Австрія зробила внесок у зміцнення енергетичної стійкості України через різні механізми та планує розширювати цю співпрацю шляхом постачання необхідного обладнання й обміну експертизою. До кінця 2025 року країна додатково доклала 0,5 млн євро до Фонду підтримки енергетики, що збільшило загальний внесок до 15,5 млн євро. В інтерв’ю для The Ukrainian Review д-р Роберт Мартін Мюллер, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Австрія в Україні, пояснив, як Австрія оцінює свою роль у підтримці енергетичної стійкості України, який внесок уже зроблено та як австрійська експертиза і бізнес можуть долучитися до відбудови стійкішої енергетичної системи України.

Шляхи надання допомоги

Від початку російських атак на енергетичну інфраструктуру України Відень послідовно підтримує енергетичний сектор. У грудні 2022 року Австрія офіційно оголосила про внесок у розмірі 5 млн євро до Фонду підтримки енергетики України.

Крім того, Австрія зобов’язалася допомагати у відбудові України. У межах урядової програми на 2025–2029 роки (Ukraine Wiederaufbau) федеральний уряд Австрії підтвердив свою відданість подальшій підтримці України, приділяючи особливу увагу гуманітарній допомозі та довгостроковій відбудові. Серед ініціатив — додаткові кроки для покращення умов ведення бізнесу для компаній, що працюють з Україною.

Енергетична підтримка

Австрія давно є важливим партнером України в європейському економічному та енергетичному просторі. У контексті російських атак на енергетичну інфраструктуру України, як країна оцінює стратегічну важливість підтримки енергетичної стійкості сьогодні, і яку роль можуть відіграти австрійська експертиза та компанії?

Упродовж усієї (повномасштабної) війни, і особливо під час останньої — дуже складної — зими, ми бачили, що жорстокі російські атаки на енергетичну інфраструктуру мали значний вплив на все населення та економіку загалом. Усі в Україні, незалежно від місця проживання, зазнали серйозного впливу цих атак у повсякденному житті. Тому Австрія, зокрема, підтримувала Україну через Механізм цивільного захисту Європейського Союзу, Фонд підтримки енергетики Енергетичного Співтовариства, а також через Трастовий фонд Світового банку для допомоги, відновлення, реконструкції та реформ України — де ми є восьмим за величиною донором у світі. Крім того, ми надали екстрену зимову допомогу, постачали генератори та інше енергетичне обладнання, а також продовжували гуманітарну підтримку в усіх сферах. Окрім державних інституцій, до допомоги Україні долучилися наші федеральні землі, муніципалітети, громадянське суспільство та бізнес.

Деякі австрійські компанії виробляють саме те обладнання, яке необхідне в цій ситуації. Наприклад, компанія з Тіролю виготовляє контейнеризовані генератори — фактично невеликі мобільні електростанції, які можна швидко розгортати та переміщувати за потреби. Ми запрошували представників українських енергетичних підприємств і громад до Австрії, щоб налагодити тісніші зв’язки з відповідними австрійськими компаніями та оцінити можливості використання в Україні виведених з експлуатації австрійських енергетичних установок і обладнання.

Уроки для партнерів з досвіду України

Наразі Україна не лише захищає свій суверенітет, але й забезпечує енергетичну стабільність ширшого європейського регіону. З погляду Австрії, як досвід України під час війни може допомогти сформувати більш стійку та децентралізовану енергетичну систему Європи в майбутньому?

По-перше, російська агресія показала, наскільки важливо забезпечити диверсифікацію енергопостачання та виробляти якомога більше енергії в межах власних кордонів. Оскільки Австрія має дуже обмежені запаси нафти й газу, нам необхідно розширювати використання відновлюваних джерел енергії, таких як вітрова, сонячна та геотермальна енергія.

