LIFE – фінансовий інструмент Європейського Союзу для реалізації заходів із захисту довкілля та боротьби зі змінами клімату, який діє з 1992 року. Україна приєдналася до Програми в червні 2022 року.

Проєкт охоплює 11 країн ЄС, серед яких – Австрія, Іспанія, Франція, Італія, Словаччина, Португалія, Швеція, Чехія, Латвія, Польща, Ісландія та Україна (як країна-кандидат у члени ЄС). Загальна тривалість реалізації – 2022-2025 роки.

Україну, яка вперше приєдналась до проєкту, представляли делегати від міста Чорноморська.

Під час дводенного семінару представники громад взяли участь у тематичних обговореннях, робочих сесіях і воркшопах, присвячених енергетичному плануванню, використанню цифрових інструментів для моніторингу виконання SECAP, фінансуванню кліматичних та енергоефективних заходів тощо.

Учасники семінару ознайомились з успішними практиками впровадження енергоощадних технологій у місті Братислава на прикладі застосування теплових помп, систем накопичення енергії, “зелених” дахів та енергоефективного модернізованого освітлення в школі імені А.Дубчека м.Братислави та Національного футбольного стадіону Словаччини.

Начальник відділу енергоефективності та грантової діяльності виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області  Олександр Корчма, який представляв Україну на зустрічі у Братиславі, поділився своїм досвідом з редакцією “The Ukrainian Review”.

Євген Джумига: Як Україна потрапила до проєкту “Own Your SECAP”?

Олександр Корчма: В Україні є громадська організація “Центр розвитку та співпраці громад”, яка уклала угоду з чеською енергетичною компанією “Seven” та словацькою Energy Centre Bratislava. Разом вони подали заявки як партнери до європейського проєкту “Own Your SECAP”. Після цього був проведений конкурс, в якому взяли участь 38 громад з 17 областей України. Переможцями стали Нікопольська громада Дніпропетровської області та Чорноморська громада з Одеської області.

І в рамках цього проєкту громади разом з Центром розвитку та співпраці громад, чеськими, словацькими та іншими партнерами, а також муніципалітетами з 11 європейських держав мають можливість отримувати підтримку для впровадження планів дій сталого енергетичного розвитку.

Євген Джумига: Чому участь у даному проєкті важлива для України?

Олександр Корчма: Україна взяла на себе ряд міжнародних зобов’язань в сфері енергетики та клімату, зокрема в рамках угод про асоціацію з Європейським Союзом. Українські громади протягом останніх років розробляють по європейській методиці плани дій сталого енергетичного розвитку та клімату та добровільно долучаються до Європейської ініціативи Угода мерів Схід.

Угода мерів – Схід (The “Covenant of Mayors – East” ) – провідна ініціатива, започаткована Європейським Союзом, що охоплює місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях.

Станом на сьогодні близько 250 громад України з 1471 мають розроблені плани дій сталого енергетичного розвитку та клімату. Загалом ці плани сприяють залученню додаткових інвестицій та міжнародної підтримки для кліматично орієнтованих проєктів в своїх громадах. Тобто участь України, українських громад в проєкті «Own Your SECAP» є важливим кроком до виконання міжнародних зобов’язань, інтеграції до європейського простору.

Євген Джумига: Наскільки Україна відстає від країн Європейського союзу у впровадженні енергетичних планів? 

Олександр Корчма: Країни Європейського Союзу почали активно впроваджувати плани дій сталих енергетичних розвитків значно раніше за Україну. Перші кроки в Україні були зроблені десь близько 2011 року. Станом на сьогодні приблизно 20 % українських громад мають плани. В 2019 році був прийнятий закон про енергоефективність в Україні, який зобов’язує українські громади до листопада 2025 року прийняти і затвердити муніципальні енергетичні плани. Тобто станом на сьогодні в Україні існує добровільна згода громад на долучення до європейської ініціативи і примусові зобов’язання щодо муніципальних енергетичних планів. Ці документи схожі приблизно на 60%. Українським громадам розробляти як плани дій, так і муніципальні енергетичні плани допомагають міжнародні проєкти, такі як GIZ (Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit), UNDP (United Nations Development Programme), USAID (United States Agency for International Development) до січня цього року.

Євген Джумига: Як впроваджується план SECAP в Чорноморську?

