Російські ракетні та дронові обстріли України стали одним із способів тероризації українського суспільства під час повномасштабного російського вторгнення.
Лише за 2025 рік унаслідок атак РФ загинули 2514 цивільних, 12142 – отримали поранення. Це на 31 % більше, ніж у 2024 році, і на 70 % більше, ніж у 2023 році. Такі дані наводить Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні. Зростання кількості жертв відбувається на тлі запуску так званого “переговорного процесу”, що, попри дипломатичну риторику, не призвів до зниження рівня насильства проти цивільного населення.
У 2026 році, під час аномально холодної зими, Росія продовжила знищувати українську енергетичну інфраструктуру. Як наслідок мільйони людей залишились без електроенергії та опалення в понад -20°C морози.
У цій статті The Ukrainian Review аналізує, як світові медіа висвітлювали інформацію про російські ракетно-дронові обстріли у 2022 році та як – тепер.
Американські медіа: як Росія перетворила ракети на інструмент гуманітарного шантажу
У 2022 році The New York Times висвітлювала російські обстріли України з чітким фокусом на гуманітарні наслідки та відповідальність Росії за атаки.
У новинах регулярно підкреслювалося, що українські міста перебували під майже безперервним вогнем артилерії та ракет, а увага зосереджувалася на кількості жертв серед цивільного населення і руйнуванні житлової інфраструктури.
Видання активно використовувало українські офіційні джерела, коментарі місцевої влади, рятувальників і очевидців, а також залучало іноземних посадовців та військових експертів.
Характерною рисою була аналітичність подачі: журналісти The New York Times розбирали великі ракетні атаки Росії, оцінювали запаси озброєння У РФ, ефективність української ППО та вплив ударів по енергетичній інфраструктурі на життя мирних жителів.
Для прикладу, у цій статті The New York Times повідомляє про одну з найбільших ракетних атак Росії по Україні та аналізує, скільки запасів ракет ще є у РФ. У цьому матеріалі журналісти зауважують, що “арсенал передової зброї, надісланий союзниками Києва, не зміг зупинити виснажливі атаки Москви на енергетичну інфраструктуру”.
Видання чітко називало Росію стороною-агресором і розглядало обстріли як частину стратегії тиску на Україну та її населення.
У 2026 році The New York Times продовжують висвітлювати російські обстріли України крізь призму гуманітарної кризи, однак ще більш виразно пов’язують атаки з політичним тиском і спробами Кремля нав’язати свої умови. У матеріалах наголошується на цілеспрямованих ударах по енергетичному сектору, особливо в зимовий період, коли наслідки для цивільного населення ставали критичними.
У цьому матеріалі журналісти пишуть, що російські удари знеструмили Київ та призвели до зупинки опалення за мінусової температури. І це – спроби змусити Україну до покори й підірвати моральний дух українців.
У новинах регулярно акцентують на людських втратах. Наприклад, у цій новині The New York Times наголосили, що після російського удару загинуло 16 шахтарів.
Також The New York Times активніше вбудовують обстріли в ширший політичний контекст. До прикладу, у тій же новині журналісти згадують спроби міжнародних посередників досягти перемир’я та наголошують на його крихкості, демонструючи, що удари Росії фактично підривають будь-які домовленості.
Якщо у 2022 році фокус був на масштабі руйнувань і військовій динаміці, то у 2026 році The New York Times дедалі більше підкреслювала довгострокові гуманітарні наслідки та використання зими як зброї проти цивільного населення України.
Британські медіа: від перевірки фактів до людських трагедій
У 2022 році BBC висвітлювала російські обстріли України з акцентом на наслідках для цивільного населення та критичної інфраструктури – у матеріалах про масовані ракетні атаки журналісти детально описували гуманітарну ситуацію. Такі публікації демонстрували масштаби ударів і їхній прямий вплив на повсякденне життя українців.
