Попри заяви про «втому від війни» підтримка України Заходом не зникла, а трансформувалася. З урахуванням наявних загроз вона все більше набуває характеру інструмента стратегічного стримування.
Війна в Україні стала причиною когнітивного дисонансу серед населення Європи. Бажання власної економічної стабільності та розуміння необхідності посилення безпекових заходів співіснують.
Уряди країн-членів Альянсу коливаються між потребою задовольнити очікування своїх виборців та зобовʼязаннями щодо підтримки України. Тому їхні рішення стають більш мʼякими та компромісними. А відсутність узгодження позицій та єдиного розуміння реальної ситуації і ставлення до неї серед лідерів країн ЄС значно уповільнює процеси.
Але чи свідчить усе це про те, що «Європа втомилась від України», чи про те, що про Україну дедалі складніше говорити в умовах внутрішніх криз?
Коли медіа нормалізують «втому»
Свобода слова є невіддільною частиною демократії. Сучасні технічні можливості відкривають доступ до суспільства через соціальні мережі, сайти та інші цифрові ресурси. Кожен може публічно озвучувати власну позицію, знаходити однодумців та розширювати вплив. Це сприяє появі «експертів» із сумнівною компетенцією. Їхні теорії збагачують інформаційне поле, вже переповнене маніпуляціями, пропагандою та дезінформацією.
Показовим прикладом є стаття «No one wants to talk about Ukraine any more», яка була надрукована в грудні 2023 року в The Spectator. Її авторка — Лайонел Шрівер, літературна журналістка. У статті вбивство українців, викрадення дітей та багато інших злочинів, вчинених Росією проти України, порівнюються з літературною історією.
Такий спосіб подачі війни зводить складні емоційні та гуманітарні катастрофи до логіки сюжету, що «втомив» читачів та став менш привабливим як «історія» для обговорення.
Відповідальність за необхідність приймати не завжди популярні політичні рішення європейськими лідерами перекладається на «не цікавий сюжет». У результаті людське горе ризикує бути представленим у беземоційному, дистанційованому форматі, що спрощує сприйняття і знецінює страждання українців.
Поява думки, що «ніхто більше не хоче говорити про Україну», бо вона як літературна історія більше не цікава, не лише шкодить, а в перспективі може призвести до формування суспільної думки про забуття і неминучий програш у війні. Це впливає на загальні настрої читачів, легітимізує та нормалізує цей наратив.
Соціальна втома – це не політичне відвернення
Відсутність єдності серед політичної еліти в європейських країнах породжує поляризацію думок серед населення. Довіра до медіа знижується, це підтверджує останнє дослідження Reuters за 2025 рік. Аудиторія в пошуках альтернативної думки, все більше переходить до соціальних мереж у пошуку альтернативних рамок інтерпретації, де отримує можливість споживати новини швидко та інтерактивно. Створюється відчуття залученості, завдяки можливості залишити коментарі, висловити свою думку.
Проте, відсутність редакційної політики та персональної відповідальності, анонімність створює підґрунтя для розповсюдження російської пропаганди та дезінформації. Опитування Eurofound за 2025 рік показало, що підтримка допомоги України серед респондентів які споживають новини через соціальні мережі помітно нижча ніж серед тих, хто обирає відомі медіа.
У цих умовах, російська пропаганда системно експлуатує наявність соціально чутливих тем. Адже росіяни запускають цілі інформаційні кампанії в просторах інтернету. Наприклад, спецоперація «Матрьошка» спрямована на перевантаження інформаційного простору та працює саме там, де знижена роль традиційних медіа.
Деякі ІПСО спрощують складні моральні дилеми, узагальнюють та знімають відповідальність. Наратив «Захід втомився від України» небезпечний тим, що він пояснює бездіяльність або повільність у прийнятті непопулярних рішень, зміщує увагу з війни в Україні на внутрішні процеси в європейських країнах та спрощує пояснення складних проблем, зводячи їх до аргументу «втоми». Більш детально про цей конструкт розповідає Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки (SPRAVDI) у своїй статті «Втома Заходу від України»: як російська пропаганда конструює наратив. Ця дезінформаційна кампанія утворює складну мережу повідомлень, яка породжує сумніви щодо необхідності і доцільності підтримки України. Вона може впливати на суспільну думку легалізуючи та нормалізуючи це твердження.
