Первинно йшлося про реконструкцію нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту. Однак фактична реалізація проєкту суттєво відхиляється від затверджених параметрів. За результатами позапланової перевірки, здійсненої управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у період з 24.11.2025 по 05.12.2025, встановлено ключове порушення — самовільне збільшення поверховості об’єкта на три поверхи. 

Контролюючі органи офіційно зафіксували порушення, та було встановлено:

• виконання робіт із відхиленням від проєктної документації
• порушення будівельних норм і стандартів
• відсутність частини виконавчої документації

Реакція державних органів формально була: 5 грудня 2025 р. винесені приписи (№055/25 та №056/25) про зупинення робіт, складені протоколи, накладені штрафи. Зокрема, сукупні фінансові санкції перевищили 650 тис. грн лише за перші порушення, а згодом були застосовані додаткові штрафи за невиконання приписів.

Однак ключове питання полягає не у факті штрафів, а у відсутності результату. Повторні перевірки показали, що приписи не виконані, а будівництво продовжується, що стало підставою для нових санкцій, зокрема штрафів загальною сумою до 166 400 грн.

Врешті-решт, Міністерством розвитку громад та територій України погоджено проведення повторної позапланової перевірки у період з 17.02.2026 до 02.03.2026 р.

Таким чином, держава фіксує порушення, що підтверджується офіційними відповідями Одеської обласної військової адміністрації та Управління державного архітектурно-будівельного контролю, але не забезпечує їх усунення, а будівництво продовжується.

Чому ми вважаємо, що це показовий приклад корупційної схеми?

Кейс M1 демонструє типову модель розмитої відповідальності:

• місцеві органи влади посилаються на державні структури

• державні органи – на процедурні обмеження

• правоохоронні органи – на тривалість процесів

У результаті виникає ситуація, коли формально всі діють «у межах повноважень», але фактично ніхто не забезпечує захист інтересів міста. Це підтверджується відсутністю реальних процесуальних рішень та результатів перевірок.

Особливо показовим є те, що навіть після офіційно встановлених порушень не відбулося:

• демонтажу незаконно збудованих поверхів

• приведення об’єкта у відповідність до дозволів

• реального припинення будівництва

Це створює небезпечний прецедент, коли штрафи сприймаються не як інструмент примусу до дотримання закону попри наявність виданих приписів та накладених санкцій. З урахуванням того, що розмір штрафів є значно меншим за економічну вигоду від збільшення площі об’єкта, він сприймається як частина вартості девелоперського проєкту.

Втрата публічного простору

Ланжерон — це не просто ділянка під забудову. Це один із головних виходів Одеси до моря, який має рекреаційне, культурне та символічне значення. Будь-яке збільшення висотності в цій зоні впливає на — міський ландшафт та панораму узбережжя.

Такі зміни мають оцінюватися на рівні інтересів усього міста, а не окремого інвестора. Особливо після включення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини UNESCO у 2023 році. Що означає цей статус для міста? Це означає, що її історичне середовище, комплекс забудови, має міжнародну цінність. І панорамний вид на море, яке закривається будівництвом готелю М1, підпадає під зону історичного центру, який взятий під охорону UNESCO.

“Історичний центр Одеси також внесено до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, що надає йому доступ до посиленої технічної та фінансової міжнародної допомоги, яку Україна може запросити для забезпечення захисту пам’ятки та, за необхідності, сприяння її відновленню”, — читаємо в офіційній заяві UNESCO від 25 січня 2023 року.

Роль громадянського суспільства

Ситуація навколо M1 показує ще одну важливу річ: сьогодні саме громадські організації та правозахисні ініціативи є ефективними інструментами реагування.

Показовим прикладом є діяльність громадської організації «Спільна Мета», яка системно фіксує порушення, ініціює перевірки та веде публічну і юридичну боротьбу проти незаконної забудови на узбережжі Одеси понад 10 років, зокрема через подання офіційних звернень, ініціювання перевірок та публічне висвітлення результатів дій державних органів.

Саме тому подібні кейси мають отримувати публічне висвітлення — це важливо не лише для конкретного об’єкта, а й для формування системного тиску на забудовників, які порушують закон.

Для міжнародних партнерів подібні випадки мають слугувати не прикладами локальних конфліктів, а сигналом до посилення підтримки інституцій громадянського суспільства та впровадження механізмів, що забезпечують реальну участь громад у прийнятті рішень. Боротьба українського суспільства з корупцією — друга системна загроза після агресивної війни, розв’язаної РФ. Вона є важливим фактором для стратегічної міжнародної підтримки України, у тому числі у контексті прозорості використання міжнародної допомоги та післявоєнної відбудови України.

Висновок

Випадок незаконної забудови готелю M1 на Ланжероні — це не про один готель. Це тест для всієї системи державного контролю будівельної галузі в Україні.

Якщо після встановлених порушень:

• будівництво не зупиняється

• приписи не виконуються

• відповідальність посадовців не настає

• три поверхи не демонтують

Це означає, що державна система не працює і корупція взяла гору під виглядом розмитої відповідальності. Ми маємо усвідомлювати, що додаткові три поверхи – це прибуток одного інвестора у декілька сотень тисяч доларів, чи навіть мільйонів, але з іншого боку – це суттєві іміджеві втрати для мільйонного міста та ігнорування потреб, як містян, так і гостей Одеси, які будуть вимушені дивитися на новобудови замість відкритого виду на море. 

І саме тому питання не в конкретному об’єкті. Питання в тому, чи здатна Україна як правова держава захистити свої міста та інтереси людей, або проблема з корупцією стане проблемою №1 в Україні.

Володимир Савченко

The post Корупція — ворог номер два для України: приклад безкарної забудови на узбережжі Одеси appeared first on The Ukrainian Review.

Чому міжнародні делегації можуть зменшити ризик

Політичне стримування (ризик ескалації)

Коли високопосадовці іноземних держав фізично присутні, будь-який удар ризикує:

Вбивством або пораненням іноземних громадян;

Спровокуванням дипломатичної кризи або ескалації з країнами НАТО/ЄС.

Теоретично це підвищує політичну ціну нападу, що може зробити військових планувальників з протилежної сторони більш обережними. Це може підвищити глобальну видимість, тобто до події (візиту) буде приділено значно більше уваги, аніж завжди. Візити делегацій зазвичай передбачають: висвітлення в міжнародних ЗМІ, дипломатичне спілкування в режимі реального часу та посилений розвідувальний моніторинг. Це зменшує здатність нападника діяти «в тіні» та може перешкодити ударам, які можуть викликати негайну глобальну негативну реакцію.

Коли Одесу відвідує міжнародна делегація високого рангу, одразу активується кілька рівнів видимості:

1. Медіа-насиченість (міжнародні ЗМІ (BBC, CNN, DW, Reuters тощо) часто відстежують пересування високопосадовців майже в режимі реального часу, соціальні мережі миттєво посилюють це, і про будь-який інцидент повідомляється усьому світові протягом кількох хвилин).

Результат: майже нульова затримка між подією та глобальною обізнаністю.

2. Дипломатичні канали зв’язку (під час таких візитів посольства активно здійснюють моніторинг, уряди перебувають у прямому контакті з українською владою, а військові та розвідувальні служби підвищують обізнаність про ситуацію).

Це створює щільну мережу спостерігачів та осіб, що приймають рішення.

3. Зосередженість на розвідці (країни, що підтримують Україну (наприклад, США, члени ЄС), можуть: посилити супутниковий моніторинг, ретельніше відстежувати запуски ракет, обмінюватися попередженнями в режимі реального часу).

