Т.С.: Українська делегація в ПАРЄ та Постійне представництво у Раді Європи – як ви співпрацюєте між собою? В чому полягає особисто ваша місія на посаді Постійного представника?

Б.Т.: Ми працюємо як єдина команда. Делегація Верховної Ради України забезпечує участь у сесіях Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), а Постійне представництво надає їй, за запитом, дипломатичну та аналітичну підтримку.  Як призначений Президентом Постпред, я відповідаю за організацію і підтримання постійного зв’язку українських установ і організацій з усіма органами Ради Європи, захист наших інтересів, просування наших ініціатив, зокрема щодо покарання Росії за агресію. Це і політична, і юридична, і інформаційна робота.

Т.С.: Які ключові етапи в українській діяльності в контексті протидії російській агресії в Раді Європи ви можете виділити? Якими здобутками ви пишаєтеся?

Б.Т.: Треба знайти належне місце для відзначення переговорної команди. Після початку повномасштабної агресії Росії в лютому 2022 року Україна одразу ініціювала масштабний дипломатичний наступ у Раді Європи. Ключовим і безпрецедентним рішенням стало виключення Російської Федерації з Ради Європи — цього не було за всю історію існування організації з 1949 року. А Греція? Це стало можливим завдяки нашій активній роботі із союзниками, послідовній аргументації та мобілізації європейської спільноти.

Другим визначальним етапом стало створення Реєстру збитків, який почав працювати у 2023 році. Він фіксує всі завдані Росією збитки — як державі, так і окремим громадянам. Це — перший практичний інструмент на європейському рівні, який відкриває шлях до виплати компенсацій постраждалим українцям.

Далі — розробка Спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України. Це найважчий, але принциповий напрям. Адже саме через злочин агресії Росія скоїла всі інші злочини — вбивства, депортації, катування. Ми вже отримали політичну підтримку, завершили розробку установчих документів, і нині працюємо над запуском самого трибуналу.

Окрім цього, ми змогли перевести питання підтримки України в постійний порядок денний усіх органів Ради Європи — Комітету міністрів, ПАРЄ, Конгресу місцевих і регіональних влад, Венеційської комісії, офісу Генерального секретаря. Україна — не “одна з тем”, а центральний пріоритет у політиці Ради Європи.

Також важливо, що наші парламентарі досягли визнання Росії державою-агресором та державою, яка фінансує тероризм у текстах резолюцій. Це юридично і політично підкріплює майбутні міжнародні судові процеси та механізми відшкодування.

Я особисто пишаюся тим, що наша команда послідовно й ефективно перетворила Раду Європи з трибуни загальних декларацій на платформу конкретних рішень на користь України. Це результат щоденної дипломатичної праці — в кулуарах, за круглими столами, під час засідань і переговорів. І це — лише початок.

Т.С.: Як ми змінили Раду Європи після 2022 року?

Б.Т.: Рада Європи, яка раніше намагалася уникати “незручних тем”, тепер чітко називає речі своїми іменами: Росія — агресор, Україна — жертва. Після 2022 року організація перестала толерувати грубі порушення прав людини під прикриттям дипломатії. Ми зробили тему справедливості, відповідальності та компенсацій центральною на європейському рівні.

Т.С.: Один із основних напрямів діяльності нашої делегації в ПАРЄ – створення Спецтрибуналу для РФ. Ви говорили, що для цього треба, щоб Ален Берсе підписав двосторонню угоду з Україною. Медіа прогнозували створення трибуналу ще у травні, проте цього не сталося. Чому? Який найбільш реальний дедлайн цього процесу?

Б.Т.: Очікування щодо травня були оптимістичними. Ми вже маємо технічну готовність — документи розроблені, підтримка міністрів закордонних справ є. Але юридично процес може стартувати тільки після підписання базової угоди між Україною та Радою Європи. Наразі триває робота над підготовкою її до підписання. Маю надію, що це може статися найближчим часом.

Т.С.: Чи усі члени Ради Європи одностайно підтримують створення Спецтрибуналу для РФ? Зокрема, як говорив Ален Берсе: “Правосуддя також потребує ресурсів…”, – чи є питання фінансування трибуналу наріжним каменем у Раді Європи? 

Б.Т.: Переважна більшість підтримує, але є невелика група країн, яка не підтримує ідею притягнення РФ до відповідальності взагалі. Однак наразі ми маємо достатньо підтримки для наших ініціатив.

Поки точна вартість ще розраховується, але за попередніми оцінками, вона буде співставною з витратами на інші міжнародні або міжнародні спеціалізовані кримінальні трибунали. Йдеться про десятки мільйонів євро — значно менше, ніж у випадку великих трибуналів ООН, але достатньо для повноцінного запуску й роботи.Довідково:

• Спеціальний трибунал щодо Лівану (STL): витрати за 10 років перевищили 600 млн євро (він був надто дорогим і непрозорим — саме таких прикладів Україна хоче уникнути).
• Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди (ICTR): понад 1,5 млрд доларів за весь період роботи.
• Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (ICTY): понад 2 млрд доларів.
  

Ми наполягаємо на ефективній та оптимальній моделі, без надмірного бюрократичного навантаження. У рамках Ради Європи передбачено механізм “розширеної часткової угоди”, яка дозволить гнучко залучати добровільне фінансування від зацікавлених країн — як членів РЄ, так і третіх держав, таких як Канада, США чи Японія.

Тож фінансування не є основною перешкодою. Це радше питання політичної волі і узгодження шкали внесків. І ми бачимо, що підтримка з боку партнерів — реальна й поступова.

Т.С.: Раніше було багато суперечок про формат трибуналу, як саме він працюватиме та його розміщення – чи вже є серед делегатів якесь єдине бачення роботи цієї інстанції?

Б.Т.: Так, за останній рік команді переговірників вдалося суттєво просунутися у вирішенні найскладнішого питання — формату майбутнього Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Раніше були різні підходи: деякі країни виступали за створення трибуналу на базі вже існуючих міжнародних інституцій, наприклад, Міжнародного кримінального суду (МКС). Але ми чітко пояснили, що МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії, якщо обидві сторони конфлікту не ратифікували Римський статут — а Росія цього не зробила.

Завдяки активній роботі, передусім Основної групи держав (Core Group) (до якої входить і Україна, і багато держав-членів Ради Європи), сьогодні вже існує консолідоване бачення: Трибунал буде створено як окрема міжнародна установа, заснована на угоді між Україною та Радою Європи, відкритій до приєднання інших країн. Це дозволить забезпечити незалежність, легітимність і гнучкість у майбутній роботі інституції.

Щодо місця розміщення, також досягнуто широкої згоди: штаб-квартира трибуналу, найімовірніше, буде в Гаазі, поряд із іншими міжнародними судами. Це — логічне та практичне рішення, з огляду на інфраструктуру, досвід та символічну вагу Гааги як “світової столиці міжнародного правосуддя”.

Що стосується механізмів роботи, проєкт Статуту трибуналу вже готовий і погоджений на технічному рівні.

Таким чином, можна сказати, що ми вже маємо єдине концептуальне бачення серед більшості країн-учасниць, і зараз головне завдання — перейти до юридичного оформлення запуску Трибуналу. З політичної точки зору — підтримка є. З правової — механізми готові. Тепер питання лише в рішучості зробити наступний крок. І Київ і ми над цим щодня працюємо.

Т.С.: 13–14 травня, у Люксембурзі відбулася зустріч Комітету міністрів. Які ключові рішення\події були знаковими для України на цій зустрічі? Які зауваження висловили країни, що не підтримують трибунал та Компенсаційний механізм для України?

Б.Т.: Це була важлива подія. Під час сесії Україна офіційно передала Генеральному секретарю Ради Європи пакет документів для запуску Спеціального трибуналу щодо злочину агресії — проєкт угоди з Радою Європи, Статут трибуналу та фінансову модель. Генсек Берсе назвав це історичним кроком і закликав держави-члени підтримати ініціативу політично й фінансово.

Окрім цього, Комітет міністрів підтвердив свою відданість суверенітету й територіальній цілісності України, а також підтримав продовження роботи над механізмами відповідальності — зокрема повноцінним запуском Реєстру збитків і підготовкою до створення компенсаційної комісії.

Було також позитивно оцінено реалізацію Плану дій Ради Європи для України, а окрему увагу приділено питанню повернення депортованих українських дітей.

Т.С.: Україна створює Компенсаційний механізм. Підкажіть, які саме кошти будуть закладені для відшкодування збитків українцям – заморожені російські активи чи все ж ми сподіваємося отримати репарації від ворога? Як ви бачите, ідеальний сценарій роботи цього механізму й які ризики існують на шляху до його реалізації?

Б.Т.: Ми вважаємо, що основним джерелом мають стати заморожені російські активи в ЄС, США, Канаді та інших державах. Вони мають бути передані для компенсацій українцям — і це питання справедливості. Репарації від Росії — малоймовірні в короткостроковій перспективі. Ризики — політична воля західних країн, юридичні складнощі та тривалий процес. Але вже зараз ми створюємо інституції, які дозволять почати виплати одразу, щойно ресурси будуть доступні.

Т.С.: Які напрямки роботи нашого Представництва у Раді Європи будуть розвиватися у 2025-26 році? (окрім Спецтрибуналу)

Б.Т.: Ми працюємо комплексно. У пріоритеті – запуск Компенсаційної комісії, яка стане наступним етапом після Реєстру збитків. Це критично важливо для початку реальних виплат українцям, які втратили дім, бізнес чи рідних. Окремий напрям – повернення депортованих українських дітей. Ми підтримуємо роботу Міжнародної коаліції та Спеціальної посланниці Генсека Ради Європи, аби тримати це питання у фокусі всієї організації.

Також важливо – захист військовополонених і цивільних заручників, яких утримує Росія. Ми наполягаємо на допуску міжнародних місій до місць утримання, фіксації фактів катувань і грубих порушень Женевських конвенцій.

Продовжимо роботу над післявоєнним відновленням — у сфері судової реформи, виборчих процесів і захисту соціальних прав. А ще — над протидією російській дезінформації та моніторингом ситуації з правами людини на окупованих територіях.

Наше завдання — щоб усі ці теми залишались не просто в порядку денному Ради Європи, а приносили конкретні результати для людей.

Тетяна Стельмах

The post Україна не “одна з тем”, а центральний пріоритет, – Борис Тарасюк, Постійний представник України при Раді Європи appeared first on The Ukrainian Review.

Т.С.: Литва регулярно допомагає Україні в енергетичному секторі. Зокрема, ви постачали сонячні панелі, генератори, обладнання для ТЕС тощо. Які напрямки енергетичної допомоги Україні Литва вважає пріоритетними?

І.Т.: Литва є відданим і непохитним партнером України, підтримуючи її незалежність, територіальну цілісність, суверенітет, безпеку та добробут її народу всіма можливими способами. Ми повністю розуміємо, що російські плани виходять за межі української землі. Майбутнє Литви та України глибоко взаємопов’язане. У ці складні часи дуже важливо допомогти Україні задовольнити її найнагальніші енергетичні потреби, щоб забезпечити функціонування держави і суспільства, підтримати відновлення і побудувати стійке майбутнє. З огляду на це, ми готові надавати як негайну, так і довгострокову підтримку. У короткостроковій перспективі наш пріоритет залишається незмінним: екстрена допомога, зокрема, шляхом постачання критично важливого обладнання для ремонту та відновлення енергетичної інфраструктури. Це включає сонячні панелі, генератори та обладнання для теплоелектростанцій, які є життєво важливими для стабілізації енергосистеми України. Забігаючи наперед, Литва рішуче підтримує цілі України у сфері відновлюваної енергетики до 2030 року і прагне допомогти втілити їх у життя. Зміцнюючи енергетичну незалежність України та підтримуючи її перехід до сталих джерел енергії, ми прагнемо зробити свій внесок у більш стійке та безпечне майбутнє країни.

Т.С.: Минулого року Литва демонтувала і передала Україні свою Вільнюську ТЕС-3 в рамках енергетичної допомоги. Озираючись на зиму, що вже минула, чи можете ви оцінити, як це обладнання допомогло українцям?

І.Т.: Литва поставила амбітні цілі на 2024 рік щодо підтримки України, ринкова вартість допомоги перевищує 54 мільйони євро. Цей пакет підтримки в натуральній формі включає сонячні модулі потужністю 2 МВт, обладнання з Вільнюської ТЕС-3, дизель-генератори для атомних електростанцій, трансформатори на 10 кВ тощо. Паралельно литовський енергетичний холдинг «Ignitis Group» перерахував 5 мільйонів євро як перший транш у розмірі 10% від своїх непередбачених прибутків за 2023 рік до Фонду енергетичної підтримки України. Крім того, в рамках Програми з питань зміни клімату було підписано три ключові угоди про встановлення 1,79 МВт сонячних електростанцій на дахах громадських будівель в Одеській області. Озираючись назад, ми визнаємо, що, хоча значна частина допомоги була успішно надана, не все вдалося завершити, як планувалося, у 2024 році. Найскладнішим завданням було транспортування великогабаритного обладнання вагою близько 200 тонн, що вимагало спеціальних дозволів та координації між багатьма сторонами. До повномасштабного вторгнення в Україну вантажі такого розміру перевозилися між Литвою та Україною спеціальними залізничними платформами через Білорусь. Коли цей маршрут став недоступним, довелося шукати альтернативні шляхи. Ми всі раді, що обладнання, надане литовськими муніципалітетами, компаніями та неурядовими організаціями, використовується в секторі виробництва, передачі та розподілу енергії в Україні, допомагаючи ремонтувати інфраструктуру та відновлювати постачання електроенергії та газу населенню. Ми твердо віримо, що наш внесок, особливо у вигляді незалежних джерел енергії, допоміг Україні підтримувати і стабілізувати свою енергетичну систему, і буде продовжувати робити це, особливо в літні місяці, коли атомні електростанції проходять щорічне технічне обслуговування. 

Т.С.: Росії вдалося зруйнувати 80% теплових електростанцій України, і для нас це може стати каталізатором для прискорення модернізації цих об’єктів під час процесу реконструкції. Яку роль у цьому процесі відіграватиме Литва?