BBC аналізували наслідки масованого ракетного удару у жовтні 2022 року та зазначали, що “у столиці Києві 40 % жителів без води, а 270 000 квартир не мають світла”, “постраждали енергетичні об’єкти на північному сході Харкова”.
Важливою особливістю подачі BBC була власна журналістська верифікація подій. Видання не обмежувалося офіційними заявами, а самостійно аналізувало відео, супутникові знімки та свідчення очевидців.
Наприклад, у цьому матеріалі журналісти самостійно аналізували відео з камер спостереження під час російського удару по ТЦ у Кременчуці. Такий підхід до висвітлення подій давав змогу точно встановлювати обставини атак і спростовувати російські дезінформаційні наративи.
Акцент BBC робила на викритті фейків Москви – зокрема тверджень про “інсценування” ударів або нібито непрацюючі цивільні об’єкти. Наприклад, у цьому матеріалі журналісти аналізували та розвінчували російські фейкові заяви, що “напад був «=”помилковим” або “інсценованим” та що торговий центр не працював під час атаки.
У такий спосіб мовник формував у аудиторії розуміння обстрілів як цілеспрямованої кампанії Росії проти цивільної інфраструктури України, а не випадкових чи “помилкових” ударів, як це намагалася подати російська пропаганда.
У 2026 році BBC зберігає гуманітарний фокус у висвітленні російських обстрілів України, однак ще сильніше зосереджувалася на людських історіях і безпосередньому переживанні війни цивільними.
Наприклад, у цій новині журналісти розповідають про обстріл українського потяга з перших вуст – через історію українського солдата, який був очевидцем трагедії.
Також зробили репортаж із київської квартири із температурою 2°C через роcійські атаки на електроенергію та опалення. Журналісти наголошують, що “Росія використовує найсуворішу за останні роки зиму в Україні, щоб завдати шкоди енергетичній інфраструктурі по всій країні”.
У новинах регулярно повідомляють про загибель мирних жителів, підкреслюючи, що удари Росії продовжують вражати не військові цілі, а повсякденне життя українців.
Якщо у 2022 році ключовою була верифікація фактів і спростування фейків, то у 2026 році BBC дедалі більше фокусувалася на живих свідченнях і довготривалих наслідках війни для українського суспільства.
Німецькі медіа: життя під обстрілами як нова реальність України
У 2022 році німецьке видання Der Spiegel послідовно висвітлювало російські ракетні удари по Україні з акцентом на масштаби руйнувань і втрати серед цивільного населення.
У матеріалах журналісти детально описували наслідки атак у різних регіонах країни, зокрема удари по Києву та східним областям, і регулярно цитували українських посадовців та екстрені служби як основні джерела інформації.
Окрім фіксації подій, Der Spiegel часто звертався до аналітичного пояснення логіки російських обстрілів. Видання писало про атаки на критичну інфраструктуру як про цілеспрямовану стратегію тиску на українське суспільство та керівництво держави, а також залучало дані західних розвідок і військових експертів щодо типів ракет і можливостей російської армії.
Таким чином Der Spiegel у 2022 році подавав ракетні атаки не лише як чергові епізоди війни, а як частину системної кампанії Росії проти цивільних об’єктів і житлових районів України. Фокус видання був спрямований на відповідальність Москви, реальні людські втрати та стратегічні цілі обстрілів.
У 2026 році Der Spiegel продовжує висвітлювати російські обстріли України з виразним акцентом на цивільні жертви та цілеспрямовані удари по критичній інфраструктурі.
Наприклад, у цій новині йдеться про російський обстріл пологового будинку в Запоріжжі. Журналісти додають свідчення очевидців – у такий спосіб журналісти формують не просто фактологічну картину події, а емоційно насичений наратив, який підкреслює гуманітарний вимір війни.
Значну увагу видання приділяє наслідкам атак на енергетичну систему, подаючи холод як інструмент війни. Der Spiegel пише про навмисні удари по електростанціях, аварії труб у мороз і цілодобову роботу ремонтників у надзвичайних умовах, а також показує життя киян у квартирах без світла й опалення. Через конкретні історії людей журналісти демонструють, як російська стратегія безпосередньо руйнує повсякденне життя цивільного населення.