Це збільшує ймовірність: раннього виявлення, перехоплення та швидкого визначення причин (тобто детекція тих, хто здійснив обстріл та якими засобами).

Тимчасові оперативні паузи («вікна деконфлікту»)

У деяких конфліктах (боснійська війна першої половини 1990-х років, громадянська війна в Сирії) використовуються неформальні канали зв’язку для уникнення випадкової ескалації. Хоча в більшості випадків це офіційно не підтверджено, аналітики часто припускають, що рішення щодо часу та цілей можуть бути скориговані під час візитів високого рівня.

Чому цей захист обмежений або навіть сумнівний?

Немає послідовної закономірності, яка б показувала, що удари припиняються під час міжнародної присутності. Російські атаки на Одесу були частими та постійними, включаючи ракетні та безпілотні удари, що призводило до жертв серед цивільного населення та пошкодження інфраструктури; портова інфраструктура неодноразово ставала мішенню, десятки ударів було завдано протягом коротких періодів. Це свідчить про те, що військові цілі часто переважають дипломатичні міркування.

Один з найвагоміших доказів проти теорії «захисної присутності»: у березні 2024 року російський ракетний удар вразив Одесу під час візиту Президента України Володимира Зеленського та Прем’єр-міністра Греції Кіріакоса Міцотакіса. Вибух стався за 500 метрів від делегації. Це чітко демонструє: присутність іноземних лідерів не запобігає ударам на 100%.

Чому це сталося? Пріоритети ударів переважають обмеження. Одеса стратегічно важлива, оскільки є великим чорноморським портом; вона є ключевим звеном для експорту українського зерна та логістики. Через це вона неодноразово ставала мішенню незалежно від контексту, включаючи цивільну інфраструктуру, портові споруди та судноплавні коридори.

Успішні кейси 

Прикладом успішних івентів посеред яких не було значних порушень повітряного простору та активних атак на інфраструктуру міста можуть бути такі івенти: Black Sea Security Forum-2025, який пройшов наприкінці травня 2025 року, організований ініціативною групою на чолі з українським депутатом Верховної Ради Олексієм Гончаренко та саміт Україна-Південно-Східна Європа (2025), який відбувся в Одесі 11 червня 2025 року та об’єднав кілька країн Південно-Східної Європи, зокрема лідера Сербії, президента Александара Вучича, який є досить близьким до Путіна.

Протягом цих зустрей на вищому рівні місто змогло забути про безперевні сирени повтряних тривог, які часом лунають містом декілька разів на добу.

Слово можновладцям

“Моя присутність тут, в Одесі, має на меті показати, як ми підтримуємо Україну – військовою підтримкою, економічною підтримкою, політичною та дипломатичною діяльністю, спрямованою на пошук миру, але справедливого світу, який збереже територіальну цілісність і незалежність України”, – зазначив голова європейської дипломатії Жозеп Боррель під час свого візиту до Одеси 2023 року. До речі, своє звернення він записав з постраждалого від російської ракети православного Свято-Преображенського Собору.

“Для мене було честю останніми днями бути в Одесі в рамках Форуму з безпеки Чорного моря, щоб висловити свою постійну підтримку Україні, разом з багатьма іншими, включаючи доброго друга, держсекретаря Майка Помпео, та Тоні Ебботта, який був таким невтомним прихильником української справи. Захід відбувся в Одеському оперному театрі, чудовій історичній будівлі, яка була стоїчно відновлена ​​після того, як вона була значно пошкоджена під час російських бомбардувань. Її реставрація є чудовим свідченням стійкості одеситів”, – таким чином висловив свої емоції під час візиту до Одеси під час Black Sea Security Forum-2025 колишній прем’єр-міністр Австралії (2018-2022) Скотт Моріссон.

Висновки

Дипломатичні візити або присутність високопосадовців в Одесі можуть збігатися з тимчасовими угодами про припинення вогню, але лише тоді, коли вони:

узгоджені шляхом переговорів;

взаємовигідні;

вбудовані в ширший політичний процес.

Без цих умов візити, навіть високопосадовців, можуть мати обмежений ефект. 

Концепція “deterrence by presence” (стримування присутністю) – це один із факторів, який Україна може і має використовувати в цій війні, незважаючи на те, що ефективність цих дії буде завжди корелюватися із можливістю української сторони нанести відповідний зворотній удар, а також із військовою спроможністю країн-партнерів України. Навіть одне врятоване життя дитини, жінки, цивільної особи вартує того, що українські дипломати та можновладці заохочували іноземні делегації по використання “deterrence by presence”.

Як автор цієї статті, я закликаю іноземних політиків, дипломатів, лідерів думок та публічних осіб серйозно розглянути ідею міжнародної присутності як інструменту зниження ризиків для цивільного населення в Одесі. 

Йдеться про продуману та системну участь, яка може створити додатковий рівень стримування та забезпечити постійну міжнародну увагу до безпеки мирних жителів.

Я відкритий до співпраці та готовий сприяти організації таких візитів, від логістики та проживання до безпекового супроводу і формування змістовної програми зустрічей та подій, в тому числі і проведення зустрічей за керівництвом міста та області. 

Можливо, саме такі ініціативи стануть одним із практичних кроків до посилення дипломатичних механізмів захисту цивільного населення та, у ширшій перспективі, до пошуку шляхів припинення війни.

Ви можете написати мені особистого листа ua.savchenko@gmail.com

Володимир Савченко 

The post Присутність можновладців: чому міжнародні місії є потенційним порятунком для українських дітей appeared first on The Ukrainian Review.

В рамках цієї ініціативи ми розпочинаємо пошук журналістів, аналітиків та потенційних партнерів, зацікавлених у приєднанні до проекту.

Якщо ви бажаєте співпрацювати або взяти участь у цій ініціативі, будь ласка, зв’яжіться з нами електронною поштою або за допомогою Google форми. Ми відкриті до спілкування та нових ідей.

Більше деталей про офіс та його роботу буде оголошено найближчим часом.

Email: theukrainianreview@gmail.com

Google Form: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfNuwaWmjetkMnIbQvPHzY0ZJ-livVFnR1GRafl0LA4dD17_A/viewform?usp=sharing&ouid=114178602383464681916

The post «The Ukrainian Review» планує відкрити офіс у Тернополі appeared first on The Ukrainian Review.

Кожне таке підвищення цін на паливо стимулює попит на електромобілі, оскільки для мільйонів водіїв електромобілі стають більш економічно вигідною альтернативою бензиновим автомобілям, і саме ця глобальна тенденція вже робить Tesla одним з головних бенефіціарів енергетичної нестабільності.

Статки Ілона Маска

Сьогодні статки Ілона Маска, за даними Forbes, вже оцінюються приблизно в 840–850 мільярдів доларів, що є абсолютним рекордом для приватної особи в історії. Основою його капіталу залишаються акції Tesla, Inc., де йому належить близько 12% компанії, а також частка в SpaceX. За останні кілька років його статки зросли з 300 мільярдів доларів у 2021 році до понад 800 мільярдів доларів у 2026 році, що є найшвидшим зростанням капіталу в історії сучасного бізнесу.

Якщо акції Tesla додадуть лише 15-20%, а оцінка SpaceX продовжить зростати, особистий капітал Маска може перевищити 1 трильйон доларів вже цього літа. Це буде не просто рекорд для однієї людини – це символ економіки, що змінюється: вперше в історії підприємець, основний бізнес якого побудований не на нафті чи банках, а на електромобілях, космічних технологіях та енергетиці майбутнього, може стати трильйонером.