По-друге, ми переконалися, наскільки важливо створювати резервні можливості в енергетичних мережах, щоб забезпечити постачання навіть у разі пошкодження чи збоїв окремих елементів системи. Це актуально не лише під час війни. Ми також маємо бути готовими до пошкоджень, спричинених природними катастрофами, терористичними атаками чи кібератаками. Децентралізація виробництва енергії та створення запасів енергетичного обладнання по всій Європі є важливими елементами підвищення стійкості країн до зовнішніх загроз.

Роль Австрії у відновленні енергетики України

Відбудова енергетичної інфраструктури України потребуватиме значних інвестицій та інноваційних підходів. Які моделі співпраці між Україною, Австрією та європейськими інституціями можуть бути найефективнішими для сталого та сучасного відновлення енергетичного сектору України?

Відбудова дає можливість відновити енергетичну систему так, щоб вона була більш інтегрованою з європейським ринком. До війни Україна була експортером електроенергії, і має потенціал знову ним стати.

Усі європейські країни шукають шляхи зробити свої енергосистеми більш надійними та сталими. Відбудова відкриває багато можливостей, щоб як Україна, так і її партнери отримали вигоду від нових генерувальних потужностей. Наприклад, уже існують плани виробництва «зеленого» водню в Україні — частину якого можна буде транспортувати на австрійський ринок наявними газопроводами.

Україна та Австрія підписали меморандум про співпрацю у сфері відновлюваного водню 6 березня 2026 року. Документ передбачає розширення виробництва, розвиток інфраструктури для зберігання та транспортування водню, а також залучення інвестицій у цей сектор.

Співпраця у сферах бізнесу та енергетики

Австрійські компанії мають значну експертизу у сфері відновлюваної енергетики, енергоефективності та сучасних інфраструктурних технологій. Чи бачите ви можливості для глибшого залучення австрійського бізнесу до модернізації енергетики України після війни, і які умови могли б стимулювати інвестиції та технологічні партнерства?

Ми вже спостерігаємо значний інтерес з боку австрійських компаній до участі в повоєнній відбудові, а також попит з боку українських енергетичних компаній на їхню продукцію. Я переконаний, що австрійські компанії відіграватимуть важливу роль у створенні сталої, децентралізованої енергетичної системи в Україні. Зокрема, у сфері гідроенергетики австрійські компанії є серед світових лідерів.

На жаль, жорстокі російські атаки на українську енергетичну інфраструктуру тривають щодня. За таких умов масштабні інвестиції залишаються надто ризикованими для більшості компаній. Тому наразі основна увага зосереджена на ремонті наявної інфраструктури та плануванні повоєнного періоду.

The post «Ми вже спостерігаємо значний інтерес з боку австрійських компаній до участі в повоєнній відбудові», — Посол Австрії в Україні Роберт Мюллер про енергетичну допомогу appeared first on The Ukrainian Review.

Роз’яснення, які ми отримали під час цієї розмови, стануть ключовими темами наступних матеріалів. Зокрема, незабаром буде опубліковане спеціально підготовлене в межах ініціативи #No Peace Without Justice інтерв’ю про ситуацію з українськими військовополоненими. Цей же матеріал присвячений надзвичайно важливій темі — роботі Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Надалі — пряма мова Даніель Белль.

Ми працюємо в Україні з 2014 року та маємо команду з 85 співробітників. Вони базуються в Дніпрі, Одесі, Харкові та, звичайно ж, у Києві, а також є віддалена команда, що базується в Молдові, яка здійснює дистанційний моніторинг, зокрема окупованої території. Ми консультуємося з українською владою, неурядовими організаціями, з широким колом джерел, щоб переконатися, що те, що ми документуємо, є зрозумілим, достовірним, своєчасним.

І тому, підсумовуючи, я думаю, що можливості моніторингу та звітності досить сильні. Але це стосується не лише нас. Існує кілька інших міжнародних організацій, які працюють над моніторингом та документуванням, але виконують дещо іншу функцію.

