Голодомор: історія спроб знищити українську націю триває

Протягом десятиліть мета Росії залишалася незмінною: знищити українців.
Щороку, у четверту суботу листопада, Україна вшановує жертв Голодомору 1932–1933 років — штучного голоду, який забрав мільйони життів. За найбільш вірогідними демографічними дослідженнями, на території тодішньої УРСР загинуло близько 3,9 мільйона людей. Реальна кількість може бути вищою. Однак довести це складно, адже совєтська влада приховувала докази та придушувала будь-яку правдиву інформацію.

Голодомор став наслідком цілеспрямованої радянської політики. Це включало примусову колективізацію, конфіскацію зерна, блокади сіл, репресивні плани хлібозаготівель і «чорні дошки» для цілих регіонів. Крім того, режим систематично приховував катастрофу та карав тих, хто намагався її висвітлити.

Міжнародне визнання Голодомору

Визнання Голодомору геноцидом розвивалося поступово і триває й сьогодні. У перші десятиліття незалежності України багато національних парламентів і регіональних інституцій ухвалювали резолюції, що визнавали Голодомор актом геноциду.

До повномасштабного вторгнення Росії низка країн уже визнала Голодомор геноцидом. Серед них — Канада, яка ухвалила один із найперших парламентських актів, багато європейських держав, а також США. У США Сенат підтримав висновки Комісії зі студій голоду в Україні 1988 року. Комісія дійшла висновку, що сталінський режим вчинив геноцид проти українців. Згодом Сенат підтвердив цю позицію в резолюції 2018 року та в подальших заявах на федеральному й локальному рівнях.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії процес визнання пришвидшився. У листопаді 2022 року Бундестаг Німеччини офіційно визнав Голодомор геноцидом. Невдовзі Парламентська асамблея Ради Європи та низка національних парламентів ухвалили аналогічні рішення.

Сьогодні 30 країн офіційно визнають Голодомор 1932–33 років геноцидом.

Російське заперечення

Росія заявляє, що є правонаступницею СРСР. Водночас вона вибірково успадковує лише те, що відповідає її геополітичним інтересам, зокрема право вето в Радбезі ООН. А от історичну відповідальність за злочини радянського режиму вона категорично відкидає.

Після розпаду СРСР Москва дещо змінила риторику. Проте сучасна Росія й надалі заперечує геноцидний характер Голодомору. Вона або мінімізує відповідальність радянської влади, або подає голод як «спільну трагедію», що нібито однаково зачепила різні регіони Союзу.

У 2006 році український парламент офіційно визнав Голодомор геноцидом. За рік президент Віктор Ющенко оголосив наступний 2008 рік Роком пам’яті жертв Голодомору. Після цього МЗС України розпочало міжнародну кампанію для здобуття підтримки у світі. Росія відреагувала різко.

Ми робимо все можливе, щоб поліпшити відносини з Україною. Ми не порушуємо надумані питання, такі як Голодомор, політизуючи ці спільні проблеми минулого, — заявив у 2008 році Владімір Путін, який був де-юре прем’єр-міністром, але де-факто залишався лідером Росії.

Висновок

Голодомор 1932–1933 років став результатом цілеспрямованої політики, спрямованої на злам українського села, придушення національного опору та усунення будь-якої форми непокори.

Навіть у XXI столітті Росія продовжує використовувати голод і позбавлення як інструменти репресії. Українські військовополонені, звільнені з російського полону, часто повертаються в украй виснаженому стані. Фіксуються й смерті в полоні, спричинені нестачею їжі та супутніми катуваннями. Крім того, цивільні в окупованих регіонах стикаються з браком продуктів. Росія також тероризує українських фермерів і руйнує логістику постачання продуктів.

Коли Росія отримує контроль над українською землею, вона щоразу приносить практики, які ведуть до масових страждань і, зрештою, до тотального геноциду.