Ціни на нафту

Це не перший випадок, коли зростання цін на нафту стало каталізатором технологічних змін у світовій економіці. Після нафтових криз 1973 та 1979 років, коли країни ОПЕК різко скоротили поставки, а ціни на нафту зросли, західні економіки почали значно інвестувати в енергоефективність. Саме тоді автомобільна промисловість пережила важливий поворотний момент: японські виробники, включаючи Toyota та Honda, зосередилися на економічно вигідних автомобілях і протягом кількох десятиліть стали світовими лідерами ринку.

Сьогодні світ може переживати подібний момент. Кожен новий стрибок цін на нафту робить електромобілі більш економічно вигідною альтернативою, а компанії, які інвестують у нові джерела енергії, отримують стратегічну перевагу. Якщо історія 1970-х років створила нових лідерів в автомобільній промисловості, то нинішня енергетична криза може зробити лідерами виробників електромобілів.

Раніше The Ukrainian Review повідомляв, що світові ціни на нафту вперше з 2022 року перетнули поріг у 100 доларів за барель через загострення конфлікту між США, Ізраїлем та Іраном. Ринки побоюються тривалих перебоїв з постачанням енергії, якщо Ормузька протока буде заблокована.

The post Ціни на пальне працюють на Tesla: Ілон Маск може досягти 1 трильйону доларів цього літа appeared first on The Ukrainian Review.

Ослаблення Ірану означає ослаблення Росії

Це має прямий український вимір. Іран є одним із ключових партнерів РФ у військовій сфері, насамперед у постачанні ударних дронів типу Shahed, які масово застосовуються проти українських міст. Президент України Володимир Зеленський 28 лютого у відеозверненні публічно підтримав рішучість США, наголосивши, що послаблення Ірану означає послаблення можливостей Росії. Таким чином, удар по Тегерану автоматично вдарив і по одному з тилових ресурсів Кремля.

Переговори в Абу-Дабі

Мирні переговори за участі США, України та Росії щодо потенційного мирного плану наразі проходять в Абу-Дабі. Однак з урахуванням активізації бойових дій та ударів по регіону, включно з загрозами безпеці в районі Перської затоки, раунд переговорів, запланований на 2 березня 2026 року, фактично переноситься. За нашою оцінкою, пауза триватиме щонайменше два тижні — до завершення гарячої фази ескалації навколо Ірану, що наразі прямо впливає на дипломатичний графік і концентрацію сторін.

Важелі впливу та перспектива ультиматуму

Адміністрація Трампа паралельно сигналізувала, що безпекові гарантії для України можуть бути пов’язані з досягненням мирної угоди, що потенційно передбачає складні компроміси. Сам Трамп неодноразово заявляв, що «війна має завершитися швидко», однак формат завершення залишається предметом торгу.

Саме тут з’являється стратегічна можливість: після демонстрації сили проти Ірану Трамп отримав важіль, який може конвертувати у жорсткіший підхід до Москви. Потенційний «ультиматум Путіну» виглядав би не як політична заява, а як пакет: чіткий дедлайн щодо припинення вогню, вимога реальних переговорів із верифікацією, гуманітарні кроки та погодження дієвих гарантій безпеки для України за участі США. У разі відмови посилення санкцій, тиск на канали обходу обмежень і подальша ізоляція.

Ризики ескалації та стратегічного відволікання уваги

Однак існують і ризики. Ескалація на Близькому Сході може відвернути увагу США від українського треку, а Москва продовжує наполягати на територіальних умовах, які Київ вважає неприйнятними.

Таким чином, удари по Ірану стали не лише близькосхідною кризою, а й потенційною точкою перелому у війні Росії проти України. Ключове питання чи зможе Дональд Трамп перетворити жорстку позицію щодо України на прямий тиск на Владіміра Путіна і змусити Кремль перейти від геополітичних маніпуляцій до реальних переговорів. Упродовж чотирьох років Москва прикривалася «стратегічними інтересами», уникаючи адекватних українських умов і продовжуючи силовий тиск. Чи вдасться Вашингтону зламати цю логіку «права сильного» й примусити Росію до предметного діалогу, стане визначальним для подальшого перебігу війни.

Вибори та символічні терміни

Для Дональда Трампа український переговорний трек має і внутрішньополітичне значення. 3 листопада 2026 року у США відбудуться проміжні вибори до Конгресу, які визначать баланс сил у Палаті представників і Сенаті. Для Республіканської партії це ключовий тест підтримки, тому Трампу важливо продемонструвати результат у великому міжнародному конфлікті й показати, що він здатен «завершувати війни» на власних умовах. Також 4 липня цьогоріч відзначатиметься ювілей — 250 років з проголошення незалежності США, що важливою датою, до якої Трамп ймовірно бажатиме показати результат.  Саме тому протягом 2026 року тиск на Владіміра Путіна може бути максимальним.

The post Чи стане наступним кроком Трампа ультиматум Путіну? appeared first on The Ukrainian Review.

Метою запиту було отримання офіційно підтверджених даних про кількість кримінальних проваджень, повідомлень про підозру та переданих до суду справ. Ця інформація є важливим офіційним свідченням того, що злочини проти військовополонених фіксуються українською стороною як окрема й системна категорія воєнних злочинів.

Отримані офіційні дані

Згідно з відповіддю Офісу Генерального прокурора, встановлені факти відповідних злочинів реєструються в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за статтею 438 Кримінального кодексу України – «Порушення законів та звичаїв війни». Окрема статистика щодо злочинів проти військовополонених не формується, оскільки кримінальна звітність ведеться у вигляді узагальнених даних за статтями Кримінального кодексу України та за територіальною ознакою вчинення відповідних правопорушень.

Попри наявність детальної інформації в межах кримінальних проваджень, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» оприлюдненню підлягають лише ті дані, які вже існують у формалізованому вигляді в межах встановленої звітності. Саме тому надана інформація щодо воєнних злочинів проти військовополонених має вигляд узагальнених показників.

Водночас наявні офіційні дані дозволяють оцінити реальний масштаб проблеми. За інформацією Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, у період з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2025 року органи прокуратури України здійснювали процесуальне керівництво у понад 700 кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів проти українських військовополонених.

Станом на кінець 2025 року:

– 86 особам повідомлено про підозру;

– 17 обвинувальних актів передано до суду щодо 22 осіб.

Ці цифри є підтвердженням того, що нелюдське поводження, тортури та страти українських військовополонених фіксуються українськими правоохоронними органами як системна практика, що підпадає під кваліфікацію воєнних злочинів.

Співпраця з міжнародними механізмами правосуддя

У відповіді також зазначено, що після фіксації, документування та реєстрації злочинів Офіс Генерального прокурора передає матеріали до Міжнародного кримінального суду.  Відповідна співпраця відбувається в умовах конфіденційності, що обмежує публічне розкриття деталей.

Тому існує проблема: через недостатню прозорість і відсутність відкритої статистики міжнародне суспільство не в змозі повноцінно відчути реальні масштаби злочинів та усвідомити системний характер цих порушень.

Отримана редакцією The Ukrainian Review офіційна відповідь Офісу Генерального прокурора є ще одним підтвердженням того, що постійна міжнародна увага, системне висвітлення теми воєнних злочинів проти українських військовополонених та публічний тиск з боку правозахисних інституцій, урядів і міжнародних організацій залишаються критично важливими для належної правової оцінки та недопущення безкарності за скоєні злочини.