Міжнародна та національна документація

Наприклад, Комісія з розслідування порушень в Україні займається документуванням та надає правові оцінки, а потім розглядає тенденції та закономірності. І вони мають інший підхід, ніж у нас, але він, безумовно, доповнює те, що ми робимо. Реєстр збитків Ради Європи також фіксує окремі випадки для майбутніх відшкодувань.

Міжнародні неурядові організації, такі як Human Rights Watch, також розглядають тематичні питання, що стосуються цивільного населення, що дуже важливо. Але ви запитали про можливості міжнародного моніторингу. Я думаю, що вкрай важливо також визнати національну документацію.

Так, наприклад, Офіс Генерального прокурора документує ці міжнародні порушення прав людини як порушення міжнародного гуманітарного права. Ми тісно співпрацюємо з Генеральною прокуратурою у всіх сферах, у яких ми працюємо, включаючи поводження з військовополоненими, напади на цивільні об’єкти, осіб, інфраструктуру, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, та інші воєнні злочини. 

Водночас, ми також отримуємо дані від інших українських організацій, які діляться з нами інформацією, після чого самостійно їх перевіряємо. Тобто нам часто направляють матеріали щодо окремих випадків, але ми все одно повинні здійснювати власну незалежну верифікацію. Тож, якщо хтось дає нам список із 10 справ і каже, що у нас зафіксовано ці 10 вбивств у цьому районі, ми все одно проводимо власну перевірку.

Виступи держав-членів у Раді з прав людини 

Ми також бачимо, що результати нашої роботи використовуються як підґрунтя для виступів держав-членів у Раді з прав людини.

Щороку ми публікуємо дві доповіді, що висвітлюють останні зміни у ситуації з правами людини, а також дві тематичні доповіді, в яких детально розглядається конкретне питання. Є три інтерактивні діалоги та міжсесійний діалог, який базується на наших публічних доповідях. І, звичайно, наш Верховний комісар спирається в своїх заявах на них.

І ви можете бачити, що держави-члени, виступаючи зі своїми заявами, посилаються на наші доповіді. Але водночас, у ширшому контексті роботи Ради з прав людини, існують спеціальні процедури цієї Ради, включаючи спеціальних доповідачів.

Наприклад, спеціальний доповідач з питань катувань, доктор Еліс Едвардс, використовуватиме доповіді, які ми робимо про катування, жорстоке поводження з військовополоненими та цивільними утримуваними особами. Ми також надаємо інформацію спеціальним процедурам, а також спеціальним доповідачам. Але там, де наша робота також активно використовується — і це менш помітна частина — це договірні органи.

Отже, в рамках процедур договірних органів Україна і Росія звітують перед ними — чи то в межах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який охоплює питання катувань; чи в рамках Міжнародної конвенції про захист осіб від насильницьких зникнень, стороною якої є Україна; а також Міжнародної конвенції про права дитини та Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права.

Тож коли Україна та Росія проходять розгляд у різних договірних органах, ці комітети договірних органів звертаються до наших публічних доповідей, щоб сформувати запитання, які вони їм ставлять.

Підсумовуючи 

А щодо Росії, то це стосується ситуації з правами людини на окупованій території, адже наш мандат охоплює Україну, що, звісно, включає і Крим, і Донецьк, Луганськ, Запоріжжя, Херсон, а також ми звітуємо про ситуацію в Сумській та Харківській областях та інших районах, постраждалих від конфлікту, щоб питання прав людини піднімалися в усіх можливих форматах.

Громадянське суспільство, а також міжнародні та національні неурядові організації використовуватимуть наші напрацювання та доповіді, щоб готувати власні звіти. Саме так результати нашої роботи застосовуються в межах міжнародної системи захисту прав людини.

The post Робота Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні: інтерв’ю з Даніель Белль, головою Місії appeared first on The Ukrainian Review.

Дані міжнародних досліджень як основа оцінки потреб

Ключовими джерелами інформації про гуманітарну ситуацію в Україні залишаються дослідження міжнародних організацій. Зокрема, International Organization for Migration (IOM) у межах Displacement Tracking Matrix (DTM) регулярно відстежує масштаби внутрішнього переміщення населення та профілі вразливості ВПО у різних регіонах країни. Ці дослідження фіксують не лише кількість переміщених осіб, а й повторювані моделі потреб домогосподарств.

