Лагідний літній дощ омивав запилені вулиці Монтевідео, столиці Уругваю, коли я прибув до портового терміналу, щоб сісти на вечірній пором до Буенос-Айреса через річку Плата. Прийшовши раніше, я випив келих доброго уругвайського червоного вина і на своєму мобільному телефоні почав читати новини, скандальні, жахливі, жахливі, жахливі новини, що надходили з Вашингтона.

Публічна перепалка між президентом Зеленським та президентом США Трампом, якого агресивно підтримував його віцепрезидент Джей-Ді Венс, нагадала мені про зустрічі Адольфа Гітлера з різними європейськими лідерами, які з’являлися в Берліні, Мюнхені чи Бергхофі, щоб бути поінформованими про бажання та накази всемогутнього нацистського фюрера та про жахливі наслідки, які це могло б мати, якби їх не виконували. Таке упущення було б грою з життям мільйонів людей, можливо, новою світовою війною.

Тон зустрічі в Білому домі, навіть деякі слова, були майже дослівно взяті з протоколу тих днів, тільки цього разу їх використав президент США, обраний у 2024 році.

Я рідко пишаюся нашими політиками, але часи змінюються. Подорожуючи Америкою, Північною і Південною, після фатальних виборів у США в жовтні минулого року, я змінився разом з ними. Я був непохитним прихильником України: жодних компромісів з фашистським агресором Росією, жодного умиротворення, жодних дурниць. Таке ставлення я поширював на суспільство загалом і особливо на себе, залишаючи певний простір для маневру – не дуже великий – нашим політичним лідерам.

Це, можливо, поблажливе ставлення піднялося в тепле і вологе повітря Південної Америки, коли в п’ятницю по прямому телебаченню я стежив за драмою між Трампом і його європейським гостем. Чи пишався я? Так. Пишався Володимиром Зеленським, нашим Вінстоном Черчиллем 21 століття. Браво, пане президенте! Ви наважилися подивитися в холодні і блискучі очі головного гангстера Білого дому. Ви не намагалися задобрити його солодкими словами чи поплескати по коліну, як це зробив днями президент Франції Макрон. Ви проявили мужність та інтелектуальну чесність. Ви дали відсіч гангстеру і дали нам усім чудовий приклад для наслідування. До березня 2025 року ви забезпечили Європі найхоробріший день у 21 столітті. 

Нам потрібно більше таких днів. Багато рішучості вже продемонстрували скандинавські та балтійські країни, хоч вони і невеликі, Великобританія та Польща, яка є більшою, ніж багато хто вважає, навіть поляки. Тепер нам потрібно, щоб решта нашого демократичного континенту рухалася вперед, швидко, об’єднавшись на словах і на ділі. Французи та іспанці вже рухаються. Німеччина, сподіваюсь, приєднається до них за нового уряду. Незабаром.

Пишучи з Південної Америки, я згадую роман Габріеля Гарсіа Маркеса: “Хроніка несподіваної смерті”. Всі в селі знали, що вбивство відбудеться, але ніхто не наважувався і пальцем не ворухнув. І ось де ми зараз: вбивство НАТО, здійснене Трампом, відбулося серед білого дня; мертве тіло лежить на вулиці, і ми всі його бачимо. У нас не повинно було залишитися жодних сумнівів – ні в Зеленського, ні в українців, ні в решти Європи, ні, тим більше, в американського електорату – що оскільки демократично обраний і демократично діючий президент демократичної європейської країни, частково зруйнованої фашистським сусідом, відмовляється виконувати накази Трампа, він і Європа повинні були залишитися самі по собі, без НАТО, без Атлантичної спільноти, без путінізації США. Це була пастка, організована і ганебна, яка буде переслідувати США протягом століть.

В Європі ми можемо сказати, що нарешті Друга світова війна, холодна війна і пост-холодна війна закінчилися. Ми вільні від 20-го століття. Чи нервую я? До певної міри, так. Але також я відчуваю полегшення. Більше ніяких спекуляцій, ніяких сумнівів, ніяких сірих зон.