The post Понад 700 проваджень: відповідь Офісу Генерального прокурора на запит #No Peace Without Justice appeared first on The Ukrainian Review.

Ця публікація має ознайомчий характер. Ми спеціально структурували інформацію таким чином, щоб її можна було легко дослідити:

– за допомогою кого відбувається збір свідчень;

– як українська правоохоронна й дипломатична система, а також міжнародні інституції перетворюють свідчення катувань і страт на юридичні справи, за якими слідують політичні рішення та міжнародний тиск; 

– хто ще має реальні інструменти впливу, здатні змусити систему працювати та перевести відповідальність агресора на рівень конкретних практичних наслідків.

Водночас ми ставимо незручне, але неминуче запитання: чи справді міжнародне право залишається дієвим інструментом у війні такого масштабу, чи світ поступово повертається до логіки, де вирішальним аргументом є лише сила, а справедливість існує радше як декларація, ніж як механізм дії.

Україна: етапи роботи з воєнними злочинами

У цій частині ми розглянемо, яким чином поповнюється база свідчень та як національний інституційний механізм України працює з воєнними злочинами проти військовополонених – від первинної фіксації та кримінально-правової кваліфікації фактів до міжвідомчої координації, міжнародної правової комунікації та передачі матеріалів у юрисдикцію міжнародних судових органів. Йдеться про повний ланцюг державних процедур: документування, досудове розслідування, процесуальне супроводження, переговорні та обмінні механізми, а також нормативне забезпечення дотримання міжнародного гуманітарного права.

Крок 1. Фіксація злочинів

Свідчення воєнних злочинів можуть надходити з різних джерел. Основними є показання звільнених полонених та матеріали, які ворог публікує у відкритому доступі – фото та відео з місць утримання, допитів і знущань, що поширюються через месенджери та соціальні мережі. Також важливими є звернення родин військових, інформація від волонтерів та правозахисних організацій, журналістські розслідування тощо. Саме з цього масиву свідчень починається подальший шлях – від фіксації злочинів і правової кваліфікації до переговорних механізмів та міжнародного тиску.

Крок 2. Кримінально-правова кваліфікація

На цьому етапі воєнні злочини проти українських військовополонених набувають процесуального статусу. Ключову роль тут відіграє Офіс Генерального прокурора України (ОГП), який здійснює нагляд за реєстрацією кримінальних проваджень, організовує збір доказів, допити свідків і звільнених полонених, фіксацію фактів катувань і страт. Саме на цьому етапі свідчення перетворюються на кримінальні справи, що розглядаються українськими судами та формують доказову базу для Міжнародного кримінального суду.

Паралельно Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсман) та його офіс забезпечують системну фіксацію індивідуальних кейсів і транслюють їх на міжнародний рівень – через участь у сесіях ООН, засіданнях ОБСЄ та робочі контакти із Міжнародним комітетом Червоного Хреста, утримуючи тему військовополонених у фокусі міжнародної уваги.

Крок 3. Міжвідомча координація та переговорні механізми

Третій етап охоплює практичну міжвідомчу роботу, пов’язану з пошуком, верифікацією та звільненням військовополонених. Центральним органом тут є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (КШППВ), який забезпечує повний цикл дій – від обліку зниклих безвісти до організації обмінів і подальшої реабілітації звільнених.

Стратегічне керівництво діяльності Штабу здійснює Головне управління розвідки (ГУР), відповідальне за встановлення каналів зв’язку з противником, ведення складних переговорів та організацію обмінних процесів. 

Служба безпеки України (СБУ) через спеціалізований координаційний центр проводить опитування повернутих з полону, перевірку персональних даних, верифікацію списків на обмін і документування злочинів, що є критично важливим для безпеки та правової коректності процесу.

Одним із найбільш вагомих чинників запобігання жорстокому поводженню з військовополоненими є робота Збройних Сил України (ЗСУ) у взаємодії з іншими Силами оборони України. У межах цієї співпраці формується обмінний фонд, зокрема шляхом взяття в полон військовослужбовців противника, у тому числі представників офіцерського складу. Чим злагодженіше й швидше працює система обміну, тим менше залишається часу та можливостей для жорстокого поводження з полоненими. Регулярні обміни знижують мотивацію тривалого утримання людей у неволі та використання полону як інструменту тиску.

Крок 4. Облік, нормативне забезпечення та міжнародна правова взаємодія

Технічним та інформаційним фундаментом усієї системи виступає Національне інформаційне бюро (НІБ), яке веде єдиний реєстр зниклих, депортованих і полонених осіб та виконує функцію офіційного каналу взаємодії з МКЧХ для підтвердження статусів через Женеву.

На стратегічному рівні роботу доповнює Міжвідомча комісія з питань застосування норм Міжнародного гуманітарного права (МКМГП), яка формує нормативно-правову базу поводження з військовополоненими відповідно до Женевських конвенцій. Саме цей рівень забезпечує юридичну легітимність дій України, посилює міжнародну підтримку та створює додаткові інструменти тиску на Росію з метою доступу до українських полонених.

Міжнародний правовий рівень: хто і як формує відповідальність поза межами України

Кримінальне переслідування за воєнні злочини

Гаага, Нідерланди

Центральним елементом міжнародного кримінального правосуддя є Міжнародний кримінальний суд (МКС), який використовує матеріали, зібрані українськими правоохоронними органами, як частину доказової бази власних розслідувань. Суд має повноваження притягувати до відповідальності осіб, підозрюваних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та геноциді, зокрема шляхом видачі міжнародних ордерів на арешт.

Водночас юрисдикція МКС має принципові обмеження. Суд не може повною мірою здійснювати переслідування за злочин агресії у випадку, якщо держава-агресор не є стороною Римського статуту. Російська Федерація належить саме до таких держав, що істотно звужує можливості притягнення до відповідальності її вищого політичного та військового керівництва в межах існуючого мандату МКС.

Заповнення юрисдикційного вакууму: злочин агресії

З метою усунення цього обмеження міжнародною спільнотою було ініційовано створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України – окремого судового механізму, покликаного забезпечити притягнення до відповідальності саме за злочин агресії.

Очікується, що діяльність Трибуналу розпочнеться у 2026 році. Його створення має ключове значення для міжнародної системи правосуддя, оскільки фактично вперше передбачає можливість адресного розгляду відповідальності вищого керівництва держави-агресора за рішення розпочати війну, а не лише за окремі епізоди воєнних злочинів.

Захист прав постраждалих через регіональні судові механізми

Страсбург, Франція

Паралельно з кримінальним переслідуванням діє Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) – міжнародний судовий орган, який розглядає міждержавні та індивідуальні заяви щодо порушення прав людини, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини.

ЄСПЛ відіграє особливу роль у справах, пов’язаних із незаконним позбавленням волі, катуваннями та нелюдським поводженням з військовополоненими. Саме через цей механізм родини постраждалих отримують юридичну можливість фіксації порушень на міжнародному рівні та формування рішень, які мають правову й політичну вагу для всієї Ради Європи.

Висновки цього блоку

Міжнародний правовий рівень не є єдиним і універсальним механізмом, але він формує сукупну архітектуру відповідальності, у межах якої кримінальні, спеціальні та правозахисні судові інструменти доповнюють одне одного. Саме ця багаторівнева модель дозволяє поступово трансформувати національні справи України у міжнародні юридичні наслідки для держави-агресора.