Якщо у 2022 році фокус був на фіксації руйнувань і військовій логіці ударів, то тепер видання ще виразніше персоналізує війну через історії конкретних людей і повсякденне виживання під обстрілами.
Китайські медіа: трансляція логіки Кремля
У 2022 році китайське державне агентство Xinhua висвітлювало російські ракетні удари по Україні переважно у форматі коротких новинних зведень із цифрами та офіційними коментарями. У матеріалах часто зазначали кількість випущених або збитих ракет, повідомляли про руйнування і постраждалих, цитуючи українських посадовців та екстрені служби як джерела інформації.
Водночас Xinhua регулярно надавало слово й російській стороні, публікуючи заяви Владіміра Путіна та Міністерства оборони РФ про “відповідні удари” або “широкомасштабні атаки” у відповідь на певні події.
Наприклад, у цьому матеріалі Xinhua цитує Путіна, що “Росія здійснила широкомасштабну атаку на українські цілі в понеділок у відповідь на смертоносний вибух на Кримському мосту”.
Такі формулювання вписували обстріли в логіку реакції Росії, а не односторонньої агресії, що частково пом’якшувало відповідальність Москви в очах читачів.
У підсумку Xinhua у 2022 році поєднувало інформацію з українських і російських джерел, зберігаючи формально нейтральний тон, але часто відтворюючи російські пояснення причин атак. На відміну від західних медіа з глибокою аналітикою та гуманітарним фокусом, агентство обмежувалося фактами, цифрами й офіційними заявами сторін без критичного аналізу пропагандистських наративів.
У 2026 році китайське державне агентство Xinhua продовжує висвітлювати російські удари по Україні у форматі стислих новинних зведень, однак ще помітніше зміщує акценти в бік російської офіційної позиції. Хоча в окремих новинах агентство повідомляє про загиблих і поранених цивільних – зокрема після атаки на автобус із шахтарями чи масованого удару безпілотниками по Одесі – ці факти подаються без глибшого гуманітарного та політичного контексту.
Водночас значну частину публікацій Xinhua у 2026 році становлять повідомлення Міністерства оборони Росії, де удари описуються як атаки по “військових цілях”, “транспортній інфраструктурі ЗСУ” або об’єктах, пов’язаних з оборонно-промисловим комплексом України.
Наприклад, у цій новині йдеться про те, що армія РФ завдала ударів по “енергетичному об’єкту, що підтримує оборонно-промисловий комплекс України”.
Водночас у медіа відсутні згадки про те, до якої гуманітарної катастрофи призводять російські ракетно-дронові атаки на енергетичну інфраструктуру. Немає повідомлень і про те, що мільйони українців залишаються без електроенергії та опалення.
На відміну від західних медіа, які зосереджуються на цивільних жертвах і гуманітарних наслідках, Xinhua системно відтворює логіку Москви, подаючи атаки в межах військової риторики “ударів по об’єктах противника”.
Таким чином у 2026 році Xinhua, як китайське державне медіа, ще виразніше схиляється до російської інтерпретації війни. Формально зберігаючи інформаційний стиль, агентство фактично транслює позицію Кремля, мінімізуючи відповідальність Росії за цивільні
Сербське медіа: обстріли очима Москви
У 2022 році сербське медіа Politika переважно висвітлювало російські обстріли через призму офіційної позиції Москви. Основними джерелами інформації для них ставали заяви Міністерства оборони РФ, російських окупаційних адміністрацій та агентства Tanjug, яке часто передруковувало російські повідомлення. Українська сторона або була відсутня взагалі, або з’являлася епізодично й без рівноцінного представлення.
У матеріалах регулярно перекладалася відповідальність за удари на Україну. Politika писала про нібито обстріли ЗСУ Запорізької АЕС, міст Донбасу чи прикордонних регіонів Росії, подаючи це як головну причину ескалації. Навіть у випадках ударів по цивільних об’єктах наголос робився на російських “високоточних атаках” або “відповідях на українські провокації”.
