За майже чотири роки війни стало зрозуміло, що чітких та адекватних цілей агресії росії проти України немає. Так, цілі «сво» змінювалися одна за одною, а зазіхання кремлівського диктатора хиталися від «всієї України» до «всього Півдня» та іноді просто до «всього Донбасу».
путін не тільки за цей час, а взагалі за період свого царювання зарекомендував себе як непередбачуваний політик, який часто керується не холодним розрахунком, а такими емоціями, як ненависть та помста.
Добра ж кремлівська традиція – приховувати свої мотиви, своє життя, в тому числі особисте – також лише більше підкреслювала незрозумілість мотивів голови рф.
За сумою таких причин світовому політикуму дуже важко робити якісь прогнози стосовно путіна та відповісти на питання: чого він все-таки хоче?
Чого ви хочете, містер Путін?
Але, зважаючи на більшість ознак та, по суті, відсутності адекватних причин війни в Україні, нелегітимний президент таки марить імперіалістичними ідеями.
Однак тут варто замислитися – чи обмежуються його зазіхання лише поверненням радянської величі, чи його апетити мають біль широкий розмах із європейськими амбіціями.
Те, що він тероризує Європу безпілотниками, може виявитися не просто спробами «тримати в напрузі Захід», а прямою розвідкою боєм. І те, що Європа та НАТО просто проковтнули такий плювок собі в обличчя, викликає насправді велике занепокоєння, адже тоді виникає питання: які червоні лінії має перейти путін, аби зіштовхнутися з жорсткою відповіддю, та чи є ці червоні лінії взагалі?
Наприклад, генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявляв: «… припиніть порушувати повітряний простір союзників. Знайте, що ми готові, що ми пильні і що ми будемо захищати кожний сантиметр території НАТО».
Однак насправді незрозуміло, чи не залишаться такі погрози просто словами, тому що, судячи з усього, НАТО боїться ескалації, у той час як путін – ні.
Політичний цугцванг
Велику роль у такому порядку денному відіграє той факт, що Путін із війною давно опинився в ситуації, коли продовження бойових дій саме по собі є для нього єдиною гарантією збереження влади, а може, і життя. Тому якщо він закінчить війну в Україні, він просто не дозволить оговтатися російському суспільству та може продовжити воєнну експансію і далі.
Таку точку зору висловив, наприклад, президент Франції Еммануель Макрон: «Росія стала – на момент, коли я з вами говорю, і на багато років уперед – загрозою для Франції і Європи».
У свою чергу, Президент Зеленський також відзначив можливість такої загрози. Він сказав, що цілком можливо, що Росія відкриє другий фронт проти іншої європейської країни до закінчення війни в Україні: «Я так вважаю. Він може це зробити. Ми повинні забути про загальний європейський скептицизм щодо того, що Путін спочатку хоче окупувати Україну, а потім може піти кудись інде. Він може зробити і те, і інше одночасно”.
Чому путін буде продовжувати війну?
Причин, чому диктатору вигідно продовжувати війну, декілька:
- Мобілізація і консолідація суспільства. Зовнішня загроза допомагає об’єднати населення, знизити внутрішню критику, відволікти увагу від проблем всередині. Це посилює «патріотичний» настрій, змушує людей зосередитися за зовнішньому ворогу, а не на недоліках влади.
- Придушення опозиції та контроль над суспільством. Війна дає привід для посилення репресій, обмежень, цензури, підміни сталого громадянського контролю на «воєнну риторику», що укріпляє авторитарний режим.
- Матеріальні та елітні вигоди. Воєнний бюджет, контракти, контроль над ресурсами, вплив силовиків: ті, хто оточує владу, отримують пряму вигоду від війни та зацікавлені в тому, щоб вона продовжувалася.
- Дисципліна і страх. Війна підтримує атмосферу страху, невизначеності, що робить людей менш схильними до протестів, критики та вимоги змін.
Які висновки?
Усе це свідчить про те, що якщо путін і буде приймати мирні угоди з Україною, то це може статися лише для того, аби пізніше зуміти зосередити сили на європейському напрямку – оскільки воювати на два фронти, в Україні та Європі, навіть російська воєнна машина може не витримати.
А тому очікувати, що ця людина, вихована в найгірших традиціях кдб, насправді зажадає миру та поведе хоча б свою країну у світле вільне майбутнє – дуже наївно. Вірогідніше за все, нам треба очікувати війни: довгої, виснажливої та беззмістовної.
Оскільки там, де руки по лікоть в крові і де немає прощення, вже немає й сенсу завершувати бійню, а лишається тільки поринути у цю кров по саму голову.
