Мирний процес для президента США Дональда Трампа став своєрідною візитівкою. Бажання бути «миротворцем» глобального рівня, а особливо, якщо йдеться про затяжні та вкрай кровопролитні протистояння, для Трампа є першочерговим. При цьому візія бізнесмена тут наштовхується на віру у власну винятковість та можливість бути незамінним у процесі налагодження симфонії світових відносин. Повномасштабна війна в Україні стала вкрай акцентованою для Трампа особисто. Цього важко не помітити у риториці в цілому та окремих заявах чинного президента США. Перш за все, тим, що мала бути вирішена очільником Білого Дому у найкоротші терміни, як «війна, яка ніколи б не розпочалась, якби він був президентом США».
Одна з основних особливостей війни в Україні доби Трампа – це повне фокусування всього мирного процесу саме не тільки на позиції США як країни – лідерки, а на його позиції безпосередньо. Буквального від змінного настрою президента Трампа, від того, хто першим доносить до його відома інформацію та у якому вигляді, залежить доля потенційного рішення щодо підтримки України та потенційні мирні перемовини. Політична поведінка Трампа по війні в Україні періодично нагадує своєрідний «маятник», де тиск здійснюється то на одну, то на іншу сторону. При цьому не важливо, що одна зі сторін є агресором, і це визнають більшість країн світу. Власна стратегія Білого Дому сьогодні орієнтована на перспективу вирішення ситуації, навіть якщо і всупереч інтересам України, яка зазнала вторгнення та веде оборону завдяки зусиллям армії та народу.
У 2025 році змінилося сприйняття Росії та її можливостей. Дональд Трамп все менше схильний до спроб налагодити комунікацію у стилі «бізнес-вигоди», яка має бути взаємною. Зустріч із російським диктатором Путіним в Анкориджі 15 серпня 2025 року чітко продемонструвала небажання російської сторони припинити війну в обмін на вигідну економічну співпрацю. Невдача особистої зустрічі глави Білого дому фактично означала часткове закриття можливого переговорного процесу та загальну недовіру до адекватності Росії в геополітичній ситуації. На цьому тлі зустрічі «команд» американської та російської сторін у 2025 році виявилися марними.
Дональд Трамп та його логіка у політиці
Головне питання, яке постає з початку 2025 року: Якою є логіка поведінки Дональда Трампа? Чим він керується при прийнятті важливих рішень? Безумовно, ця логіка поведінки базована на розумінні життєвого шляху очільника Білого Дому та зв’язках, які нині є системою лояльності йому безпосередньо. Трамп не є політиком в класичному сенсі, не намагається ним бути. Він бізнесмен та шоумен, людина, яка звикла бути у центрі уваги та довіряти найближчому оточенню, в тому числі приймати рішення у сімейному колі. Прямий доступ до Трампа став важливішим, ніж будь – які інші важелі впливу. Зіграти у гольф з президентом США, означає мати пріоритет у донесенні необхідної думки до нього.
Формування політичної команди Дональдом Трампом – це пошук і довіра людям, які або близькі до нього, або вміють стати корисними (чи здаватись такими) при розв’язаннях питань. І у формуванні власної команди, і у дипломатії Дональд Трамп довіряє особистісному контакту.
В умовах переговорного процесу по війні в Україні дуже яскраво проявляється «маятник Трампа» – серія різких коливань власної позиції у публічній сфері. Такі коливання залежать від інформації, яку президент США отримав перед цим та людини, яка її передала. Президент США промовляє цілу низку заяв, які своєю чергою, широко інтерпретують провідні світові медіа. Однак, у кожній заяві Трампа завжди є певний «фаворит» та «аутсайдер», вони часто міняються місцями. Можуть лунати прямо протилежні тези. Важкий і довгий процес перемовин по війні в Україні Дональд Трамп вже маркував своїми ключовими фразами безліч разів. «Велика угода» змінювалась «розчаруванням» і навпаки. Логіка Дональда Трампа щодо мирного врегулювання в Україні базується на принципах «миру через силу» та підходу «бізнес – угоди». Особливо це помітно у форматі так званої «човникової дипломатії» (Shuttle diplomacy), коли треба максимально акцентувати на ролі арбітра та посередника у переговорному процесі. Він має змогу спілкуватись з двома сторонами на власних умовах. Крім того, посередник фактично обирає місце проведення переговорів. Це створює особливу та контрольовану атмосферу, що важливим компонентом у розумінні очільника Білого Дому.
