права. Маасікас підтримує швидке впровадження реформ в Україні та під час своєї роботи послом доклав значних зусиль для її інтеграції у внутрішній ринок Євросоюзу.
- Юрі Луйк — колишній міністр закордонних справ Естонії. Він наголошує, що шлях України до НАТО залишається «незворотним», навіть якщо його реалізація відкладається через політичні дискусії всередині Альянсу.
- Кюлліке Сілласте-Еллінг — представниця Естонії в Європейському Союзі. Вона послідовно підтримує довгострокову допомогу Україні та її євроатлантичну інтеграцію, наголошуючи на необхідності гарантій безпеки через членство в НАТО та відновлення територіальної цілісності України.
- Рійна Кіонка — дипломатка ЄС, колишня амбасадорка Євросоюзу в Пакистані та Південній Африці. Вона представляє лінію європейської дипломатії, яка розглядає Україну як ключовий елемент глобальної стабільності. Кіонка активно працює над тим, щоб країни «Глобального Півдня» краще розуміли природу російської агресії.
Так, зважаючи на можливих кандидатів, для України видається стратегічно вигідним будь-який результат виборів.
Крісті Райк заявляє, що в Естонії існує широкий зовнішньополітичний консенсус, саме тому підтримка України залишається одностайною.
“Я не уявляю жодної кандидатури на президента Естонії, яка мала б іншу позицію щодо України. Усі погоджуються, що ми маємо продовжувати підтримувати Україну”, — сказала Райк.
Анніка Аррас також вважає, що естонська підтримка України залишатиметься на тому самому високому рівні, а ставлення до Росії так само залишеться незмінним.
“У жодному з цих випадків (можливих кандидатів — ред.) немає жодного ризику щодо зміни ставлення до Кремля або підтримки України. Щодо цих питань позиція досить одностайна”, — заявила вона.
Вірменія
7 червня 2026 року у Вірменії відбудуться парламентські вибори. Найбільшими політичними силами наразі в цій країні є “Громадянський договір” та “Айастан”, які вже мають своїх претендентів на посаду прем’єр-міністра:
— Нікол Пашинян: курс на зниження залежності від Росії та політична орієнтація на ЄС та Захід. Нинішній прем’єр-міністр Нікол Пашинян просуває політику нормалізації ситуації в регіоні. Його стратегія передбачає зниження залежності від Росії, вихід із багаторічної блокади, розширення міжнародних партнерств та диверсифікацію зовнішньої політики. Ключовий елемент його курсу — спроба закріпити тривалий мир із сусідами та зменшити ризики нових конфліктів.
Попри те, що Пашинян орієнтований на зміцнення стратегічної автономії, мінімізацію зовнішніх ризиків, пов’язаних з РФ, та заявляє, що “Вірменія не є союзником Росії у війні проти України”, він усе-таки стикається зі значними випробуваннями. Ба більше, протягом візиту Пашиняна до Москви 1 квітня 2026 р. Путін заявив, що Вірменія має дозволити проросійським партіям взяти участь у виборах, натякаючи на неназваного політика з російським паспортом, який зараз ув’язнений у Вірменії. Пашинян відповів, що лише вірмени можуть брати участь у виборах. “При всій повазі, особи з російськими паспортами не можуть бути ні кандидатами до парламенту, ні кандидатами на посаду прем’єр-міністра”, — заявив він.
— Роберт Кочарян: ставка на союз із Росією. Роберт Кочарян представляє альтернативний підхід, який передбачає повернення до тіснішої орієнтації на Росію. Його політична лінія базується на ідеї стратегічного союзу з Москвою та жорсткішій позиції щодо Азербайджану й Туреччини. Критики пов’язують його курс із ризиком нової ескалації в регіоні та посиленням залежності Вірменії від Кремля. Кочарян також об’єднався з партією «Дашнакцутюн» у межах блоку «Айастан», який виступає за більш конфронтаційну регіональну політику та скептично ставиться до нинішніх мирних домовленостей.