І.Т.: Український уряд поставив амбітні цілі у сфері відновлюваної енергетики та взяв на себе ключові зобов’язання в рамках «Зеленого курсу» та Паризької угоди. Ці ініціативи мають спільні цілі: скорочення споживання енергії, підвищення енергоефективності, збільшення частки відновлюваної енергії та децентралізація виробництва енергії. Досягнення всіх цих цілей вимагатиме комплексного планування, інвестицій та міжнародної співпраці. У цей критичний час ми зобов’язані тісно співпрацювати з Україною, допомагаючи закласти фундамент сучасної, стійкої та сталої енергетичної системи. Литва повністю віддана підтримці України в її енергетичному переході, використовуючи наш власний досвід модернізації після відновлення нашої незалежності в 1990 році. Пройшовши подібну трансформацію, ми розуміємо пов’язані з нею виклики і можемо запропонувати цінну інформацію, досвід та практичну підтримку. Литовські та українські експерти в галузі енергетики вже контактують з метою розробки “зеленого” шляху для українських компаній, зосереджуючись на сталому розвитку та декарбонізації для зменшення викидів парникових газів та боротьби зі зміною клімату. Ключовим елементом цього процесу буде звітність та верифікація відповідно до Національного плану України з енергетики та клімату.

Т.С.: З огляду на литовський досвід виведення з експлуатації застарілих ТЕС та курс ЄС на розвиток зеленої енергетики, чи варто Україні відбудовувати застарілі станції, чи краще реформувати їх у маневрові енергетичні об’єкти?

І.Т.: Враховуючи вкрай нестабільну ситуацію на лінії фронту, ми б радили підходити до рішень щодо енергетичної інфраструктури з обережністю та практичністю. У короткостроковій перспективі важливо зосередитися на відбудові тих енергетичних потужностей, які можна відновити швидко і з мінімальними інвестиціями. Це допоможе якнайшвидше стабілізувати енергопостачання, особливо в районах, що найбільше постраждали від війни. Однак у довгостроковій перспективі пріоритетність переходу до більш сталої та стійкої енергетичної системи виглядає цілком природним вибором. Інвестиції в “зелені” енергетичні рішення не лише підтримають енергетичну безпеку України, але й узгоджуватимуться з цілями ЄС у сфері “зеленої” енергетики. Цей перехід має включати розвиток відновлюваних джерел енергії та модернізацію енергетичної інфраструктури, забезпечення доступу до енергії для всіх споживачів, з особливою увагою до найбільш вразливих груп населення. Зосередившись на гнучкості та сталості, Україна матиме всі необхідні інструменти для побудови безпечної та перспективної енергетичної системи.

Т. С.: Які енергетичні проєкти ваша країна зараз розробляє у співпраці з Україною? Коли можна очікувати перших результатів чи анонсів?

І.Т.: Як уже згадувалося раніше, Литва зосереджена на виконанні своїх зобов’язань перед Україною до 2024 року та цього року, надаючи необхідне обладнання для ремонту та реконструкції енергетичної інфраструктури. Також тривають консультації щодо майбутніх ініціатив співпраці. Крім того, Литва започаткувала ініціативу «Друзі України» в рамках МЕА, спрямовану на підтримку другого етапу спільної робочої програми. Цей етап буде більш комплексним і забезпечить довгострокову стратегію зміцнення енергетичної безпеки України. Наразі ми можемо сказати, що наше Центральне агентство з управління проєктами – основний виконавець наших проєктів співробітництва у сфері розвитку та реконструкції – завершує підготовку угоди щодо цьогорічної програми на суму 5 мільйонів євро для підтримки енергетичного сектору України шляхом встановлення сонячних електростанцій з системами зберігання енергії в освітніх та медичних закладах України, а також на інших громадських об’єктах, узгоджених з українською владою.

Т.С.: Раніше Україна могла експортувати за кордон 984 047 тис. кВт-год електроенергії, але зараз ця цифра значно нижча. На Вашу думку, скільки часу знадобиться Україні, щоб відновити ці обсяги постачання електроенергії?

І.Т.: Українська енергосистема була спроєктована з виробничими потужностями, які значно перевищували внутрішній попит, при цьому частина виробленої енергії планувалася для експорту в Європу, з чим успішно справлялася Бурштинська ТЕС. Однак з початком повномасштабного вторгнення в Україну було завдано значної шкоди енергогенеруючим потужностям. Крім того, деякі ключові об’єкти, такі як найбільша атомна електростанція та вітрові електростанції, перебувають під окупацією. Хоча попит на енергію в Україні знизився приблизно на 40%, країна все ще змушена покладатися на імпорт енергії з мереж ЄС, щоб стабілізувати свій енергетичний ринок і забезпечити постачання. За оцінками експертів, відновлення повного обсягу енергогенеруючих потужностей та заміна зруйнованої інфраструктури коштуватиме близько 40,6 мільярда євро. Україна потребуватиме не лише подальшої підтримки країн-партнерів, але й збільшення інвестицій бізнесу та стимулів для відновлення. Ми вважаємо, що на даному етапі пріоритетом є забезпечення стабільної роботи енергетичної системи України, підтримання збалансованого виробництва безпечної, чистої енергії для задоволення потреб споживання. Не менш важливою є децентралізація та диверсифікація виробництва енергії. Наразі майже 70% електроенергії виробляється на атомних електростанціях, а відновлювані джерела в поєднанні з системами зберігання мають вирішальне значення для задоволення майбутніх потреб в енергії. У 2024 році Україна досягла значного прогресу, перевищивши 1 ГВт встановленої потужності розподіленої генерації лише з відновлюваних джерел. Це перспективний початок, і за умови подальших інвестицій та підтримки Україна може поступово відбудувати та відновити свій експортний потенціал.

Т.С.: У яких секторах Україна може стати стратегічним енергетичним партнером Литви? 

І.Т.: Литва залишається відданою ідеї бути єдиною з Україною у досягненні амбітних цілей “Зеленого курсу”. Як учасники Координаційної групи з питань енергетики G7+ Україна, ми активно сприяємо сталому зеленому відновленню енергетичної системи України. Україна може стати стратегічним енергетичним партнером у розвитку проєктів децентралізованої сонячної енергетики. Литва є рішучим прихильником зеленого переходу України і продовжує впроваджувати відновлювану енергетику в межах своїх можливостей. 

Тетяна Стельмах

The post Литва повністю віддана підтримці України в її енергетичному переході, – Інга Толочкене, Посольство Литви appeared first on The Ukrainian Review.

Тетяна Стельмах: Яка наразі ситуація з дотриманням заходів безпеки на ЗАЕС? Чи існує загроза суттєвої аварії, чи витоку радіоактивних відходів у навколишнє середовище на станції?

Олег Коріков: Запорізька атомна електростанція перебуває під окупацією вже більше трьох років. Це дуже великий проміжок часу, протягом якого станція перебуває в руках невігласів, які не мають навіть розуміння, що таке ядерна та радіаційна безпека і що таке відповідальність. За три роки відбулася деградація на всіх рівнях: від системи управління, яка базується не на принципі відповідальності оператора ядерних установок, а на вказівках з Москви, до деградації систем та обладнання, стан якого може дійти до точки незворотності. 

На станції не проводиться належне технічне обслуговування та ремонти, що є одним із ключових  факторів підтримки належного рівня безпеки. До того ж  виконувати ці ремонти нікому, оскільки ці роботи потребують наявності висококваліфікованого, навченого, досвідченого і ліцензованого персоналу, який наразі є тільки в АТ “НАЕК “Енергоатом”. А зараз ЗАЕС в руках людей, завезених окупаційної адміністрацією звідусіль, рівень компетентності яких під дуже великим сумнівом. 

На ЗАЕС відсутній легітимний, кваліфікований персонал. Цей фактор негативно вплинув на технічне обслуговування обладнання, яке має істотне значення для підтримки безпеки станції.

ЗАЕС перетворена окупантами на мілітаристську базу: з російськими військовими, військовою та бойовою технікою, зброєю, вибухівкою тощо.

Відсутнє належне зовнішнє електропостачання ЗАЕС. Окупантами заблокована передача даних через автоматизовану систему контролю радіаційної обстановки. Не функціонує інформаційно-кризовий центр, зруйнована система аварійної готовності та реагування.

Фактично окупантами спаплюжене саме поняття ядерної та радіаційної безпеки, коли йдеться про Запорізьку АЕС. Єдиним варіантом повернути ядерну та радіаційну безпеку на ЗАЕС є її демілітаризація, деокупація і повернення контролю над ЗАЕС легітимній експлуатуючій організації – АТ НАЕК “Енергоатом”, і законному ядерному регулятору – Держатомрегулювання України.

ЗАЕС – це шість енергоблоків, сховище відпрацьованого ядерного палива, вузли зберігання свіжого ядерного палива. На станції – зброя, військова техніка, вибухівка, міни. Поки триває війна і окупація, загрози виникнення аварії з радіаційними наслідками залишатимуться.

Т.С.: Якщо ЗАЕС повернеться під повний контроль України, які перші 3 рішення\дії застосує ДІЯР щодо станції?

О.К.: Після повернення ЗАЕС під контроль України, як держаний регулюючий орган у сфері використання ядерної енергії ми насамперед маємо повернути наших інспекторів на станцію. На початку окупації ЗАЕС ми були змушені евакуювати персонал нашої Інспекції з ядерної безпеки на ЗАЕС в місто Південноукраїнськ. Якби наші фахівці залишилися на ЗАЕС, нічого доброго на них та їхні родини не очікувало б, а лише: тиск, катування, побої і смерть. 

Відновлення державного регулювання і відновлення роботи Інспекції з ядерної безпеки на ЗАЕС – це перший крок.  

Далі необхідно буде перевірити технічний стан важливих систем та обладнання, які, як я вже казав, в умовах тривалої окупації деградували. Необхідно перевірити, які проводилися ремонти чи заміни компонентів та деталей, чи відповідають вони встановленим вимогам. Це дуже важливий і кропіткий процес, який може забрати чимало часу. 

І, якщо говоримо про три кроки, то третій крок – це перевірка ліцензійних вимог і персоналу: їх кількість і якість підготовки, рівень фаховості та знань, готовність до виконання своїх функцій. Я кажу про український персонал, який після деокупації має забезпечувати безпечну експлуатацію Запорізької АЕС.  

Т.С.: Ще у 2023 році ДІЯР повідомляла, що ЗАЕС вже не може брати воду з Каховського водосховища, що може стати в майбутньому проблемою. Минуло майже 2 роки, яка наразі ситуація з водоспоживанням на станції? Знайдено альтернативні джерела чи ситуацію вирішили іншим шляхом?

О.К.: Я нагадаю, що Держатомрегулюванням внесено зміни до ліцензій на експлуатацію енергоблоків ЗАЕС, якими обмежено їхню експлуатацію станом “холодний зупин”. Тобто реакторні установки не перебувають на енергетичних рівнях потужностей, не виробляють електроенергію, ядерна реакція в реакторах не відбувається. За таких умов станція не потребує значної кількості води. Нинішні потреби станції забезпечуються наявними запасами у ставку-охолоджувачі, а також – воду добувають зі свердловин, що є на промисловому майданчику.

Але якщо робити рестарт ЗАЕС, відновлювати виробництво електроенергії – то без надійного джерела водопостачання, яким 40 років слугувало Каховське водосховище, не обійтися. Перебування енергоблоків на енергетичних рівнях потужностей, потребує величезної кількості води: на один енергоблок від одного до півтора кубічного метра води в секунду. А ЗАЕС має шість енергоблоків. Ніякі свердловини не зможуть забезпечити такі об’єми.    

Т.С.: Також ДІЯР та інші урядові структури неодноразово наголошували на тортурах персоналу ЗАЕС росіянами. Ця проблема досі актуальна? Яких масштабів вона встигла набути?

О.К.: Ця проблема буде актуальною, поки Запорізька АЕС і місто-супутник Енергодар перебуватиме в окупації. Зараз нам складно отримувати інформацію. З лютого минулого року окупанти не допускають на ЗАЕС український персонал, який відмовився підписувати контракти з фейковою експлуатуючою організацією АО “Эксплуатирующая организация Запорожской АЭС”. 

А щодо міста Енергодар, то думаю, що окупанти проводять там таку ж політику геноциду, як і на інших окупованих українських територіях, переслідуючи тих, хто залишився вірним українській державі.  

Ті численні випадки тортур, переслідування, вбивств українських атомників, які мали місце, особливо в перший рік окупації – вони зафіксовані відповідними українськими правоохоронними структурами, і переконаний, що відповідальність за ці злочини неодмінно настане. 

Т.С.: Нещодавно відбулася скандальна ротація МАГАТЕ через окуповані території. Герман Галущенко заявив, що РФ фактично змусила Агенцію порушити законодавство України утримуючи делегацію понад 80 днів на станції. Розкажіть детальніше, що трапилося з вашими колегами та чи намагалися ви їм допомогти?

О.К.: Для розуміння зазначу, що Держатомрегулювання немає жодних повноважень на здійснення будь-яких переговорів ні з окупаційною адміністрацією на ЗАЕС, ні з фейковою експлуатуючою організацією у Москві, ні з “Росатомом”, ні з ким іншим, хто причетний до окупації української атомної станції.  

Україною неодноразово пропонувався безпечний і законний маршрут ротації експертів МАГАТЕ через підконтрольну територію, як це відбувалося завжди, починаючи з вересня 2022 року, коли було розпочато роботу постійної моніторингової місії МАГАТЕ на ЗАЕС. І жодних перешкод не було. Однак окупанти відмовилися надавати гарантії безпеки під час цієї крайньої ротації. 

РФ фактично заблокувала експертів МАГАТЕ на ЗАЕС на 80 днів, тримаючи людей під безпрецедентним психологічним тиском. Безперечно, це варто розцінювати як шантаж. Створюючи штучні перепони для діяльності МАГАТЕ, РФ змусила порушити українське законодавство та двосторонні угоди МАГАТЕ з Україною. Але також варто розуміти, що експерти МАГАТЕ були заблоковані в умовах загрози їхньому життю та здоров’ю, і потребували заміни.

Нагадаю, що 10 грудня минулого року, російські окупанти атакували дроном автомобіль супроводу, що входив до конвою, який забезпечував чергову ротацію експертів МАГАТЕ на окупованій ЗАЕС. На щастя, обійшлося без жертв і постраждалих.

І той випадок, і блокування ротації експертів МАГАТЕ протягом 80 діб я б розглядав в одній логічній послідовності: як системний і послідовний шантаж і залякування експертів Агентства, які виконують важливу місію на українських АЕС. А ще – це яскравий прояв зневаги РФ до міжнародної інституції, членом якої країна-агресор досі залишається.

Т.С.: Чи можна вважати вищезгаданий інцидент між МАГАТЕ та РФ порушенням їх прав, зокрема на свободу? Варто очікувати рішучих дій від Агенції після таких дій окупанта? 

О.К.: Насправді це і є порушенням прав і свобод. Це промовиста демонстрація повної зневаги до інституції, яка входить в структуру ООН. Від початку окупації Росією ЗАЕС Генеральна конференція і Рада керуючих МАГАТЕ ухвалили низку резолюцій, які закликають країну-агресора до деокупації станції, виведення звідти військового та іншого нелегітимного персоналу. Але жодна з них не виконана. РФ цинічно і ганебно ігнорує всі заклики міжнародної спільноти. 

