За майже чотири роки повномасштабної війни Росія неодноразово переходила межі міжнародного гуманітарного права, вдаючись до воєнних злочинів проти мирного населення України. Одним із нових проявів цього став випадок у прикордонному селі Грабовське на Сумщині, де російські війська 20 грудня примусово вивезли на свою територію 52 цивільних громадян — переважно людей літнього віку, які відмовилися залишати свої домівки попри попереджувальні евакуації української влади.
Ситуація викликала широкий резонанс як в Україні, так і за її межами. Росія надала список вивезених осіб, які нині перебувають у прифронтовому регіоні РФ, однак саме їхнє переміщення та подальше утримання викликає серйозне занепокоєння правозахисників. Українська сторона наполягає: незалежно від формальних пояснень, такі дії є незаконними. Київ вимагає негайного повернення людей, наголошуючи, що примусове переміщення цивільних категорично заборонене міжнародним гуманітарним правом.
Грабовське: примус без евакуації
Село Грабовське Краснопільської громади розташоване за кількасот метрів від українсько-російського кордону. У день інциденту російські військові зайшли на територію населеного пункту та зібрали місцевих мешканців у приміщенні церкви. За інформацією українських медіа, серед них були здебільшого літні люди, які залишалися в селі попри обстріли та небезпеку, не маючи змоги або бажання евакуюватися.
Після цього цивільних без пояснень і жодних юридичних процедур вивезли на територію Російської Федерації. Згодом російська сторона передала Україні список осіб і повідомила про місце їхнього перебування.
За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, формально їм не інкримінують жодних правопорушень.
«Зараз вони перебувають в одному з прифронтових регіонів Російської Федерації. Вони в ролі цивільних громадян. Нам офіційно відповіли, що щодо них немає жодних обмежень. Я терміново звернувся до Москалькової (уповноважена з прав людини в РФ Тетяна Москалькова – ред.), щоб їх фізично повернули на територію України», — заявив Лубінець.
Втім, українська влада підкреслює: навіть за відсутності формальних обмежень сам факт вивезення людей за кордон без їхньої згоди є грубим порушенням норм міжнародного гуманітарного права та кваліфікується як примусове переміщення цивільного населення.
Системна практика, а не виняток
Історія Грабовського не є винятком. Вона вписується у ширшу практику, яку Росія застосовує з початку повномасштабного вторгнення. Українські та міжнародні правозахисні організації неодноразово фіксували примусове вивезення цивільних із тимчасово окупованих територій Херсонської та Запорізької областей — зокрема до Криму або вглиб Росії. Наприклад, у 2025 році Кримська правозахисна група задокументувала щонайменше 103 випадки викрадення та переміщення цивільних осіб із Херсонської та Запорізької областей до Криму, де їх утримують у слідчих ізоляторах або переслідують у незаконних кримінальних справах.
Часто такі дії маскуються під «евакуацію», хоча ключовий елемент добровільності повністю відсутній. Саме це, за оцінками правозахисників, дозволяє говорити не про гуманітарні заходи, а про системну практику порушення Женевських конвенцій.
Міжнародне суспільство, правозахисні організації і уряди дедалі голосніше говорять про необхідність притягнення до відповідальності тих, хто вдається до такого примусу, а також про забезпечення механізмів для повернення переміщених осіб додому. 
Для України це питання — не лише юридичне, а й моральне: суспільство вимагає повернення кожного громадянина і гарантій безпеки для мирних мешканців, що опинились під загрозою через агресію.
Висновок
Події в Грабовському наочно демонструють, що цивільне населення дедалі частіше стає прямою мішенню воєнної тактики Росії. Примусове переміщення людей за межі країни — це не побічний наслідок бойових дій, а усвідомлений інструмент тиску. Формальні заяви про «відсутність обмежень» не скасовують факту незаконного вивезення.
Для України кожен такий випадок — підстава для міжнародної правової оцінки та вимоги відповідальності. Для світу — ще один доказ того, що війна проти України ведеться не лише на фронті, а й проти мирних людей. Історія Грабовського нагадує: за кожною новиною стоять конкретні долі, які не мають ставати розмінною монетою у війні.