Міжнародний гуманітарний та моніторинговий рівень: фіксація, контроль і публічний тиск

Гуманітарний доступ і превенція жорстокого поводження

Женева, Швейцарія

Ключовою гуманітарною інституцією у питанні військовополонених є Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – нейтральна організація, мандат якої визначений Женевськими конвенціями 1949 року та Додатковими протоколами до них. Основною метою візитів МКЧХ до місць утримання військовополонених є запобігання катуванням, нелюдському поводженню та насильницьким зникненням.

Делегати МКЧХ мають право на конфіденційні бесіди з військовополоненими без присутності охорони, що дозволяє отримувати об’єктивну інформацію про умови утримання, стан здоров’я та поводження. Організація діє у тісній координації з Українським Червоним Хрестом, однак її ефективність безпосередньо залежить від фактичного доступу до місць утримання з боку держави-агресора.

Системи документування та встановлення фактів

Женева, Швейцарія

Центральну роль у міжнародному моніторингу порушень прав людини відіграє Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН). Це головний правозахисний орган системи ООН, який збирає дані про порушення, готує регулярні публічні доповіді та формує міжнародний порядок денний у сфері прав людини.

Безпосередньо в Україні з 2014 року працює Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ ООН). Представники місії здійснюють щоденну фіксацію наслідків бойових дій, випадків катувань, незаконного утримання та поводження з військовополоненими. Саме ці дані формують первинну міжнародну доказову базу, на яку згодом спираються судові та політичні механізми.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Радою ООН з прав людини також була створена Міжнародна незалежна комісія ООН з розслідування порушень в Україні (МНК ООН) – незалежний орган, зосереджений на воєнних злочинах і злочинах проти людяності. Комісія збирає, зберігає та систематизує докази для подальшого використання Міжнародним кримінальним судом і майбутніми трибуналами.

Міжнародні неурядові та міжурядові механізми тиску

Відень, Австрія

Важливу роль у документуванні воєнних злочинів та формуванні міжнародного тиску відіграє Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Через свої спеціальні механізми організація фіксує порушення міжнародного гуманітарного права та сприяє створенню міжнародної доказової бази, яка використовується для політичного й правового реагування.

Паралельно значний вплив мають міжнародні правозахисні організації. Human Rights Watch (HRW) документує порушення з особливим фокусом на наслідках російської агресії, закликаючи міжнародні інституції до дій та вимагаючи від Росії надати доступ МКЧХ і моніторинговим місіям до місць утримання полонених. Amnesty International (AI) систематично публікує звіти про порушення міжнародного гуманітарного права, формуючи гуманітарний і політичний тиск на державу-агресора та мобілізуючи міжнародну підтримку України.

Парламентські асамблеї як інструмент міждержавного політичного тиску

Формування світової позиції щодо захисту українських військовополонених значною мірою залежить від роботи міжнародних парламентських структур, зокрема Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) та Парламентської асамблеї НАТО. Ці інституції не передбачають конкретних правових або переговорних інструментів, але вони мають вагомий політичний вплив: ухвалюють резолюції та заяви, які офіційно фіксують факти порушень міжнародного гуманітарного права, підтримують міжнародні розслідування, посилюють тиск на Росію та сприяють консолідації позиції демократичних держав. Завдяки цьому посилюється міжнародна увага до проблеми військовополонених, розширюються можливості для залучення гуманітарних механізмів захисту та підтримується порядок денний щодо їхнього звільнення.

Висновки цього рівня

Якщо коротко, сукупна ефективність міжнародного гуманітарного й моніторингового рівня полягає в поєднанні взаємодоповнюваних повноважень: МКЧХ забезпечує гуманітарний доступ до військовополонених і превенцію жорстокого поводження; механізми ООН здійснюють легітимну фіксацію порушень і надають їм міжнародної публічності; Комісія ООН з розслідування формує поглиблену доказову базу, придатну для подальшого судового переслідування; ОБСЄ застосовує регіональні політичні механізми впливу; міжнародні правозахисні організації трансформують ці дані у публічний і репутаційний тиск на державу-агресора; тоді як ПАРЄ та Парламентська асамблея НАТО переводять напрацювання у площину міждержавних політичних рішень і резолюційного тиску.

Саме така комбінація механізмів створює реальну основу для захисту українських військовополонених.

Громадський і медійний рівні: зовнішній тиск і публічна відповідальність

Попри те, що ключову роль у питаннях військовополонених відіграють державні та міжнародні інституції, значна частина системної роботи здійснюється також організаціями й спільнотами, які діють поза межами офіційних державних структур.

Суттєвий внесок у підтримання постійної міжнародної уваги до теми українських військовополонених роблять громадські та родинні об’єднання. Через публічні звернення, акції, адвокаційні кампанії та взаємодію з медіа вони не дають цій темі змоги зникнути з фокусу міжнародної уваги та перешкоджають процесу нормалізації війни у сприйнятті світової спільноти.

Незалежні журналісти та OSINT-розслідувачі забезпечують документування й винесення у публічний простір осіб, які причетні до утримання, катувань і жорстокого поводження з українськими військовополоненими. Ідентифікація командирів, наглядачів і тюремників перетворює їх з анонімних виконавців на персонально відповідальних осіб, що підвищує ймовірність застосування до них міжнародних санкцій, візових обмежень та кримінального переслідування у майбутньому.

Тема прав військовополонених активно підіймається правозахисними організаціями, гуманітарними місіями, дипломатами, волонтерськими об’єднаннями, громадськими ініціативами, журналістами, народними депутатами, представниками місцевої влади, міжнародними неурядовими структурами, релігійними спільнотами та окремими небайдужими громадянами. Їхня діяльність сприяє документуванню порушень, підтриманню постійної комунікації, захисту прав полонених і просуванню процесів їх звільнення.

Висновки цього рівня

Таким чином, поряд із офіційними державними та міжнародно-правовими механізмами існують спільноти та ініціативи, які відіграють важливу роль у посиленні міжнародного тиску. Їхнє поєднання розширює можливості впливу та створює умови для ухвалення реальних політичних і практичних рішень щодо питання військовополонених.

Загальний підсумок

Усі зазначені рівні – державний, міжнародно-правовий, гуманітарно-моніторинговий, а також громадський і медійний формують багаторівневу систему реагування, у межах якої кожен виконує власну функцію. 

Однак, попри наявність комплексу механізмів, загальна система відповідальності за воєнні злочини залишається фрагментарною: українські органи й міжнародні місії ефективно документують воєнні злочини, але перехід від фіксації до реальної відповідальності залишається повільним і залежним від політичної волі окремих держав. Одні структури обмежені власним мандатом, інші – складними процедурами ухвалення рішень, а також часовими й юрисдикційними рамками. В результаті між зібраними доказами та практичними наслідками виникає критична пауза, яку ворог використовує як простір безкарності. Саме цей розрив між доказами й дією сьогодні є найслабшою ланкою всієї системи.

Найбільш дієвим способом подолати цю слабкість є персоналізована відповідальність, підкріплена невідворотними практичними наслідками. Європейський Союз, США, Велика Британія та інші партнери можуть застосовувати адресні санкції – замороження активів, заборону в’їзду, фінансові обмеження проти конкретних виконавців і командирів. Додатково національні суди окремих країн здатні використовувати принцип універсальної юрисдикції. Саме поєднання цих інструментів створює реальний стримувальний ефект, за якого порушення Женевських конвенцій перестає бути безкарним вибором.