Олександр Корчма: Чорноморська громада приєдналася до європейської ініціативи Угода мерів – Схід наприкінці 2017 року. По зобов’язанню кожна громада, яка долучається, має протягом двох років розробити та затвердити план дій сталого енергетичного розвитку та клімату до 2030 року та подати його до Європейської комісії на розгляд та затвердження. До повномасштабного вторгнення я жив і працював у м. Слов’янську, проте довелось залишити рідне місто і переїхати у Чорноморськ. Тут я активно включився у розробку SECAP, який вже 2024 року був затверджений. Чорноморська громада взяла на себе зобов’язання відповідно до нього зменшити викиди вуглецю на 37 % та замінити традиційні джерела на альтернативні до 2030 року.

За останні роки у місті Чорноморську створений відділ енергетичного менеджменту, запроваджений щоденний автоматичний моніторинг споживання енергетичних ресурсів по всім бюджетним установам громади, встановлено за міжнародними проєктами сонячні панелі на дахах адміністративних будівель тощо.

Євген Джумига: Які основні проблеми у впровадженні планів SECAP в Україні? Як на цей процес впливає війна?

Олександр Корчма: Війна безпосередньо впливає на впровадження енергетичних планів. Вона призвела до значних руйнувань енергетичної інфраструктури, житлових будівель, промислових підприємств. Змінюються пріоритети, ускладнюється запланована реалізація енергоефективних заходів.

Також є така проблема, як внутрішня і зовнішня міграція нашого населення, що впливає і на енергоспоживання та потреби громади. Змінюються пріоритети громад, тобто частина бюджетів спрямовується на оборону, на розв’язання гуманітарних проблем, і це все обмежує можливості фінансування проєктів і заходів, які зазначені в планах дій.

Ще одна дуже велика проблема – втрата через мобілізацію і міграцію кваліфікованих фахівців, які мали би займатися впровадженням енергоефективних заходів. З іншого боку, війна гостро показала вразливість Україну через залежність від віковного палива та необхідність переходу до децентралізації енергопостачання. Міжнародні партнери можуть і надають фінансову та технічну допомогу для відновлення інфраструктури. Аналіз всіх цих проблем породжує нові шляхи для забезпечення сталого та стійкого майбутнього енергетичного сектору в Україні у післявоєнний період.

Інтерв’ю провів Євген Джумига 

The post Україна вперше взяла участь у міжнародному проєкті з енергоефективності OwnYourSECAP appeared first on The Ukrainian Review.

Роль атомних електростанцій в умовах війни суттєво зросла, проте, високою залишається загроза пошкоджень під час щодобових обстрілів ракетами та дронами. Станом на сьогодні в Україні діє 4 атомні електростанції: Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська та Хмельницька. При чому Запорізька атомна електростанція з 4 березня 2022 року перебуває під російською окупацією.

Досвід Литовської республіки: Клаудіус Маніокас про Ігналінську АЕС та реформування енергетичної системи

Україна не перша країна, яка реформує свою енергетичну систему на шляху до ЄС. Складний і довгий двадцятирічний шлях реформ пройшла Литовська республіка. На вимогу ЄС 19 лютого 2001 року уряд республіки затвердив програму зупинки і подальшого виведення з експлуатації першого блоку Ігналінської АЕС. У 2004 році був зупинений перший блок станції, у 2009 році другий. У 2010 році почався демонтаж обладнання та систем станції.

Про цей досвід редакції “The Ukrainian Review” розповів професор Інституту міжнародних відносин та політичних наук Вільнюського університету, заступник Головного переговорника та заступник Генерального директора Європейського комітету при уряді Литовської республіки Клаудіус Маніокас:

Насправді, ми мали це питання в наших переговорах, тому що Ігналінська атомна електростанція вважалася небезпечною за проєктом тільки тому, що вона мала такий самий проєкт, як і Чорнобильська АЕС.  Тож, попри всі інвестиції, які були зроблені в неї, це було свого роду політичне рішення, бо Чорнобильська АЕС не могла працювати в ЄС. Так, ми намагалися змінити це рішення, але я думаю, що це було політично не в наших силах. І як ми бачимо зараз, через 20 років, якби ми не погодилися на це, нас би не пустили до ЄС.

Як зауважив Клаудіус Маніокас, фінансування закриття Ігналінської станції та відповідно пошуку нових джерел постачання електроенергії покладались на ЄС. На це було виділено приблизно 1 млрд євро. За рахунок цих коштів надавалась фінансова допомога звільненим робітникам станції.

Закриття Ігналінської атомної станції посилило залежність Литви від поставок російської електроенергії та газу, принаймні протягом 10 років, коли відбувався пошук альтернативних джерел. Проте, станом на сьогодні всі потреби Литви задовольняються імпортом електроенергії з інших країн ЄС та ресурсами зеленої електроенергії, зокрема сонця та вітру.

