Напруженість навколо Гренландії набирає обертів. Під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі увага частково змістилася на безпекові питання острова, оскільки заяви США напередодні загостили ситуацію. Якщо на початку другої каденції Дональда Трампа риторика щодо Гренландії досить швидко зійшла нанівець, то нині тон став значно рішучишим. У Давосі Трамп відступив від риторики військових погроз, однак тиск зберігається. Європейські лідери наголошують на суверенітеті Данії як на ключовому меседжі.
Історія знає приклад, коли Сполучені Штати придбали територію, колонізовану Данією. У 1917 році Данія продала Данські Вест-Індії США. Згодом колонія стала Віргінськими островами Сполучених Штатів.
Однак чи можуть історичні порівняння та нагадування про зобов’язання бути застосовними до сучасної ситуації?
Коротка історія островів
Данія колонізувала острови Сент-Томас, Сент-Джон і Сент-Круа у XVII–XVIII століттях, створивши Данські Вест-Індії. Плантаційна економіка базувалася на праці поневолених африканців і приносила прибутки до падіння цін на цукор у 1840-х роках. У липні 1848 року масове повстання на Сент-Круа змусило владу скасувати рабство.
Після Громадянської війни у США Сполучені Штати почали розглядати острови як стратегічний актив у Карибському регіоні. Перша спроба купівлі в 1867 році, узгоджена державним секретарем Вільямом Г. С’юардом, зазнала поразки в Сенаті США. Інтерес Сполучених Штатів посилився після Іспано-американської війни 1898 року, зумовлений імперською експансією та майбутньою побудовою Панамського каналу, однак угода 1902 року зірвалася після того, як парламент Данії відхилив продаж.
Перша світова війна відновила переговори на тлі побоювань, що Німеччина може захопити Данію й використати острови як військово-морську базу. Під сильним тиском США Данія погодилася на продаж, і 31 березня 1917 року острови були передані Сполученим Штатам за 25 мільйонів доларів золотом. Цікаво, що, як зазначає NYP, у продаж увійшов і майбутній «Острів Епштайна».
Політичний статус островів змінювався поступово. У 1920 році мешканці отримали американську національність, а в 1932-му — повне громадянство США. Право обирати губернатора з’явилося у 1970 році. Сьогодні жителі Віргінських островів є громадянами США, але не мають права голосу в Конгресі та не беруть участі у президентських виборах.
Чому порівняння не працює
Нещодавній допис CEO The Ukrainian Review у X щодо островів спричинив дискусію. Коментатори висловлювали різні думки — від сприйняття цього випадку як доказу крихкості міжнародних угод до сумнівів у релевантності прецеденту сьогодні та навіть спроб виправдати ним сучасні наміри США:
Окремо того дня президент Хорватії жартома запропонував Трампу натомість «забрати» архіпелаг Шпіцберген (Норвегія), натякаючи на його близькість до Росії:
Ми запитали Сорена Руда, доцента Копенгагенського університету та автора книги «Колоніалізм у Гренландії: традиція, управління та спадщина», чи коректно описувати угоду 1917 року як обмін на незалежність. Історик зазначив, що продаж слід розглядати як частину ширших дипломатичних зусиль:
Продаж був постійною темою для Данії з 1860-х років, оскільки острови/колонії стали фінансовим тягарем. Відкриття Панамського каналу в 1913 році підвищило їхнє стратегічне значення, яке ще більше зросло під час Першої світової війни. Продаж США був очевидним рішенням. Окрім фінансової вигоди, Данія скористалася нагодою забезпечити підтримку США для данського плану проголошення суверенітету над усією Гренландією (досі Данія мала там колонії, що охоплювали переважно Західну Гренландію). Данія розглядала річницю прибуття Ганса Егеде (1721) у 1921 році як можливість проголосити суверенітет над усією Гренландією та вела дипломатичні зусилля, щоб інші держави не заперечували проти цього. Лансінзьку декларацію 1916 року, яка визнавала поширення данських інтересів на весь острів, слід розглядати саме в цьому контексті.
У 1921 році Данія формально проголосила суверенітет над усією Гренландією. Пізніше Норвегія оскаржила данські претензії на Східну Гренландію, однак у 1933 році Постійна палата міжнародного правосуддя в Гаазі ухвалила рішення на користь Данії.
Професор також пояснив, чому історична паралель є хибною у сучасному контексті:
У 1916–1917 роках статус колоніальної держави не був приводом для сорому, а радше гордості. Європейські країни брали участь у колоніальних виставках, де індустріально розвинені держави демонстрували свою силу через колоніальні володіння. Після Другої світової війни сформувався новий порядок і розпочалася хвиля деколонізації. Роль колонізатора стала проблематичною, особливо в ООН. Данії вдалося здобути підтримку в ООН (знову ж таки за підтримки США) для інтеграції Гренландії до Данського королівства у 1954 році та уникнути стигматизованої ролі колонізатора. Отже, світ (до недавнього часу) був зовсім інакшим, ніж у 1917 році, коли колоніями можна було торгувати між колоніальними державами. Трамп же діє в логіці імперіалізму й колоніалізму довоєнної епохи. Тому, на мою думку, цей паралель є оманливою, адже ігнорує відмінності історичних контекстів. Або ж, з іншого погляду, його можна використати, щоб підкреслити абсурдність пропозиції «купити» Гренландію. У 1979 і 2009 роках Гренландія зробила кроки до розширення політичного самоврядування, і гренландські політики та суспільство мають право визначати власне майбутнє — якщо тільки Гренландія не буде повторно колонізована США.
Висновок
У нинішній ситуації, коли Данія та США є частиною однієї оборонної інфраструктури, купівля Гренландії не змінила б регіональну безпеку так, як це було під час Першої світової війни у випадку з островами. Населення Гренландії протестує проти таких пропозицій, наголошуючи, що острів має самостійно визначати свій шлях.
Водночас історія залишається важливою для розуміння джерел сучасного політичного мислення. Зрештою, найефективніший спосіб захистити будь-які території від російської агресії — не територіальні угоди, а послаблення Росії через її поразку в російсько-українській війні.