Водночас, поряд із юридичними та санкційними механізмами, одними з найбільш практичних і дієвих інструментів захисту українських військовополонених залишаються переговорні та обмінні процеси. Саме вони забезпечують негайний гуманітарний результат там, де міжнародні судові механізми діють у довшій часовій перспективі. Формування обмінного фонду, міжвідомча координація та залучення міжнародних посередників не замінюють правосуддя, але дозволяють рятувати життя вже зараз.

The post Хто дійсно може змінити ситуацію з воєнними злочинами проти українських військовополонених appeared first on The Ukrainian Review.

Оптимістичний сценарій (2028–2030)

Цей сценарій передбачає швидкий прогрес з обох боків — України та ЄС.

Передумови:

• Україна впроваджує реформи швидко: Україна ефективно погоджує своє законодавство, інституції та систему управління  до стандартів ЄС (передусім у сфері верховенства права, боротьби з корупцією, судової системи та економічної політики).

•  ЄС демонструє політичну волю: Європейський Союз прискорює вступ України з геополітичних міркувань, зокрема через війну з Росією та прагнення закріпити Україну в західному блоці.

• Мінімальний опір з боку держав-членів ЄС: Країни-члени не блокують і не затягують процес через побоювання щодо втоми від розширення, бюджетних внесків чи внутрішніх реформ.

Чому цей сценарій залишається «оптимістичним»:

Зазвичай вступ до ЄС триває понад 10 років; навіть такі країни, як Польща чи Румунія, проходили цей шлях приблизно за такий самий термін після подання заявки. Подання Україною заявки у 2022 році та вступ у 2028–2030 роках стало б прецендентом швидкого процесу.
Крім того, ЄС може потребувати внутрішніх реформ (зокрема бюджету та процедур ухвалення рішень), аби інтегрувати таку велику країну, як Україна.

Реалістичний сценарій (2030–2032)

Цей сценарій вважається більш прагматичним і ймовірним, за умови поступового, але стабільного прогресу.

Передумови:

• Україна проводить суттєві, але поступові реформи.

• Частина країн ЄС наполягає спочатку на внутрішніх реформах або обережно ставиться до подальшого розширення без вирішення питань перерозподілу бюджету чи реформування системи ухвалення рішень.

• Тривала війна або нестабільність можуть уповільнювати темпи реформ в Україні або фокус ЄС на інтеграції.

• Громадська думка в ЄС може коливатися, спричиняючи політичні затримки (небезпечна тенденція проявляється, зокрема, у Польщі, де понад 40% опитаних висловилися проти вступу України до ЄС і НАТО).

Чому цей сценарій імовірніший:

Він дає і Україні, і ЄС більше часу для структурної та політичної підготовки.
Цей план також більше відповідає історичним прецедентам — наприклад, країни Західних Балкан ведуть переговори роками, а подекуди й десятиліттями.

Ключові вимоги для вступу України до ЄС

Вимоги ЄС виходять далеко за межі формального ухвалення законів — головний акцент робиться на реальному впливі на українське суспільство. Брюссель очікує не лише імплементації директив, а й їхнього ефективного виконання у таких сферах, як судочинство, боротьба з корупцією, права людини, довкілля та економіка. Ці стандарти визначають не лише правову сумісність, а й спільну систему цінностей між Україною та європейською спільнотою.

До ключових вимог належать:

• Незалежна та ефективна судова система.

• Дієва антикорупційна інфраструктура (Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції).

• Захист прав людини та прав національних меншин.

• Реформа публічного управління та інституційна прозорість.

• Конкурентна ринкова економіка.

• Відповідність аграрного сектору стандартам Спільної аграрної політики ЄС.

• Узгодження з екологічною політикою (Європейський зелений курс).

• Фінансова та макроекономічна стабільність.

Переваги для України від вступу до Європейського Союзу

• Доступ до Єдиного ринку ЄС.
Українські компанії отримають можливість вільно експортувати товари та послуги до країн ЄС, охоплюючи понад 500 мільйонів споживачів. Це відкриває нові бізнес-можливості, стимулює зростання ВВП та розвиток сучасних галузей.

• Фінансова підтримка та фонди розвитку.
Членство в ЄС забезпечує доступ до структурних фондів, субсидій на модернізацію інфраструктури, сільського господарства та освіти, а також до масштабних інвестицій у післявоєнну відбудову (окремі програми вже діють, попри війну).

• Підвищення рівня життя.
Європейське законодавство гарантує соціальні права, захист працівників та рівний доступ до охорони здоров’я й освіти. Це відчутно покращує повсякденне життя громадян.

• Зміцнення безпеки та стабільності.
Членство підвищує міжнародний статус України, сприяє політичній інтеграції, участі у формуванні спільної політики безпеки ЄС та посилює євроатлантичний курс держави.

Переваги для Європейського Союзу від вступу України

Інтеграція України до ЄС надає Союзу низку стратегічних переваг, особливо в аграрній та оборонній сферах.

• Розширення стратегічного простору.
Україна є найбільшою за площею країною Європи. Її вступ посилить геополітичні позиції ЄС на східному фланзі та створить буфер проти авторитарних режимів.

• Потужний аграрний та промисловий партнер.
Україна є одним із провідних світових виробників аграрної продукції та металів. Це посилить продовольчу безпеку ЄС і зменшить залежність від імпорту з третіх країн. Інтеграція забезпечить стабільне внутрішнє джерело зерна, соняшникової олії та інших продуктів.

• Військовий і безпековий досвід.
Україна має унікальний бойовий досвід протидії гібридним загрозам. Її участь у формуванні безпекової політики ЄС стане стратегічним активом для всього Союзу. Крім того, Україна має історично потужну оборонно-промислову базу (зокрема авіабудування, танкове та ракетне виробництво), а тісніша інтеграція відкриє можливості для спільних проєктів і трансферу технологій.

• Моральне оновлення ЄС.
Україна є символом боротьби за свободу, демократію та людську гідність, що нагадує Європі про базові цінності, на яких вона була збудована.

Виклики та ризики для України

Шлях України до членства в ЄС супроводжується серйозними перешкодами. Судова та антикорупційна інституції залишаються вразливими. За даними опитувань, за кілька років до повномасштабного вторгнення Росії лише 20% судових рішень виконувалися, що підривало верховенство права.
Війна завдала нищівного удару по сільському господарству — зруйновано інфраструктуру, заблоковано експорт, окуповано частину земель, тоді як відповідність стандартам ЄС вимагатиме додаткових витрат від виробників.
Водночас потреби у відбудові перевищують 400 мільярдів доларів, що створює серйозне навантаження на фінансові можливості держави щодо фінансування реформ і виконання критеріїв ЄС.

Основні ризики для України:

• Посилення конкуренції на внутрішньому ринку (українські компанії зіткнуться з тиском з боку усталених брендів ЄС, особливо в аграрному секторі, промисловості та сфері послуг).

• Висока вартість узгодження стандартів з вимогами ЄС (технічними, санітарними, екологічними), що потребуватиме мільярдних інвестицій з боку держави та бізнесу.

• Посилення міграційного відтоку (спрощений рух може прискорити еміграцію молодих і кваліфікованих кадрів, загострюючи дефіцит робочої сили).

• Обмеження в аграрному секторі (жорсткі регуляції, квоти та правила субсидування можуть поставити українських фермерів у менш вигідне становище).

• Часткова втрата суверенітету у прийнятті рішень (у сферах економіки, енергетики та довкілля Україна змушена буде координувати політику з інституціями ЄС).

