Кожної зими Україна згадує Революцію Гідності, а також початок війни у 2014 році. 11 років тому, ввечері 21 листопада 2013 року, кількасот людей вийшли на столичний майдан Незалежності у Києві, протестуючи проти рішення влади призупинити підготовку до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
22 січня 2014 року міліція відкрила вогонь по беззбройних людях – в той день були перші вбиті. Завершальним днем Євромайдану було 23 лютого 2014 року – Верховна Рада відновила дію Конституції України зразка 2004 р. та усунула з влади Віктора Януковича.
У той же час Росія скористалась хиткою ситуацією та 20 лютого 2014 року розпочала незаконну анексію Криму. Цей день вважається початком російсько-української війни.
Усі ці події – Революція Гідності та початок війни на Сході України, є одними із тем, які використовує російська пропаганда і про які поширює різноманітні фейки. Подібні наративи з’являються й у європейських країнах та США. Далі The Ukrainian Review робить добірку таких фейків.
У 2014 році в Україні стався “силовий переворот”
Поширена теза, яку озвучив в інтерв’ю Такер Кларксон і підтримав Ілон Маск. Нещодавно The Ukrainian Review проаналізував заяви Ілона Маска і спробував зрозуміти, друг чи ворог він для України.
Володимир Путін також регулярно говорить про “державний переворот”. Зокрема, у своїй статті “Будь відкритим, незважаючи на минуле” російський президент написав:
Насправді це був ультиматум. Наслідки такої агресивної політики ми бачимо на прикладі української трагедії 2014 року. Європа активно підтримала антиконституційний збройний переворот в Україні.
Але “силового перевороту” в Україні не було. Відповідно до статті 109 Кримінального кодексу України державний переворот є кримінальним правопорушенням, вчинення якого встановлюється судом. Відповідного рішення український суд не прийняв.
Основними ознаками державного перевороту є його неконституційність, насильницький характер, невелика кількість організаторів та учасників, головна мета – захоплення влади. Наслідками державного перевороту є відсутність демократичних виборів, переслідування опозиції, придушення інститутів громадянського суспільства, узурпація влади.
Події листопада 2013 – лютого 2014 року не підпадають під визначення державного перевороту за жодною з ознак. З точки зору сучасних суспільних дисциплін, ці події є революцією в сучасному розумінні цього терміну, спрямованою на захист демократичного врядування, прав і свобод громадян, демократизацію суспільства. Ця революція була здебільшого ненасильницькою, масовою та здобула підтримку демократичного світу, – пояснили в Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної Сотні – Музеї Революції Гідності.
Революція Гідності стала відповіддю суспільства на проросійську політику тодішнього президента Віктора Януковича, який, серед іншого, відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС.
Український поет і публіцист Андрій Бондар так прокоментував свою участь у Майдані:
Я прийшов до суду, бо вважаю, що для виживання цієї нації цій країні потрібен новий цивілізаційний шлях – європейський шлях розвитку. Я приїхав у нудну Європу. Нудно, безконфліктно, демократично.
У всьому цьому процесі дуже важливо засвоїти одну просту річ: є один шанс, який дає нам історія. Зробити спробу звільнитися від пострадянського розкладу, пострадянського ставлення до людини, до права, до радянського розвитку в просторі, де є право сили замість сили права. Я вірю в силу колективних дій.
Путін хотів лише автономії самопроголошеної ДНР, а не територіального розширення РФ
По-перше, якби Путін не хотів територіального розширення РФ, то він би не анексував український Крим.
Українська влада також погодилася провести вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Проте десепаратизація мала бути проведена лише після виведення російських військ з цих територій, забезпечення нормального життя та всіх умов для проведення вільних виборів. Однак Росія відмовилася це зробити.
Таку тезу коментує Єгор Брайлян, аналітик Детектор медіа, доцент кафедри міжнародних відносин та стратегічних студій Державного університету Київський авіаційний інститут:
Це була така маніпуляція. В. Путін знищив окуповані частини Донецької та Луганської областей і хотів віддати їх Україні у форматі автономії. І нехай на її плечі лягає соціально-економічна політика, відновлення пенсій тощо.
Єгор Брайлян пояснює, що Путін планував, щоб представники цих окупованих територій сиділи в Верховної Ради України і що це буде п’ята колона Кремля в українському парламенті:
Це був початковий план, але цього не сталося. Проте початковий варіант із проникненням російських агентів (хоча вони вже є в українському уряді) провалився.
У будь-якому випадку Путін не погоджується з тим, що існує окрема українська державність зі своєю історією, культурою, нацією. Тому він би в будь-якому випадку напав на Україну повномасштабно.
Теза про те, що Путін не хотів розширювати територію Росії, теж невірна.
