26 жовтня у Грузії відбулися парламентські вибори, які ознаменувалися низкою скандалів. Перемогу владної партії “Грузинська мрія” з результатом у майже 54% не сприйняла опозиція, заявивши про фальсифікації. Суд першої інстанції анулював результати виборів, проте ЦВК подала апеляцію та виграла її. Всі ці процеси супроводжувалися масовими вуличними протестами проти викривлення результатів виборів та засудженням не демократичного виборчого процесу з боку країн ЄС, куди, за словами представників правлячої коаліції, прагне вступити країна. Про всі складні перипетії парламентських виборів у Грузії ми поспілкувалися з екс-послом республіки в Китаї, Монголії та В’єтнамі Мамукою Гамкрелідзе.
Технологія фальсифікації виборів
К.Г.: Пане Мамука, давайте почнемо з найбільш загального: як Ви оцінюєте організацію виборів та чи дійсно мали місце такі масштабні фальсифікації, про які каже опозиція?
М.Г.: Нічого нового для мене не було. Хіба що технологія електронного голосування. Переважно було все, як і раніше. Все починається за кілька місяців до виборів: встановлюються списки виборців, які голосують за владу, за опозицію і які взагалі не голосують. В уряду є точна вибірка. І там вже починається стимулювання прихильників – різними способами, включаючи гроші, й навпаки, прихильників опозицію починають “пресувати” (вуличні бандити, адмінресурс, а інколи також підкуп). Хтось піддається, хтось ні.
Є також така технологія: ви не голосуйте за нас, просто не йдіть на вибори. Це роками відпрацьована система. І немає в опозиції форм захисту від цього тиску. В руках уряду гроші, адмінресурс, кримінал. Я веду до того, що основні фальсифікації і порушення відбуваються протягом кількох місяців до дня виборів. В день виборів теж є порушення: традиційні каруселі, вкиди, але цього стало набагато менше. Мова про те, що явка реально завищена. Звісно, на користь влади. Це суб’єктивне відчуття, але я вважаю, що уряд програв. Для доказів є суд.
К.Г.: До речі, суд у першій інстанції і анулював вибори, але ж в апеляції за поданням ЦВК результати поновили. На Вашу думку тиск на суд мав місце?
М.Г.: Я аж ніяк не можу назвати суд вільним. Одна з головних проблем Грузії в тому, що суди де-факто підпорядковані уряду і повністю політизовані. І це не новина. Ці люди перейшли з минулого уряду до нового уряду. Раніше працювали на одного міністра юстиції і прокурора, зараз – на іншого.
К.Г.: Але ж суд у першій інстанції скасував вибори. Тобто певний позитивний прецедент був.
М.Г.: Ну звісно ж 100% негідників не може бути. Всюди є порядні люди. Але, на жаль, усі вищі судові інстанції підпорядковані уряду. Це розуміють усі, в тому числі за кордоном, недарма судді вищих інстанцій знаходяться під санкціями США.
Розумієте, ще одна проблема – бідність населення. Бідні люди легше піддаються тиску. Багато громадян живе за рахунок фінансової допомоги, й місцева влада, особливо в селах, лякає людей, що скасує їм фінансову допомогу. Звісно, люди бояться. Така ситуація.
У містах ситуація інша, там люди вільніші. Подивіться на протести у столиці. Основна маса там – тбілісці. Владі у відповідь доводиться автобусами звозити людей з районів.
Внутрішня та зовнішня реакція
К.Г.: Протести – дуже важлива тема. На Вашу думку вулиця дасть якісь результати?
М.Г.: Боюсь, ні. Ви ж бачили Білорусь. Що там дали протести? Якщо влада спирається на суди, прокуратуру, всі правоохоронні органи, то дуже важко змінити владу без революції. Че Гевари зараз у Грузії немає. Та й не дуже хочеться. Революції дуже часто нічого хорошого не дають.
Я вважаю, що потрібно йти правовим шляхом. Потрібно йти у міжнародні суди. Зараз Європа прийняла резолюцію, що необхідність повернення країни на правовий демократичний шлях. Я вважаю, що цей шлях найбільш дієвий. Плюс санкції. Тільки не для Грузії, для громадян, а саме для режиму. У тому числі персональні щодо тих людей, які відповідальні за фальсифікації.
К.Г.: Ви навели приклад Білорусі, де протести не дали результату за великим рахунком. Але ж санкції там дали ще менший результат. Крім іншого, санкції розв’язали Лукашенку руки в плані репресій проти протестувальників. Тому питання таке, багатогранне.
М.Г.: Важко порівнювати Грузію і Білорусь, бо в Білорусі є певний “жировий прошарок”. Там є індустрія, там є сільське господарство, в них серйозна допомога з Росії, отримують за копійки енергоресурси звідти. Білорусь може якось протриматися без західної допомоги, Грузії ж буде дуже важко.
Зараз в нас пішли такі розмови: навіщо нам Європа, зараз до нас прийдуть китайські інвестиції. Вони не знають китайців, а їх дуже добре знаю [посміхається – ред.]. Вони нічого безкоштовно не роблять. Захід надає гранти, серйозна допомога, кредити за мінімальною ставкою. Китай такого і близько не дасть. Окрім іншого, Китай ще й вимагає політичного впливу. Є приклади Чорногорії, Кенії, Пакистану. Там були великі проблеми. Зараз сісти на китайські кредити, для Грузії це смерті подібно.