МАГАТЕ – колегіальний орган, де всі рішення ухвалюються в консенсусний спосіб. І Росія є країною-членом Агентства і має там суттєвий вплив. 

В умовах, коли країна-агресор ігнорує загалом міжнародне право, всі міжнародно визнані правила і принципи ядерної та радіаційної безпеки, обстрілює та окупує мирні ядерні об’єкти сусідньої держави, виявилося, що в МАГАТЕ відсутні реальні інструменти впливу та примусових механізмів для повернення такої країни-агресора в правове поле. На мій погляд, МАГАТЕ потрібно посилювати, реформувати, розширити їхні можливості та механізми впливу.

Щодо рішучих дій, то вони мали настати вже тоді, коли окупаційні російські війська вторглися в Чорнобильську зону відчуження і захопили Чорнобильську АЕС, взявши в заручники персонал станції та в полон військовослужбовців Національної гвардії України, які забезпечували захист об’єкта. Рішучість необхідно було проявити тоді, коли російські війська обстрілювали Запорізьку АЕС та окупували її. Коли у Харкові підкритична ядерна установка “Джерело нейтронів” неодноразово знеструмлювалася у результаті російських обстрілів. А також тоді, коли РФ цілеспрямовано намагалася знищити українську енергетичну інфраструктуру, створюючи тим самим велику загрозу для ядерної та радіаційної безпеки на мирних ядерних об’єктах України. 

За жоден з цих злочинів реального покарання для Росії не настало. А безкарність, як відомо, породжує вседозволеність. 

Т.С.: Які ефективні рішення\дії запровадила МАГАТЕ задля демілітаризації ЗАЕС? На ваш суто професійний погляд, чи робить Агенція достатньо для безпеки станції? Які рішення\дії необхідно прийняти вже, але вони досі не застосовані?

О.К.: Суттєвим досягненням є започаткування на запрошення України і функціонування постійної моніторингової місії на окупованій РФ Запорізькій АЕС. Сьогодні експерти МАГАТЕ на ЗАЕС є практично єдиним джерелом інформації про ситуацію на промисловому майданчику ЗАЕС, радіаційну обстановку тощо. 

Весь ядерний матеріал, що перебував на ЗАЕС станом на 04 березня 2022 року, продовжує знаходитись на ЗАЕС за результатами моніторингу МАГАТЕ, відповідно до Угоди про забезпечення гарантій між Україною та МАГАТЕ.

Втім, окупанти суттєво обмежують роботу експертів МАГАТЕ. Наприклад, на власний розсуд вирішують надавати затребувані доступи чи ні. Інколи можливості потрапити до тих чи інших важливих приміщень, чи до систем та обладнання фахівцям Агентства доводиться чекати місяцями. Це абсолютно недопустимо. 

Окупанти не дозволяють експертам Агентства спілкуватися безпосередньо з персоналом. Очевидно, щоб в МАГАТЕ не було чіткої картинки про рівень професійності цього завезеного звідусіль окупаційного персоналу – який немає ні відповідної підготовки, ні кваліфікації, ні досвіду.

Інформування про стан обладнання і систем з боку окупаційної адміністрації носить фрагментарний характер, що унеможливлює об’єктивне уявлення про стан безпеки на ЗАЕС.

Яких дій від МАГАТЕ ми очікуємо і які варто здійснити вже зараз? Передусім, зусиллями МАГАТЕ та інших міжнародних організацій, необхідно змусити окупантів відновити передачу даних з безпеки через автоматизовану систему контролю радіаційної обстановки з промислового майданчика ЗАЕС. 

Експерти МАГАТЕ мають невідкладно отримувати доступи до всіх приміщень, обладнання та систем безпеки та систем важливих для безпеки. Необхідно посилити міжнародний контроль над ядерним матеріалом на станції: сховищем відпрацьованого ядерного палива, місць зберігання свіжого ядерного палива.

Не буду розкривати усіх подробиць, але нами розроблено та представлено МАГАТЕ чіткий покроковий план, кінцевою метою якого є деокупація і демілітаризація ЗАЕС, відновлення державного контролю, повернення станції її законному власнику АТ “НАЕК “Енергоатом”.  

Яким чином вплинути на Росію, щоб змусити деокупувати станцію? Світ має припинити будь-яку співпрацю з РФ у сфері використання ядерної енергії. Світовий ринок для Росії має бути закритим: для їхнього ядерного палива, обладнання, для їхніх реакторів тощо. Країна-агресор повинна втратити можливість заробляти кошти у сфері ядерної енергії, а потім ці кошти витрачати на озброєння, на вбивство українських громадян, на намагання знищити Україну як державу.

Україна змогла відмовитися від російського ядерного палива, і цей процес відбувся доволі успішно. І ми можемо бути прикладом для інших держав.  І маю сказати, що в низці європейських країн вже розпочався процес згортання співпраці з РФ, відбувається пошук і укладаються угоди з альтернативними постачальниками ядерного палива. І це – дуже позитивний сигнал. 

Т.С.: “Україна має достовірні докази того, що Росія не відмовилася від планів перезапустити ЗАЕС та незаконно інтегрувати її в енергосистему тимчасово окупованих територій”, – Галущенко. Чи зможе РФ це зробити й чи вистачить цієї е\е на всі окуповані території? На ваш погляд, таке прагнення, це суто політична демонстрація “турботи про ТОТ” чи бажання “ідейно” приєднати ЗАЕС до РФ й ускладнити її повернення під контроль України?

О.К.: Мені важко уявити, чим керується російське політичне керівництво: символізмом, ідеями чи імітованою турботою про окуповані території. Але, якщо воно має такі плани і розглядає такі варіанти, то точно не керується здоровим глуздом і природнім інстинктом самозбереження.  

Сьогодні експлуатація Запорізької атомної електростанції на енергетичних рівнях потужності не є можливою. В умовах відсутності надійного джерела водопостачання, а Каховське водосховище знищене окупантами, відсутності надійного зв’язку з енергосистемою, залишилось лише дві лінії електропередачі з десяти, експлуатувати АЕС не є безпечно.

Будь-які спроби росіян здійснити перезапуск ЗАЕС та відновити виробництво електроенергії варто оцінювати як акт ядерного терору, який цілком може призвести до катастрофічних наслідків для всього світу.   

Т.С.: Які заходи з посилення безпеки на підконтрольних Україні АЕС ви встигли запровадити від 2022 року? Які проблеми у ході цього процесу ви виявили та вирішили? (застаріле обладнання, нестача персоналу, недотримання стандартів тощо)

О.К.: Підвищення рівня безпеки здійснюється шляхом виконання заходів, які передбачені Комплексною (зведеною) програмою підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій (КзППрБ), що була затверджена урядовою постановою ще 07 грудня 2011 року. Відповідно до цієї постанови, АТ “НАЕК “Енергоатом” як експлуатуюча організація АЕС України розробляє та погоджує з Міненерго, Держатомрегулюванням та у частині здійснення протипожежних заходів з ДСНС, щорічні плани-графіки із зазначенням строків здійснення зведених заходів з підвищення рівня безпеки енергоблоків. 

Широкомасштабна військова агресія з боку РФ, яка безпосередньо вплинула на діяльність ДП “НАЕК “Енергоатом”, зокрема, на реалізацію комплексної програми.  Війна призвела до пошкодження промислових підприємств, інфраструктури, порушення логістики, зменшення чисельності персоналу проєктних, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних організацій через мобілізацію та вимушену евакуацію.  

Через наслідки військової агресії РФ проти України завершити реалізацію Програми КзППрБ в установлені терміни, а саме до кінця 2025 року, неможливо, у зв’язку з цим АТ “НАЕК “Енергоатом” ініційовано внесення змін до постанови КМУ від 07.12.2011 № 1270 у частині продовження терміну її дії до 31.12.2030.

Станом на сьогодні в рамках реалізації КзППрБ заплановано до виконання 1295 заходів, з них виконано 1107 заходів, що становить понад 85% від запланованого, звіти для яких погоджено Держатомрегулюванням.

Т.С.: Атомна енергетика – сфера у якій Україна може стати ключовим партнером для Європи. Проте враховуючи курс ЄС до “зеленого” підходу, чи може Україна розраховувати також і на розвиток співпраці у переробці радіоактивних відходів? (Наприклад, аналогічно як Німеччина користується послугами Франції та Великобританії для переробки свого відпрацьованого палива) Розкажіть, які нині форми подібної співпраці з іншими країнами уже існують?

О.К.: На сьогодні Україна не користується послугами інших країн щодо переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) або радіоактивних відходів (РАВ). Відповідно до вимог українського законодавства РАВ, що утворюються мають бути мінімізовані. Тому, основні виробники РАВ – ДСП ЧАЕС, АТ “НАЕК “Енергоатом” – здійснюють переробку РАВ на власних об’єктах по поводженню з РАВ. Відповідні комплекси з переробки РАВ  експлуатуються на ДСП ЧАЕС та на певних АЕС. 

Інші виробники РАВ, зокрема медичні установи, передають РАВ (в основному це відпрацьовані джерела іонізуючого випромінювання) на спеціалізовані підприємства по поводженню з РАВ – міжобласні філії державних спеціалізованих підприємств “Об’єднання “Радон” та “Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами”. 

Щодо ВЯП українських АЕС, то воно наразі не передається на переробку в будь-які інші країни. На сьогодні ВЯП, яке утворюється і буде утворюватися у результаті експлуатації атомних електростанцій, зберігатиметься в Централізованому сховищі відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), що розташоване в Чорнобильській зоні відчуження. ВЯП тимчасово окупованої Запорізької АЕС зберігається в пристанційному Сухому сховищі ВЯП ЗАЕС 

Т.С.: Враховуючи попереднє запитання, який досвід з переробки РАВ у інших країнах Україна може запозичити? Можливо навпаки, ми можемо стати прикладом ефективного поводження з подібними відходами? Які наші розробки можуть стати в нагоді Заходу?

О.К.: Питання розвитку ядерної енергетики, а відтак і питання поводження з ВЯП і РАВ – перебувають в політично-економічній площині. 

З боку регулятора можу відмітити, що відповідно до вимог нормативних документів всі технічні та організаційні рішення, технологічні процеси, матеріали, які застосовуються при поводженні з РАВ до їх захоронення, мають бути апробовані існуючим досвідом застосування або можливість застосування доводиться за результатами досліджень та випробувань.

Т.С.: Наразі Україна знаходиться на євроінтеграційному шляху, зокрема і у сфері енергетики. Які реформи вже запроваджені, а які лише незабаром будуть інтегровані у роботу наших АЕС?

О.К.: Приведення норм українського законодавства до європейського – одне з найбільш важливих завдань в процесі євроінтеграції нашої держави. У взаємодії з Єврокомісією триває робота з оцінки рівня імплементації, постійно ведеться робота з вдосконалення законодавства у сфері безпеки використання ядерної енергії.

Станом на сьогодні в повному обсязі імплементовані в національне законодавство України, що регулює сферу використання ядерної енергії, норми п’яти із семи Європейських директив. Щодо ще двох директив, то їхні положення імплементовані значною мірою.

На вирішення завдання імплементації реалізовано ряд законодавчих ініціатив Держатомрегулювання. Зокрема, українським парламентом прийнято закони України “Про внесення змін до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” щодо експерта з радіаційного захисту”, “Про внесення змін до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення дозвільної діяльності у сфері використання ядерної енергії”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання”.

До кожного із прийнятих євроінтеграційних законів України Держатомрегулюванням розроблені, а Урядом, відповідно, затверджені плани їх реалізації в національне законодавство України.  Метою зазначених планів є приведення у відповідність до перелічених вище законів, а тим самим і до відповідних директив ЄС, актів законодавства України нижчого, ніж закони, рівня: накази, постанови, положення.

Наразі виконання цих планів триває на різних етапах.

Т.С.: Франція вважається лідером з атомної енергетики на нашому континенті. Нині вона активно допомагає Україні з розвитком цієї галузі. Які вигоди та перспективи реалізації переслідує? В чому полягає її ідейний інтерес у створенні нового конкурента?

О.К.: Я б не розглядав це питання в контексті конкуренції. Дійсно, Франція є другою країною у світі за виробництвом атомної електроенергії, після США. Ставку на розвиток ядерної енергетики Франція зробила після завершення Другої світової війни і за цей час стала однією з провідних країн у сфері використання ядерної  енергії.

На кліматичній конференції ООН – СОР29, що пройшла в Баку, Україна серед 31 країни світу підтвердила свої наміри розвивати атомну енергетику в найближчій перспективі. Наміри потроїти потужності атомної енергетики до 2050 року підтвердили США, Франція і Велика Британія. Весь цивілізований світ робить ставку на ядерну енергію. 

Розвиток атомної генерації – це енергетична незалежність, незалежність від нафти та газу, основним постачальником яких в Європу до повномасштабного вторгнення в Україну була Росія, яка використовувала ці природні ресурси, як інструмент енергетичного і політичного шантажу для просування власних інтересів. 

Україна чітко визначилася зі своїм євроінтеграційним вибором. Українська енергетична система вже інтегрована в європейську, що значною мірою дозволило нам пройти зимові періоди зі світлом і теплом в умовах війни, не дивлячись на всі намагання Росії вчинити повний блекаут.  Тому поява ще одного потужного виробника ядерної енергії в Європі лише посилить загальноєвропейську енергетичну стійкість. 

Як відомо, АЕС – це не тільки реакторна установка. Це сучасне обладнання, системи, тисячі механізмів та деталей. А Франція є одним з найбільших і визнаних виробників такого обладнання, яке вже й сьогодні використовується на АЕС України.

А Держатомрегулюванню, як національному ядерному регулятору України, цікава співпраця з Комісією ядерної безпеки та радіаційного захисту Франції, в плані вивчення досвіду регулюючої діяльності, нормативно-правової бази, функціонування систем радіаційного контролю і моніторингу, системи аварійної готовності та реагування, нових технологій та досліджень у сфері ядерної та радіаційної безпеки. 

Тетяна Стельмах

The post РФ відповідальна за всі сьогоднішні загрози для ядерної та радіаційної безпеки України, – Олег Коріков, Голова Держатомрегулювання appeared first on The Ukrainian Review.

Латинська Америка, яка століттями підпорядковувалася примхам імперіалістичних і часто колоніальних Сполучених Штатів, з відчуттям передчуття і дежавю спостерігає за тим, як Вашингтон під керівництвом Дональда Трампа поводиться з Європою. “Ви зараз переживаєте те, що ми переживали протягом поколінь. Будьте певні, буде ще гірше”, – попереджає мій бразильський друг, письменник і перекладач з досвідом роботи в німецькій літературі.