Річард Гірагосян — директор Центру регіональних досліджень (RSC), незалежного аналітичного центру в Єревані, Вірменія — стверджує, що парламентські вибори у Вірменії відбуваються на тлі вже сформованої політичної домінанти чинного прем’єр-міністра Нікола Пашиняна та його партії “Громадянський договір”. Окрім цього, Гірагосян зазначає: “Консолідація політичної сили Пашиняна та його “Громадянського договору триває вже кілька останніх років”. Та, незважаючи на це, Гірагосян додає, що “зовнішній тиск з боку Росії та розворот країни на Захід залишаються двома основоположними характеристиками вірменської політики”.
Він також вважає, що червневі вибори, ймовірно, стануть лише продовженням політики Вірменії щодо Росії та Заходу. Ба більше, після війни 2020 року відчуття зради та покинення з боку Росії лише підштовхнуло Вірменію до розвороту на Захід.
*Війна 2020 року (відома як Друга карабаська війна) стала для Вірменії не просто військовою поразкою, а справжнім геополітичним землетрусом. Ця війна наочно продемонструвала неспроможність Росії та ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку) виконати свої безпекові зобов’язання перед союзником. Бездіяльність Москви на тлі азербайджанського наступу, неефективність застарілого російського озброєння проти сучасних дронів та фактичне потурання Кремля турецько-азербайджанському союзу зруйнували багаторічний міф про РФ як про «єдиного гаранта стабільності». Це змусило Єреван радикально переглянути свою стратегію, переходячи від критичної залежності від Москви до диверсифікації безпекових партнерів і активного зближення із Заходом.
«Понад двадцять років зовнішня політика Вірменії визначалася прагненням до “комплементарності”, де країна намагалася підтримувати стратегічний “баланс” між партнерством у сфері безпеки з Росією та зацікавленістю у поглибленні зв’язків із ЄС і Заходом. Цю політику було важко підтримувати протягом багатьох років, особливо враховуючи основну тенденцію залежності Вірменії від Росії, обумовлену безпековими та військовими зв’язками. Але після війни за Нагірний Карабах 2020 року обмеженість російських безпекових обіцянок Вірменії стала відкритою та очевидною», — пояснює Гірагосян.
Окрім цього, директор RSC заявляє, що Вірменія прагне чинити опір «гравітаційному тяжінню» «російської орбіти». Та час зараз саме сприятливий для цього. По-перше, стверджує експерт, виникає сприятливе вікно можливостей, оскільки Росія залишається зосередженою та виснаженою внаслідок невдалого вторгнення в Україну. По-друге, перед Вірменією відкриваються нові горизонти завдяки безпрецедентному сплеску уваги з боку Заходу та Європи, які виявляють готовність до значно глибшої співпраці з Єреваном.
“Кожна з цих подій є ще більш значущою як новаторська спроба взаємодії з такою країною, як Вірменія, яка досі приймає на своїй території російську військову базу та є членом як очолюваної Росією Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), так і Євразійського економічного союзу (ЄАЕС)”, — додає Гірагосян.
Проте, заявляє він, ключовим аспектом стратегії є не спроба повної “заміни” Росії Заходом, а прагнення врівноважити російський вплив шляхом диверсифікації безпекових партнерів та альянсів. “Очевидно, що Єревану бракує важелів для прямого виклику Росії, але він може змінити умови цих відносин”.
Гірагосян переконаний: наразі, незважаючи на епізодичні регреси в політичному дискурсі та випадкові недоліки в управлінні, досі немає жодної надійної альтернативи вірменському чинному керівництву — уряд прем’єр-міністра Нікола Пашиняна залишається у політично сильній та безпечній позиції. Та, за словами експерта, й сама опозиція не несе реальної загрози. Адже останніми роками вона стала «значною мірою дискредитованою та вкрай непопулярною».
“Так, Вірменія все ще виділяється як жива демократія, наділена рідкісним товаром — легітимністю. І в той час як інституційна демократія стає дедалі сильнішою та інклюзивнішою, особливо в цей післявоєнний період”, — каже Гірагосян.