Я не прихильник того, щоб у Грузії як маленької країни був один вектор – тільки на Захід. Ми маємо працювати з усіма – і з Індією, і з Китаєм, і з Іраном. Туреччина, Бразилія – перспективні напрямки. Але переключитися на одну країну – Китай – це буде абсолютно нерозумно.
К.Г.: Тут не можна оминути фактор Росії, яка очевидно ще більше ніж Китай хоче мати контроль над Грузією. Як Вам здається, чи можливий у Грузії молдавський сценарій попередніх кількох десятиліть (до президентства Маї Санду): Росія надасть інвестиції, дешеві енергоресурси, створить великі підконтрольні електоральні групи, через кишенькових політиків буде залякувати, що євроінтеграція – це крах економіки тощо, а насправді встановить відносини сучасного державного васалітету?
М.Г.: Воно так і є. З 2012 року. Ота група, яка зараз при владі, вона навіть не проросійська, а орієнтована на свої особисті інтереси. Вони використовують усі ті технології, що й у Росії, щоб залишитися у владі. А насправді ж намагаються “і вам, і нам”. Я не думаю, що вони дуже хочуть у Росію, вони просто не хочуть у Європу. Війна в Україні відкрила для Грузії величезне вікно у Європу. Коли з’явилася така можливість, вона їх злякала. Шлях у Європу – це величезні обов’язки перед ЄС. Вони не хочуть цих обов’язків. Вони просто не виконували ті вимоги, які надав Євросоюз. Не дивлячись на це, Європа продовжувала вести діалог щодо статусу кандидата. Тут вони реально злякалися й прийняли ті закони [про іноземних агентів, про “сімейні цінності” та зміни до виборчого законодавства – ред.], які повністю суперечать правовому духу ЄС. Опозиція каже що “Грузинська мрія” – це російська мрія. Я із цим не згоден. Так, вони роблять все, як у Росії. Але “Грузинська мрія” – це мрія Іванішвілі та його соратників, які тут займаються страшенною корупцією.
Прорахунки опозиції
К.Г.: Якщо ми вже пішли по персоналіях, то в мене на останок питання про двох політиків, які, можливо, здатні змінити ситуацію у Грузії – Ви зараз поясните, так це чи ні. Мова йде про чинного президента Саломе Зурабішвілі, яка заявила про можливі репресії щодо неї в разі перемоги “Грузинської мрії”, та Михайла Саакашвілі, який є одним з найвідоміших політв’язнів у світі. Наскільки ці люди – зараз чи у найближчій перспективі – здатні вплинути на долю Грузії?
М.Г.: Ви ж знаєте як Зурабішвілі стала президентом [мова про президентські вибори 2018 року – ред.]? З боку опозиції балотувався колишній міністр закордонних справ Григол Вашадзе. Вся опозиція його підтримувала. З боку влади, з боку “Грузинської мрії” балотувалася Саломе Зурабішвілі. Вона й перемогла у жорсткій боротьбі. Це навіть не назвеш фальсифікацією, Грузії просто нав’язали цю людину. Так, зараз вона лідер опозиції. Але в мене залишилася ті спогади про неї. Людина років з 10 тому, може більше, сказала, що війну у 2008 році почали грузини, нас звинуватила, то якось знаєте… Така опозиціонерка.
К.Г.: А щодо Саакашвілі? Наскільки реально, що його найближчим часом випустять із в’язниці і він повернеться у політику?
М.Г.: Думаю, його ще довго не випустять. Людина цікава, фігура контроверсійна. Багато чого хорошого зробив, багато чого начудив. Я вдячний Саакашвілі і тому уряду, що в нас була свобода дій [Мамука Гамкрелідзе був послом у часи президентства Саакашвілі – ред.]. МЗС нам нічого не нав’язував. Потім кілька місяців довелося пропрацювати за часів “Грузинської мрії”. Посли перетворилися у листонош. Це дуже неприємно, тому багато послів тоді пішло.
Саакашвілі – дуже цікавий політик. Він реальний лідер певної групи людей. Це щонайменше 15% населення, які за будь-яких обставин будь за нього голосувати. Саакашвілі – гіперенергічна людина. Якщо його звільнять, він повернеться у політику і матиме вплив.
Ще важливий момент. На мою думку опозиція на цих виборах мала об’єднатися. Ті чотири партії, які подолали бар’єр, сумарно набрали немало [близько 38% – ред.]. Якби вони об’єдналися… В багатьох людей у Грузії є відчуття, що така синергія подіяла б на виборця. Уряду протистояти об’єднаній команді було б важко і опозиція б виграла. Але, на жаль, коли президент закликала всіх підписати об’єднувальну хартію, то в ній було записано, що опозиція повинна об’єднатися вже потім, у парламенті. Вибачте, але ж спочатку в парламент потрібно потрапити. Це було неправильно. Зурабішвілі має певний авторитет і могла б спробувати об’єднати, але ж грузини – амбітні люди і кожен тягне ковдру на себе, а потрібен був один лідер. Міхеїл б це зробив. Подобається комусь Саакашвілі чи ні, але об’єднуюча харизма в нього є. Такий політик нам потрібен.
Костянтин Гречаний