Виклики для Європейського Союзу

ЄС також зіштовхнеться з економічними, безпековими, політичними та інституційними викликами у процесі інтеграції України.

• Фінансове навантаження.
Вступ України вимагатиме значних видатків із бюджету ЄС — на інфраструктуру, регіональний розвиток, сільське господарство та післявоєнну відбудову. За окремими оцінками, йдеться про десятки мільярдів євро щороку.

• Конкуренція на аграрному ринку.
Україна є одним із найбільших аграрних виробників у Європі. Її вступ створює ризики для фермерів країн ЄС — насамперед Франції, Польщі та Угорщини через можливе перенасичення ринку та конкуренцію за субсидії.

• Безпека і війна на кордонах ЄС.
Інтеграція країни, що перебуває у стані війни або межує з агресивною Росією, може підвищити рівень безпекових ризиків і змусити ЄС переглянути спільну оборонну політику та довгострокові стратегічні пріоритети.

• Потреба в інституційних реформах.
Прийняття такої великої країни, як Україна, вимагатиме перегляду правил ухвалення рішень у ЄС, зокрема реформи принципу одностайності.

• Політична поляризація всередині ЄС.
Деякі держави-члени, зокрема Угорщина чи Словаччина, демонструють скепсис або обережність щодо швидкого розширення. Це може поглибити внутрішні розбіжності в Союзі (додаткову загрозу становлять праворадикальні політичні сили, які експлуатують теми міграції та надмірних внесків до бюджету ЄС).

Попри проголошення європейської інтеграції стратегічним курсом, сьогодні Україна стикається не лише з вимогами Європейського Союзу, а й із питанням внутрішньої чесності: чи справді ми хочемо стати частиною Європи — не на словах, а на ділі? Рішення про вступ — це не лише питання зовнішньої дипломатії, а передусім внутрішньої політичної та моральної трансформації.
Запит на європейські цінності в українському суспільстві є реальним і глибоким. Але чи готова політична еліта повністю взяти на себе цей шлях? Відсутність ключових реформ у судовій, антикорупційній та правоохоронній сферах викликає серйозні питання. Часто складається враження, що частина еліт свідомо гальмує процес, усвідомлюючи, що справжня європейська інтеграція покладе край схемам, які десятиліттями збагачували олігархів і клани, вибудуваним на слабкості держави та стражданнях громадян. Утім, це окрема тема — і я планую присвятити їй окремий, ґрунтовний матеріал.

Отже, ми маємо бути чесними із самими собою: європейське майбутнє України залежить не лише від ЄС, а й від готовності української держави демонтувати корупційні системи, захищати права людей і грати за правилами. Ключове питання полягає не в тому, “чи прийме нас Європа”, а в тому, “чи готові ми самі стати по-справжньому європейською державою”.

P.S. Ще одна важлива пересторога:

Попри очевидні можливості, які дає членство в ЄС, варто визнати, що вступ у післявоєнних умовах може створити серйозні ризики для економічного суверенітету України. Ослаблена економіка, зруйнована інфраструктура та вразливий сектор малого бізнесу можуть зробити країну об’єктом швидкого поглинання потужними західними корпораціями. Під гаслом європейської інтеграції ми можемо побачити хвилю скупівлі землі, підприємств і ключової інфраструктури за заниженими цінами. У таких умовах надзвичайно важливо не лише вступити до ЄС, а й захистити національні інтереси. Україна має розробити запобіжні механізми, щоб увійти до Союзу не як пасивний реципієнт зовнішнього впливу, а як сучасний і спроможний партнер. Інакше, якщо вступ до ЄС буде сприйнятий політичною елітою лише як геополітичний символ, а не як ретельно прорахована економічна стратегія, Україна ризикує втратити частину свого суверенітету. І цю розмову потрібно починати вже зараз, а не потім.

The post Євроінтеграція України: до чого ми насправді рухаємося? appeared first on The Ukrainian Review.

Російські війська на території суверенної України послідовно вчиняють воєнні злочини проти українських військовополонених – від страти беззбройних до систематичних катувань у колоніях і СІЗО. Це пряме й багаторазове порушення Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими.

Ініціатива “No Peace Without Justice” фіксує ці злочини, поєднуючи документування фактів із політичною адвокацією. Наше завдання – щоб розстріли на полі бою й катівні в колоніях не залишалися лише «черговою новиною», а перетворювалися на реальний політичний тиск, що формує тверезе розуміння того, з яким саме агресором воює Україна.

Ми добиваємося публічного визнання цих злочинів усіма державами – учасницями Женевських конвенцій та членами ООН, адже саме це створює передумови для невідворотної відповідальності й формує єдину міжнародну позицію щодо дій Росії.

Задокументовані епізоди листопада-грудня 2025 року

(за звітами Офісу генерального прокурора та Донецької обласної прокуратури)

Грудень 2025 р.

Сіверський напрямок (Донецька область).

Під час «зачистки» приватного сектору поблизу села Святo-Покровське, Сіверська громада, російський військовий виявив українського бійця, який ховався в надвірній будівлі. Коли військовослужбовець ЗСУ вийшов із піднятими руками, демонструючи намір здатися в полон, окупант відкрив по ньому вогонь з засідки, поранив, а потім добив автоматною чергою. 

За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 438 КК України. *

* Факт відкриття досудового розслідування означає, що держава офіційно фіксує цей епізод як воєнний злочин, закладаючи юридичну основу для міжнародної відповідальності Росії та подальшої передачі доказів до міжнародних механізмів правосуддя.

Республіка Мордовія (РФ), виправна колонія №10.

У виправній колонії №10 в Мордовії українських військовополонених утримували під наглядом фельдшера медчастини Іллі Сорокіна, якого самі полонені прозвали «доктор зло». За даними слідства, під виглядом «медичного огляду» він застосовував до поранених українських воїнів електрошокер, доводячи їх до втрати свідомості чи паралічу кінцівок, наносив побої різними предметами, свідомо позбавляв знеболення й належних перев’язок. Дії Іллі Сорокіна кваліфіковано як жорстоке поводження з військовополоненими. СБУ заочно повідомила йому про підозру за ст. 438 КК України.

*Подібна справа також фігурує в листопаді щодо Суходольської виправної колонії №4 на окупованій Луганщині. 

Листопад 2025 р.

Село Гнатівка, Покровський район (Донецька область).

Під час штурму українських позицій у районі села Гнатівка російські військові оточили й взяли в полон бійця ЗСУ. Один із окупантів зв’язав йому руки, інший завдав кілька ударів прикладом автомата по голові. Коли беззбройний полонений перестав подавати ознаки спротиву, його розстріляли. 

(Порушено провадження за ст. 438 ККУ)

Селище Котлине, Покровський район (Донецька область).

19 листопада 2025 року під час штурму поблизу селища Котлине російські військовослужбовці взяли в полон п’ятьох українських оборонців. Коли обеззброєні полонені лежали обличчям до землі, один із загарбників відкрив по них прицільний вогонь з автомата, убивши всіх п’ятьох. (Порушено провадження за ст. 438 ККУ).

Ці історії – лише верхівка айсберга. Вони стали публічними завдяки відеодоказам, свідченням постраждалих, заявам прокуратури, роботі журналістів і правозахисників. Але за кожним таким кейсом стоять десятки епізодів, про які світ дізнається лише зі свідчень звільнених з полону.