Так, поразка проросійського Кочаряна закриє для Москви можливість перетворити Вірменію на плацдарм для дестабілізації Кавказу, що дозволить Україні та її союзникам посилити тиск на ізольовану Росію.
США
У листопаді 2026 року в США відбудуться проміжні вибори, унаслідок яких буде обрано новий склад Конгресу.
Саме Сенат (верхня палата Конгресу) відіграє вирішальну роль у розподілі бюджету та контролі за законодавством, фактично тримаючи в руках «ключі» від фінансування зовнішньої політики та оборонної підтримки України.
Наразі обидві палати (Сенат та Палата представників) контролюють республіканці, що дозволяє адміністрації Дональда Трампа одноосібно визначати бюджетну політику.
Що буде, якщо республіканці програють?
Якщо демократи повернуть контроль над Палатою представників або Сенатом, це суттєво обмежить політичну автономію Трампа. Відповідно, ухвалення рішень щодо допомоги Україні йому не вдасться проводити лише в межах своєї адміністрації.
Нагадаємо, що нещодавно віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що пишається тим, що Білий дім більше не купує і не постачає зброю Україні.
“Одна з речей, якою я найбільше пишаюся як представник адміністрації, — це те, що ми сказали Європі: якщо хочете купувати зброю — купуйте, але Сполучені Штати більше не купують і не відправляють зброю Україні. Ми вийшли з цього процесу”, — заявив він.
Та у випадку зайняття більшості місць демократами в Палаті представників чи Сенаті це дозволить їм відновити підтримку України. Адже зазвичай вони підтримують тривалу допомогу Києву, проте, ймовірно, після листопадових виборів 2026 р. посилять вимоги щодо прозорості її використання. Окрім цього, президенту Трампу стане важче проводити зовнішню політику, зокрема щодо РФ, без узгодження із законодавцями.
Та значимо й те, що рейтинг Трампа після початку війни з Іраном почав різко падати. Так, за даними соціологічної компанії Ipsos, на початку другого терміну Трампа 42–43% американців схвалювали його економічну політику. До 23 червня 2025 року цей показник знизився до 35–37% і до кінця року залишався приблизно на тому самому рівні.
Але за три тижні після початку війни з Іраном рейтинг схвалення економічної політики Трампа знизився до менше ніж 30%. Зазначимо, що це нижче, ніж будь-який показник попереднього президента США Джо Байдена за всю його каденцію.
Окрім цього, Камала Гарріс — демократка та головна опонентка Трампа на президентських виборах 2024 року — почала активно публікувати звернення до громадян, критикуючи політику Трампа. Ба більше, вона й заявила, що роздумує над участю у президентській гонці 2028 року.
Тому, зважаючи на політику адміністрації Трампа та активні заяви демократів, програш республіканців на midterm-виборах 2026 року все більше зростає. Так і зростає можливість відновлення та продовження допомоги Україні у війні проти Росії.
****
Так, підтримка України за кордоном перетворилася на предмет політичного торгу та стала залежною від того, хто саме перебуває при владі. Однак у Данії, Швеції, Латвії та Естонії стратегічний курс на підтримку України залишається незмінним, незалежно від того, хто посідає місця в парламенті чи президентські крісла. Для цих країн поразка Росії є питанням їхнього власного виживання та безпеки.
Водночас в Угорщині та Болгарії, які є членами ЄС, підтримка України не є одностайною, зважаючи на зосередженість Угорщини на власній внутрішній політиці та економіці (втім, очікується, що відносини між Україною та Угорщиною значно покращаться порівняно з напруженістю останніх років), а також схильність Болгарії до співпраці з Російською Федерацією. Крім того, у Вірменії, хоча питання України, здавалося б, отримало певну підтримку, мінімізувати вплив Росії там не так просто.
Проте найбільша невизначеність залишається щодо Сполучених Штатів, де поразка республіканців на проміжних виборах могла б розблокувати пряму військову допомогу, яку наразі гальмує адміністрація Трампа.
Юрій Маркевич