Це момент для Європи. Це момент, коли Європа може взяти свою долю у власні руки. Це момент, коли ми можемо усвідомити, що у нас є ресурси, і їх достатньо, щоб захистити нашу цивілізацію, нашу культуру, наші визначені свободи: слова, пересування, зібрань, які були належним чином обговорені громадськістю і належним чином, нашими вільно і належним чином обраними політичними представниками, проголосовані в законі, обов’язки і привілеї, відповідальне громадянство. Не плутати з розмитою свободою, яку Трамп продає своїм корисним ідіотам, що вірять у нецивілізоване право бігати вулицями із зарядженими АК-47.   

Як ніколи раніше, зараз для європейців настав час об’єднатися. Ми вже об’єднані більше, ніж будь-коли в Європі, яка виникла за часів правління Карла Великого понад тисячу років тому. Історичною можливістю, більше того, історичним обов’язком є омолоджена, добре озброєна Європа на чолі з Великою Британією, Францією, Німеччиною та Польщею як своєрідна постійна Рада європейської безпеки, підтримувана Генеральною асамблеєю, що складається з решти країн Європи. Цей новий альянс, до якого легко можуть увійти Канада і навіть Мексика та інші латиноамериканські країни, може розгорнути дві ядерні держави і загартовані в боях звичайні збройні сили України як передову лінію оборони проти азійського варварства.

Європа буде вдячна президенту Зеленському, який мужньо сказав Трампу, що з нього досить. Бачачи з величезної відстані і лише через кілька годин після події, я наважуся написати, що Україна відновила честь і гідність Європи. Чи викликали українського президента до Вашингтона для підписання дурнуватого договору про постачання рідкоземельних металів? Швидше за все, ні. Я вважаю, що його викликали до Вашингтона, щоб він від імені всіх нас зазнав приниження в брудних руках Трампа (засудженого злочинця). Меседж полягав у тому, що військово слабку Європу не сприймають серйозно ні США Дональда Трампа, ні Росія Володимира Путіна. 

Обставини – навіть мова тіла, яку можна було побачити на телебаченні – наводять мене на думку, що Зеленського запросили з темною політичною метою, влаштувати засідку, захопити заручників. Якщо ні, то навіщо тоді провокація Венса про те, що Україна не вдячна за надану американську допомогу? Навіщо епізод з буквальним вигнанням української делегації з Білого дому, перформанс, який натякав на Адольфа Гітлера в 1938 році, після Мюнхенської конференції. Прощаючись з британським прем’єр-міністром Чемберленом на вершині величних сходів, що ведуть із конференц-залу на вулицю, нацистський фюрер насмішкувато кинув своєму оточенню: “Якщо цей дурень коли-небудь повернеться, я зіштовхну його з цих сходів”.

Зеленський не був нічиїм дурнем у Вашингтоні. Він різко прорізався крізь фальш, брехню і погрози трампівського Вашингтона. Чи буде згодом новий раунд переговорів – питання неважливе. Зараз важливо те, що Зеленський показав нам усім, в тому числі й американцям, що трампістські США є союзником фашистської Росії та невимовної Північної Кореї, а отже, ворогом демократії та людської гідності. Тепер США – наш ворог. Я очікую, що американська допомога Україні сповільниться протягом декількох тижнів. Я очікую, що європейська допомога Україні буде збільшена і переорієнтована від спроби уникнути найгіршого до досягнення беззаперечної перемоги для України і Європи.

Враховуючи ресурси Європи і прогресуючу слабкість Росії після більш ніж трьох років тотальної війни в Україні, ця мета є цілком досяжною протягом наступних кількох років.

 А поки що, прощавай, Америко!

П’єр Ніхольм

*Ці думки належать виключно автору. Український журнал не займає жодної позиції та не несе відповідальності за слова автора.

Пер Нюхольм – данський журналіст з 1960 року. Він мешкає в Австрії і є колумністом та закордонним кореспондентом ліберальної данської щоденної газети Jyllands-Posten.

Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.

The post Час Європі об’єднатися: прощавай, США appeared first on The Ukrainian Review.

У такі часи, коли альянси розпадаються, а все навколо перетворюється на гру з нульовою сумою, важко уявити собі щось гірше, ніж плавання водами біля південного краю Південної Америки – ближче до безлюдної Антарктики, ніж Вашингтон і Москва, столиці, переповнені нелюдами.