Паралельно система United Nations здійснює щорічні міжсекторні оцінки гуманітарних потреб по всій території України. Узагальнені результати цих оцінок лягають в основу Humanitarian Needs and Response Plan (HNRP), який визначає пріоритети гуманітарного реагування на національному рівні. Додатковий контекст надають регулярні огляди UN OCHA Humanitarian Situation Snapshots, що відображають вплив безпекової та енергетичної ситуації на потреби населення.

Ці документи ґрунтуються на широкомасштабних опитуваннях, польових оцінках і якісних інтерв’ю, що дозволяє виявляти системні та повторювані запити населення, незалежно від регіону.

Домінування базових потреб

Незалежно від географії, значна частина внутрішньо переміщених осіб продовжує зосереджуватися на базових потребах: непродовольчих товарах, доступі до тепла, електроенергії та мінімальних умов проживання. Це підтверджується як міжнародними дослідженнями, так і прямою комунікацією з бенефіціарами під час реєстрацій на гуманітарну допомогу та телефонних опитувань.

Люди самі озвучують першочергові потреби, і в більшості випадків вони не стосуються розвитку або довгострокової інтеграції, а зводяться до забезпечення гідного рівня життя. Така структура запитів свідчить про те, що значна частина населення фактично залишається у кризовому режимі, не маючи ресурсів для переходу до стабільного відновлення.

Як зазначає радник голови області, попри тривалі зусилля органів державної влади та гуманітарних партнерів, структура потреб внутрішньо переміщених осіб у Київській області й надалі залишається зосередженою на базових потребах виживання. Опалення, електроенергія, предмети першої потреби для домогосподарств і мінімальні житлові умови стабільно переважають над потребами інтеграції або розвитку. Така картина свідчить про те, що багато переміщених сімей і досі перебувають у режимі гуманітарного виживання та не мають ресурсів для переходу до стабільного відновлення.

З погляду регіонального управління ця реальність потребує виваженого й реалістичного політичного підходу. Без надійного забезпечення базових потреб і відчутного зменшення щоденної вразливості наративи відновлення ризикують залишатися абстрактними. Поступовий перехід до відновлення можливий лише за умови продовження гуманітарної допомоги в поєднанні з цільовими соціальними та економічними інструментами, що відображають реальні умови, в яких живуть внутрішньо переміщені особи в регіоні.

Гуманітарне реагування та його межі

У відповідь на запити, що домінують, гуманітарні організації зосереджуються на допомозі, що безпосередньо відповідає базовим потребам. Йдеться про непродовольчу підтримку, сезонні інтервенції (питна вода влітку, матеріали для опалення взимку), підтримку домогосподарств у кризових умовах, а також психосоціальні компоненти, що доповнюють матеріальну допомогу.

Психосоціальна підтримка в цьому контексті розглядається не як окремий напрям розвитку, а як необхідний елемент гуманітарного реагування, покликаний пом’якшити наслідки тривалого стресу, втрати соціальних зв’язків і відчуття безпеки.

Україна наразі об’єктивно перебуває на фазі гуманітарного реагування в межах класичного циклу гуманітарної допомоги. Хоча підготовка до відновлення та відбудови поступово ведеться, перейти до цієї фази системно не дозволяють кілька чинників: безпекова нестабільність, регулярні атаки на енергетичну інфраструктуру, а також чітка сезонність потреб, пов’язана з опалювальним періодом і доступом до електроенергії. У таких умовах відновлення залишається радше перспективою, ніж повноцінною реальністю.

Соціальна ізоляція як окремий гуманітарний виклик

Окрім матеріальних труднощів, дедалі виразнішою стає проблема соціальної ізоляції. Втрата звичного середовища, тривале перебування у статусі ВПО та розірвані соціальні зв’язки формують гуманітарний виклик, який складно виміряти кількісно, але який безпосередньо впливає на стійкість громад.

