Створення Спеціального трибуналу для Росії, повернення викрадених українських дітей, Компенсаційний механізм та відновлення – основні пріоритети діяльності українців у Раді Європи. Ми поспілкувалися з Борисом Тарасюком про його діяльність на посаді Постійного представника України у Раді Європи та наші плани до кінця року.
Т.С.: Українська делегація в ПАРЄ та Постійне представництво у Раді Європи – як ви співпрацюєте між собою? В чому полягає особисто ваша місія на посаді Постійного представника?
Б.Т.: Ми працюємо як єдина команда. Делегація Верховної Ради України забезпечує участь у сесіях Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), а Постійне представництво надає їй, за запитом, дипломатичну та аналітичну підтримку. Як призначений Президентом Постпред, я відповідаю за організацію і підтримання постійного зв’язку українських установ і організацій з усіма органами Ради Європи, захист наших інтересів, просування наших ініціатив, зокрема щодо покарання Росії за агресію. Це і політична, і юридична, і інформаційна робота.
Т.С.: Які ключові етапи в українській діяльності в контексті протидії російській агресії в Раді Європи ви можете виділити? Якими здобутками ви пишаєтеся?
Б.Т.: Треба знайти належне місце для відзначення переговорної команди. Після початку повномасштабної агресії Росії в лютому 2022 року Україна одразу ініціювала масштабний дипломатичний наступ у Раді Європи. Ключовим і безпрецедентним рішенням стало виключення Російської Федерації з Ради Європи — цього не було за всю історію існування організації з 1949 року. А Греція? Це стало можливим завдяки нашій активній роботі із союзниками, послідовній аргументації та мобілізації європейської спільноти.
Другим визначальним етапом стало створення Реєстру збитків, який почав працювати у 2023 році. Він фіксує всі завдані Росією збитки — як державі, так і окремим громадянам. Це — перший практичний інструмент на європейському рівні, який відкриває шлях до виплати компенсацій постраждалим українцям.
Далі — розробка Спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України. Це найважчий, але принциповий напрям. Адже саме через злочин агресії Росія скоїла всі інші злочини — вбивства, депортації, катування. Ми вже отримали політичну підтримку, завершили розробку установчих документів, і нині працюємо над запуском самого трибуналу.
Окрім цього, ми змогли перевести питання підтримки України в постійний порядок денний усіх органів Ради Європи — Комітету міністрів, ПАРЄ, Конгресу місцевих і регіональних влад, Венеційської комісії, офісу Генерального секретаря. Україна — не “одна з тем”, а центральний пріоритет у політиці Ради Європи.
Також важливо, що наші парламентарі досягли визнання Росії державою-агресором та державою, яка фінансує тероризм у текстах резолюцій. Це юридично і політично підкріплює майбутні міжнародні судові процеси та механізми відшкодування.
Я особисто пишаюся тим, що наша команда послідовно й ефективно перетворила Раду Європи з трибуни загальних декларацій на платформу конкретних рішень на користь України. Це результат щоденної дипломатичної праці — в кулуарах, за круглими столами, під час засідань і переговорів. І це — лише початок.
Т.С.: Як ми змінили Раду Європи після 2022 року?
Б.Т.: Рада Європи, яка раніше намагалася уникати “незручних тем”, тепер чітко називає речі своїми іменами: Росія — агресор, Україна — жертва. Після 2022 року організація перестала толерувати грубі порушення прав людини під прикриттям дипломатії. Ми зробили тему справедливості, відповідальності та компенсацій центральною на європейському рівні.
Т.С.: Один із основних напрямів діяльності нашої делегації в ПАРЄ – створення Спецтрибуналу для РФ. Ви говорили, що для цього треба, щоб Ален Берсе підписав двосторонню угоду з Україною. Медіа прогнозували створення трибуналу ще у травні, проте цього не сталося. Чому? Який найбільш реальний дедлайн цього процесу?
Б.Т.: Очікування щодо травня були оптимістичними. Ми вже маємо технічну готовність — документи розроблені, підтримка міністрів закордонних справ є. Але юридично процес може стартувати тільки після підписання базової угоди між Україною та Радою Європи. Наразі триває робота над підготовкою її до підписання. Маю надію, що це може статися найближчим часом.
Т.С.: Чи усі члени Ради Європи одностайно підтримують створення Спецтрибуналу для РФ? Зокрема, як говорив Ален Берсе: “Правосуддя також потребує ресурсів…”, – чи є питання фінансування трибуналу наріжним каменем у Раді Європи?
Б.Т.: Переважна більшість підтримує, але є невелика група країн, яка не підтримує ідею притягнення РФ до відповідальності взагалі. Однак наразі ми маємо достатньо підтримки для наших ініціатив.
Поки точна вартість ще розраховується, але за попередніми оцінками, вона буде співставною з витратами на інші міжнародні або міжнародні спеціалізовані кримінальні трибунали. Йдеться про десятки мільйонів євро — значно менше, ніж у випадку великих трибуналів ООН, але достатньо для повноцінного запуску й роботи.Довідково:
- Спеціальний трибунал щодо Лівану (STL): витрати за 10 років перевищили 600 млн євро (він був надто дорогим і непрозорим — саме таких прикладів Україна хоче уникнути).
- Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди (ICTR): понад 1,5 млрд доларів за весь період роботи.
- Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (ICTY): понад 2 млрд доларів.
