Уперше майже за чотири роки повномасштабної війни слово «мир» перестає звучати як далека метафора чи дипломатичний ритуал. Події останніх тижнів свідчать про різке прискорення кулуарної дипломатії — і цей факт уже неможливо ігнорувати.
Втім, жоден із учасників переговорів не коментує їхній зміст. Немає офіційних заяв. Немає оприлюднених документів. Немає чітких параметрів. Ця тиша — не випадкова. У геополітиці тиша означає фазу, коли формується архітектура рішень — і саме ця фаза триває зараз.
За наявною інформацією, українська переговорна група — зокрема секретар РНБО України та колишній міністр оборони Рустем Умєров, а також генерал Андрій Гнатов, начальник Генерального штабу ЗСУ — перебувають у постійному прямому контакті з американськими представниками Стівом Віткоффом та Джаредом Кушнером. Паралельно Вашингтон веде окремі закриті консультації з Москвою.
Останній візит американської делегації до Росії, включно зі зустріччю з Володимиром Путіним, став сигналом: переговорний процес входить у вирішальну фазу.
Формат переговорів: трикутник, а не класична конференція
Це не «Женева-II», не формат ОБСЄ і не класичний багатосторонній саміт. Фактична структура виглядає так Україна — Сполучені Штати — Росія.
Європейський Союз залишається залученим — але переважно як коментуюча та спостережна сторона, а не як головний ініціатор. Війна оголила головну слабкість ЄС — стратегічну фрагментацію. Окремі держави Євросоюзу проводять власні політичні лінії, а не єдину спільну позицію. Саме тому нині саме США формують базовий контур можливого припинення вогню.
Тема, яку ніхто не хоче озвучувати: території
Найболючіше та найризикованіше питання — статус окупованих територій. Воно є центральним в обговореннях, хоча жодна сторона не визнає цього публічно.
За дипломатичними даними, США та Росія наполягають, щоб будь-яке територіальне рішення було винесене на всеукраїнський референдум. Це — не жест демократії.
Це механізм, щоб:
легітимізувати найскладнішу частину угоди;
розподілити відповідальність між владою та суспільством;
запобігти внутрішньополітичній делегітимізації рішення.
Юридично та технічно референдум під час війни майже неможливо провести. Але сам факт його розгляду як інструменту доводить, наскільки переговори зайшли далеко за межі офіційної риторики.
Позиція Кремля: не договір із Києвом
Ще один ключовий аспект: Москва наразі відмовляється підписувати фінальну мирну угоду безпосередньо з Україною. Росія наполягає на форматі: «США — Росія», а Україна — сторона виконання, не підписант.
Це не про мир. Це — про статус і символіку влади. Гарантії — або пауза перед новою ескалацією Припинення вогню без реальних, юридично зобов’язувальних гарантій безпеки — це не мир. Це відкладена війна.
Україна потребує:
довгострокових гарантій безпеки від США;
спільних оборонних програм і доступу до військових технологій;
стабільного фінансування оборони з боку ЄС;
механізмів реагування у разі порушення угоди Росією.
Урок Будапешта не може повторитися вдруге. Україна — щит Європи. Майже чотири роки українська армія тримає лінію там, де мала би стояти європейська безпека. Україна не просить — вона захищає континент. Це означає лише одне: Підтримка України — не альтруїзм. Це механізм самозахисту Європи.
Європейська фрагментація і українська дипломатія
Оскільки ЄС не діє як єдиний центр, Україна має будувати внутрішню коаліцію союзників: Берлін, Варшава, Париж, Вільнюс, Копенгаген — замість абстрактного «Брюссель вирішить». Це не дипломатія зручності.
Це дипломатія виживання. Вступ до ЄС: не швидкість — умови.
Євроінтеграція лишається стратегічною метою України. Але її не можна пришвидшувати ціною позиції сили. Україна має увійти до Європи не як сторона, що погоджується на правила, а як партнер, який має вагу та аргументи.
У переговорах швидкість не має значення. Значення має сила. Якщо найближчими тижнями буде оголошено рамкову угоду — це не означатиме завершення війни. Це означатиме паузу.
Припинення вогню заморожує конфлікт — воно його не вирішує. У заморожених конфліктах перемагає не той, хто перший підписує документи — а той, хто краще використовує паузу: для переозброєння, модернізації та побудови стійкої системи безпеки.
Мир, якщо він настане зараз, не буде нагородою. Він буде тимчасовим балансом сил — і його тривалість залежатиме не від намірів, а від гарантій, ресурсів і довготривалої стратегії.
Артем Каспарян