Ми сидимо з кайпіріньєю, улюбленим бразильським напоєм, на терасі з видом на затоку Гуанабара, перед нами гострий пік гори Корковадо зі статуєю Христа Спасителя, на висоті 700 метрів над інтенсивним рухом Ріо-де-Жанейро. “Вашингтон не є і ніколи не був добродушною столицею, яку Сполучені Штати показували своїм привілейованим європейським союзникам”, – каже мій друг. “Ми знаємо справжній Вашингтон, невблаганний апарат влади”.

Сотні яхт м’яко погойдуються на хвилях затоки. Далі йдуть хмарочоси Ріо, багатосмугові автомагістралі, елегантні парки і миля за милею піщаних пляжів медового кольору, де населення міста перебуває в русі вдень і вночі. Далі – бідніші райони, в яких, як вважають, проживає близько чверті з шести-семи мільйонів мешканців Ріо-де-Жанейро.

Чи спить коли-небудь цей мегаполіс? Можливо, але тільки можливо. Бразилія – п’ята за величиною країна світу з сьомим у світі населенням, близько 215 мільйонів коричневих, жовтих і білих мешканців, шалений динамізм, що потребує щонайменше трьох столиць. Бразиліа у внутрішній частині країни займається політичними інтригами, Сан-Паулу заробляє гроші, Ріо забезпечує культуру і традиції.

Я пам’ятаю свій перший візит у 1971 році. Країна страждала від військової диктатури. У 1984 році правлячі офіцери пішли у відставку, ніколи не будучи покараними, але ніколи не будучи забутими. Президент Лула, соціаліст і демократ, який повернувся до влади з 2023 року, залишає військових у спокої, розуміючи, що військові залишають його у спокої. Чи можливе повернення до якоїсь диктатури? “У Латинській Америці все можливо”, – каже мій друг, додаючи, що попередник Лули, прихильник Трампа і напівфашист Болсонаро, перебуває під домашнім арештом в очікуванні суду за спробу повалення демократичного державного ладу. Чи був він натхненний Вашингтоном? Можливо, лише можливо.

Чи є в Європі, включно з бідною і частково зруйнованою Україною, хоч одна жива душа, яка вірить у США? Не лише в Америку Трампа, а в будь-яку Америку в осяжному майбутньому? На мою думку, Сполучені Штати повернулися, що не дуже дивно, до своєї історичної ролі супротивника Європи. Ми, здається, забули, що мільйони іммігрантів покинули Європу, також Габсбурзьку, Прусську і Царську Україну, що для них була Європою королів, воєн і в’язниць, бідності і голоду, щоб побудувати новий Єрусалим в Америці. Їхні США не є природженим захисником Європи, а лише потенційним її ворогом.

Трамп, як і попередні покоління американців у 18-19 столітті, бачить Європу, у випадку Трампа – ЄС, як змову проти інтересів США. Трамп дотримується традиційного північноамериканського мислення – загартованого, але не забутого у 20-му столітті – коли хоче продати Україну росіянам і купити данську територію Гренландію (так, ніби Данія займається торгівлею людьми).

Цього тижня Гренландії випала сумнівна честь – дуже небажаний візит високопоставленої американської делегації на чолі з радником президента Трампа з національної безпеки Майком Вальсом і міністром енергетики Крісом Райтом, дружиною віце-президента Венса на буксирі в якості декоративної приманки. Два величезні літаки “Геркулес” приземлилися в маленькій столиці Нуук. Чи запитали вони дозволу на посадку? Чи було надано дозвіл на посадку, і якщо так, то чому в ситуації, коли гренландці, невдовзі після парламентських виборів, не мають ефективного уряду? Тимчасовий прем’єр-міністр Гренландії заявив, що американський візит був провокаційним і що ніхто з його уряду не зустрічатиметься з делегацією. 

Чи знають відповідні данські органи влади, яке саме обладнання для прослуховування, спостереження та вимірювання було на борту цих високотехнологічних літаків, окрім пасажирів, їхньої охорони та багажу? Вся ця справа смердить обставинами, за яких Росія вторглася в Крим і на Донбас у 2014 році. Латиноамериканці можуть заспівати про все це пісню-другу, так само як і східноєвропейці, які звикли до крикливого імперіалізму Вашингтона і Москви, породженого політичними фантазіями і економічною жадібністю (у випадку з Гренландією, рідкісними металами і землею, які Трамп, цей вічний брехун, пояснив міркуваннями безпеки). 

Чи може бути так, що Трамп і його друг у Кремлі Володимир Путін дійшли до тихого порозуміння? Я допомагаю тобі з Кримом і Донбасом, ти допомагаєш мені з Гренландією! Повторення пакту Гітлера-Сталіна 1939 року, повторення Ялти шість років потому. Так, це цілком може бути.

  Звідси цей салют: час злочинців настав. Ми знову опинилися в умовах зіткнення цивілізацій, яке триває між Європою і США з 17-го століття. З одного боку, ідеї Відродження та Просвітництва, серед яких – регульована демократія. З іншого – безмежна свобода, яка включає в себе право громадян бігати з потужними автоматами, збагачуватися за рахунок загального блага і вмирати від голоду на сусідній вулиці. Не кажучи вже про масові порушення міжнародного права.

Вашингтон – це новий Рим зі своїм Сенатом, орлами та рядами колон. Імператор Америки такий же божевільний, як Калігула в Стародавньому Римі, про якого легенда свідчить, що він хотів проголосити свого коня консулом – честь, якої тепер удостоєна нібито найбагатша людина світу Ілон Маск, галопуюче чудовисько в ролі співімператора. Схоже, що для трампістського Вашингтона, як і для путінської Москви, демократична Європа – це сатанинська культура, якій в ім’я Бога треба допомогти зникнути.

Що буде далі? Американське вторгнення в Гренландію, можливо, невеликою групою погано обмундированих людей, захованих в одному або двох “Геркулесах”? Фальсифікований плебісцит? Російський військовий тиск на Данію на Балтиці? Я не можу уявити собі бомбардування Копенгагена з боку США. Але я не можу знати, де ми будемо через рік чи два.

  Однак, наближаючись до кінця шестимісячної подорожі Америкою, я відчуваю, що Європа прокидається від екзистенційних загроз, які її оточують, що ми нарешті об’єднуємо наші дуже значні сили, що врешті-решт ми здолаємо наших ворогів, натхненні не в останню чергу хоробрими українцями. Я з нетерпінням чекаю на повернення до Європи.    

П’єр Ніхольм

*Ці думки належать виключно автору. The Ukrainian Review не займає жодної позиції і не несе відповідальності за слова автора.

П’єр Ніхольм – данський журналіст з 1960 року. Він мешкає в Австрії і є колумністом та закордонним кореспондентом ліберальної данської щоденної газети Jyllands-Posten.

Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.

The post Війна цивілізацій: тепер США проти Європи appeared first on The Ukrainian Review.

За час цієї поїздки ми проїхали близько 2400 км від Вільнюса до найдальшої точки маршруту.  Я вже писав про те, що ми пережили в Краматорську. Я хотів би додати невелику перерву. Краматорськ – велике промислове й адміністративне місто в Донецькій області, яке досі перебуває під контролем України. Місто раніше відоме своїм машинобудуванням, особливо підприємствами, що виробляють металургійну та енергетичну продукцію. Тепер, за умови наполегливих боїв у Часовому Яру і його програшу українцям, у росіян з’явилася б можливість контролювати Слов’янсько-Краматорську агломерацію. Про безперервні обстріли Краматорська я вже писав і показував кадри, кошмар триває.

У цьому контексті – коли щодня гинуть життя, руйнуються житлові будинки, ламаються долі людей, я переконаний, що необхідно також оцінити суть і значення подій, що відбулися в Овальному кабінеті 28 лютого.

Немає потреби повторно обговорювати зміст розмов (віднесення окремих співрозмовників до категорії “улюблені” або “неулюблені”). На мій погляд, важливіше розглянути, які обставини могли вплинути на остаточний результат такої зустрічі. Є відома приказка: “Диявол криється в деталях”. Я хотів би поговорити про огляд цих деталей. Для кращого розуміння події, думки та коментарі лідерів окремих держав (їхніх союзів) слід згрупувати в кілька умовних груп. За заявленими позиціями я б розділив їх на такі: США (президент Трамп і його нинішня адміністрація), Європа (Європейський Союз із бюрократичним апаратом, Велика Британія), Україна (президент  Зеленський).

Почну з нового “реформатора світової політики” нашого часу.  Наприкінці січня цього року “Політико” описав методологію знову приведеного до присяги (20 січня 2025 р.) 47-го президента США Трампа, який обіцяв своїй країні “золотий вік”. За даними видання, він віддає пріоритет прямим двостороннім відносинам з окремими європейськими державами, а не зі структурами ЄС. Ще більш категорично прозвучала заява Трампа про те, що ЄС створено для того, щоб обдурити США.  Ніби продовжуючи таку політичну лінію щодо Старого континенту, на Мюнхенській безпековій конференції, що відбулася 2025 року 14-16 лютого, віцепрезидент США Венц у своєму виступі закликав європейців бути відкритішими і відігравати активнішу роль на міжнародній арені. Цей заклик був сприйнятий багатьма як критика дій або позицій європейських країн.  До речі, цей високопоставлений чиновник розповів, що спілкуючись із лідером України, він ввічливо і твердо сказав, що війну слід закінчити якомога швидше. На думку Венца, Зеленський цього явно не розумів. Точка напруженості сягнула того, що 26 лютого держсекретар США М. Рубіо скасував заплановану зустріч із комісаром ЄС із зовнішньої політики К. Каллас “через брак часу”, хоча спеціально для цієї зустрічі вона вже поїхала з Брюсселя до Вашингтона. 

Раніше К.Калл назвав плани президента США Трампа щодо припинення війни в Україні “брудною угодою”. Тут слід згадати і висловлювання Урсули фон дер Ляєн, президента Європейської комісії, про те, що Україні “потрібен мир через силу” (улюблена розповідь Зеленського).

Другу групу, крім представників уже обговорюваної бюрократичної машини ЄС, “несе на своїх плечах”, на мою думку, президент Франції Макрон. Для цього є кілька причин. 2024 рік склався для нього не дуже вдало. На виборах до Європарламенту його партія отримала лише 14,7% голосів, а вкрай права партія “Національне ралі” – цілих 31,5% голосів. Через ситуацію, що склалася, Макрон вирішив розпустити парламент країни і оголосити нові вибори, які відбулися 30 червня і 7 липня.  Міжнародний простір, поки в Німеччині відбувається політичний перехідний період (канцлер змінюється після виборів), він використовує це, щоб домогтися лідерської позиції в Європі. На думку аналітиків, на наступних президентських виборах у Франції, які відбудуться 2027 року, Ле Пен вважатиметься фаворитом, а Макрон не зможе підняти свою кандидатуру на новий термін. Тому діяти необхідно тут і зараз. 

Опубліковані ним заголовки гучні: якщо США мають намір піти зі Старого континенту, Франція може запропонувати Європі “ядерну парасольку” – літаки, які базуватимуться в Німеччині з ядерними боєголовками. Пропонує Великій Британії зробити те саме (26 лютого) Наступного дня BFMTV повідомив, що, коли пан Трамп готувався скасувати візит Зеленського до США, пан Макрон “заступався” за останнього, ручаючись за нього. Двома днями пізніше, під час візиту до Португалії, президент Франції заявив, що Європа має об’єднатися і “відмовитися від васальної залежності від США”.  Про це повідомив той самий канал BFMTV. Знову ж таки, з вуст пана Макрона ми почули новину про те, що 6 березня, під час саміту ЄС, на фінансування України можуть бути виділені сотні мільярдів євро. Уже 2 березня великий “європейський трубадур” разом із прем’єр-міністром Великої Британії Стармером закликав Зеленського знову “поліпшити відносини з Трампом”. Щоправда, перед цим глава уряду “туманного Альбіону” заявив, що жодна довгострокова мирна угода не буде міцною без гарантій США.

Зробимо невелику паузу в розповіді і залишимо для наступного розділу вивчення найголовнішого елемента політичного калейдоскопа – президента України В. Зеленського та його оточення. Після таких непростих роздумів і не менш складних майбутніх подій залишається тільки одне – розслабитися, подивившись моє інтерв’ю з попутником Кестутісом.

Кестутіс Вагнеріс

*Ці думки належать виключно автору. Український журнал не займає жодної позиції та не несе відповідальності за слова автора.

Кестутіс Вагнеріс – литовський волонтер, який майже весь свій час присвячує допомозі українському народу. Більше того, він записує те, що бачить в Україні, а потім ділиться нотатками, фотографіями та відео у своїх соціальних мережах, щоб занурити литовських друзів та підписників в епізоди російсько-української війни.

Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.

The post Диявол криється в деталях: трохи більше про розмову в Овальному кабінеті appeared first on The Ukrainian Review.

У 2024 році в Україні налічувалося майже 170 тисячі здобувачів вищої освіти, тоді як до початку повномасштабного їх було понад 105 тисяч. Відповідно, статистично кількість вступників від 24 лютого 2022 року не зменшилася, а навіть збільшилася. 

Проте через повномасштабне вторгнення було зруйновано 11 закладів вищої та передвищої освіти, за даними Міністерства освіти та науки України (МОН). Ще 278 закладів було пошкоджено – третина з них на Харківщині.

Як МОН адаптувався до війни 

The Ukrainian Review звернувся до МОН за коментарем стосовно зменшення кількості іноземних студентів в Україні і нам підтвердили, що це справді так. На це є наступні причини:

• Складна ситуація в країни у зв’язку з повномасштабною війною.
• У зв’язку з відсутністю прямого авіасполучення наразі є необхідність отримання іноземним абітурієнтом окрім української студентської візи ще й транзитної візи сусідньої країни, територією якої буде здійснено вʼїзд в Україну.
• Не визнання в деяких країнах дистанційної форми навчання, що наразі є одним із способів адаптації закладів вищої освіти України до змін щодо організації освітнього процесу в умовах воєнного стану.

Наразі в Україні налічується 27 тисяч іноземних студентів, більшість з яких приїхали з Китаю, Азербайджану та Індії.