Дональд Трамп робить ставку на сильних. В його команді присутні як «голуби», так і «яструби». Донесення інформації до впливових членів команди президента США є вірним кроком з врахуванням обставин та умовностей політики Білого Дому у наш час. До прагматиків команди Трампа належить держсекретар Марко Рубіо. Він є ключовим американським дипломатом у питаннях українського мирного процесу. Рубіо наполягає на досягненні справедливого, а не тимчасового рішення з повагою до суверенітету України. Він послідовний критик стратегії Джо Байдена щодо війни в Україні. Рубіо вважає війну патовою. На сучасному етапі заяви держсекретаря стають більш помітними, і перш за все, Рубіо оцінює реальність та стратегію можливого.
Марко Рубіо відіграє ключову роль у просуванні мирної ініціативи для України, наголошуючи на важливості 20-пунктного плану як основи для переговорів, що включають як російські, так і українські дані, з метою не просто припинення війни, а забезпечення довгострокового суверенітету України та її економічного розвитку.
Мирний процес та вікно можливостей у 2026 році
Перспективи мирного процесу за завершення повномасштабної війни за участі США – це єдиний можливий варіант у 2026 році. Власне орієнтування на певні сигнали від Дональда Трампа залишається опцією, якою українська сторона має користуватись. Коливання у позиції Дональда Трампа скоріш за все, будуть мати продовження. Після демонстрації сили у питанні Венесуели, успішної воєнної операції та арешту диктатора Ніколаса Мадуро може проявитись демонстративна впевненість очільника Білого Дому у необхідності тиску на російську сторону. Медіа та аналітики залишаються досить стриманими в оцінці перспектив миру в Україні у 2026 році. Видання Politico у січні 2026 року оцінює шанси на мир в Україні як низькі. Politico припускає, що закінчення у 2026 році можливе, але може бути невигідним для України, враховуючи максималістські вимоги Кремля та політичні обмеження Києва. Шанси на мирні зусилля Трампа оцінюються як 4:1. Своєю чергою, The Washington Post оцінює ситуацію як дуже нестабільну, наголошує на проблемності часових обмежень безпекових гарантій Україні з боку США, що дасть змогу російському агресору відновити бойові дії. Навіть з активною дипломатією, як зазначає The Guardian, мир залишається недосяжним без зміни стратегічних підходів. В цілому світові видання оцінюють ситуацію в Україні у 2026 році як складну та невизначену. Вони наголошують, що справжній мир вимагає надійних угод, а не лише припинення вогню, і результат стане тестом для міжнародного порядку.
США в новому світовому порядку
Свій коментар надав нам блогер та громадський діяч Юрій Курат (США). Він веде власний блог “Думки перехожих” (Thoughts of Passers By). У своїй діяльності Юрій аналізує міжнародну політику, повномасштабну війну в Україні, зміни в американській політиці доби Дональда Трампа:
Багато хто звинувачує Трампа у порушенні світового порядку: замість підтримання міжнародного права і домовленостей він відкрито веде цинічну політику власних інтересів. Я приєднуюсь до хору критиків, але з одним великим «але» — Трамп став президентом коли міжнародне право вже було мертве, він тільки констатував цей факт своєю зовнішньою політикою. Несправедливо звалювати усю відповідальність тільки на нього. ЄС роками пріоритезували торгові преференції, енергетичну безпеку і політичну стабільність над міжнародними зобовʼязаннями, і наш Будапештський Меморандум перший тому приклад. Тому так, ми маємо визнати що світовий порядок мертвий, на арені править realpolitik, але разом із Трампом у цьому винні Ангела Меркель, Герхард Шрьодер, Ніколя Саркозі, Франсуа Олланд і багато інших у цьому трагічному списку.