Умови споживання інформації в соціальних мережах ускладнюють перевірку повідомлень і створюють підвищену вразливість до дезінформації, зокрема через складність відрізнення перевірених новин від інформаційних операцій без підтвердженого джерела. Отримання «готових» висновків від лідерів думок, експертів чи псевдо експертів сприяє зниженню критичного мислення. Тому узагальнення по типу «Більше ніхто не хоче говорити про Україну» чи «Захід втомився від України» приймаються як факт без необхідності додаткових пояснень чи доказів, що впливає на загальні настрої щодо підтримки допомоги Україні.
Економічні чинники
Економічні питання та можливості соціальної реалізації як правило, мають пріоритет для частини населення ЄС. Війна в Україні та санкції проти Росії закономірно вплинули на інфляцію і зниження фінансових можливостей певних прошарків європейського суспільства. Це сприяло помітному падінню підтримки допомоги Україні серед економічно нестабільних груп (Eurofound 2025). У звіті зазначається, що частина європейців, які підтримували надання допомоги біженцям у 2022 році, зіштовхнувшись з економічними труднощами, змінили своє ставлення до допомоги у 2024 році.
Водночас попри зростання економічних тривог, 77% європейців, за даними Eurobarometer за 2025 рік, вважають вторгнення Росії в Україну загрозою безпеці ЄС. Ця ситуація свідчить про те, що рівень економічної забезпеченості суттєво впливає на ставлення до підтримки України, інколи переважаючи безпекові міркування у повсякденних політичних оцінках.
Емоційне дистанціювання як захисний механізм
Вторгнення Росії в Україну у 2022 році шокувало населення демократичного світу. Воно продемонструвало крихкість світового порядку, сформованого після Другої світової війни, та правил, за якими тривалий час жили європейські суспільства. Війна домінувала в інформаційному порядку денному та мобілізувала суспільну увагу в західних країнах.
Проте емоційне виснаження все більше спонукало до повернення до звичайного життя та буденних питань. Зміна інформаційного та соціального контексту знижує бажання повертатися до теми війни в Україні.
Олеся Хромейчук у своїй статті «Ukraine fatigue’: why I’m fighting to stop the world forgetting» для The Guardian ділиться досвідом спілкування з європейцями. В ній йдеться про випадки, коли люди уникали розмов про війну, бо це «втомлює» чи «псує настрій». Багато співрозмовників воліють говорити про особисті теми — дітей та майбутнє — уникаючи розмов про війну. Людям що живуть в іншому світі, складно емоційно співвіднести власний досвід із реальністю життя в умовах війни.
Ця стаття демонструє захисні механізми суспільств, які не переживають війну безпосередньо: уникнення теми війни стає способом зменшити емоційне виснаження.
Політична нестабільність і військова загроза Європі
Якщо підтримка Заходу в перші роки була одностайною, то з часом внутрішні проблеми та конфлікти в інших регіонах почали відтягувати на себе увагу країн ЄС. Питання України поступово втрачає статус беззаперечного пріоритету для європейських країн.
Зростання націоналістичних партій у країнах ЄС, невизначеність, пов’язана з можливим поверненням Дональда Трампа до Білого дому, а також нестабільна ситуація на Близькому Сході відвертають увагу європейських лідерів від українського питання. Водночас як зазначає Вірджині Малінґр у статті для Le Monde «Europe’s support for Ukraine flags after three years of war», хоча Україна більше не є абсолютним пріоритетом для Заходу, ігнорувати війну неможливо через потенційні наслідки для європейської безпеки.
Політичні розбіжності і коливання, економічна нестабільність змушують керівництва європейських держав більше концентруватися на внутрішніх проблемах. Але, загроза з боку Росії нагадує європейцям про важливість допомоги Україні. Держави-члени ЄС у 2024 році витратили на оборону 343 мільярдів євро (EU defence in numbers). А у 2025 очікується, що вони становитимуть приблизно 381 мільярд, на 11% більше порівняно з попереднім роком і на 62,87% більше порівняно з 2020 роком. Зростання оборонних витрат свідчить про усвідомлення довгострокової безпекової загрози, попри політичні коливання.
Європа усвідомлює високу ймовірність подальшої військової ескалації та поступово посилює власні оборонні спроможності. Дії Заходу демонструють не лише риторику, а й практичне розуміння ролі України в системі колективної безпеки.
Говорячи про емоційний самозахист європейських суспільств у контексті затяжних воєн, Аріан Лаврійо, заступниця головної редакторки французького розслідувального медіа Disclose, звертає увагу на зміну того, як суспільство залучається до теми війни й одночасно від неї дистанціюється:
З мого погляду, французька громадська думка є розділеною. Контекст воєн, що відбуваються неподалік, призводить до того, що частина молоді дедалі більше цікавиться питаннями оборони і не була шокована пропозицією Емманюеля Макрона запровадити міні-військову службу. Система національної освіти дедалі активніше залучається до налагодження партнерств з армією, і водночас у середовищі педагогів не спостерігається значного спротиву — тоді як ще кілька років тому це було б немислимим.