Близько 20 тисяч українських випускників минулоріч або поїхали вчитися за кордон, або одразу пішли працювати, що є відносною нормою нині та до повномасштабного. У МОН розповіли якими методами вони користуються, щоб повернути свій науковий потенціал додому. Зокрема:

• створення спеціальних тимчасових екзаменаційних центрів для проведення НМТ, ЄВІ, ЄФВВ закордоном. Торік НМТ вдалося провести у 48 містах 28 країн світу;
• надано можливість взяти участь у конкурсі на вступ,  дистанційно подати документи та підтвердити вибір місця навчання через електронний кабінет вступника;
• можливість поновлення українців у заклади вищої освіти, в тому числі, що переводяться із закордонних ЗВО, за умови виконання здобувачем вимог до вступу протягом першого року навчання;
• визнання результатів неформального або інформального навчання закордоном в українському освітньому процесі;
• визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти та документів про інші види освіт, що відповідають 2-5 рівням Національної рамки
• кваліфікацій, виданих закладами освіти іноземних держав;
• різноманіття способів фінансування навчання здобувачів та державного замовлення, адресності державної цільової підтримки, вдосконалення механізму формування та розподілу державного замовлення. 

Підвищення платоспроможного попиту на ринку освітніх послуг є додатковим стимулом щодо здобуття якісної вищої освіти в Україні. Законопроєктом №10399 передбачено також удосконалення надання особливої підтримки держави шляхом посилення її адресності та монетизації оплати послуг з навчання для здобуття вищої освіти недостатньо представленим, незахищеним та вразливим групам населення, особливо з урахуванням наслідків війни, – додали в МОН.

Навчання під обстрілами: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

У Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова розповіли, що після початку повномасштабного вторгнення ключовим питанням стало – як зробити навчання в університеті безпечним.

В університеті, незважаючи на складнощі, у навчальних корпусах та  гуртожитках були облаштовані укриття, відповідно до  вимог ДСНС. Це дозволяє організовувати  освітній процес не лише онлайн, а й в аудиторіях та лабораторіях у змішаному форматі. Як показав досвід цих важких  років для науково-педагогічного складу та для студентів ОНУ можливість живого спілкування – мотивуючий чинник і саме це виявилося дуже важливим, – сказав Ректор ОНУ І. І. Мечникова Вячеслав Труба.

ОНУ прагне працювати як до пандемії та початку повномасштабного вторгнення. Щоб розвантажити корпуси університет запровадив навчання у дві зміни,  а також дозволив навчатися дистанційно для тих, хто зараз закордоном.

Враховуючи реалії війни навчальний заклад підтримує дітей загиблих військових, учасників бойових дій, ветеранів, інвалідів війни, внутрішньо переміщених осіб, за підтримки МОН. Протягом 2022-2024 років  здійснено зміну фінансування більше ніж 200 здобувачів пільгових категорій (переведення з контрактної форми навчання на бюджет).  

ОНУ І. І. Мечникова надані пропозиції щодо роботи центрів ветеранського розвитку на базі ЗВО, для набуття ветеранами другої вищої освіти, підвищення кваліфікації, сертифікатних програм та  нових щаблів, які допоможуть у розбудові мирної держави, – додав Вячеслав Труба.

Станом на лютий 2025 року в лавах Збройних сил України перебуває декілька десятків здобувачів та викладачів ОНУ.

Ми на зв’язку з ними і маємо непоодинокі випадки опанування здобувачами навчальної програми, попри участь у бойових діях, навіть складання іспитів безпосередньо з окопів. Вважаю, що це – одне з найяскравіших підтверджень жаги до знань нашого студентства.Мусимо й будемо пам’ятати кожного з університетської спільноти, хто віддав за право бути вільними своє життя!

Для студентів, які повертаються після служби, працює психологічна служба університету. Також за наявності всіх документів університет звертається до МОН України з проханням перевести на навчання за рахунок державного бюджету. Їх наукова бібліотека з перших днів війни започаткувала власний проєкт – платформу, де збираються факти і свідоцтва стосовно учасників бойових дій з університетської спільноти. 

Дистанційні студенти та міжнародна співпраця ОНУ І. І. Мечникова

ОНУ також створив необхідні умови для студентів, які виїхали з Одеси – налагодили комунікацію через месенджери, електронну пошту, ресурси Google, Moodle, Microsoft Teams. Також увага приділяється студентським івентам, які позитивно впливають на ментальний стан здобувачів освіти.

Окремо хочу звернути увагу на взаємодію ОНУ зі стейкхолдерами. Багато успішних людей свого часу отримали диплом Одеського університету, реалізували себе за фахом, створили підприємства, робочі місця тощо. Відданість alma mater для них не тільки гарні слова. Тому наші студенти проходять дуже цікаві та корисні практики. У ряді випадків – до війни, звісно, частіше, але й зараз цей відсоток високий – студенти ОНУ вже з другого курсу отримують пропозиції щодо працевлаштування. 

З усіх студентів ОНУ Мечникова, що виїжджали за освітніми програмами за останні  роки, 100% повернулись.

В університеті відзначили ініціативи польської агенції NAWA (Національна програма академічних обмінів Польщі), спрямовані на суттєве збільшення академічної мобільності українців до Польщі.

ОНУ Мечникова у 2023–2024 роках був ексклюзивним партнером Гданського університету за цією програмою: у 2023 році відбулося 59 мобільностей здобувачів і 35 візитів співробітників ОНУ до Гданського університету, у 2024 році — 54 мобільності здобувачів і 41 візит викладачів. Загалом за два роки — 113 мобільностей здобувачів і 76 візитів викладачів. Також у 2024 році здобувачі та викладачі ОНУ здійснили численні візити за програмою NAWA до Університету Адама Міцкевича в Познані.

Значно зросла кількість контактів із німецькими університетами за програмою DAAD, проте найбільший прогрес спостерігається у співпраці за програмою ERASMUS+: кількість партнерів ОНУ за проєктами академічної мобільності КА1 за останні три роки зросла більш ніж удвічі і збільшилася з 17 до 36.

Європейські університети активно залучають українські ЗВО до консорціумів, які подають заявки на гранти за програмою ERASMUS+ KA2, бо це підвищує шанси на отримання фінансування.

Підтримка українських університетів з боку європейських інституцій проявляється також у тому, що з 2022 року наші ЗВО почали входити до Європейських альянсів університетів як асоційовані члени. Це найвища форма кооперації закладів у межах ERASMUS+, коли кілька (зазвичай 9) університетів із різних країн створюють стале партнерство зі спільними освітніми програмами та проєктами. ОНУ було залучено до двох таких альянсів — SEA EU та EU CONEXUS. 

Минулого року дружні ЗВО Польщі — Гданський університет та Університет Адама Міцкевича у Познані організували зустріч провідних українських університетів (зокрема й ОНУ) з представниками Єврокомісії та віцепрезиденткою Європарламенту Евою Копач. Захід відбувся у Страсбурзі, де було прийнято спільне звернення українських і європейських університетів до Єврокомісії щодо фінансової підтримки співпраці українських ЗВО з альянсами європейських університетів.

На думку Вячеслава Труби, найбільш важливою формою підтримки української вищої освіти з боку ЄС може стати надання Україні статусу країни – учасника програми ERASMUS+. Це значно розширить можливості українських університетів у залученні європейського фінансування, сприятиме інтеграції України в європейський освітній простір, інтернаціоналізації української освіти та підвищенню її якості.

Як результат підтримки Світового банку та міжнародних партнерів МОН, як університет до якого в результаті реорганізації приєднали інший ЗВО, ОНУ має 11 проєктів, на різних етапах реалізації, завдяки яким є змога оновити та придбати унікальне наукове обладнання. 

Соціальний хаб на сході України: Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця

ХНЕУ одним з перших поновив освітній процес в Харкові вже 23 березня 2022 року. Протягом першого місяця війни багато викладачів і студентів евакуювалися в інші регіони України та за кордон, але залишилася частина колективу, яка забезпечила

життєдіяльність університету. Університет з 2011 року розробляє платформу персональних навчальних систем, яка дуже розвинулася під час дистанційного навчання 2020-2021 – саме це дало змогу відновити свою діяльність в умовах повномасштабної війни.

З першого дня війни університет став соціальним хабом, на базі якого здійснювалась діяльність волонтерських організацій і благодійних фондів, за участі яких надавалася допомога тим хто перебував в Харкові в складних умовах – працівники освіти, студенти, переселенці, багатодітні родини, пенсіонери та інші категорії, які потребували підтримки. Університет продовжує допомагати українцям, – сказали у пресслужбі ХНЕУ ім. Семена Кузнеця.

Після початку повномасштабного, навчальний процес практично повністю перейшов у онлайн. Співробітники, які залишилися в університеті, працюють офлайн. Викладачі розробляють платформи, які дозволяють повноцінно вивчати дисципліни, зокрема проводять заняття по відеозв’язку, записують відео-лекції, що дає можливість студенту переглянути їх в зручний час, якщо вони не змогли, з поважних причин, доєднатися до заняття. 

Протягом 2022-2024 рр було створено на кожну дисципліну цифровий курс контентного та інтерактивного рівня, що повністю забезпечує навчальний процес для студентів, які

перебувають в складних умовах. Курс включає в себе лекції, завдання та рекомендації для практичних занять та самостійної роботи, тести, ситуаційні кейси та інші додаткові ресурси.

Війна суттєво вплинула на освітній процес та його зміст. Було переглянуто освітні програми та методики їх викладання, додані приклади та зроблені акценти з огляду на реалії сьогодення, військову економіку, післявоєнну відбудову. Наприклад для майбутніх журналістів викладаються питання інформаційної війни, досліджується робота українських редакцій в умовах війни, приділяється значна увага питанням етики та інформаційної гігієни, вмінню розпізнавати фейки. Студенти розробляють проєкти просування волонтерських ініціатив в Україні і за кордоном в своїх дипломних дослідженнях. Також університет запровадив для всіх здобувачів освіти дисципліну “Національний спротив”.

Достеменно ХНЕУ відомо про 3 викладачів (1 з них жінка) та 25-30 студентів, які захищають Україну у лавах ЗСУ. Університет має різні програми підтримки військових. Допомагають підрозділам із забезпеченням (збори на дрони, виготовлення маскувальних сіток, окопних свічок, допомога смаколиками та ін.).

Формуємо навчальні програми для ветеранів та військових, які перейшли у запас. Ми відкрили набори на ці програми і готові навчати тих, хто повертається зі служби, щоб опанувати нову професію та почати нове життя. Зараз у розробці ще багато інших навчальних програм для повоєнного стану і для різних верств населення.

На сьогодні обсяг вступників є достатнім. Зростання притоку студентів, університет очікує після завершення війни.

Ми спостерігаємо, що абітурієнти з нашого регіону, які наразі перебувають за кордоном, обирають наш університет для навчання, із задоволенням спілкуються з одногрупниками і викладачами, мріють про повернення в рідний Харків.

Наразі в ХНЕУ ім. С. Кузнеця налічується 19 діючих грантових програм різного рівня. Задля забезпечення якості освіти та вдосконалення міжнародної співпраці команди університету приймають участь в проектах Європейської асоціації університетів EUA та Німецької служби академічних обмінів DAAD.

Предмет нашої окремої гордості – FabLab – фабрика-лабораторія, що є результатом проєкту Erasmus+ спрямована на формування наукового мислення та зацікавленості в науці серед школярів, які згодом стають нашими студентами. Так само доступ до обладнання фаблабу мають і здобувачі вищої освіти. На її базі вони можуть опанувати та вдосконалити навички 3D-сканування та друку, принципи роботи з електронікою і багато інших корисних у сучасному світі навичок, – додали у пресслужбі.

Також у ХНЕУ діє програма двох дипломів. Студенти мають змогу скористатися програмою та отримати додаткову освіту і досвід у європейських та британських ЗВО. Наприклад університет став учасником проєкту Twinning завдяки якому розроблено і впроваджується програма двох дипломів з британським університетом. 

Талісман для військових: Національний університет “Острозька Академія”

Національний університет “Острозька Академія” знаходиться у Рівненській області на заході України. Попри територіальну віддаленість від лінії фронту, навчальний заклад цілком відчув шок через війну на своєму порозі. Попри це ЗВО заздалегідь підготувався до можливих труднощів. Заздалегідь були розроблені плани цивільного захисту працівників та студентів, а також охорони кампусів університету. Знадобився й досвід COVIDних років.

Тож першого дня війни я написав електронного листа усім колегам, студентам та аспірантам, де було повідомлення від ректорату: навчання в Острозькій академії не припиняється, а продовжується в режимі онлайн (пізніше ми вирішили проводити його в асинхронному форматі, аби зменшити використання інтернет-ресурсів, які були критично важливі для комунікацій на державному рівні); створювався оперативний штаб для контролю ситуації в університеті; організовано було цілодобове чергування на території університету, – сказав Дмитро Шевчук проректор з науково-педагогічної роботи НаУОА.

Потім було створено волонтерський центр, який надавав підтримку біженцям, збирав необхідні речі для ЗСУ. В Науковій бібліотеці було організовано плетіння сіток. Згодом викладачі та працівники університету  домовилися, що будуть перераховувати одноденний заробіток кожного місяця на збори технічних засобів, амуніції для наших колег, випускників, які пішли у військо захищати нашу країну. Острозька академія передала для потреб війська свій автобус та вантажівку. 

До речі, якось представники ЗСУ, зізналися, що у військових з’явилося вірування, що це добрий знак, якщо їх на виконання завдання везе автобус Острозької академії, бо всі поверталися живими, – додав він.

Академія відчуває вплив економічної ситуації в країні, коли існує ціла низка обмежень на використання коштів. Попри це на момент початку повномасштабного була добре розроблена система онлайн навчання. Уже в попередні роки пандемії змішана система навчання, яка передбачала повноцінне синхронне навчання (онлайн та офлайн) і виведення студентів на очні заняття за найменшої можливості, продемонструвала себе як одна із найкращих в Україні і, навіть, у світі, оскільки ми ділилися досвідом з колегами з усього світу під час міжнародного форуму, організованого Британською радою. 

Ще з часів пандемії у нас була розроблена ефективна система психологічної підтримки усіх учасників освітнього процесу. Це виявилося надзвичайно важливим в період воєнного стану, оскільки і студенти, і викладачі відчувають постійний стрес з огляду на ракетні та дронові атаки ворога, повітряні тривоги, втрату близьких.

За цих три роки війни було започатковано нові освітні програми, наприклад, з робототехніки, вивчення технологій штучного інтелекту, публічного управління. Усі курси пристосовані до нинішніх умов ринку праці та потреб країни. З наступного навчального року запустять дві абсолютно унікальні міждисциплінарні освітні програми. Одна з них – “Капеланське служіння” – постала як відповідь на запит суспільства щодо духовної підтримки наших воїнів, ветеранів, їхніх сімей. Друга – “Глобальний комунікаційний менеджмент”, яка має на меті сформувати нову генерацію професіоналів, які будуть діяти на міжнародному рівні, підсилювати позитивний імідж нашої держави, як стратегічного партнера. Унікальність цієї другої програми полягає ще й у тому, що бюджет на її реалізацію повністю складають кошти меценатів.