На судні Ventus Australis немає доступу до електронних або інших джерел новин. Насправді, я не маю жодного уявлення про те, що відбувається у світі загалом і в Європі зокрема після нещодавнього візиту віцепрезидента США Венса на щорічну конференцію з питань безпеки в Мюнхені.

Перед тим, як сісти на борт судна Ventus Australis, що днями перебувало в Пунта-Аренасі у Магеллановій протоці, я ознайомився з останніми подіями. Я багато чого бачив і чув за свої більш ніж 50 років роботи іноземним репортером. Те, що я дізнаюся, що США залишають Європу і хочуть домовитися про так званий мир в Україні з фашистською войовничою Росією Владіміра Путіна без залучення України та решти Європи, і що Україна буде змушена поступитися значною територією і буде виключена з давно обіцяного членства в НАТО, шокує, але не дивує – це один з багатьох абсурдів нинішньої ситуації. Я є постійним автором Jyllands-Posten з 1980 року. Провідна стаття від 14 лютого (Можливо, настав час для Європи сказати Трампу: “Ти звільнений!”) була немислима ще кілька тижнів тому. Це було правильно, це було влучно!

Я не можу пригадати більш критичного часу для нашої демократії, ніж ці місяці. Берлінська криза 1961 року і Карибська криза наступного року були розіграні між капіталістично-демократичним Заходом з одного боку і комуністично-тоталітарним Сходом з іншого. Існували правила і противаги, існували системи, кодекси і загальновизнані доктрини. Після приходу до влади у Вашингтоні Дональда Трампа все перетворилося на хаос. Не звичайний хаос, а хаос для того, щоб створити хаос.

Куди прямує президент і його наближені, серед яких незначний Венс і необраний, але значущий співпрезидент Трампа Ілон Маск, я не знаю. Я знаю тільки ось що: Північноатлантичного альянсу на чолі з наддержавою США більше не існує. У 2025 році, майже через 80 років після створення НАТО, США становлять загрозу для Європи, спочатку у вигляді України і Данії як адміністратора Гренландії, а також Канади і Панами. Далі буде більше і гірше. Будьте в цьому впевнені.

Перед своєю поїздкою до Європи Венс відзначився мимохідь зауваженням про те, що Данія – поганий союзник. Читачі мають вибачити мене, але про що, в біса, думає ця людина? Чи знає він, про що говорить? Зі своїми природно скромними силами Данія допомагає США на Балканах, у Північній Африці, на Близькому Сході і в Центральній Азії. Данія уклала довгострокову, стратегічно гнучку угоду зі США про безпекову функцію Гренландії, а данський парламент збирається ратифікувати далекосяжну угоду зі США про присутність американських військ у Данії. Данія робить найбільший внесок на душу населення в європейську оборону в Україні. Данія не є бідним союзником. Зовсім ні. Це Америка Трампа є бідним союзником.

Після нещодавніх візитів Венса та міністра оборони Піта Гегсета до Мюнхена та Брюсселя (ще один кримінал: маленькі дівчатка та наркотики), я вважаю, що на практиці – попри всю риторику – США можна вважати ворогом Європи, повторенням нацистської Німеччини у 1930-х роках. Чи буде далі змова між Америкою Трампа і Росією Путіна на поділ і знищення Європи?

Така змова не обов’язково має призвести до падіння Європи, але дії мають бути вжиті вже зараз, і вони мають бути конкретними. Я сподіваюся, всупереч моїм основним політичним уподобанням, що вибори в Німеччині цієї неділі призведуть до формування коаліційного уряду на чолі з консерватором Мерцом на посаді канцлера, соціал-демократом Пісторіусом на посаді міністра оборони і ”зеленою” Анналеною Бербок на посаді міністра закордонних справ. Незабаром має з’явитися Європейський союз безпеки і оборони на чолі з “Великою четвіркою” – Німеччиною, Францією, Великою Британією і Польщею – без прив’язки до США Трампа, яких можна запідозрити у виконанні вказівок Росії.

