Аналітики агенції Мольфар дослідили розташування московських храмів в 11 країнах Європи і з’ясували, що багато з них знаходяться біля стратегічних об’єктів – військових баз, аеропортів, ядерних об’єктів. Після цього Ґрунт з’ясував, що в Києві також церкви УПЦ МП розташовані біля міністерств, аеропортів, стратегічних заводів та лікарень. Крім того, УПЦ почала розбудовувати свою мережу за межами України на третій місяць повномасштабного вторгнення, аргументуючи це тим, що багато біженців не повернуться додому і потрібно розвивати місію за кордоном “задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності”.
Ці парафії можуть бути осередками російської дезінформації і наративів, які впливають на українських біженців, а також на уряди інших країн, – вважає ректор Відкритого Православного університету Георгій Коваленко. Тому українські спецслужби мають перевірити діяльність цієї мережі, яка налічує вже понад 100 парафій.
ПЦУ поки не планує відкривати свої парафії за кордоном. Свої духовні потреби українські біженці можуть задовольняти у місцевих церквах, інтегруючись у суспільство. Водночас приїзд українських священиків за кордон допомагатиме триматиме зв’язок з церквою в Україні і Батьківщиною.
Про парафії УПЦ (МП) за кордоном
Московський патріархат – структура, створена за наказом Сталіна за безпосередньою участі НКВД, потім КДБ, потім ФСБ. Яка мета у цієї структури? Контроль над віруючими всередині країни та зовнішня розвідка, якою займався відділ зовнішніх зв’язків. Аналогічний відділ існує в УПЦ. Більше того, ця зовнішня діяльність має погоджуватися з Москвою.
Дуже часто храми Московського патріархату розташовані поруч, на території посольств або знаходяться під патронатом посольств. Часто священики Московського патріархату отримують додаткове забезпечення від російських посольств. Така система існує не одне десятиліття.
У травні 2022 року відбувся собор УПЦ МП, який спробував імітувати своє відділення від Московського патріархату. На ньому було ухвалене далекоглядне рішення про початок творення парафій московського патріархату в країнах Європи. Тобто на третій місяць війни вони розуміють, що багато людей, які виїхали за кордон, не повернеться і тому треба створювати парафії по всьому світу.
У 2024 році ми бачили повідомлення про появу майже 100 парафій. Це вже ціла мережа в різних країнах, діяльність яких координуються керівництвом УПЦ МП. А це означає, що діяльність варто аналізувати і з духовної, і з безпекової точки зору: хто ці люди, які наративи вони поширюють, і частиною якої структури насправді є. Час на це звернути увагу. Ми одразу говорили, що це небезпечна тенденція і це може бути мережа, яка допомагатиме Московському патріархату виживати в світі.
Про загрози цих парафій у світі
Московський патріархат фактично вже не релігійна організація. Є Росатом, Роснефть, Росцерква, яка виконує свою ідеологічну функцію і договорилася до священної війни і інших ознак сучасного нацизму.
Для багатьох священиків і ієрархів УПЦ МП в Україні все не так однозначно. Можемо собі уявити, що цей наратив буде поширюватися в Європі і це говорить українською мовою людина з українським паспортом, яка тікає і від війни, і від гонінь української влади. Тобто створюється альтернативна реальність і точка зору.
Організації українців намагаються донести до місцевих влад цю гібридну історію. Але уявіть, наприклад, владу скандинавської країни, для якої і ті, і ті біженці з українськими паспортами, вони – віруючі. І влада говорить: “Ні—ні, ми у цьому не розбираємося, ми – або всім допомагаємо, або нікому”.
Про місію Православної церкви України за кордоном
ПЦУ не має можливості розбудовувати мережі парафій, бо згідно Томосу наша зона церковної відповідальності – це територія України. Тому ПЦУ ухвалила рішення окормлювати біженців. Для цього була створена місія: здебільшого священики виїжджають з України. Я декілька разів їздив, наприклад, до Литви, де всіляко декларував, що не будую українську церкву і не створюю паралельні структури. Є литовська церква. Ми налаштовані на співпрацю з місцевими спільнотами, щоб допомагати нашим людям.
Там розумієш, що не все так добре у цих людей. Деякі пройшли більші випробування, ніж ми тут в Києві. Особливо люди з Маріуполя, Харківщини, Донеччини, Луганщини. Ти повертаєшся сюди і розповідаєш їх історії. І в Україні інакше починають ставитися до тих, хто за кордоном. Тобто ти в’яжеш цю мережу українства між собою. Важливо, що ти не за кордоном, а священик, який приїхав до них з України. Тобто Україна і українська церква про них пам’ятає.
Хоча на третій рік повномасштабної війни починають формуватися мігрантські спільноти, які вже потребують власних парафій та священиків, які живуть з цими людьми одними проблемами. Це вже більш складна ситуація комунікації з Україною, церквами, суспільством. Зараз багато різних проєктів створюються, щоб плести цю мережу всесвітнього українства.
Де українцям молитися за кордоном
Ефективною мала б бути оця дружба і долучення до місцевих християнських спільнот. І тоді періодичні приїзди українських священиків підтримували б зв’язок з українськими церквами і давали б можливість періодично сповідуватися, хрестити дітей, вінчатися чи причащатися. Але включеність в місцеву спільноту дає можливість нашим людям інтегруватися в контекст: вчити мову, традиції, спілкуватися, бути приналежними не до однієї уявної спільноти, нації, а до двох. Коли ж одразу розбудовується мережа парафій, то це певна мережа замкнених спільнот, які не завжди вбудовуються в місцеву структуру.
Знаю, що священиків з України, з тієї ж самої УПЦ, виїхали і перейшли до Вселенського патріархату. І парафія задоволена. Деякі священики Православної церкви України переїжджають і переходять в місцеву юрисдикцію. Це теж нормально. Але в Європі так само існує українська церква Константинопольського патріархату. Є УПЦ в США, УПЦ в Канаді. Мало хто знає, що є УПЦ в Європі.
Але ми розуміємо, що потрібен зв’язок з матір’ю церкви, з Києвом. Думаю, що якраз в цій конфігурації, в діалозі з Вселенським патріархатом, з місцевими православними церквами, ця історія буде розвиватися.
Маргарита Ситник