Наразі багато членів академічної спільноти захищає Україну з перших днів війни:

Наприклад, Сергій Рудько, завідувач кафедри регіональних студій, з фронту читав лекції студентам. Зазначу, що Острозька академія надає можливість навчатися військовослужбовцям і ветеранам. У нас створені усі умови, аби захисники України могли підвищити свою кваліфікацію, здобути вищу освіту або змінити свою професію. Ми розробили індивідуальні плани навчання. Можна почути від наших студентів та випускників не одну історію, як вони з окопів слухали лекції чи складали іспит. При цьому можливості навчання для військових у нас існують набагато довше, аніж роки повномасштабного вторгнення. Ми надзвичайно гордимося, що випускником нашої освітньої програми з міжнародних відносин є генерал Валерій Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великобританії.

На жаль, “Острозька Академія” втратила 29 студентів та працівників університету. Музей історії Острозької академії створив інтерактивну книгу пам’яті, аби кожен, хто знаходиться в університеті, чи приїхав до нас в гості, вшанував їхній подвиг. 

В університету зовсім мало студентів, які на початку повномасштабного вторгнення виїхали за кордон і не повернулися згодом. 

Острозька академія подбала про створення безпечних умов навчання. В кожному кампусі є сховища, які пристосовані не лише для того, щоб там перебувати під час повітряних тривог, але й для того, щоб проводити навчання, якщо ці тривоги тривають довго. Безпеку усіх, хто навчає і навчається в нашому університеті, ми поставили понад усе. Крім того, пріоритетом для нас є очне навчання. Однак зараз ми змушені продовжувати проводити заняття у змішаному форматі, оскільки частина гуртожитків університету зайняті внутрішньо переміщеними особами і це переважно люди зі сходу України, – сказав Дмитро Шевчук проректор з науково-педагогічної роботи НаУОА.

Студенти продовжують брати участь в міжнародних програмах обміну, відвідують з академічними цілями європейські та американські університети. 

Від самого початку повномасштабного вторгнення наші закордонні партнери відгукнулися на наш заклик підтримки України. Це передусім польські партнери нашого університету – наприклад, Варшавський університет надав можливість скористатися їхнім сервером, аби ми могли розмістити резервну копію наших даних; Люблінський католицький університет Іоана Павла ІІ, надсилав благодійну допомогу, яку через волонтерський центр НаУОА ми роздавали для тих, хто її потребував. 

Також допомогу надавали колеги зі США, Великобританії, Канади. Ця допомога і підтримка була різною – це й доступ до баз даних, онлайн курсів (наприклад, Coursera та EdX започаткували безкоштовні програми доступу до курсів на їхніх платформах). Університет долучився до програми співпраці з британськими університетами Twinning, в рамках якої налагодилася дуже тісна співпраця із Університетом Сент-Ендрюс. Разом із американськими університетами заклад започаткував сертифікатну програму з підготовки капеланів.  

Майбутнє вищої освіти в Україні

В ОНУ І.І. Мечникова підкреслили, що українська освіта завжди була конкурентоспроможною та визнавалася міжнародною спільнотою. Нині перед державою стоїть завдання не втратити вже наявний потенціал та залучити іноземний.

Ця конкурентоспроможність обумовлюється тим, що українська система освіти відповідає принципам функціонування європейського освітнього простору, водночас вартість освітніх послуг в Україні залишається надзвичайно привабливою, насамперед для абітурієнтів з країн глобального Півдня та Східної Європи. З іншого боку через пандемію COVID-19 та війну, українські ЗВО набули унікальних компетенцій з реалізації дистанційних технології онлайн навчання, а цифрові освітні платформи надають глобальний доступ учасникам освітнього процесу, – сказав Вячеслав Труба.

Наразі ОНУ Мечникова реалізує п’ять магістерських програм англійською мовою, які є популярними серед іноземних студентів. Завдяки відкриттю цих англомовних програм, набір іноземних студентів у повоєнний час перевищив довоєнний набір.

Існує потенціал до впровадження нових англомовних програм на всіх рівнях навчання. Одним з таких кроків є збільшення кількості дисциплін, що викладаються англійською мовою з подальшим відкриттям англомовних програм, особливо в тих галузях, де існує відповідний запит з боку міжнародного ринку праці.

Серед чинників, що стримують інтеграцію української освіти до глобального простору найважливішими є мала кількість англомовних освітніх програм та освітніх програм, що пройшли акредитацію за міжнародними стандартами, надмірна ускладненість та централізованість адміністративних процедур вступу та міграційного обліку, недостатня кількість або повна відсутність як бюджетних місць державного замовлення, так і можливостей отримання грантів та стипендій для іноземних громадян для навчання в ЗВО Україні, – додав ректор ОНУ.

Що думають в ХНЕУ

У ХНЕУ теж позитивно налаштовані щодо майбутнього українського наукового потенціалу. Рівень конкурентоспроможності однозначно зросте, враховуючи розширення та інтенсифікацію співпраці з європейськими університетами та ряд проведених реформ, націлених на гармонізацію до європейських стандартів.

На їх погляд для збільшення кількості іноземних студентів, система освіти дійсно потребує ряду перетворень. Вже зараз спостерігається інтерес до навчання англійською мовою з різних країн світу.

Університет є другим в Україні за кількістю іноземних студентів, у нас навчаються студенти із 20 країн за 30 освітніми програмами. Понад 200 викладачів Університету задіяні в такому викладанні, багато хто з них пройшли стажування в іноземних університетах, працювали в європейських наукових і освітніх установах в межах грантових проєктів. Ми з оптимізмом дивимось в майбутнє щодо надання освітніх послуг англійською мовою для іноземців, відчуваємо такий запит і маємо потенціал щодо розширення викладання програм англійською мовою, – підсумували у ХНЕУ.

Що думають в Острозькій Академії

Дмитро Шевчук проректор з науково-педагогічної роботи НаУОА вважає, що освіта в Україні мусить стати такою, що буде відповідати запитам української держави і тенденціям сучасного світу. Це є основою відбудови України після війни та закладання міцного фундаменту для її розвитку.

Можу окреслити декілька тенденцій, які на це повпливають. Перша випливає із результатів соціологічних опитувань, а саме близько 70% військових стверджують, що після повернення до цивільного життя хотіли б змінити професію, якою вони займалися до мобілізації. Саме тому потрібно буде створити нові короткострокові програми, мікрокредитні курси, які дозволять швидко пройти перекваліфікацію. Друга тенденція пов’язана із поширенням штучного інтелекту. Ми бачимо як ця технологія почала інтенсивно поширюватися і як вона змінює потреби ринку праці. Третя – українське суспільство і українська освіта мають стати максимально інклюзивними. Ми маємо бути готовити до повернення ветеранів, необхідність їхньої інтеграції в громади, забезпечення психосоціальної підтримки. Це вимагає розвитку психологічної освіти, реабілітації, соціального менеджменту.

Він переконаний, що Україна має досить добру систему вищої освіти. До повномасштабного вторгнення Україна заробляла 3 млрд. доларів від навчання закордонних студентів. 

Я думаю, що ми цей потенціал відновимо і покращимо. В нашому університеті, для прикладу, дуже інтенсивно і в короткі терміни проводяться дослідження з військової психології, психосоціальної підтримки, аналітики стійкості громад, розробки дієвих ветеранських політик. Не кажучи вже, про роботизовані системи, комп’ютерні технології управління складними процесами. Усе це лягає в основну нових курсів та освітніх програм. Я впевнений, що такі пропозиції зацікавлять іноземців. 

Висновок

Наближені до зон бойових дій університети продемонстрували, як українська наука досі є зразковою та конкурентною для іноземних партнерів. ЗВО адаптувалися та змогли забезпечити безпечні умови для майбутніх професіоналів своєї справи. Також вони регулярно підтримують українську армію в той час, як міжнародна спільнота непохитно нарощує співпрацю з нами. Відповідно майбутнє України забезпечена новими кваліфікованими кадрами, проте є побоювання, що вони можуть мігрувати за кордон у пошуках кращих перспектив. Тому відкритим питанням залишається:” Чи готово Україна до своїх випускників?”

Тетяна Стельмах

The post Головне вберегти студентів: як університети України виживають під обстрілами appeared first on The Ukrainian Review.

Ми поговорили з Германом Галущенко, Міністром енергетики України. Він розповів про реалії та перспективи української енергосистеми. Політик зауважив, війна змусила Україну пришвидшити реформи у сфері енергетики.

Росія продовжує руйнувати українську енергетику

Тетяна Стельмах: Скільки об’єктів енергетичної інфраструктури постраждало від початку повномасштабного вторгнення? Який нині дефіцит електроенергії в Україні? 

Герман Галущенко: Російські війська окупували понад 18 ГВт потужностей, серед яких – найбільша в Європі атомна станція – Запорізька АЕС. Тільки за минулий рік зруйновано близько 10 ГВт генеруючих потужностей, що дорівнює приблизно піковому споживанню таких країн, як Нідерланди чи Фінляндія. 

Можна констатувати, що для української енергосистеми 2024 рік став найскладнішим, оскільки майже з самого початку він проходив в умовах постійних ворожих атак на об’єкти енергетичної інфраструктури. Удари РФ по енергетичній інфраструктурі у 2022–2023 роках почалися з жовтня. Минулого ж року ворог розпочав масовані атаки набагато раніше — вже в березні, і вони тривали протягом усього року. Руйнування були дуже великі, набагато більші, у порівнянні з попередніми роками. Змінився сам характер ударів, складність ударів, зброя, яка використовується. 

До цього здавалося, що ремонтна кампанія 23-го року була наймасштабніша. Тоді ми так думали, після того терору, який був протягом 22-23 років. Насправді, ця ремонтна кампанія 2024-го року набагато більша, в силу того, що руйнувань набагато більше. 

І рахуйте, що цю ремонтну кампанію ми здійснюємо під постійними обстрілами. 

Енергетики працюють цілодобово над ремонтами, продовжують відновлювати обладнання. Те, що енергосистема сьогодні тримається, енергосистема є цілісною, стабільною і забезпечує як електроенергію, так і теплом споживачів – це величезне заслуга кожного конкретного енергетика. 

Т.С.: Скільки грошей потрібно Україні, щоб відновити свою енергетичну інфраструктуру на підконтрольних територіях до довоєнного рівня?

Г.Г.: Це рахується, на жаль, мільярдними збитками. Ворог постійно продовжує обстріли енергетики, масовано атакує об’єкти енергетичної інфраструктури різними видами бойових засобів, у тому числі балістичними ракетами, витрачає на це баснословні кошти, при цьому завдаючи нам величезні пошкодження і втрати в енергетиці. І це відбувається кожного дня, тому порахувати конкретну суму зараз неможливо, вона постійно змінюється. 

Т.С.: Раніше було багато побоювань щодо роботи окупованої Запорізької АЕС, в тому числі українці готувалися до нової катастрофи. Як нині працює ЗАЕС та в якому вона стані? Чи дотримуються окупанти правил підтримання роботи станції у безпечному стані?

Г.Г.: Ситуація на Запорізькій атомній станції, яка вже третій рік окупована ворогом, не просто загрозлива – вона стає дедалі небезпечнішою. Зокрема через часті перебої в зовнішньому електропостачанні. 

З моменту окупації майже кожного місяця ЗАЕС відключалась від основних ліній електропередачі через російські атаки. В листопаді минулого року тільки за один тиждень це сталось двічі. Наші енергетики постійно оперативно лагодять це обладнання, працюють в умовах високої загрози для свого життя, тому що обстріли майже не припиняються. За час окупації Запорізька атомна електростанція вже 8 разів переживала повні блекаути, що несе величезну загрозу ядерної катастрофи на рівні Фукусіми.

Є багато технічних питань, деградація обладнання, питання ядерного палива, яке використовується. Про якусь безпечну експлуатацію ЗАЕС, поки вона в руках окупантів, не йдеться. МАГАТЕ неодноразово закликало Росію деокупувати ЗАЕС і повернути станцію під контроль України. Агентство засвідчувало, що росіяни, які розмістили на ЗАЕС своїх військових і військову техніку, порушили всі сім базових стовпів ядерної і радіаційної безпеки. Представники постійної місії МАГАТЕ перебувають на тимчасово окупованій станції, однак їхні можливості є досить обмеженими, адже росіяни блокують фізичний доступ міжнародних експертів до низки об’єктів на станції.

Нещодавно Сполучені Штати запровадили санкції проти окупаційної адміністрації Запорізької АЕС і дочірніх структур “Росатому”. І Україна продовжує працювати над розширенням санкцій на всю атомну промисловість агресора, це дуже потрібні кроки. Але, як я вже неодноразово повторював – єдиний шлях гарантувати безпечну експлуатацію найбільшої в Європі атомної станції – це її якнайшвидше повернення під український контроль. 

Куди рухається українська енергетика

Т.С.: Українські ТЕС були одними із найбільших забруднювачів повітря у Європі. Станом на червень 2024 року, Росія вивела з робочого стану 73% усіх ТЕС в Україні. Чи не вважаєте ви це можливістю для України модернізувати ці станції у більш екологічному напрямку в ході ремонтів? Чи будуть їх усі відбудовувати, чи кількість скоротиться?

Г.Г.: Війна змусила нас діяти набагато швидше. Раніше таймлайн трансформації енергосистеми був розрахований до 2035, 2040 чи 2050 року. Однак через постійні атаки на нашу енергетичну інфраструктуру ми змушені реалізовувати ці плани в максимально стислі терміни.

Війна стала каталізатором для прискорення енергетичних реформ в Україні – попри складні обставини, країна продовжує рухатися у напрямку декарбонізації та зміцнення своєї енергетичної незалежності.

Україна значно випереджає багато європейських країн за часткою декарбонізованої енергії у своєму енергетичному міксі. На сьогодні більшість електроенергії в країні виробляється без викидів вуглекислого газу. Цей показник перевищує результати багатьох європейських держав і демонструє вагомий крок України у напрямку “зеленої” трансформації.

Т.С.: У своїй колонці для нашого сайту Петро Котін, президент Енергоатому, написав, що Україна може стати ключовим партнером для Європи у розвитку ядерної енергетики. На вашу думку це так? Чому ядерна енергетика знову стала актуальною?

Г.Г.: Атомна енергетика дійсно переживає ренесанс по всьому світу. Відповідно до світових тенденцій ще кілька років тому у МАГАТЕ прогнозували відродження атомної енергетики і переглядали прогнози. World Nuclear Association (WNA) очікує зростання виробництва ядерної енергії на 75% наступні 17 років. Міжнародне енергетичне агентство у своєму останньому звіті вже зазначає, що ядерна енергетика готується до встановлення нового рекорду виробництва електроенергії вже цього – 2025 року. Зараз у світі будується понад 70 ГВт нових атомних потужностей – що є одним з найвищих показників за останні три десятиріччя.