Однією з умов для вступу до ЄС була інтеграція у енергетичний ринок ЄС. Для цього необхідно було побудувати нову систему енергетичних мереж до сусідніх країн. Цей процес тривав приблизно 20 років і успішно завершився у лютому 2025 року, коли Литва, Естонія та Латвія нарешті від’єднались від енергомережі Росії та приєднались до мережі системних операторів передачі електроенергії Європи.

А по-друге, була домовленість про те, що вони допоможуть нам в основному побудувати наші зв’язки з сусідніми країнами і в основному покінчити з ізоляцією країн Балтії на енергетичному ринку ЄС. Це означало будівництво мостів, будівництво ліній з континентальною системою. І це зайняло 20 років.

Ще однією вимогою ЄС стала лібералізація ринку електроенергії (політичний та регуляторний процес, який створює конкуренцію замість монополії у енергетиці) Литовської республіки. Цей процес також затягнувся і був остаточно завершений лише декілька років тому.

Перспективи атомної енергетики України

Чи буде ЄС вимагати закриття атомних електростанцій України, як наприклад. Ігналінської станції? 

Міністерство енергетики України стверджує, що українські атомні станції і надалі будуть працювати, оскільки реактори. які на них використовуються, відповідають вимогам ЄС:

На відміну від Ігналінської АЕС у Литві, де експлуатувалися реактори типу РБМК-1500 (графіто-водяні реактори канального типу, подібні до тих, що використовувалися на Чорнобильській АЕС), всі діючі енергоблоки українських АЕС оснащені реакторами типу ВВЕР (водо-водяний енергетичний реактор), які мають принципово іншу конструкцію та вищий рівень безпеки. На АЕС України експлуатуються енергоблоки ВВЕР-440 та ВВЕР-1000, які використовуються в багатьох країнах Європи, зокрема в Болгарії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Фінляндії та відзначаються високим рівнем безпеки та ефективності.

Окрім того, з метою підвищення безпеки, ефективності експлуатації та виконання міжнародних зобов’язань України в рамках державної програми “Комплексна (зведена) програма підвищення безпеки енергоблоків АЕС України (КЗПБ)” проводиться комплексна модернізація енергоблоків типу ВВЕР на атомних електростанціях України. Програма реалізується на всіх діючих енергоблоках ВВЕР-1000 та ВВЕР-440 в Україні. Вона спрямована на модернізацію та підвищення рівня безпеки атомних електростанцій відповідно до сучасних вимог з ядерної та радіаційної безпеки (ЯРБ) та стандартів МАГАТЕ.

Фахівці Міністерства енергетики України вважають, що після початку повномасштабного вторгнення Росії Україна, з огляду на наявність дев’яти енергоблоків на підконтрольній їй території, демонструє стабільність у виробництві електроенергії з АЕС, навіть попри масовані атаки Росії на енергосистему. Цей фактор ставить атомну енергетику в число найбільш надійних джерел електроенергії в Україні.

Національним планом з енергетики та клімату на період до 2030 року, який був схвалений Кабінетом Міністрів України 25 червня 2024 року, прогнозується збереження частки атомної генерації на рівні близько 56% в загальній структурі виробництва електроенергії в України у 2050 році. Частка АЕС у загальній потужності електростанцій в Україні до 2032 може зрости до 17,4 ГВт. При цьому станом на 2024 рік цей показник становить 7,68 ГВт.

 Чорнобильська атомна електростанція

Що чекає на Чорнобильську атомну електростанцію? З цим питанням ми звернулись до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України і отримали детальну відповідь.

Рішення про остаточне закриття ЧАЕС було прийняте Кабінетом Міністрів України ще 29 березня 2000 року. А вже 15 грудня 2000 року відповідно до зобов’язань України перед світовою спільнотою, що зафіксовані у Меморандумі про взаєморозуміння між Урядом України і Урядами країн “Великої сімки” та Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС, Україна зупинила роботу останнього працюючого енергоблоку № 3.