Потреба у соціальному житті, взаємодії та відчутті спільноти дедалі частіше з’являється поряд із запитами на матеріальну допомогу. Це вказує на те, що гуманітарна криза в Україні має не лише економічний, а й глибокий соціальний вимір.

Практика реагування: приклад роботи Rise of Ukraine

Робота фонду Rise of Ukraine вибудовується як відповідь на конкретні запити людей, які опинилися у стані тривалої вразливості внаслідок війни. Реалізовані ініціативи демонструють підхід, за якого гуманітарне реагування залишається гнучким і чутливим до змін контексту.

Серед реалізованих проєктів — програми, спрямовані на підтримку дітей і дорослих через поєднання освітніх та психосоціальних заходів, створення освітніх просторів у громадах, а також підтримку доступу до навчання для дітей після вимушеного переміщення. Окремі ініціативи були зосереджені на покритті базових непродовольчих потреб у важкодоступних громадах, особливо в холодний період року, коли питання тепла та базового облаштування житла стають критичними.

Окремим напрямом стала участь у незалежному моніторингу гуманітарних ініціатив у різних регіонах України, зокрема у громадах з обмеженим доступом до даних. Це дозволило оцінювати відповідність допомоги реальним потребам і коригувати підходи до реагування.

Від гуманітарної допомоги до соціальної та економічної інтеграції

У 2023–2024 роках фонд Rise of Ukraine реалізував комплексні програми підтримки ВПО, поєднуючи гуманітарну допомогу з інструментами соціальної та економічної інтеграції. Одним із ключових напрямів стала професійна адаптація та працевлаштування ВПО через кар’єрні воркшопи, освітні заходи та формати швидких співбесід (Speed Job Interviews).

Такі формати дозволяли учасникам отримувати практичні навички, прямий зворотний зв’язок від роботодавців і реальні можливості працевлаштування, що для багатьох ставало першим кроком до відновлення професійної впевненості в нових громадах. Важливим складником залишалися також культурні та соціальні заходи, спрямовані на відновлення горизонтальних зв’язків і відчуття належності до спільноти.

Житло як ключовий структурний виклик

Після майже трьох з половиною років повномасштабної війни житлове питання залишається критичним для ВПО. Станом на кінець 2024 — початок 2025 року в Україні зареєстровано понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб (UN OCHA, 2025). Водночас лише близько 11 % територіальних громад мають соціальне житло, а загальна кількість таких об’єктів залишається вкрай обмеженою (Cedos, 2024).

У великих містах до 75 % ВПО змушені орендувати житло на комерційному ринку власним коштом, що створює додатковий фінансовий тиск і довгострокову нестабільність. Державні програми, зокрема eRecovery, частково знижують цю напругу: у 2025 році завдяки їх розширенню понад 7 300 сімей ВПО змогли придбати власне житло в безпечних регіонах. Водночас масштаб потреб значно перевищує наявні ресурси, що підкреслює необхідність системних рішень у сфері доступного та соціального житла.

Де ми перебуваємо зараз

Поточна гуманітарна ситуація в Україні демонструє стійке переважання базових потреб у структурі запитів ВПО. Це підтверджується як міжнародними дослідженнями, так і прямою комунікацією з людьми, які продовжують жити в умовах тривалої нестабільності.

У таких умовах гуманітарне реагування залишається ключовим інструментом підтримки населення. Перехід до повноцінного відновлення можливий лише за умови стабілізації безпекового та енергетичного контексту, а також поступового зниження рівня вразливості домогосподарств. Водночас поєднання гуманітарної допомоги з інструментами соціальної згуртованості та економічної інтеграції вже сьогодні формує основу для майбутнього відновлення.

The post Поточна гуманітарна ситуація в Україні: потреби ВПО та межі відновлення appeared first on The Ukrainian Review.