Це підтверджує активно зростаючу роль атомної енергетики в забезпеченні енергетичної безпеки на тлі зростання попиту на електроенергію. Попит зростає у всьому світі, адже енергозатрати збільшуються не тільки у промисловості, а й через стрімке зростання кількості електромобілів, розвиток штучного інтелекту, центрів обробки даних тощо. 

При цьому атомна енергетика є чистим джерелом енергії і має кращі економічні показники у порівнянні із іншими видами генерації. Вона є стабільним і надійним джерелом електроенергії, адже ядерні реактори можуть працювати безперервно протягом тривалого часу, не залежачи від погодних умов, наявності сонячного світла чи вітру.

Атомна енергетика буде надзвичайно ефективною у перехідний період, доки людство відмовлятиметься від викопних джерел палива та буде удосконалювати й розбудовувати інфраструктуру альтернативних джерел енергії. 

Т.С.: В Україні планується добудова енергоблоків Хмельницької АЕС та будівництво нової Чигиринської АЕС. Чи допоможуть вони нам відновити обсяги виробництва електроенергії до рівня, коли ми зможемо її знову експортувати?

Г.Г.: Передусім ми говоримо, що енергетика є драйвером процесу відновлення економіки. Для того, щоб економіка України мала ресурс для відновлення, маємо збільшувати потужність атомної генерації, на яку зараз припадає 60% виробництва енергії. Сема це є нашою стратегічною метою. 

Будівництво нових потужностей атомної енергетики також дасть поштовх для розвитку суміжних галузей економіки завдяки локалізації, створенню робочих місць для кваліфікованих працівників із гідним рівнем зарплати.

Т.С.: Наразі в українських новинах прослідковується побоювання, що імпорт електроенергії під час опалювального сезону може бути під загрозою через цінові обмеження на ринку електроенергії. Тобто, коли у Європі ціни на “світло” вищі, ми не можемо його собі дозволити. Чи справді ситуація настільки проблематична? Як Міненерго буде вирішувати це питання?

Г.Г.: Ці питання в компетенції незалежного регулятора – Комісії з регулювання ринків електроенергії та комунальних послуг.

Уряд зі свого боку заохочує підприємства імпортувати електроенергію, ухвалені рішення, за якими для підприємств, які імпортують 60% електроенергії для своїх потреб, не застосовуються заходи із обмеження споживання електроенергії.

Т.С.: Укренерго заявляло, що бізнес готовий вкладатися у генерацію енергетики, зокрема маневреної. Який вклад зробили українські підприємці у цей процес станом на зараз? Як Міненерго з ними співпрацює?

Г.Г.: Уряд запустив пакет програм, аби не тільки бізнес, а й приватні домогосподарства, ОСББ, ЖБК могли встановити альтернативні джерела енергії, зокрема сонячні панелі та накопичувачі. Держава дає можливість забезпечити себе енергією, ставати більш енергонезалежними.

Малий та середній бізнес може отримати пільгове фінансування за програмою Фонду розвитку підприємництва “Пільгові кредити 5-7-9” для купівлі та встановлення сонячних панелей і/або вітряків, установок для зберігання енергії, будівництва газотурбінних, газопоршневих та біогазових генераційних установок. Максимальна сума кредиту 150 млн грн. Термін – до 10 років із ставкою 5, 7 або 9%. 

Також для підприємців існує програма Фонду декарбонізації, за якою можна отримати до 25 млн грн на термін до 10 років із ставкою до 9% річних. 

Кошти надаються на сонячні панелі, теплові насоси, когенераційні установки, біокотельні, проєкти енергосервісу та інше енергоефективне обладнання.

Також Урядом спрощенo процедури будівництва, введення в експлуатацію та підключення до мереж генеруючих установок.

В Міненерго є робоча група, яка опікується питаннями розвитку розподіленої генерації, і ми готові підтримувати не тільки бізнес, а й громади.

Чи не лишилася Україна сам на сам з енергетичними проблемами

Т.С.: Чи існує ризик зменшення фінансування української енергосистеми західними партнерами у 2025 році? Які перспективи співпраці наразі існують?

Г.Г.: Наші міжнародні партнери не фінансують українську енергосистему, а надають обладнання і кошти для відновлення тих втрат, які ми маємо внаслідок російських атак на енергетичну інфраструктуру.

У квітні 2022 року був створений Фонд підтримки енергетики України при Секретаріаті Енергетичного Співтовариства. За час свого функціонування він став ефективним інструментом надання міжнародної допомоги в енергетичній сфері, завдяки якому українські енергетики мають змогу відновлюватися після російських атак, проводити ремонти, встановлювати нові потужності. Наразі сума анонсованих внесків до Фонду підтримки енергетики перевищує 1 млрд євро. Більшість цих коштів витрачено саме на обладнання для відновлення енергосистеми. Донорами виступають державний та приватний сектор з майже всіх країн ЄС, Великобританії та США, міжнародні та регіональні організації. 

З початку повномасштабного вторгнення Україна отримала від партнерів понад 20 тисячі тонн гуманітарної допомоги для підтримки стабільної роботи енергосистеми. Зокрема, це трансформатори, необхідні матеріали для проведення ремонтно-відновлювальних робіт. 

Хотів би ще тут зазначити окремо про інвестування в українську енергетику. Ми вважаємо, що зараз найкращий час для приходу в Україну іноземних енергокомпаній. І на міжнародних подіях і зустрічах ми про це говоримо, закликаємо іноземний бізнес активно інвестувати в енергетичні проєкти в Україні, не чекаючи завершення війни. У час  стрімкої трансформації української енергетики і безпрецедентного спрощення умов ведення бізнесу енергетичний сектор стає надзвичайно привабливим для інвесторів. Україна має величезний потенціал стати енергетичним хабом для Європи.

Т.С.: Досвід яких країн, які побороли складну енергетичну ситуацію може запозичити Україна? 

Г.Г.: Жодна країна не стикалась з тим, через що проходить зараз Україна і наша енергетична система. Ще ніколи енергетика цілої країни не була ціллю щоденних терористичних атак. 

Тому робота наших спеціалістів енергетичного сектору викликає повагу не тільки в українців, а й у всього світу. Певен, що після війни вони будуть ділитися своїм досвідом, який отримують зараз, тримаючи енергосистему в такій складній ситуації. 

Т.С.: Назвіть три ключові напрямки для Міненерго у 2025 році.

Г.Г.: По-перше, це стабільне проходження опалювального сезону 2024/2025 під час постійних атак на енергетику, і звичайно підготовка до ОЗП наступного періоду. Це надважливо, оскільки це про те, щоб у кожній оселі в нашій країні було світло і тепло, про життя людей і роботу економіки.

Другим і третім пунктом є розвиток атомної генерації, як базової генерації нашої економіки, і нарощування потужності розподіленої генерації. Ми працюємо над тим, щоб паралельно розвивати атомну і розподілену генерацію. Нарощування потужностей розподіленої генерації електроенергії має важливе значення для забезпечення термінових потреб споживачів. Водночас розвиток атомної генерації дозволить реалізувати довгострокові проєкти, що забезпечать енергетичну стабільність країни у майбутньому.

Зелене повоєнне відновлення в енергетиці має на меті створення нової архітектури енергосистеми, в основі якої – сталість, принципи зеленого переходу, доступність енергії.

Цей процес має бути економічно ефективним, обʼєднає Україну з європейським ринком енергетики та наблизить до кліматичної нейтральності. 

Тетяна Стельмах

The post Жодна країна не стикалась з тим, через що проходить українська енергосистема, – Герман Галущенко appeared first on The Ukrainian Review.

Ми поспілкувалися з Лілією Кетлер, керівником “Спілки ветеранів українських ветеранів в північній Німеччині”. Вона розповіла про реалії українських біженців.

Тетяна Стельмах: Як німці ставляться до політики своєї влади щодо війни в Україні? 

Лілія Кетлер: Я трохи поясню, як працює влада у Німеччині: якщо німці хочуть та вимагають змін, вони відкрито заявляють це своїм  політикам, а не навпаки. Тобто, влада підтримує волю народу. Німецький народ у більшості підтримує Україну, допомогу біженцям та поставки зброї до цього часу.

Однак дія російської пропаганди у Німеччині не можна недооцінювати. Проросійські партії отримують фінансування та просувають наративи країни-терориста, що не може не впливати на загальний настрій німців. На жаль, ми поки що не маємо ефективних інструментів протидії цій ситуації. Ваш журнал може стати одним з таких інструментів, допомагаючи інформувати суспільство та формувати більш об’єктивну думку.

Т.С.: У 2025 році на Німеччину чекають нові вибори до Бундерстарху. Чи відрізняється бачення політики щодо України у двох ключових опонентів? Які ризики існують?

Л.К.: У контексті виборів до Бундестагу у 2025 році існують різні погляди на політику щодо України між основними політичними партіями. Це може вплинути на підтримку України та стратегії інтеграції біженців. Ризики можуть включати зміни у зовнішній політиці, що можуть вплинути на допомогу Україні, а також на ставлення до українських біженців. Зараз чекаємо нових виборів у лютому 2025 та формування нової коаліції. 

Т.С.: Німеччина щорічно спрямовує близько 9-10 мільярдів євро на соціальну допомогу для українців, ідеться в аналітичній роботі німецького Інституту економічних досліджень Ifo. Як українські біженці вплинули на економіку Німеччини?

Л.К.: Німеччина дійсно інвестує значні кошти в соціальну допомогу українцям, проте важливо розглянути, як це впливає на економіку загалом. Біженці — це не лише витрати, але й цінний ресурс на ринку праці. Важливо розвіяти міф про те, що українці є тягарем: багато з них активно вивчають мову, проходять навчання та курси, підтверджують дипломи та працюють у різних секторах. Підтримка українців — це довгострокова перспектива і за три роки робити остаточні висновки ще зарано. 

Т.С.: За цією ж статистикою, рівень зайнятості серед українських біженців у Німеччині становить лише 25%, що значно нижче ніж у сусідніх Польщі чи Чехії. Чому так сталося? Невже Німеччина не спонукає біженців працювати?

Л.К.:  Рівень зайнятості українських біженців: Низький рівень зайнятості (25%) зумовлений різними факторами. По-перше, це мовний бар’єр та відсутність можливості практикувати мову у німецькомовному середовищі; по-друге, складність визнання кваліфікацій, яка може тривати роками; по-третє, обмежений доступ до вакансій в маленьких містах та сільських територіях. Німеччина має затверджені програми інтеграції, але їх впровадження потребує покращення. Німецьке суспільство та ринок праці ще не повністю адаптувалися до нових реалій російсько-української війни.

Т.С.: Як змінилося ставлення німців до українських біженців від початку повномасштабного вторгнення?

Л.К.: Так, я помітила такі зміни. На початку війни німці відкрили свої двері в буквальному сенсі для українських біженців. Допомога з боку німецького суспільства була максимальною, як у плані підтримки біженців, так і в донатах. Німецьке суспільство зреагувало дуже швидко на ситуацію, а вже потім почали підтягуватися політичні та державні системи.

Однак зараз ми спостерігаємо спад у цій підтримці. Українська тема не є такою популярною напередодні виборів нової влади, тому варто готуватися до зменшення кількості та рівня допомоги. З іншого боку, надавши підтримку, пересічні платники податків очікують максимальної віддачі від українців і зацікавленості в процесах інтеграції на ринку праці. Процес інтеграції йде, але не так швидко. Тому що люди травмовані і ситуація в Україні нестабільна. Якщо німці бачать, що українці не зацікавлені в вивченні німецької мови та пошуку роботи, то це викликає розчарування.

Проте, з позитивного боку, багато знайомих німців кажуть, що українці, які проживали з ними на початку повномасштабного вторгнення, стали для них справжньою родиною.

Т.С.: У разі укладення миру, як довго Німеччина ще надаватиме прихисток нашим біженцям? Чи варто чекати на їх швидке повернення додому?

Л.К.: У разі укладення миру питання повернення біженців додому буде складним. Багато з них захочуть залишитися в Німеччині, особливо ті, хто знайшов тут нові можливості для роботи та життя, а також перспективи для дітей. Люди похилого віку та особи з інвалідністю також почувають себе комфортніше в суспільстві, яке соціально краще розвинуто. Швидке повернення, скоріш за все, буде неможливим і може тривати роками; відновлення України після війни теж вимагатиме часу. 

Т.С.: Як ви вважаєте, чи правильну стратегію обрала Україна для стимулювання біженців повертатися додому?

Л.К.: Однозначно варто підтримувати тих, хто прагне повернутися на рідну землю. Багато українців хочуть будувати своє майбутнє в Україні, де у них залишилися рідні, будинки та майно, а також безліч інших причин, чому варто повернутися. На жаль, не всі можуть інтегруватися в нове середовище або вивчити мову, і це також важливий фактор.

Для тих, хто хоче повернутися, Україна повинна забезпечити можливість повернення та соціальну допомогу. Це одна з основних статей Конституції – забезпечення прав та свобод громадян. Я сподіваюся, що українська держава обере політику, яка відповідатиме її законодавству, а не змінюватиме його, щоб уникнути виконання зобов’язань. 

Держава повинна бути на боці своїх громадян і створити умови для їх повернення, адже це не лише обов’язок, а й можливість для розвитку країни в цілому.

Т.С.: Німецька діаспора та біженці: як ви допомагаєте постраждалим від війни українцям? 

Л.К.: Українська діаспора активно підтримує біженців, надаючи допомогу з перекладом, у пошуку роботи, житла, наданні консультацій та організації соціальних заходів. Радує те, що за роки війни ці ініціативи стали скоординованими та підтримуються місцевими органами влади для максимальної ефективності. На базі нашої організації німецько-української співпраці “Feine Ukraine” працюють п’ять соціальних проєктів, спрямованих на допомогу дітям, підліткам, людям з інвалідністю, спортсменам, а також пораненим ЗСУ. 

Загалом, ми працюємо у двох напрямках – допомога пораненим ЗСУ в лікуванні та реабілітації у Німеччині та підтримка українських ветеранів, а також родин полонених, зниклих безвісти та загиблих. 

Наша місія – розвиток всесвітнього українства через шанобливе ставлення та допомогу українським ветеранам за кордоном. 

Вектори роботи:

• Заклик до німецького суспільства щодо необхідності допомоги тим, хто захищає Європу від країни-терориста;
• Співпраця з Бундесвером та його структурами;
• Залучення допомоги в обмін на наш військовий та громадський досвід;
• Активна волонтерська спільнота в різних країнах;
• Співпраця з державними та громадськими структурами Німеччини та України.