Для прикладу, тут йдеться про заклик Росії до міжнародних організацій засудити злочинні дії київської влади, яка причетна до актів ядерного тероризму. А в цій новині журналісти пишуть про найбільший із 2014 року обстріл центру Донецька з боку української армії.
Таким чином Politika у 2022 році не просто інформувала про події, а фактично транслювала російський наратив війни, формуючи в читачів уявлення про Україну як сторону, що сама провокує обстріли й загрозу мирному населенню.
У 2026 році сербське медіа Politika ще відвертіше продовжує транслювати події війни з виключно російської перспективи. Основу новин знову становлять повідомлення Міністерства оборони РФ, російських силових структур, військових блогерів і агентств на кшталт ТАСС, тоді як українська позиція або відсутня, або з’являється епізодично й без реального впливу на загальний наратив.
У більшості матеріалів акцент робиться на “успіхах” російської ППО, нібито зірваних українських атаках та “високоточних ударах” по цілях на території України. Навіть удари по українських регіонах, зокрема Сумщині, подаються виключно через російські джерела – як знищення “військових потягів ЗСУ” чи “пунктів управління безпілотниками”, без будь-якої згадки про можливі цивільні жертви або альтернативні оцінки.
Показово, що гуманітарний вимір війни майже зникає з порядку денного Politika. За цілий тиждень видання фактично згадує лише одну новину про удари по енергетичному сектору України та відключення світла в Києві й інших містах – і то без детального опису наслідків для цивільного населення. Натомість значна увага приділяється обстрілам російських територій, зокрема Бєлгорода, які подаються як ключові події дня.
Таким чином у 2026 році Politika вже не просто відтворює російські заяви, а майже повністю вибудовує картину війни очима Кремля. Навіть обстріли цивільних об’єктів в Україні подаються крізь російську військову риторику або ігноруються, що формує в читачів уявлення про Росію як сторону, що “захищається” та веде нібито легітимні бойові дії, а не здійснює системні атаки проти цивільного населення України.
Висновок
Узагальнюючи аналіз можна говорити про принципово різні журналістські підходи до інтерпретації війни. Західні видання – The New York Times, BBC та Der Spiegel – послідовно подають удари Росії як цілеспрямовану агресію проти цивільного населення та критичної інфраструктури. Вони роблять це, поєднуючи фактологічну інформацію з аналітикою, верифікацією подій і гуманітарним виміром.
За майже 4 роки повномасштабної війни їхній фокус лише ще більше змістився в бік персоналізованих історій, довгострокових наслідків руйнувань і використання енергетичної кризи як інструменту війни.
Натомість китайське агентство Xinhua формально дотримується нейтрального інформаційного стилю, але системно відтворює російську офіційну риторику. Медіа подає обстріли як “удари по військових цілях” і мінімізує гуманітарні наслідки для українського населення.
Такий підхід зміщує відповідальність з агресора на абстрактну “військову логіку конфлікту” та позбавляє аудиторію повного розуміння масштабів цивільних страждань.
Ще виразніше проросійську позицію демонструє сербське медіа Politika, яке у своїх матеріалах майже повністю спирається на джерела Кремля, транслює наративи про “відповідні удари” й “українські провокації”. Медіа фактично ігнорує цивільні втрати в Україні. У такій картині війни Росія постає не агресором, а стороною, що нібито захищається.
Отже, медіа не лише інформують про обстріли, а й активно формують сприйняття війни через вибір джерел, акцентів і контексту. Західна журналістика прагне пояснити події, показати їхні гуманітарні наслідки та відповідальність Росії, тоді як китайські й сербські державні або наближені до влади медіа відтворюють або пом’якшують російські наративи.
Це підтверджує, що інформаційний простір залишається важливим полем боротьби, де війна інтерпретується по-різному залежно від політичних і медійних пріоритетів країн.
Анна Романів
