Майже вся відбудова в Україні відбувається завдяки допомозі українським містам від їхніх побратимів в світі – переконує виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан. З початку повномасштабного в українських міст з’явилося за кордоном до 3 тисяч побратимів і часто ці зв’язки допомагали налагоджувати українці за кордоном.
Як українці за кордоном можуть долучатися до допомоги своєму рідному місту чи селу? Що має зробити місцева влада, аби сюди поверталися ті, хто виїхав?
Про це Олександр Слобожан розповів у проєкті “Мости України” громадської ініціативи “Голка”, партнером якого є The Ukrainian Review.
Як залучати українців, які виїхали за кордон, до допомоги своїм містам і селищам
Найголовніший момент – це пошук побратимств. Українці, які зараз знаходяться в європейських муніципалітетах, можуть розповідати про себе, наприклад, “я – бучанець, я – маріуполець” і робити промоцію своєму муніципалітету. І пропонувати зв’язатися з бізнесом свого муніципалітету.
До повномасштабного вторгнення побратимство між містами в Україні і Європі – це був переважно культурний обмін. До того ж і не було такої кількості побратимств.
За ці два роки кількість побратимств українських муніципалітетів з європейськими зросла до 3 тисяч. Ми проаналізували, як до нас потрапляли контакти. Багато – від українців за кордоном. На фінальній стадії – це переписка офіційними листами і вже мерії двох муніципалітетів заключають угоду, потім бізнес між собою, потім допомога благодійній організації. Крім того, ми через раду європейських муніципалітетів постійно інформуємо європейців, що така-то українська громада шукає побратима.
Наприклад, в Портленді українець, який живе там багато років, зателефонував до нас і каже: “Херсон звільнили. В мене немає грошей, але чим я можу допомогти?” А Херсон не мав побратима в США. Питання навіть не в грошах. Маючи контакти, зв’язки, нам вдалося скомунікувати дві місцевих влади і далі в них закрутилася допомога.
Так само патронат Данії над Миколаївщиною почався із запиту громадської організації до асоціації міст.
Тому кожен українець за кордоном може бути амбасадором своєї територіальної громади просто тим, що він розповідає, як він любить свою громаду, зв’язавши контактами будь-яких організацій, людей.
Ми намагаємося поєднати між собою український і європейський бізнес на взаємовигідних умовах. Маючи побратима в Європі, можна залучити фінансування. 95% з того, що зараз відбудовано, це допомога по цій лінії.
В нас є теж така програма «Мости довіри», коли українські та європейські муніципалітети реалізують спільні інфраструктурні проекти. А це робочі місця, економіка, податки.
Про стратегію українських громад повертати українців додому
Весною правління Асоціації міст України прийняло концепцію відновлення місцевого самоврядування. Ключове питання – повернення людей в українські громади. До її розробки були залучені міжнародні партнери, серед яких, зокрема, Європейський альянс за розвиток і відбудову українських регіонів – це структура Європарламенту, а також провідні лідери, чия думка важить в Європі. Наприклад, професор Георг Мільбрадт – це спецпосланник групи G7, радник декількох прем’єрів Німеччини. Долучився і мер Брюсселя, окрім того інститут Маршалла.
Перше завдання – створити комфортні умови проживання. Але насамперед, звісно, – безпека. Якщо безпечно, відновлена інфраструктура, є робочі місця, працює система освіти, на 70-80% це переконує людей повертатися. На даний момент не всі ці фактори забезпечуються.
Куди повертатися людям, які виїхали з окупованих територій або фронтових
У кожному обласному центрі створені хаби «Я – Маріуполь». Це і гуманітарна допомога, і не втрачається зв’язок з громадою. Був створений економічний профіль переселенців, який, до речі, наш уряд не прийняв, а кожна європейські країни схвалили і обліковують висококваліфікованих українців, щоб ті могли знайти роботу. Це ж боротьба за мізки.
Так зробили деякі мери Західної України. Яскравий приклад – місто Чортків Тернопільської області, де не було архітектора, а відповідно можливості розвиватися. У Чорткові зробили економічний паспорт переселенця: дивилися яку освіту і спеціальність мають переселенці, накладали це на вакансії по своєму місту і одразу цим людям пропонували роботу і службове житло.
Якщо цих людей інтегрувати в громаду, надати їм житло, роботу, це величезний поштовх для громади, і для цих людей теж.
Звісно, що в них є ностальгія за своїм рідним містом. Але зараз вони – повноцінні члени територіальної громади, платять податки, працюють, їхні сім’ї забезпечені. Але Маріуполь все одно з ними не втрачає зв’язок. В першу чергу, комунікація є. І, коли Маріуполь буде звільнений, цих людей запросять повернутися, їм там місцева влада надасть житло.
Якщо говорити про українців в Європі, то через представництво окремих муніципалітетів за допомогою Ради європейських муніципалітетів-регіонів, за допомогою Європейського комітету регіонів теж не втрачається зв’язок з українцями, які там залишилися. Це представництво муніципальної влади через побратимів в Україні контактує і підтримує зв’язок з осередком українців.
Як заохочувати молодь повертатися в Україну
У нас є такі програми, як “Молодіжна столиця”, є програми стажування в органах місцевого самоврядування, шириться мережа молодіжних рад при муніципалітетах. Потрібно також залучати молодь до розробки стратегії. Не треба пропонувати одразу роботу.
Працюючи в робочих групах по стратегії, всі ці молоді люди знаходять високооплачувану роботу або в бізнесі, або в міжнародних технічних проектах.
Молоді люди, які були за кордоном, набагато конкурентніші у порівнянні зі своїм однолітками, бо тому що вони володіють і мовою, і новими інструментами і навичками. Якщо вони повернуться, знайдуть високооплачувану роботу. Тут в них менша конкуренція.
«Мости України» – програма, яка покликана збудувати мости між українцями, які залишаються в україні і тими громадянами нашої держави, які з різних причин виїхали і можуть допомогти державі під час війни і у повоєнній відбудові. Мільйони українців за кордоном можуть зробити значно більше, ніж один посол, і бути амбасадорами інтересів України: адвокатувати потреби нашої держави на місцевому та національному рівнях у тих країнах, де вони зараз перебувають, промувати українську культуру та мову в світі, а також протидіяти ворожій дезінформації в інформаційному полі.
Авторка: Маргарита Ситник, – комунікаційниця, співзасновниця громадської ініціативи «Голка»