Європейці мають доступ до величезного потенціалу, як економічного, так і військового, який навіть зараз, коли європейський державний корабель розгойдується на диких хвилях великої політики, може подолати наслідки зради, яку підживлюють злочинці у Вашингтоні, Москві та інших місцях. Демократична Європа не повинна шукати війни з новою віссю Вашингтон-Москва, якій допомагають Пекін і Пхеньян, але Європа може і повинна тримати цю вісь – з її численними прибічниками від Віктора Орбана в Угорщині до Мортена Мессершмідта в Данії – на відстані.

Європа, що складається з двох ядерних держав і великих звичайних армій, повинна тепер взятися за складне, але не нерозв’язне завдання – створити інтегровану і потужну спільну оборону, нове НАТО без США, але з Україною, Канадою та іншими зацікавленими сторонами. За наявності політичної волі така оборона може бути створена до кінця десятиліття, тобто до того часу, коли, на думку експертів, Росія відновить свої збройні сили після втрат в Україні. Політично і військово об’єднана Європа може завдати такої шкоди новій Імперії зла, яка починає формуватися, що вона не наважиться зробити те, на що наважилася Росія в 2014 році і знову напасти на Європу – три роки тому, цими вихідними.

Ventus Australis гойдається на неспокійних хвилях протоки Дрейка. Суворий вітер дме з Тихого океану, на півночі – далекий мис Горн, ще далі, на півдні – Антарктида. Настав час пливти у шторм Трампа, обережно, без вагань, з твердою рукою.

П’єр Ніхольм

*Ці думки належать виключно автору. Український журнал не займає жодної позиції та не несе відповідальності за слова автора.

Пер Нюхольм – данський журналіст з 1960 року. Він мешкає в Австрії і є колумністом та закордонним кореспондентом ліберальної данської щоденної газети Jyllands-Posten.

Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.

The post Європа у штормі Трампа appeared first on The Ukrainian Review.

Україна, Данія та Європа в цілому раптово відчули і злякалися наслідків зміни влади у Вашингтоні. Ми не просто переходимо від одного американського уряду до іншого, від республіканців до демократів, від Дональда Трампа до Джо Байдена. Мені здається – під час тривалого перебування в Лімі, розпеченій столиці Перу – що ми нарешті залишаємо епоху, яка почалася із закінченням Другої світової війни в 1945 році і містила собі розпад Радянського Союзу. Ми наближаємося до нової епохи, можливо, епохи тиранів і тиранічного штучного інтелекту.

 Як віруючий європеєць і демократ, я можу сподіватися на краще, але мушу побоюватися гіршого. Здається, що демократія занепадає навколо мене, і не лише в Південній Америці, де політика, як правило, досить сумнівна. Донедавна демократія вважалася неминучою, у США вона перемогла настільки, що відомий професор міг продавати свою ідею про кінець історії на ринку фантастичних думок.

  Сьогодні, на початку другої чверті 21-го століття, ми маємо більше історії, ніж можемо спожити, починаючи від двох надзвичайно жорстоких воєн у Європі та поблизу неї: геноцидна війна Росії в Україні та геноцидна війна Ізраїлю в Газі. Брехня процвітає в так званих соціальних мережах на шкоду цивілізації, яку ми знаємо, і яка значною мірою виникла завдяки Просвітництву та європейським революціям 1789-1848 років.

Чи маємо ми справу зі зміною парадигми? Моя відповідь – неохоче “так”. Фундаментальні ідеї, моделі та поняття перевертаються з ніг на голову. Дозвольте мені наважитися сказати, що з Дональдом Трампом у Білому домі, Володимиром Путіним у Кремлі та Сі Цзіньпіном у таємному місті Пекіні ми переходимо від неспокійного, але знайомого світу – до світу беззаконня та жорстокості, коли вибори в США розчаровують, до 22-го століття. Це виглядає як зміна парадигми, повторення, а не копіювання, падіння Стародавнього Риму в п’ятому столітті перед варварами.

У цьому процесі Україна, всупереч сподіванням 1991 року, відіграє провідну роль. Україна – це передова лінія європейської цивілізації. Якщо варвари прорвуться в Україну, решта Європи буде втрачена. Європейці, всі європейці, включно з хоробрими українцями, повинні зробити спільну справу тут і зараз, враховуючи, що за Трампа можна очікувати, що Сполучені Штати повернуться до своєї історичної долі – дистанціювання від Європи. Чи візьмуть на себе відповідальність європейці? Ми дізнаємося більше після парламентських виборів у Німеччині наступного місяця, але я можу контролювати свій оптимізм.