Т.С.: Яка історія біженця вас вразила найбільше?

Л.К.: Мене особисто вразила історія пораненого військового ЗСУ Евгена Шабуні, який на початку повномасштабного вторгнення, будучи ще цивільним, врятував своє село, яке захопили російські окупанти. Коли я розповідаю німцям, що він навчився розмінувати за відео на YouTube і таким чином врятував своїх односельців, а після приходу української армії здав їм мішок амуніції та пішов добровольцем, вони лише хитають головами і дивуються сміливості українців.

Тетяна Стельмах

The post Швидке повернення українців додому з Німеччини, ймовірно, буде неможливим, – Лілія Кетлер appeared first on The Ukrainian Review.

Ми поспілкувалися з Анною Крисюк, президентом Клубу Ділових Людей, засновницею міжнародного глянцю Business Woman, радницею Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, амбасадоркою Міжнародного посольства жіночого підприємництва. Вона розповіла про роль жінки в сучасному бізнесі.

Як ви вважаєте, чи існують сьогодні певні стереотипи щодо жінок у бізнесі? Як війна вплинула на імідж жінки в бізнесі?

Роль жінки сьогодні змінилася. Багато жінок почали опановувати “чоловічі” професії. Враховуючи інновації, багато чого можна навчитися швидше, ніж раніше.

Жінки стали крутішими. Немає ніяких стереотипів. Навпаки, відкрито близько 30 програм для жінок. Це стосується нових сфер діяльності, які можуть працювати як критична інфраструктура. У це інвестує держава, Міністерство економіки, центри зайнятості, міжнародні донори. Серед останніх – уряд США, європейські фонди, шведи, посольства багатьох європейських країн.

Що український бізнес може запозичити у своїх західних партнерів? Які процеси наразі недостатньо налагоджені в Україні?

По-перше, спрощена система оподаткування. Я не знаю, чи є вона навіть у наших західних партнерів, тому що в Європі ситуація зі звітністю ще складніша, ніж в Україні. Але це можливо в країнах, які мають вільні економічні зони з іншими країнами, наприклад, Португалія, країни Балтії, і там, де є порти. Багато хто цікавиться і робить ставку на Румунію. Ми багато вчимося в рамках програми Клубу ділових жінок, адже у нас є учасниці з 22 країн, і кожні три місяці проводимо телеконференції, де обговорюємо, як українці, особливо жінки за кордоном, можуть розпочати бізнес, які умови для сплати податків та ведення бухгалтерського обліку.

У нас є дуже цікаві пропозиції з Іспанії, Естонії, Латвії та Литви. Звісно, азійські країни також роблять багато пропозицій, але питання логістики і всього іншого не таке просте. Тому найважливіше зараз, з точки зору експорту, працювати з Європою. Вона більш відкрита і зрозуміла.

Іноді в ЗМІ я зустрічаю думку, що в Україні немає нормального діалогу між бізнесом і державою. Як ви вважаєте, чи так це насправді?

Я не думаю, що у великого бізнесу, тому що зараз всі об’єдналися. У малого та середнього бізнесу є такі речі, і ми з ними стикаємося неодноразово. Як тільки виходить новий закон, який стосується сплати податків, акцизу, розмитнення, експорту, починаються конфлікти. Наприклад, дуже гострою проблемою для всіх бізнесів, які сплачують податок на додану вартість, є блокування податкових накладних, яке відбувається автоматично. Це кошмар для бізнесу, зміни в податковому законодавстві, які не всім пояснюються.

Немає податкового інспектора, який би зв’язався з кожним підприємцем і пояснив, навчив, а потім перевірив. Фактично, зараз до підприємців приходять зі штрафами і без попереджень. Це дуже складно. Я, наприклад, вважаю, що має бути діалог. Коли ми проводили семінари, у нас був дуже тісний діалог з податковими органами на регіональному рівні, і виявляється, що закон один, а підходи до нього різні. Ми вважаємо, що скрізь треба знаходити компроміс і об’єднувати зусилля для підтримки Збройних сил, легалізації бізнесу і сплати податків.

Чи варто очікувати, що після війни іноземці почнуть масово інвестувати в український бізнес? Якщо так, то які сфери будуть пріоритетними?

Насправді, найбільший колапс полягає в тому, що у нас зараз є інвестор, який готовий вкладати гроші в центральну і західну Україну, але немає відповідних пропозицій від бізнесу, який готовий їх прийняти. Наразі, коли ми отримуємо гуманітарну допомогу, обладнання тощо, ми не платимо податок на прибуток, бо є окрема постанова уряду. Але з наступного року вся гуманітарна допомога ЄС буде обкладатися податком на прибуток.

Те саме стосуватиметься і інвестицій. Зараз інвестори не можуть забирати дивіденди, а навіть якщо вони заробляють гроші, є обмеження на карткові та інші рахунки. Ми не можемо платити валютою за кордон та інші речі, пов’язані з банківською системою. Це стримує інвесторів. Але з іншого боку, це може бути найшвидшим поверненням інвестицій, враховуючи високий попит, потребу в певних напрямках і сферах, в яких українці не можуть себе реалізувати.

На вашу думку, які сфери бізнесу будуть найбільш актуальними в Україні після закінчення війни?

• Перше – це, безумовно, реабілітація, психічне здоров’я і все, що з цим пов’язано.
• Другий – їжа та медицина, особливо вода та еко-продукти, адже крім війни, є ще й глобальне потепління.
• Третій – інновації, штучний інтелект і вся оптимізація бізнесу.
• Четвертий – машинобудування і все, що пов’язано з логістикою, але з інноваційними підходами.
• П’ятий – освіта, інновації та пошук нових рішень.

Тетяна Стельмах

The post Жінка стала холоднішою, – Анна Крисюк про те, як війна вплинула на гендерний розрив у бізнесі appeared first on The Ukrainian Review.

Артем веде Telegram-канал про бізнес та менеджмент, створив закритий відеокурс для менеджерів Netpeak Group, за мотивами якого готує до публікації книгу.

 Розкажіть, чим займається ваша компанія? 

Netpeak Group — група IT-компаній, що об’єднує 25 бізнесів, 3 громадські організації та 1500+ фахівців по всьому світу. По суті ми будуємо фабрику бізнесів, які мають різні спрямування.  

В структуру групи входять:

1. Venture builders

• Tonti Laguna Group — мультипродуктова компанія зі створення та просування власних мобільних додатків. До неї входять 42n, Asolytics, PDFLiner, Tonti Laguna Prime, Tonti Laguna Automation.
• Kiss My Apps — стартап-студія, яка спеціалізується на створенні та розвитку мобільних продуктів в форматі співзасновництва.

2. Група диджитал-агентств: Netpeak Agencies Group (Netpeak Ukraine, Netpeak Kazakhstan, Netpeak Bulgaria, Netpeak Alliance, RadASO). 
3. Послуги: агенція digital-маркетингу Inweb, рекрутингова агенція Netpeak Talent 
4. SaaS (software as a service): бізнес-телефонія Ringostat, хмарна LMS AcademyOcean, платформа для пошукового маркетингу Serpstat, фінтех-екосистема мобільних та веб-сервісів для фінансового управління Saldo Apps, HRMS-система CoreHR, розробник інструментів для пошукового маркетингу Netpeak Software.
5. Онлайн-університет Choice31. 
6. Група соціальних проєктів: Group 31 (Моє Місто та GladPet).

Якими здобутками компанії ви найбільше пишаєтеся?

Найбільшим досягненням нашої команди – є те, що компанії групи реально самостійно розвиваються, ми зробили сильний рекрутинг та маємо власний флоу із запуску нових бізнесів. Розслаблятися зарано, але ми вже переходимо на третій етап розвитку групи, і для мене це показник того, що наша команда вміє структурно, чітко та системно працювати з процесами та масштабуватись.

До речі, про масштабування – група маркетингових агенцій займається виходом на закордонні маркетплейси. Які б ви дали поради бізнесам, що мають такі ж плани?

Netpeak Agency Group дійсно профільно займається цим питанням і є партнером Amazon за трьома програмами. Можу виокремити три основні поради, які ми сформулювали на основі досвіду:

1. Перед ухваленням рішення про вихід на конкретну країну, проведіть аналіз тамтешнього ринку. Дайте собі відповіді на запитання, куди виходити, з яким асортиментом, чи потрібно щось доопрацьовувати в продукті і чи варто взагалі виходити?
2. Вирішіть юридичні питання і налаштуйте логістику до початку підготовки стратегії виходу. Адаптуйте контент та дизайн упаковки товару, а ще дізнайтеся, які сертифікати вам потрібні (раптом вам доведеться відобразити це в упаковці або контенті) — отримання частини сертифікатів у Європі може зайняти до 14 тижнів, тож краще податися на них до випуску партії, яка встигне зіпсуватися до отримання дозволу на продаж. Теж саме з логістикою, побудуйте її з урахуванням попиту ринку, якщо в середньому в ніші конкуренти продають 1 300 sku на місяць, а ви можете відправляти лише 300 і з затримкою, то знову ж таки, краще вирішити це до старту.
3. Розробіть маркетинг, контент і стратегію просування під культурні особливості цільової аудиторії в конкретній країні — від текстів до зображень. Потрібно навіть врахувати, що назва товару у Великій Британії та США може мати бути різною.

Наразі Україна є однією із найпросунутіших ІТ-держав у Європі, зокрема завдяки Дії. На ваш погляд, чому саме наша країна зробила такий ривок у цифрових технологіях і випередила партнерів з ЄС? 

Я вважаю Михайла Федорова одним з найпотужніших менеджерів у державі (і не тільки). Завдяки правильно зібраній команді та наполегливій роботі кожного з них, Дія стала одним з найкращих у світі GovTech-продуктів.

 Якщо ми говоримо про технології, то не можна не згадати штучний інтелект. Чи замінив він якісь позиції у вашій компанії?

Про повну заміну якихось позицій поки не йдеться, але ШІ допомагає нам значно оптимізувати роботу працівників. Наприклад, мій партнер, співзасновник та CEO стартап-студії Kiss My Apps Дмитро Лола сказав, що їх потреби зараз закривають більше 100 працівників, які використовують ШІ, а без нього потрібно було б збільшити команду мінімум на 10%. Тобто ШІ дає змогу працівникам бути більше ефективними й виконувати більший обсяг роботи.

Наприклад, із серпня минулого року ми використовуємо штучний інтелект LITI для найму співробітників. Для цього наш директор з питань штучного інтелекту Сергій Саута розробив модель, яка аналізує софт-скіли кандидата та видає рекомендацію, наскільки він підходить на посаду.

LITI може щорічно заощадити компанії понад 1000 годин технічних працівників, які не інтервʼюватимуть кандидатів. Разом з усіма іншими факторами, це близько $100 000 шляхом скорочення другого етапу співбесід і роботи HR та менеджерів під час онбордингу та випробувального терміну.

Які виклики ви сьогодні бачите перед сферою ІТ в Україні? 

Насамперед існує проблема нестачі людського капіталу. Це стосується як сфери ІТ, так і ринку праці загалом. З очевидного, це воєнні ризики – як безпосередня загроза життю, так і мобілізація високоякісних фахівців, стає складніше залучати інвестиції.

 Попри вашу залученість у Раду з питань підтримки підприємництва, ви ще допомагаєте державі наймати сильних менеджерів? Чому саме найм?

Створюючи Netpeak Group, я поставив на рекрутинг найвищу ставку, бо вважаю, що без людей неможливо нічого зробити. Саме люди, їхні ідеї, ентузіазм, натхнення, фаховість і наполегливість дозволяють вірити у велике та реалізовувати його. Шукати таких людей складно, але точно можливо. 

Ми закриваємо зараз такі вакансії:

1. Chief Operating Officer в проєктний офіс в команду віцепрем’єра України Михайло Федоров;
2. Два заступники віцепрем’єрки Юлія Свириденко, які відповідатимуть за залучення інвестицій та роботу з міжнародними організаціями;
3. Head фонду “Зроблено в Україні”. 
4. CDTO (Chief Digital Transformation Officer) в Мінекономіки.
5. Product Manager в Офіс ефективного регулювання BRDO.
6. СEO в ДП Міноборони.

Чому держава не може самостійно знаходити сильних менеджерів?

Може, але в неї недостатньо для цього ресурсів.  Лише в Міністерстві економіки та Мінцифрі працює понад півтори тисячі людей, а ще є ціла низка інших структур у виконавчій та законодавчій гілках влади. Тобто потік кадрів шалений і для рекрутингу на державну службу потрібні такі самі сильні команди як і ті, що втілюють проєкти. Наразі я бачу ситуацію, де такі фахівці відсутні або ж мають замало досвіду чи ресурсу для найму сильних менеджерів.

Один високоякісний рекрутер може найняти 2-4 фахівця на місяць, у залежності від вимог реквестера, але в державі (за всі інституції не ручаюсь) здебільшого доволі простий рекрутинг. Головну ставку роблять на нетворк, але якщо таким чином шукати спеціаліста, то неможливо побудувати велику воронку.

У Netpeak Talent для пошуку одного фахівця рекрутери в середньому переглядають 500 кандидатів. Тобто нетворкінг чисто математично програє у цій конкуренції.

На мій погляд, найм це сьогодні одне з ключових питань, вирішення якого трансформується в ефективнішу роботу міністерств і не тільки. Бо люди – це основа змін. 

 Як ваш бізнес адаптувався до викликів війни? 

З початком великої війни я завжди наголошую, що зараз ми повинні працювати удвічі продуктивніше, ніж в мирний час. Саме тому, замість заціпеніння Netpeak Group почала рухатись у сторону зростання – ми запустили вісім нових бізнесів, зокрема консалтингову компанію Netpeak Core, стартап-студію мобільних додатків Kiss My Apps та Netpeak New, а також IT-рекрутингову агенцію Netpeak Talent. Агентство digital-маркетингу Netpeak трансформувалося в групу digital-агенцій Netpeak Agencies Group, а Tonti Laguna перетворилася на стартап-студію Tonti Laguna Group. 

За показниками ревеню у USD Netpeak Group зросла на 18% рік до року у 2022-му, на 50% – у 2023-му і бачимо, що виросте на 76% у 2024-му.

Також ми активно допомагаємо Силам оборони – від 24 лютого 2022 року і донині сума благодійної підтримки становила  141 794 135 гривень. І ми будемо продовжувати донатити аж до перемоги.

Тетяна Стельмах

The post Україна має всі шанси перейти з третього світу в перший, – Артем Бородатюк, засновник Netpeak Group appeared first on The Ukrainian Review.