Відповідно до Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, зняття з експлуатації проводиться у 4 етапи:

1. Припинення експлуатації (підготовчий етап до зняття з експлуатації, тривав із 2000 по 2015 роки). Етап, під час якого здійснено вилучення ядерного палива та переміщення його у сховище відпрацьованого ядерного палива, призначене для довгострокового зберігання.
2. Остаточне закриття і консервація реакторних установок (сучасний етап, з 2015-го до орієнтовно 2028 року).
3. Витримка реакторних установок протягом періоду, під час якого повинне відбутися природне зниження радіоактивного випромінювання до прийнятного рівня (орієнтовно до 2045 року). 
4. Демонтаж реакторних установок. На цьому етапі буде проведено демонтаж устаткування та очищення майданчика з метою максимального зняття обмежень і регуляторного контролю (орієнтовно до 2065 року). 

Таким чином, станом на сьогодні ЧАЕС перебуває на стадії зняття з експлуатації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему.

Реформування атомної енергетики України

Напад Росії на Україну у 2014 році змусив розпочати реформування атомної енергетики нашої країни. Як заявив виконуючий обов’язки голови правління акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” Петро Котін:

Нами був взятий чіткий та безповоротний курс на повну відмову від постачання ядерного палива з країни-агресора. З 2020 року ми не здійснили жодної закупівлі. Таким чином, перший крок до позбавлення залежності здійснений ще за кілька років до 2022-го. 

Звісно, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало каталізатором реформування енергетичного сектору України, в тому числі і її атомної енергетики. Вже 

31 березня 2022 року Всесвітня асоціація організацій, що експлуатують атомні електростанції, перевела українські атомні електростанції до Паризького центру. Раніше українські АЕС входили до московського центру від моменту створення цієї організації у 1989 році.

Наскільки успішно відбувається реформування ядерної енергетики України повідомляє звіт Європейської комісії від 30.10.2024 щодо прогресу України у реформах та трансформаціях на шляху до членства в ЄС по всіх переговорних розділах.

У сфері ядерної енергетики, ядерної безпеки та радіаційного захисту Україна продовжила узгоджувати своє законодавство із законодавством Євратому, ухвалила нове законодавство про радіаційний захист та вдосконалила процедури ядерного регуляторного нагляду.

Український ядерний оператор “Енергоатом” було перетворено на акціонерне товариство, а в червні 2024 року Кабінет Міністрів затвердив усіх п’ятьох членів наглядової ради “Енергоатому”. Було розроблено нову Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними відходами для вирішення проблем зберігання та захоронення РАВ, включаючи довгостроковий проєкт глибокого геологічного захоронення. У 2023 році було введено в експлуатацію перший експлуатаційний комплекс Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП).

Незважаючи на певний досягнутий прогрес, як регуляторний потенціал, так і гармонізація із законодавством ЄС потребують подальшого розвитку. Потребують вирішення питання укомплектування штату (33% посад є вакантними) та неадекватного рівня заробітної плати в ядерному регуляторному органі.

У квітні 2024 року Україну запросили приєднатися до системи Європейського співтовариства з обміну терміновою радіологічною інформацією (ECURIE).

Міністерство енергетики України в контексті процесу євроінтеграції визначає основні напрямки подальшої роботи у галузі енергетики:

• реалізацію “Зеленого курсу” та розвиток відновлювальної енергетики, а також альтернативних видів палива;
• імплементацію енергетичних стратегій та політик, удосконалення статистичної облікової системи енергетичного сектора;
• створення ефективних механізмів вирішення потенційних кризових ситуацій в енергетиці;
• модернізацію та посилення наявної енергетичної інфраструктури, поступову інтеграцію електроенергетичної системи України до європейської електроенергетичної мережі;
• розвиток конкурентоспроможних, прозорих і недискримінаційних енергетичних ринків на основі правил та стандартів ЄС;
• сприяння енергоефективності та енергозбереженню, покращенню інвестиційного клімату;
• співробітництво в рамках європейських та міжнародних органів стандартизації в енергетичній сфері.

Таким чином, роль атомної енергетики України суттєво зросла внаслідок повномасштабного вторгнення. Станом на сьогодні атомні електростанції є надійним та головним джерелом електроенергії для нашої держави. Енергетична галузь зазнала значного реформування за останні роки та успішно інтегрується до європейської енергетичної системи, імплементуються європейські норми та стандарти. В Україні навряд чи можливий сценарій закриття атомних станцій та посилення залежності від російських енергоносіїв, як це відбулось у Литві внаслідок закриття на вимогу ЄС Ігналінської атомної електростанції. Навпаки, атомна галузь залишатиметься найперспективнішою для нашої країни та буде надійним джерелом виробництва електроенергії.

Євген Джумига

The post Чи повториться литовський сценарій: як війна та євроінтеграція змінюють атомну енергетику України appeared first on The Ukrainian Review.