Але чи означає це що ми приречені бути розмінною монетою у геополітичних іграх у 2026? Мені здається що після нескінченного року коливань між «Україна сама винна у нападі Росії» і «Україна має шанс виграти війну» в адміністрації президента США починає формуватися правильний підхід до вирішення не тільки російської проблеми, але і коаліції диктаторів яка сформувалася навколо війни в Україні.
Політичний аналітик Юрій Курат вважає, що останні міжнародні події демонструють спробу США перейти до жорсткішої, багатовекторної стратегії стримування авторитарних режимів. За його оцінкою, Вашингтон намагається обмежити ресурси та глобальний вплив Китаю, Росії й Ірану, аби змусити їх до переговорів із позиції сили, зокрема й у контексті війни проти України. Водночас експерт наголошує, що Захід залишається вразливим через економічну взаємозалежність і технологічний дисбаланс, що обмежує його можливості прямого протистояння:
Як би це фантастично не звучало, але ані США, ані ЄС не можуть протистояти нечистому союзу цих країн: здебільшого через те що вони залежать від них економічно, а у випадку США і Китаю — навіть у збройному конфлікті через значну технологічну перевагу останнього (див. Overmatch Brief)». Дивлячись через цю призму, останні події у Венесуелі починають набирати глобального характеру та виглядають як один із перших кроків на шляху до стримування безжалісного маршу світових диктаторів — знищення російсько-китайського анклаву на порозі США. Зʼявляється надія на те, що Трамп нарешті зрозумів що ані особисті стосунки, ані економічні заохочення не працюють для стримання імперських амбіцій диктаторів. Працює тільки старий консервативний принцип «мир завдяки силі» (peace through strength). Хіба не іронічно, що ми можемо спостерігати як президент Трамп, на наших очах, стає політично більш консервативним?
Перспективу мирного врегулювання війни проти України у 2026 році Юрій Курат пов’язує насамперед із зовнішньополітичним курсом США та ідеологією «America First», яку просуває адміністрація Дональда Трампа:
Європа і Україна не здатні самостійно дати відсіч Росії, Китаю і Ірану, нам потрібно у короткій перспективі повернення сильної Америки. Я налаштований оптимістично на 2026 рік і підтримую новий настрій зовнішньої політики США. Щодо Дональда Трампа, його тенденція завжди зповзти у “Trump First” поки що успішно коригувалася його кабінетом і європейськими лідерами, і його останні рішення у Південній Америці сигналізують про те, що Америка повертається на світову арену.
Висновок
В цілому оцінити рівень переговорного процесу по війні в Україні у добу президента США Дональда Трампа можна лише з врахуванням його особливостей як лідера. Трамп бажає бути переможцем та полюбляє швидкі рішення, які роблять його постать яскравішою та помітнішою. Ці моменти були очевидними за його першої каденції у Білому Домі, більш наявні вони на сучасному етапі. Білий Дім за 47 – ого президента США не балансує між американськими та європейськими інтересами, а скоріш ставить європейських партнерів перед фактом та необхідністю його прийняти. США прагне максимально акцентувати на відповідальності європейців щодо військової та фінансової допомоги Україні. Постізоляціонізм команди Дональда Трампа структурується навколо цього аспекту.
Вибори у Сенат листопада 2026 року – це ключова подія, Дональд Трамп може знов перейти до прямої риторики звинувачень демократів. Це означає, що його підтримка України буде залежати від правильного дипломатичного балансу та інформаційної політики зі сторони нашої держави. На офіційному рівні США реалістично оцінюють складність завдання, але залишаються оптимістичними щодо вироблення дорожньої карти.