По-перше, Путін багато років погрожує Україні військовою агресією. Він неодноразово заявляв, що Україна є невід’ємною частиною Росії і що її вступ до НАТО є “червоною лінією” для Росії. Ці заяви свідчать про те, що Путін був готовий застосувати військову силу для досягнення своїх цілей.
По-друге, Путін вже багато місяців скупчує війська на кордоні з Україною. Це свідчить про те, що він готувався до вторгнення, а не до переговорів.
Мінських угод ніхто не виконував, Україні дали час наростити озброєння
Мінські угоди – це комплекс документів, розроблених з метою припинення війни на сході України у 2014 році.
Перша угода передбачала двостороннє припинення вогню на території Донецької та Луганської областей, відведення важкого озброєння та створення зони безпеки у цих районах, розгортання моніторингової місії ОБСЄ, виведення незаконних збройних формувань з України, звільнення полонених.
Друга угода мала 13 пунктів, зокрема всеосяжне припинення вогню, моніторинг ОБСЄ режиму припинення вогню, відновлення повного контролю України за державним кордоном у зоні конфлікту з наступного дня після місцевих виборів.
Прокоментувати цю тезу ми попросили Єгора Брайляна, аналітика Детектор медіа:
Росія постійно маніпулювала, заявляючи, що Україна не виконує Мінські угоди, зокрема щодо виборів в ОРДЛО та інших важливих для Москви політичних питань.
Було проведено понад 200 раундів переговорів, але Україна не змогла повністю виконати домовленості без виведення російських військ. Основними пунктами домовленостей були обмеження озброєнь з обох сторін, проведення виборів і введення представників ОРДЛО до Верховної Ради України. Фактично Росія просувала ідею автономного статусу Донбасу.
Єгор Брайлян зазначає, що Мінські угоди стосувалися лише Донбасу, не торкаючись питання Криму:
Росія вміло розділила ці два питання, заявивши, що ситуацію в Криму вже “вирішено” псевдореферендумом.
Західні країни, зокрема Франція та Німеччина, наполягали на виконанні Мінських угод, вважаючи їх оптимальним рішенням. Проте відсутність активної участі США у дипломатичному врегулюванні негативно вплинула на процес.
Американці жодним чином не були залучені, хоча, звичайно, була посада спецпредставника. Одним із них був Курт Волкер, колишній голова місії США при НАТО, досвідчений американський дипломат.
Проте Єгор Брайлян зазначає, що вони нічого не могли вирішити, бо без виведення російських військ з території ОРДЛО нічого б не вийшло. А росіяни не хотіли відводити свої війська:
Озираючись назад, на момент 2015 року Мінські угоди були найкращим із найгірших варіантів. Вони дали Україні 7 років відносного миру, хоча гібридна війна тривала і продовжували гинути українські військові та мирні жителі.
Відкритим залишається питання, чому країни Заходу не зробили все можливе, щоб запобігти повномасштабному вторгненню Росії в Україну, маючи для цього економічні важелі. Це питання потребує подальшого вивчення та аналізу.
США хотіли оточити Росію країнами НАТО
Зауважимо, що Росія просувала наратив про оточення РФ країнами НАТО ще до повномасштабного вторгнення.
Зокрема, у 2021 році посольство США в Україні оприлюднило карту, яка спростовує цей міф:
Давайте розберемося з російськими міфами про НАТО. Міф: НАТО оточує і намагається стримати Росію. Факт: протяжність сухопутного кордону Росії становить трохи більше 20 тис. км. З них менше однієї шістнадцятої припадає на країни-члени НАТО.
Насправді такого бажання розширюватися в самій НАТО не було. І будь-які етапи розширення, які слідували за холодною війною, були виключно політичною волею Вашингтона. НАТО насправді не хотіла мати стільки країн.
Але історія показала, що ті країни, які приєдналися до НАТО, отримали колективну безпеку. А це, в принципі, те, що Україна хоче отримати, тому варіант, що Україна буде входити до НАТО частинами, є маячнею, – пояснює Єгор Брайлян.
***
Аналіз подій і наративів, які поширює Росія, демонструє їхню систематичну брехню. В Україні не було “силового перевороту” — це була революція, спрямована на захист демократичних цінностей. Анексія Криму, як і війна на Донбасі, є свідченням агресивної територіальної експансії Росії, а не боротьби за “мир” чи “автономію”.
Незважаючи на тривалі маніпуляції навколо Мінських домовленостей, Україні дали час для посилення оборонних сил. Проте зрозуміло, що російська агресія мала на меті повне знищення української державності, а не пошук компромісів.
Ці фейки не лише шкодять інформаційній безпеці України, а й перевіряють готовність міжнародної спільноти протидіяти гібридним загрозам.
Аня Остимчук