Цими тижнями Данія зустрічається з реальністю. Данія, близький партнер України, вважає себе мирною країною і вважала, що, будучи членом НАТО, перебуває під захистом США. Ворогом завжди була Росія, комуністична чи фашистська. Ще до повернення Трампа в Білий дім цей засуджений гангстер дав зрозуміти, що його США вимагають передачі Гренландії США з “абсолютних” міркувань безпеки. Данці тепер знають те, що українці знали століттями: що міжнародного права не існує, що непорушності кордонів і територіальної цілісності не існує, що договорів і союзів не існує, що нова епоха Трампа-Путіна знає лише силу і безсилля.

Війна між двома союзними демократіями? Це здавалося немислимим, але в умовах зміни парадигми між старим і новим ми бачимо, як велика країна висуває свої ультимативні вимоги до маленької країни. Данці, які не воювали з 1864 року, коли вони поступилися Шлезвігом і Гольштейном, двома герцогствами, орієнтованими переважно на Німеччину, Королівству Пруссії і Австрійській імперії, не мають уявлення, що робити, і не можуть розраховувати на допомогу інших європейців. Данська політика безпеки з моменту створення НАТО в 1949 році зазнала краху. Східноєвропейські та балтійські народи знають, що шанувальник Путіна у Вашингтоні може продати їх розпалювачу війни в Кремлі, якщо і коли це задовольнить його примху. Данців застали зненацька і вони були невинними, як Аліса в Країні чудес.

  У Копенгагені побоюються, що якщо Данія не виконає наказів, Трамп може шепнути Путіну, що, можливо, йому варто вийти в Балтійське море і захопити острів Борнхольм. Наближається саміт між двома джентльменами-гангстерами. Чого нам варто боятися, не лише данцям, а й усім нам? Можливо, Трамп і Путін у 2025 році, як Гітлер і Сталін у 1939 році, поділять між собою Європу.

Невелика держава Данія опинилася у безвихідній ситуації по відношенню до свого тепер уже формального союзника, наддержави США. Копенгаген хоче вести переговори з Вашингтоном, але про що? Данія може запропонувати провести референдум про майбутнє Гренландії. Чи повинен найбільший у світі острів з 56 000 мешканців залишитися у складі королівства? Чи відійде до США? Чи він також може стати суверенною гренландською державою? Але чи буде їй дозволено жити? Звичайно, не дадуть. США, Росія і навіть Китай там для того, щоб захопити те, що можна захопити, навіть з ризиком великої війни на вершині світу.

  Данці можуть спробувати тягнути час, сподіваючись, що Трамп втратить більшість у Конгресі на проміжних виборах, які відбудуться лише через 22 місяці (якщо ці вибори відбудуться). Прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен, яку Трамп називає “неприємною жінкою”, оскільки у 2027 році вона відхилила його пропозицію купити Гренландію, може спекулювати на ранній смерті президента або звичайній відставці через чотири роки. Хто знає? Можливо, Трамп або його наступники підтримають цю вимогу. Можливо, вони перепишуть Конституцію таким чином, що можна буде створити династію Трампів, яка залишиться при владі на невизначений термін, імперію Америки за зразком Північної Кореї.

Лише це можна сказати з упевненістю: Гренландська криза, як і майже трирічна війна в Україні, показує, що не лише Данія, але й Європа, яка знехтувала своїми оборонними потребами на користь легкого життя, ризикує стати жертвою нової епохи. Зміна парадигми відбувається повним ходом.

П’єр Ніхольм

*Ці думки належать виключно автору. Український журнал не займає жодної позиції та не несе відповідальності за слова автора.

Пер Нюхольм – данський журналіст з 1960 року. Він мешкає в Австрії і є колумністом та закордонним кореспондентом ліберальної данської щоденної газети Jyllands-Posten.

Тетяна Стельмах адаптувала цей текст для The Ukrainian Review.

The post Дансько-американська криза – це зміна парадигми appeared first on The Ukrainian Review.