Все почалось з десятка дітей, яких їх проросійські батьки добровільно віддали до першого відділення російської “ЮнАрмії” в Маріуполі. Було літо 2022 року, початок окупації та в такий спосіб батьки дітей, які наділи форму персональної дитячої армії Путіна, сподівались отримати максимальну допомогу від окупаційного керівництва. Допомоги не було, проте це стало початком запровадження політики мілітаризації дітей на окупованих територіях. Відправною точкою формування нового формату перевиховання з українців у ідеологічних солдат путінського режиму.
Справедливості заради, протягом 2023 року цей процес було складно назвати успішним. Батьки дітей в окупації в надії на швидку деокупацію саботували всі паростки цього процесу, а сама окупаційна влада в очікувані контрнаступу України не тиснула. Але, готувалась інституційно. Рубіконом стало заморожування допомоги від США та результат цієї паузи на лінії фронту. Надії на швидку деокупацію рухнули і люди почали прилаштовуватись та морально здаватись окупаційному режиму.
Зараз ми можемо відновити всю хронологію виникнення, сутності, розподілу по соціальним групам дітей та підходом до їх мілітаризації. Одразу варто зазначити умовну ієрархію.
Низовий (підготовчий) рівень. Діти молодшої школи. Тут діє організація “Орлята”. Вже тут дітей готують для подальшого розподілу зі зростанням. З середньої школи діти розходяться по двох основних організаціях:
- “ЮнАрмія”. Абсолютно мілітаризована з самого початку без зайвих додаткових маскувань. Чиста ідеологія путінізму. За лекало взято нацистський гітлер’югенд та піонерська організація Леніна / Сталіна. Тут дітей вчать поводитись зі зброєю, військової псевдоісторії. Має однострій та жорстку дисципліну. В “ЮнАрмію” потрапляють здебільше діти з маргіналізованих та соціально складних родин. Так звані “складні підлітки”.
- “Движение первих”. Це вже для перспективних дітей з “хороших” родин. Тут менше мілітарного напряму, проти більше політичного. Це за задумом – потенційна бюрократична та політична еліта авторитарної Росії.
Старша школа вже остаточно спрямовує обидві групи на “Народний фронт” – молодіжна організація “Єдиної Росії” та “Молодої гвардії” – мілітарні активна та військова організація.
Так в загальних рисах виглядає структура та ієрархія. Але, чи можна уникнути та чому ми кажемо про мілітаризацію? Проста коротка відповідь – ні. Не можна.
З осені 2024 року офіційно в окупованому Маріуполі діти мають входити в одну з дитячих / юнацьких організацій. Мусять. В разі саботажу батькам погрожують позбавленням батьківських прав. Відповідає за цей процес в кожній школі окрема посадова особа – радник директора школа з виховних питань. Який займаються виключно ідеологічним питанням.
А що самі діти? Цілком логічно передбачити, що громадська організація, дисципліна та обов’язки мають відштовхувати дітей та знижувати результативність ідеологічного впливу. І це – абсолютно вірно, проте. Так само розмірковували окупанти. Тому все це відбувається не шляхом примусу та диктату, а шляхом заохочення та гри. Нескінченні поїздки в спеціально підготовлені дитячі табори на території Росії. Військові ігри та змагання, на кшталт “Зарниці”. Останній винахід – оперативно тактична підготовка до бойових дій у вигляді ігри в “Лазертаг”.
І все це супроводжується візитами військових з псевдоподвигами та вигаданими історіями, новою літературою про велич Росії, фільмами та “патріотичними” іграми.
Останнім часом росіяни активно почали використовувати Штучний інтелект для просування в соцмережах (ТікТок та ВК) рекламних роликів з одним посилом: російська армія “добра” – супергерої проти всього світу. Можете собі уявити Бетмена, який вбиває українців? Месників які повалять американський “режим”? Все це візуалізуються ШІ та поширюється новою ідеологією.
Підсумок? Крок за кроком діти стають не просто росіянами. Патріотами нової батьківщини. Вони стають вірними солдатами Путіна. Кожен з них бачить себе Капітаном Америкою, що подолав з “колективний захід” або Суперменом в боротьбі з “тотальним укрнацизмом”
Що буде далі? Як повертати наших дітей назад на сторону добра? Питання абсолютно відкрите. Проте ясно одне – на зараз не просто недостатньо уваги з боку світу до цієї складової геноциду. Поки світ не хоче бачити загрозу собі, допускаючи чергову похибку з далекими наслідками. Прийшов час разом боротись якщо не за душі українських дітей, то за власну майбутню безпеку.
Петро Андрющенко
*Ці думки належать виключно автору. The Ukrainian Review не займає жодної позиції і не несе відповідальності за слова автора.
Петро Андрющенко був радником міського голови Маріуполя. Після початку війни Російської Федерації в Україні в лютому 2022 року він став де-факто “голосом” Маріуполя.
У своєму Telegram-каналі “Andryushchenko Time” він розповідає правду про жахи окупації, депортацію людей російськими окупантами та “фільтраційні” табори на Донбасі.