Ми наполягаємо на ефективній та оптимальній моделі, без надмірного бюрократичного навантаження. У рамках Ради Європи передбачено механізм “розширеної часткової угоди”, яка дозволить гнучко залучати добровільне фінансування від зацікавлених країн — як членів РЄ, так і третіх держав, таких як Канада, США чи Японія.
Тож фінансування не є основною перешкодою. Це радше питання політичної волі і узгодження шкали внесків. І ми бачимо, що підтримка з боку партнерів — реальна й поступова.
Т.С.: Раніше було багато суперечок про формат трибуналу, як саме він працюватиме та його розміщення – чи вже є серед делегатів якесь єдине бачення роботи цієї інстанції?
Б.Т.: Так, за останній рік команді переговірників вдалося суттєво просунутися у вирішенні найскладнішого питання — формату майбутнього Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Раніше були різні підходи: деякі країни виступали за створення трибуналу на базі вже існуючих міжнародних інституцій, наприклад, Міжнародного кримінального суду (МКС). Але ми чітко пояснили, що МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії, якщо обидві сторони конфлікту не ратифікували Римський статут — а Росія цього не зробила.
Завдяки активній роботі, передусім Основної групи держав (Core Group) (до якої входить і Україна, і багато держав-членів Ради Європи), сьогодні вже існує консолідоване бачення: Трибунал буде створено як окрема міжнародна установа, заснована на угоді між Україною та Радою Європи, відкритій до приєднання інших країн. Це дозволить забезпечити незалежність, легітимність і гнучкість у майбутній роботі інституції.
Щодо місця розміщення, також досягнуто широкої згоди: штаб-квартира трибуналу, найімовірніше, буде в Гаазі, поряд із іншими міжнародними судами. Це — логічне та практичне рішення, з огляду на інфраструктуру, досвід та символічну вагу Гааги як “світової столиці міжнародного правосуддя”.
Що стосується механізмів роботи, проєкт Статуту трибуналу вже готовий і погоджений на технічному рівні.
Таким чином, можна сказати, що ми вже маємо єдине концептуальне бачення серед більшості країн-учасниць, і зараз головне завдання — перейти до юридичного оформлення запуску Трибуналу. З політичної точки зору — підтримка є. З правової — механізми готові. Тепер питання лише в рішучості зробити наступний крок. І Київ і ми над цим щодня працюємо.
Т.С.: 13–14 травня, у Люксембурзі відбулася зустріч Комітету міністрів. Які ключові рішення\події були знаковими для України на цій зустрічі? Які зауваження висловили країни, що не підтримують трибунал та Компенсаційний механізм для України?
Б.Т.: Це була важлива подія. Під час сесії Україна офіційно передала Генеральному секретарю Ради Європи пакет документів для запуску Спеціального трибуналу щодо злочину агресії — проєкт угоди з Радою Європи, Статут трибуналу та фінансову модель. Генсек Берсе назвав це історичним кроком і закликав держави-члени підтримати ініціативу політично й фінансово.
Окрім цього, Комітет міністрів підтвердив свою відданість суверенітету й територіальній цілісності України, а також підтримав продовження роботи над механізмами відповідальності — зокрема повноцінним запуском Реєстру збитків і підготовкою до створення компенсаційної комісії.
Було також позитивно оцінено реалізацію Плану дій Ради Європи для України, а окрему увагу приділено питанню повернення депортованих українських дітей.
Т.С.: Україна створює Компенсаційний механізм. Підкажіть, які саме кошти будуть закладені для відшкодування збитків українцям – заморожені російські активи чи все ж ми сподіваємося отримати репарації від ворога? Як ви бачите, ідеальний сценарій роботи цього механізму й які ризики існують на шляху до його реалізації?
Б.Т.: Ми вважаємо, що основним джерелом мають стати заморожені російські активи в ЄС, США, Канаді та інших державах. Вони мають бути передані для компенсацій українцям — і це питання справедливості. Репарації від Росії — малоймовірні в короткостроковій перспективі. Ризики — політична воля західних країн, юридичні складнощі та тривалий процес. Але вже зараз ми створюємо інституції, які дозволять почати виплати одразу, щойно ресурси будуть доступні.
Т.С.: Які напрямки роботи нашого Представництва у Раді Європи будуть розвиватися у 2025-26 році? (окрім Спецтрибуналу)
Б.Т.: Ми працюємо комплексно. У пріоритеті – запуск Компенсаційної комісії, яка стане наступним етапом після Реєстру збитків. Це критично важливо для початку реальних виплат українцям, які втратили дім, бізнес чи рідних. Окремий напрям – повернення депортованих українських дітей. Ми підтримуємо роботу Міжнародної коаліції та Спеціальної посланниці Генсека Ради Європи, аби тримати це питання у фокусі всієї організації.
Також важливо – захист військовополонених і цивільних заручників, яких утримує Росія. Ми наполягаємо на допуску міжнародних місій до місць утримання, фіксації фактів катувань і грубих порушень Женевських конвенцій.
Продовжимо роботу над післявоєнним відновленням — у сфері судової реформи, виборчих процесів і захисту соціальних прав. А ще — над протидією російській дезінформації та моніторингом ситуації з правами людини на окупованих територіях.
Наше завдання — щоб усі ці теми залишались не просто в порядку денному Ради Європи, а приносили конкретні результати для людей.
Тетяна Стельмах