Реакції міжнародної спільноти

11 грудня Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch оприлюднила звіт:

«Систематичне застосування російською владою тортур по відношенню до українських військовополонених є огидним і становить серйозне порушення основних гарантій міжнародного гуманітарного права, – заявила Холлі Картнер, заступниця програмного директора Human Rights Watch. – Військовополонені в російському полоні щодня стикаються з небезпечними для життя катуваннями. Всі відповідальні за ці злочини мають бути притягнуті до відповідальності».

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні фіксує системний характер знущань:

«Систематичні тортури та жорстоке поводження з військовополоненими є однією з найбільш шокуючих та поширених рис цієї війни», – зазначила у новому звіті, опублікованому 9 грудня 2025 року, Даніель Белль, Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (HRMMU).

У звіті ОБСЄ за 25 вересня 2025 року наведена наступна інформація:

«Місія також отримала узагальнені дані від Об’єднаного українського центру при Агентстві безпеки України, державному органі України, відповідальному за розслідування воєнних злочинів. Їхні дані, засновані на інтерв’ю зі звільненими військовополоненими, показують, що 89,4% звільнених військовополонених зазнали певної форми жорстокого поводження, зокрема 63,8% – фізичного насильства, 55,2% – психологічного насильства та 42,9% – сексуального насильства».

Йдеться не про окремі випадки, а про можливу системність жорстокого поводження. Публічні заяви окремих представників держави-агресора та свідчення звільнених полонених викликають ключове запитання: на якому рівні можуть виникати рішення, що призводять до розстрілів військовополонених — на рівні командирів підрозділів чи за мовчазного схвалення вищого керівництва? Подібні дії можуть становити грубі порушення Женевських конвенцій і підпадати під кваліфікацію воєнних злочинів або злочинів проти людяності.

Це має стати предметом подальших розслідувань, і ми інформуватимемо про встановлені факти у наступних матеріалах. 

Для міжнародної спільноти це створює очевидний висновок: жодна дискусія про «мир» чи «заморожений конфлікт» не може вестися окремо від питання відповідальності за ці злочини. Саме тому ініціатива “No Peace Without Justice” наполягає: без покарання катів та їхніх політичних покровителів мир буде лише паузою перед новим етапом насильства, а не стійким рішенням.

Ми переконані, що без належної відповідальності за ці злочини вже сьогодні світ ризикує опинитися в реальності, де майбутні конфлікти розгортатимуться без будь-яких правил. Ігнорування очевидних порушень Женевських конвенцій створює небезпечний прецедент: воюючі сторони дедалі частіше вдаватимуться до терору, масових страт і катувань, усвідомлюючи безкарність. Це становить пряму загрозу для всіх цивілізованих держав, адже руйнує саму основу міжнародного гуманітарного права та підриває принципи людяності, які мають стримувати найгірші прояви насильства у війнах.

The post ”No Peace Without Justice” Воєнні злочини проти українських військовополонених appeared first on The Ukrainian Review.

Промислове виробництво: ознаки уповільнення

У cічні 2025 року промислове виробництво зросло лише на 2,2% у річному вимірі, що є різким падінням у порівнянні з 8,2% у грудні 2024 року. Це чітко демонструє суттєве уповільнення темпів зростання промисловості.

А у лютому 2025 року, в порівнянні з попереднім місяцем, обсяг промислового виробництва знизився на 0,4%, підтверджуючи тенденцію до подальшого сповільнення.

Ключова ставка: рекордно висока

У квітні 2025 року Центральний банк Росії залишив ключову процентну ставку на рівні 21% — найвищий показник з початку 2000-х років. Це стало відповіддю на високу інфляцію, яка в березні сягнула 10,3% у річному вимірі. Проте така політика стримування має серйозні побічні ефекти: вона душить економічну активність, ускладнюючи доступ до кредитів для підприємств.

Загроза масових банкрутств

У Січні 2025 року аналітичний центр ЦМАКП попередив про можливу хвилю корпоративних банкрутств у 2025 році. Частка підприємств, у яких процентні платежі перевищують дві третини прибутку, зросла до 20%. Близько 25% малих підприємств Росії перебувають на межі банкрутства через високу інфляцію, надмірно високі процентні ставки та втрату експортних клієнтів.

Секторні проблеми економіки

У травні 2025 року Газпром оголосив про відмову від виплати дивідендів за 2024 рік. Причина — витрати на обслуговування боргу, які подвоїлися і досягли 482,5 млрд рублів.

За 2024 рік вугільні компанії зазнали збитків на 91,3 млрд рублів, тоді як у 2023 році вони отримали понад 350 млрд рублів прибутку. Це — яскравий приклад різкої зміни ситуації навіть у галузях, які донедавна вважалися прибутковими.

Прогнози економічного зростання

Міністерство економічного розвитку Росії прогнозує уповільнення зростання ВВП до 2,5% у 2025 році, порівняно з 4,3% у 2024 році. Центральний банк Росії є ще обережнішим: згідно з його оцінками, зростання може бути в межах 1–2%. Враховуючи вже наявні проблеми у промисловості та борговому навантаженні, навіть ці скромні цифри можуть виявитися завищеними.

Промислова стагнація в Росії: сигнал про глибші проблеми

Попри спроби Кремля представити ситуацію як контрольовану, економічна реальність говорить про інше. Висока ключова ставка Центрального банку Росії — одна з головних причин, чому промисловість країни стрімко втрачає темпи.

Вартість кредитів стала критичною для підприємств. Фінансування оновлення обладнання, сировини та логістики стало недоступним для малого і середнього бізнесу. Великі гравці утримуються на плаву лише завдяки державним субсидіям, але навіть цього недостатньо для забезпечення зростання.

Основні чинники, що тягнуть промисловість вниз

Підприємства не можуть дозволити собі дорогі кредити для операційної діяльності через високу облікову ставку. Спостерігається зменшення внутрішнього попиту, адже через падіння доходів населення та зростання цін виробники стикаються з браком замовлень.

Санкції та логістичні обмеження зменшили експортні можливості підприємств. Водночас малі та середні виробники вже влітку можуть піти з ринку через фінансову нестабільність.

Якщо нинішня динаміка збережеться, російська промисловість вже найближчим часом увійде у фазу стагнації. А це — передумова до глибшої рецесії, яку не зможе зупинити навіть ручне керування економікою.

До кінця 2025 року в Росії прогнозують серйозні економічні труднощі. Загалом за три місяці 2025 року воєнні перевитрати Росії сягають $5 млрд, – керівник Служби зовнішньої розвідки Іващенко.

До кінця цього року в російській економіці очікуються проблеми з коштами та трудовими ресурсами. Можлива масштабна криза в енергетичному секторі, житлово-комунальному господарстві, а також нестача кадрів, – він додав.

Висновок

Російська економіка стикається з класичною кризою перегріву. Високі ставки, інфляція, зниження попиту та обмеження експорту створюють замкнене коло. Водночас публічна риторика Кремля намагається створити ілюзію стабільності, тоді як системні показники сигналізують про наростаючу кризу. 

Ставка на “ручне управління” і проєкти “імпортозаміщення” не здатні компенсувати структурні перекоси, що посилюються. Якщо найближчим часом не відбудеться глибокого перегляду економічної політики, Росія ризикує опинитися в тривалій фазі рецесії з руйнівними наслідками для населення та бізнесу.

Володимир Савченко, генеральний директор “The Ukrainian Review”

The post Висока ставка — низьке зростання: Кремль намагається приховати кризу appeared first on The Ukrainian Review.