Водночас у політичних і медійних дебатах, а також у соціальних мережах, досі існує певне табу на відверту розмову про війну та про те, як до неї готуватися. Деякі шокуючі висловлювання Фабʼєна Мандона на кшталт «Франція має прийняти можливість втрати дітей» спричинили дуже гостру полеміку. Ці слова були покликані шокувати, але водночас вони відображають нинішнє мислення військового керівництва, яке наразі не поширюється і не сприймається більшістю населення. І на те є причина: армія залишається «чорною скринькою», військові практично не висловлюються — за винятком кількох генералів у відставці, — тож військові питання залишаються замкненими в межах еліти, тоді як вони мали б стати предметом публічної дискусії.
Пол Тейлор, старший запрошений дослідник з питань оборони та безпеки Європейського політичного центру (European Policy Centre), ставить під сумнів доречність терміну «втома Заходу» та зазначає, що він надмірно спрощує глибші структурні процеси, які формують громадську думку в Європі.
На його думку, увага громадськості в демократичних суспільствах зазвичай зосереджується на внутрішніх «базових» питаннях — вартості життя, житлі, охороні здоровʼя, пенсіях, освіті та внутрішній безпеці. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну тимчасово вивело питання європейської безпеки та солідарності з Україною на перший план суспільної уваги. Втім, за майже чотири роки війни з відносно статичними лініями фронту збереження такої концентрації уваги було б радше нетиповим.
Тейлор також наголошує, що сприйняття російської загрози істотно різниться залежно від географії. Країни, розташовані ближче до України — насамперед у Центральній та Північній Європі, — відчувають загрозу значно гостріше. Натомість у Західній Європі це відчуття менш поширене, попри зростання гібридних загроз, таких як кібератаки, прольоти дронів та саботаж критичної інфраструктури.
Водночас, за даними опитувань, у більшості країн Західної Європи зберігається стабільна відносна більшість громадської підтримки військової та фінансової допомоги Україні — за винятком Італії. Важливо, що, за словами Тейлора, в Європі також відсутній значущий або організований «мирний рух», який би активно виступав проти підтримки України.
Я не впевнений, що термін “втома Заходу” є коректним, так само як і те, що він справді домінує в медійному чи політичному дискурсі.
Громадська думка відрізняється залежно від географії: країни, розташовані ближче до України, відчувають загрозу значно гостріше, ніж держави Західної Європи. У Балтійських і Північних країнах, а також у Польщі, багато людей вважають, що Росія вже перебуває з ними у стані війни. У Західній Європі це відчуття менш поширене — не тому, що гібридних атак не існує, а тому, що вони недостатньо впливають на повсякденне життя людей.
Також серед частини західноєвропейських суспільств і медіа може існувати відчуття неминучості того, що у разі, якщо Сполучені Штати досягнуть домовленостей із Росією за спиною українців і європейців, Європа не зможе цьому запобігти. Це радше свідчить про стратегічну слабкість Європи, ніж про байдужість громадськості.
І якщо війна завершиться — бодай тимчасово — на несприятливих умовах, я очікую значно сильнішого політичного спротиву в Європі подальшому різкому збільшенню оборонних бюджетів, особливо якщо це відбуватиметься коштом охорони здоровʼя, соціального забезпечення та освіти.
Висновок
Європейці перебувають у стані когнітивної та політичної напруги. З одного боку, вони прагнуть повернутися до більш звичного життя, а з іншого — усвідомлюють зростання військової загрози та змушені займатися оборонними питаннями в довгостроковій перспективі.
Підтримка України залишається актуальною. Але це допомога радше як інструмент стримування загрози, ніж як виключно показник політичної чи емоційної пріоритетності. Політична та економічна нестабільність, вплив російської пропаганди та емоційна втома впливають на швидкість і узгодженість прийняття рішень європейцями.
Водночас окремі рішення щодо військової допомоги можуть ухвалюватися повільніше, попри усвідомлення Європою потреб України в необхідних ресурсах. Йдеться не лише про захист демократичних свобод, а й про колективну оборону. Війна в Україні дедалі менше сприймається як зовнішній конфлікт і все більше — як тест на здатність Європи адаптуватися до нової безпекової реальності. Саме тому теза про «втому» радше питання політичного характеру та інформаційної гігієни, а не реального припинення підтримки України.
