28 лютого 2026 року США та Ізраїль завдали масштабних ударів по військових і ядерних об’єктах Ірану. Операція, яку в медіа називали Operation Epic Fury / Lion’s Roar, була публічно представлена президентом Дональдом Трампом як превентивна дія проти стратегічної загрози. Іран відповів ракетними ударами й атаками безпілотників, а Росія різко засудила дії Вашингтона, назвавши їх «непровокованою агресією». Фактично Москва продемонструвала, наскільки для неї важливий іранський напрямок і стратегічний союз.
Ослаблення Ірану означає ослаблення Росії
Це має прямий український вимір. Іран є одним із ключових партнерів РФ у військовій сфері, насамперед у постачанні ударних дронів типу Shahed, які масово застосовуються проти українських міст. Президент України Володимир Зеленський 28 лютого у відеозверненні публічно підтримав рішучість США, наголосивши, що послаблення Ірану означає послаблення можливостей Росії. Таким чином, удар по Тегерану автоматично вдарив і по одному з тилових ресурсів Кремля.
Переговори в Абу-Дабі
Мирні переговори за участі США, України та Росії щодо потенційного мирного плану наразі проходять в Абу-Дабі. Однак з урахуванням активізації бойових дій та ударів по регіону, включно з загрозами безпеці в районі Перської затоки, раунд переговорів, запланований на 2 березня 2026 року, фактично переноситься. За нашою оцінкою, пауза триватиме щонайменше два тижні — до завершення гарячої фази ескалації навколо Ірану, що наразі прямо впливає на дипломатичний графік і концентрацію сторін.
Важелі впливу та перспектива ультиматуму
Адміністрація Трампа паралельно сигналізувала, що безпекові гарантії для України можуть бути пов’язані з досягненням мирної угоди, що потенційно передбачає складні компроміси. Сам Трамп неодноразово заявляв, що «війна має завершитися швидко», однак формат завершення залишається предметом торгу.
Саме тут з’являється стратегічна можливість: після демонстрації сили проти Ірану Трамп отримав важіль, який може конвертувати у жорсткіший підхід до Москви. Потенційний «ультиматум Путіну» виглядав би не як політична заява, а як пакет: чіткий дедлайн щодо припинення вогню, вимога реальних переговорів із верифікацією, гуманітарні кроки та погодження дієвих гарантій безпеки для України за участі США. У разі відмови посилення санкцій, тиск на канали обходу обмежень і подальша ізоляція.
Ризики ескалації та стратегічного відволікання уваги
Однак існують і ризики. Ескалація на Близькому Сході може відвернути увагу США від українського треку, а Москва продовжує наполягати на територіальних умовах, які Київ вважає неприйнятними.
Таким чином, удари по Ірану стали не лише близькосхідною кризою, а й потенційною точкою перелому у війні Росії проти України. Ключове питання чи зможе Дональд Трамп перетворити жорстку позицію щодо України на прямий тиск на Владіміра Путіна і змусити Кремль перейти від геополітичних маніпуляцій до реальних переговорів. Упродовж чотирьох років Москва прикривалася «стратегічними інтересами», уникаючи адекватних українських умов і продовжуючи силовий тиск. Чи вдасться Вашингтону зламати цю логіку «права сильного» й примусити Росію до предметного діалогу, стане визначальним для подальшого перебігу війни.
Вибори та символічні терміни
Для Дональда Трампа український переговорний трек має і внутрішньополітичне значення. 3 листопада 2026 року у США відбудуться проміжні вибори до Конгресу, які визначать баланс сил у Палаті представників і Сенаті. Для Республіканської партії це ключовий тест підтримки, тому Трампу важливо продемонструвати результат у великому міжнародному конфлікті й показати, що він здатен «завершувати війни» на власних умовах. Також 4 липня цьогоріч відзначатиметься ювілей — 250 років з проголошення незалежності США, що важливою датою, до якої Трамп ймовірно бажатиме показати результат. Саме тому протягом 2026 року тиск на Владіміра Путіна може бути максимальним.
